95741 (590182), страница 8
Текст из файла (страница 8)
Таку ситуацію можна пояснити. Прискорення темпу життя миру в цілому й окремих країнах, швидка зміна подій і відповідей на них з боку держав - суб'єктів міжнародних відносин, ускладнення характеру взаємодії й взаємозалежності між країнами й організаціями вимагають швидкого аналізу й рецепта. Перемогли оперативність і інформативність. Традиційні "фабрики думки" виявилися занадто неповороткими для подібної роботи, з'явилися невеликі центри, групи, експерти, що пропонують саме такий аналіз і експертизу, які якщо й страждають деякими неточностями й поверховістю, але пропонують точне визначення положення справ у країні, регіоні, в організації, для рішення проблеми й т.д. З'явився спеціальний термін "інсайдер", тобто фахівець, що працює в досліджуваному середовищі й збирає інформації, але зовсім не що обов'язково є професіоналом у тім, чим йому доводиться займатися. До речі, така діяльність досить корисна й часто заповнює ті пробіли, якими часом страждають дослідження, відірвані від об'єкта аналізу.
Всі перераховані факти вплинули на положення в сфері академічних досліджень. По-перше, вони викликали структурні зміни, а по-друге, привели до скорочення й зміни характеру фінансування зовнішньополітичних досліджень. Як відзначає провідний спеціаліст по американських науково-дослідних центрах Дж. Макгенн із Інституту по дослідженню зовнішньої політики (м. Філадельфія), короткострокові вузькотематичні проекти прийшли на зміну довгостроковим програмам, що одержували фінансову підтримку з федерального бюджету й інших джерел; центри стали менш вільними у виборі тим дослідження й у пошуках нових підходів до рішення складних політичних проблем. Це привело, по оцінці Макгенна, «до появи «центрів-бутиків», що спеціалізуються в якійсь одній області або по якійсь одній проблемі». Традиційні науково-дослідні центри, через скорочення фінансування й розвитку тенденції до заохочення короткострокових і вузькопредметних проектів, втратили можливості для проведення досліджень по виявленню потенційних проблем і виробленню шляхів до їхнього дозволу для того, щоб уникнути негативних наслідків . [3, c. 9]
Аналогічні факти характерні й для Росії, де отримала розвиток тенденція до створення альтернативних академічних аналітичних центрів, зросла роль незалежних експертів, невеликих дослідницьких центрів - інститутів, фондів і консалтингових груп. Сам по собі факт фрагментації академічних досліджень не можна назвати негативним, тому що він відображає потреби сучасного етапу світового розвитку й відносин між країнами, однак інтенсифікація саме такого шляху концептуального забезпечення зовнішньої політики США, та й Росії, на шкоду фундаментальним зовнішньополітичним дослідженням не представляється вірною й виправданою. У результаті такого "перекосу" у підходах до зовні політичного планування й прогнозування мали місце прорахунки й помилки в політику Сполучених Штатів і Росії, а у відносинах двох держав зберігається невірне сприйняття один одного, недостатнє розуміння взаємних інтересів і можливостей, відсутня реалістична повістка дня для взаємоприйнятої взаємодії.
З бесід з американськими політологами складається думка, що в політико-академічному співтоваристві існує парадоксальна ситуація. З одного боку, є єдність щодо того, що США - це світовий лідер і тому повинні виконувати завдання по демократичному перетворенню миру з максимальною вигодою для країни. З іншого боку, у наявності серйозний розкол серед представників експертного співтовариства й у самому суспільстві по двох питаннях.
Перший: потрібно чи США брати на себе функцію єдиного світового правителя (гегемона), потрібно чи воювати з усіма неугодними режимами (прямо або побічно), тобто потрібно чи вести "хрестовий похід" глобального масштабу?
Другий: чи виправдана силова модель реалізації американської глобальної стратегії, тому що є небезпека, що політика адміністрації Буша приведе до виснаження ресурсів, збільшенню внутрішніх проблем у самих США, до серйозного росту негативного відношення до наддержави й до ідеї американської демократії у світі?
Парадоксальність ситуації підсилюється тим, що, незважаючи на зростаюче невдоволення політикою адміністрації Буша, непопулярність самого президента й багатьох членів його адміністрації, відсутній широкомасштабна й представницька критика глобальної стратегії США. Це неможливо пояснити тільки патріотичністю й згуртованістю у важкий момент для американської держави. Справа в тому, що неоконсерватори в політику, у тому числі на вершині владної піраміди, і в науково-експертному співтоваристві, так звані "вулкани" досить нетерпимі до якої-небудь протидії й критики, хоча намагаються (правда, не завжди) створювати видимість гри за правилами політичної коректності.
