95741 (590182), страница 2
Текст из файла (страница 2)
У цей час науково-технічні ресурси - один із ключових факторів, що визначають рівень економічного розвитку країни і її перспектив. Саме він є, на наш погляд, що вирішує конкурентну перевагу США на багато років уперед.
У Росії наука усе ще перебуває в кризовому положенні. Ніколи друга (а по деяких галузях науки й перша) наукова держава миру втратила свої конкурентні переваги в цій області. Частка видатків на НІОКР ледь досягає 1.2% ВВП (по оцінці ОЕСР, близько 12 млрд. дол., або всього 0.6% загальносвітових видатків на науку), чисельність учених скорочується, престиж науки в суспільстві падає. Все це – наслідок непродуманої державної політики 90-х років, результатом якої стало вкрай низьке фінансування цієї найважливішої сфери діяльності.
Визначальне значення для реалізації економічного потенціалу й стійкого розвитку країни мають трудові ресурси, рівень їхнього утворення й кваліфікації.
В 2006 р. у США середня тривалість утворення становила майже 14 років - один з найбільш високих показників у світі. Більше 87% американців у віці 25 років і більше мають як мінімум закінчене середнє, а більше 29% - закінчене вище утворення. Видатки на вищу й середню освіту становлять близько 7.5% ВВП. Крім того, ще близько 2% ВВП іде на так зване утворення дорослих, тобто на професійну підготовку й перепідготовку. Усе більше важливу роль в економіці США здобуває охорона здоров'я, у значній мірі визначальне (поряд з утворенням) якість робочої сили й рівень життя в країні. Видатки на медичні послуги склали в 2006 р. майже 14% ВВП, а очікувана тривалість життя досягла майже 78 років (81 рік - для жінок і 75 років - для чоловіків). [15, c. 110-128]
Досить прогресивної є в США й структура зайнятості - ще один показник, що характеризує як якість трудових ресурсів, так і рівень економічного розвитку в цілому. На сферу послуг доводиться понад 75% всіх зайнятих в економіці (більше 100 млн. чоловік), на сферу матеріального виробництва (промисловість, будівництво, сільське господарство) - лише 25% (33.5 млн. чоловік).
Росія усе ще зберігає досить потужний трудовий і інтелектуальний потенціал. Частка осіб з вищим утворенням у РФ - більше 21%, хоча й нижче, ніж у США, є однієї з найвищих у світі, близько 65% громадян мають як мінімум закінчена середня освіта; досить висока й кваліфікаційний рівень кадрів. У цілому в прогресивному напрямку міняється галузева структура зайнятості - в 2006 р. у сфері послуг було зайнято вже більше 60% робочої сили. Разом з тим є й проблеми - у результаті перевищення смертності над народжуваністю скорочується чисельність населення, усе ще помітно нижче, ніж у розвинених країнах, середній рівень заробітної плати (близько 500 дол. в 2007 р.) , низка трудова етика.
По оцінках, саме науково-технічні ресурси й людський капітал є основою інтенсивного (на противагу екстенсивному) росту, визначаючи найважливіший показник рівня економічного розвитку будь-якої країни - ефективність суспільного виробництва. Мова йде про групу таких показників, як продуктивність праці, фондовіддача, капіталоємність, енерго- і матеріалоємність. По них США залишаються на першому місці у світі з досить більшим відривом від інших країн.
Згідно даним Міжнародної організації праці за 2007 р., США - безумовний лідер за рівнем продуктивності праці, причому їхній відрив від інших країн збільшується. При розрахунку по всій економіці (обсяг доданої вартості на один зайнятого) для США цей показник склав 63.9 тис. дол. Далі випливають (тис. дол.): Ірландія (55.9), Люксембург (55.6), Бельгія (55.2) і Франція (54.6) . Аналогічний показник на один зайнятого в Росії більш ніж в 5.5 рази нижче, ніж у США. Схожа картина спостерігається й за іншими показниками ефективності - фондовіддачі, фондоємності й т.д.
Високий рівень продуктивності праці в США обумовлений трьома основними факторами: поліпшенням структури капіталу й ростом фондовіддачі за рахунок впровадження нового, більше ефективного встаткування, ростом кваліфікації й утворення робочої сили, а також більшими масштабами управлінських і продуктових нововведень. По оцінках Бюро трудової статистики міністерства праці США, в 2000-2005 р. перший фактор сприяв росту продуктивності праці на 1.1 процентного пункту, другий - на 0.4, третій - на 1.9 п.п. (у сукупності -на3.4п.п.).