У сформованій у США політичній ситуації нас цікавлять, насамперед, два питання: чи можливе кардинальний перегляд американської глобальної стратегії й методів її реалізації і які перспектив російсько-американських відносин, тобто чи відбудеться відхід від існуючої політики у відношенні РФ у ту або іншу сторону.
Як ми вже відзначали в інших публікаціях, кардинального перегляду американської глобальної стратегії навряд чи можна чекати в доступній для огляду перспективі, якщо тільки до цьому Сполучені Штати не змусять тверді зовнішні або внутрішні фактори5. Тому відбуваються в американському політико-академічному співтоваристві дебати з питань глобальної стратегії варто сприймати без зайвого оптимізму. При уважному аналізі стає очевидним, що критики найчастіше не вникають у такі питання, як різниця між гегемонією й лідерством, не беруть під сумнів доцільність руйнування основ існуючого світоутсрою (ООН, міжнародні правові норми) і подальшого розширення НАТО на схід, правочинність американських дій на пострадянському просторі, претензії до Росії по гуманітарних, політичних і економічних питаннях. Дотепер не внесена ясність у питання про те, як визначити політикові США: відбувається змішання понять "наддержава - лідер - гегемон".
Ведуться дебати щодо форми американського глобального регулювання й по питанню про те, як співвідносити американські інтереси й плани з інтересами інших держав. Лише одиниці говорять про необхідність перегляду глобальної стратегії, про відхід від гегемонії. Критиків турбує "самітність США" у реалізації планів глобального регулювання, відсутність надійних дієздатних союзників, які могли б внести вагомий реальний, а не тільки моральний внесок у проведену політику: фінансові, військові й людські ресурси. У складній непростій обстановці на міжнародній арені Сполучені Штати стають головним об'єктом негативізму з боку мусульманського миру, критики з боку ряду великих і малих країн; ростуть видатки на військові й інші операції за рубежем і по забезпеченню національної безпеки, що може відбитися на економіці країни й добробуті громадян Америки; зміцнює побоювання, що можуть виникнути серйозні проблеми з людським забезпеченням військових кампаній. [39, c. 3-18]
Президента Буша обвинувачують у тім, що надмірна агресивність і зарозумілість, зайва поспішність із початком іракської кампанії поставили США в невигідну ситуацію, коли вони не можуть піти з Іраку й не можуть умовити своїх союзників істотно підтримати американські дії. Їм хотілося б, щоб у важкій боротьбі з недемократичними режимами й терористами Сполучені Штати були б оточені іншими країнами, на яких перейшла б частина відповідальності за силове регулювання й разом із цим частина критики й недоброзичливості. Демократи обвинувачують Дж. Буша у втраті "дружнього оточення й підтримки". Однак рідко хто згадує про те, що так звана "доктрина Буша" на дві третини складається з положень, розроблених при адміністрації Клінтона, що також не відмовлялася від силових методів. Очевидно, що після приходу до влади демократична адміністрація (а це не виключено в 2009 р.) навряд чи буде проводити зовсім іншу політику й зовсім іншими коштами, хоча постарається забезпечити США більшу підтримку з боку інших країн, тобто утягнути якнайбільше країн у силові дії по просуванню американських інтересів у різних регіонах. На думку окремих американських політологів, домогтися цього можна тільки шляхом зміни відносини з боку Сполучених Штатів до світової історії й до історії тих країн, з якими вони хочуть побудувати потрібні їм відносини. Про це, в основному, говорять представники " покоління, щойде" з політичної арени, зокрема С. Хантингтон, Р. Блеквілл, Дж. Метлок, Дж. Коллінз, а також більше молоді дослідники - К. Лейн, Дж. Айкенберрі, А. Стент і інші.
Зовнішньополітичні дебати в США повинні залишатися предметом постійної уваги й аналізу, тому що від їхнього результату залежить не тільки доля наддержави, але й багатьох інших країн і регіонів, у тому числі Росії. Однак, як представляється, головне тут укладається не в тім, щоб постійно критикувати американську глобальну стратегію, а в тім, щоб привернути увагу американського політико-академічного співтовариства до проблеми формування нового світового порядку. Необхідно реалістично оцінити стан і роль існуючих міжнародних інститутів і норм, роль старих і нових великих держав, які повинні брати участь у світоустрої. Важливо оцінити роль і наслідки двосторонніх актів, що змінюють міжнародні норми й договори (наприклад, двосторонні угоди в сфері безпеки й нерозповсюдження між США й Індією); оцінити значимість старих і нових форм інтеграційних об'єднань, закріплених або не закріплених спеціальними договорами (наприклад, ОБСЄ, Групи восьми, ШОС, ОДКБ); дати відповідь на питання про те, які форми можуть стати визначальними в світорегулюванні і які форми потрібні для забезпечення стабільного розвитку й будуть відповідати інтересам більшості основних гравців на світовій арені.
Результат майбутнього вибору не повинен стати вибором тільки однієї країни або якого-небудь "елітного клубу", але це й не означає, що їхня значимість може бути зігнорована. Для рішення настільки важливого завдання, якийсь є формування світового порядку, недостатній кулуарний і однобічний аналіз окремих проблем, ігнорування об'єктивних процесів, що відбуваються на глобальному, регіональному й національному рівнях (інтеграція vs. національна ідентифікація, глобалізація vs. регіоналізація, регулювання vs. дерегулювання). Важливо дати відповідь на питання про те, потрібно чи підсилювати ідеологічний фактор у міжнародних відносинах, повертати категорію ворога у відносини між країнами (тероризм - це, по сучасній термінології, мережний ворог, не зв'язаний прямо з конкретною державою, народом).
Фундированість і тверезість у відповіді на варті перед світовим співтовариством дуже складні питання досяжні тільки в тому випадку, якщо буде повернута традиція проведення серйозного наукового аналізу й традиція багатобічного й двостороннього діалогів. Затребуваність у цьому відчувається й у США, і в Росії. Є й інша проблема: як зробити науковий аналіз і експертизу більше зрозумілими й більше адаптованими до політичних структур, відповідальним за формування зовнішньої політики. Іншими словами, проглядається перспектива для взаємодії між США й Росією, від чого могли б виграти обидві сторони. Це допомогло б, на наш погляд, позбутися від не завжди вірних, політично коректних і виправданих оцінок тих або інших дій один одного, взаємних сприйняттів і докорів.
Сучасна Росія "не виправдала надій" багатьох американських політиків і експертів, на те, що вона вже не піде "іншим шляхом", не повернеться до незалежної політики, а стане одним з держав, що йдуть в "обозі" американської політики. Виходить, що ці політики й експерти допустили прорахунки й дали невірні оцінки як російського потенціалу на відновлення, так і історично сформованої політичної культури й досвіду міжнародної діяльності Росії. Можна додати, що вони проігнорували досвід взаємодії провідних світових держав у роки "холодної війни". Віддаючи данину поваги Дж. Кеннану, варто згадати, що в середині 1990-х років, коли Росія перебувала в складної внутрішньо- і зовнішньополітичній ситуації, він писав про колосальний культурний потенціал російської держави (народу), про здатність його до відновлення. Про відновлення Росією статусу провідної світової держави писали С. Хантингтон, Ч. Мейнс, і їхній прогноз підтверджується. [5, c. 12-30]
Політолог А. Лівен з фонду "Нова Америка", створеного як альтернативний центр традиційним "фабрикам думки", насамперед - консервативним, відзначає, що проти Росії ополчилися дуже багато хто. Її традиційні опоненти й недоброзичливці із числа консерваторів і неоконсерваторів вважають розвиток подій у країні й російській політиці підтвердженням правильності своєї недовіри до неї й справедливості раніше негативних прогнозів, що висловлювалися, щодо її повернення до імперської агресивної політики. Що стосується лібералів, що пророкували успішне реформування Росії, то виходить, що вони ввели всіх в оману й відповідають за невірні оцінки й прогнози. На думку А. Лівена, саме їхньому престижу був нанесений серйозний збиток "невірним шляхом, яким розвивалася Росія", і вони прагнуть взяти реванш за прорахунок подвоєною критикою. Інакше як пояснити те, що найбільш гостра критика виходить від ліберальних політологів, що призивають адміністрацію зробити демократизацію Росії найважливішим пріоритетом політики США й поставити двосторонні відносини в пряму залежність від рішення цього завдання, тобто від "поводження" Росії на світовій арені.
Пропозиції по радикальній зміні американської політики у відношенні Росії надходили в адміністрацію Клінтона й потім в адміністрацію Буша. Однак остання не була готова до радикальної зміни парадигми двосторонніх відносин, особливо після подій 2001 р., коли США виявилися в стані довгострокової війни з міжнародним тероризмом і потребували максимальної підтримки провідних світових держав. Таке положення не означало, що в російсько-американських відносинах не було протиріч, традиційний набір претензій друг до друга залишався колишнім. До Росії: розвиток демократії в країні, Чечня, імперська зовнішня політика, протидія зусиллям США в боротьбі з недемократичними режимами. ДО США: прийом Росії у ВТО, скасування виправлення Джексона - Веника, припинення розширення НАТО на схід, повагу інтересів РФ на пострадянському просторі й в інших регіонах, збільшення інвестицій у російську економіку.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