Картину економічного розвитку країни цікаво доповнити даними про рівень і якість життя населення. Якщо по традиційних індикаторах рівня життя - розміру доходів, структурі споживання - США перебувають серед лідерів, то по якості життя - очікуваної її тривалості, доступності утворення, диференціації доходів, доступності послуг охорони здоров'я - вони поступаються багатьом іншим розвиненим країнам. Так, по кумулятивному показнику якості життя - індексу розвитку людського потенціалу - Сполучені Штати в 2006 р. перебували на 8-му місці у світі, уступаючи таким країнам, як Норвегія, Ісландія, Австралія, Ірландія, Швеція, Канада і Японія (місце Росії в цьому списку з 177 країн - 65-е). Зрозуміло, 8-е місце - це непоганий результат. Разом з тим він відображає своєрідність американської соціально-економічної моделі, у якій пріоритет віддається ефективності на шкоду соціальної справедливості. Так, коефіцієнт Джині, що відображає ступінь соціальної нерівності, у США в 2005 р. становив 0.45, що в 1.5-2 рази вище, ніж у розвинених країнах Європи. Досить помітна соціально-майнова диференціація: доходи 5% родин з найбільш високими доходами майже в 7 разів перевищують доходи 20% родин з мінімальними доходами.
Як результат, у більше 12% американців рівень доходів нижче офіційного прожиткового мінімуму. Це найбільше помітно серед представників різних расових і етнічних меншостей - рівень доходів білих американців і вихідців з Азії в середньому значно вище рівня доходів іспаномовних груп і афроамериканців. Звідси нерівний доступ до вищого утворення й послуг охорони здоров'я. Усе більше актуальної стає для США проблема старіння населення: за прогнозами, в 2006 р. частка осіб старше 65 років досягне 20%, що викликає чималу напруженість у частині соціального страхування й пенсійного забезпечення (як очікується, уже в 2018 р. система соціального страхування стане дефіцитної).[23, c. 93-107]
У Росії ситуація в соціальній сфері поступово поліпшується, хоча нас важко порівнювати зі США й іншими розвиненими країнами - занадто велике наше відставання за рівнем життя й інших соціальних індикаторів. Показовим є, наприклад, рівень соціального розшарування населення: розрив у доходах 10% найбільш високоприбуткових груп населення й 10% з найбільш низькими доходами в 2006 р. перевищував у Росії 15 разів, а з урахуванням нелегальних доходів -35 разів.
Не тільки в соціальній сфері, але й далеко не по всіх макроекономічних показниках ситуація в США є позитивною. Серйозну проблему представляють дефіцити федерального бюджету, торговельного й платіжного балансів, що приводять до нагромадження державного боргу країни (65% ВВП в 2006 р.). Хоча дефіцит федерального бюджету демонструє тенденцію до скорочення (3.6% ВВП в 2004 р. і 1.9% в 2006 р.), дефіцитність торговельного й платіжного балансів продовжує збільшуватися, що вкрай ускладнює обслуговування державного боргу.
В 2007 р. у країні вибухнула криза системи іпотечного кредитування. Швидкий ріст обсягу неповернених кредитів на придбання нерухомості не тільки привів до дестабілізації національного фінансового ринку, але й під кінець року спровокував більше глобальну фінансову кризу. У багатьох провідних банків миру виникли серйозні проблеми з ліквідністю, відбувся різкий спад на фондових ринках.
Триваюче вже тривалий час зниження курсу долара відносно євро й інших світових валют дає чимало переваг американським експортерам, але одночасно підриває довіра іноземних інвесторів до американської валюти. Проте представляється, що ефективно функціонуюча модель ринку в сполученні із продуманим державним регулюванням дозволить США впоратися із проблемами й зберегти вектор стійкого соціально-економічного розвитку.
Що стосується макроекономічних перспектив Росії, те перед нею коштують набагато більше складні й важкі завдання. У першу чергу мова йде про переклад економіки з мінерально-сировинної моделі на модель інтенсивного наукомісткого розвитку. Країні потрібна модернізація всього технологічного парку промисловості, модернізація, а часто й створення багатьох базових ефективних ринкових інститутів, усілякий розвиток систем науки й утворення, підвищення рівня життя населення й розвиток соціальної сфери. Таким чином, перед Росією коштують завдання іншого порядку, зв'язані зі значним відставанням країни від більше розвинених держав миру. Однак потенціал Росії величезний. При збереженні високих темпів росту й розумної державної економічної політики перспективи її цілком сприятливі.
Констатуючи досить високу ефективність сучасного державного регулювання в США, необхідно відзначити його якісно нову рису - прагнення знайти оптимальну пропорцію між ринком і державним втручанням, незважаючи на розходження ідеологічних і політичних поглядів тієї або іншої американської адміністрації. Очевидно, що на початку XXI століття, незважаючи на триваючі політичні дискусії, які підкреслюють розходження між ліберальними й консервативними цінностями, у реальному житті спостерігається явне зближення соціально-економічної політики Демократичної й Республіканської партій США. З одного боку, республіканці відмовилися від багатьох, що здавались колись непорушними постулатів, орієнтованих на різке зменшення ролі держави в економіці й соціальній сфері, а з іншого боку - демократи взяли на озброєння чимало з концептуального арсеналу республіканців. Це відображається як у соціально-економічних платформах обох головних партій США на виборах 2000 і 2004 р., так і в практичній діяльності останніх демократичних і республіканських адміністрацій.[8, c.25-39]
Основні підходи Дж. Буша до соціально-економічної політики були чітко позначені ним ще під час першої президентської кампанії. Квінтесенцією їх було істотне зниження податків (як прибуткових індивідуальних, так і на прибутку корпорацій) і всіляке заохочення підприємництва. У більше широкому контексті економічна стратегія республіканців мало чим відрізнялася від економічних пріоритетів демократів. Підсумовуючи, її можна сформулювати в наступних основних пунктах:
1. Прискорення економічного росту за рахунок підтримки сприятливого підприємницького клімату, у тому числі за допомогою зниження податків, використання податкових пільг, активного маніпулювання інструментами грошово-кредитного регулювання;
2. Прискорення науково-технічного прогресу за рахунок активної інноваційної політики (знов-таки за допомогою податкових пільг і амортизаційної політики) і всілякої підтримки фундаментальної науки, включаючи масштабні державні інвестиції;
3. Здійснення масованих інвестицій в «людський капітал», тобто ріст державних видатків у сфері освіти, перепідготовки робочої сили й охорони здоров'я, а також заохочення видатків приватного сектора економіки на ці мети (не випадково, що видатки федерального бюджету на соціальні й економічні цілі, включаючи утворення й охорону здоров'я, перевищили 62% всіх бюджетних видатків, а їхня частка в консолідованому бюджеті ще вище);
4. Забезпечення соціальної функції держави через оптимізацію програм у сфері пенсійного й медичного страхування й допомоги, підтримка сімейних цінностей;
5. Нарощування позитивного ефекту від інтеграції американської економіки у світове господарство, від глобалізації світової економіки;
6. Поліпшення навколишнього природного середовища, удосконалювання екологічного регулювання, вироблення відповідної політики у зв'язку зі змінами світового клімату.
Це, так сказати, стратегічні цілі, які нерідко по тактичних міркуваннях формулюються інакше, маючи на меті, наприклад, підкреслити відмінності республіканської економічної програми від демократичної, відзначити певні досягнуті результати. Так, у ході передвиборної кампанії 2004 р. Дж. Буш підкреслював, що саме його економічна політика, і насамперед прийнятий закон про зниження податків на 1,35 трлн. дол. протягом 10 років, дозволили вивести країну з економічної кризи й надалі будуть стимулювати економічний ріст. Республіканці активно виступали за подальшу лібералізацію світової торгівлі (на практиці, щоправда, це далеко не завжди виконується), за широкий розвиток двосторонніх відносин США з іншими країнами, особливо в рамках НАФТА.
Нова економічна стратегія, сформульована в президентських посланнях до країни в 2005 і 2006 р., у бюджетних посланнях на 2006 і 2007 р., а також в економічній доповіді 2006 р., наголошує на наступних ключових напрямках:
- Продовжити зниження податків і політикові надання податкових пільг. Зокрема, президент пропонує зробити постійно діючим уведене в 2004 р. на строк до 2010 р. нове податкове законодавство. Воно передбачає четверте після приходу до влади республіканців зниження податків, звільнення від податків на вступ у шлюб, на дивіденди, збільшення доходу, що виключається з оподатковування, у зв'язку з народженням дитини.
- Провести реформу правоохоронної системи. Мова йде про необхідність спрощення, і головне, здешевлення системи відправлення правосуддя в США. Вартість судових розглядів, у тому числі й у сфері бізнесу, набагато перевищує аналогічні видатки в інших країнах.
- Продовжити реформу в сфері державного регламентування, маючи на увазі значно зменшити число адміністративних обмежень у сфері бізнесу. Своєю заслугою адміністрація Буша вважає зменшення росту чисельності всякого роду циркулярів і обов'язкових до виконання правил під час першого президентського строку на 75%.
- Скоротити ріст вартості медичних послуг у США, що негативно впливає на рівень життя й робить надання медичних послуг менш доступними. Особливо гостро проблеми медичного страхування коштують перед зайнятими в малому бізнесі, де підприємцям нелегко забезпечити страховкою своїх працівників. Пропонується ширше використовувати плани колективного медичного страхування, що здешевить вартість страховки для малого бізнесу.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
