73374 (589279), страница 2
Текст из файла (страница 2)
Зрозуміло, що праця Г.Вервеса (друге її видання було у 1955 р.) несе на собі відбиток часу, коли вона створювалась, але і на сьогодні це дослідження зберігає своє значення завдяки багатству фактичного матеріалу, глибокому аналізу впливів творчості польського поета на українську літературу. „Всі, хто торкався тієї теми після Г.Вервеса, лише доповнювали його, спираючись на концепцію названої праці” [ ; 70].
Заслуговують на увагу в цьому питання статті Є.Прісовського „Про типологічну спорідненість поем Т.Шевченка „Сон”, „Кавказ” та А.Міцкевича „Поминки” й Г.Гейне „Німеччина”: розділи книги О.Забужко „Шевченків міф України. Спроби філософського аналізу” та „Філософські ідеї та європейський контекст: Франківський період”, зокрема питання „Естетика демонічного: Петербург у Міцкевича, Пушкіна і Шевченка. „Комедія” як кінець „Петербурзького тексту”, стаття Ю.Горової „Топос Сибіру у творчості Тараса Шевченка та польських романтиків” та ін. Першим у світовій компаративістиці синтетичним порівняльним дослідженням чільних представників трьох національних літератур – української (Шевченко), польської (Міцкевич) і російської (Пушкін) стала монографічна праця Є.Нахліка „Доля – Los – Судьба. Шевченко і польські та російські романтики”. У праці розглянуто письменницьку і особисту долю Шевченка, його світоглядні та художні шукання, індивідуальна психологія (дискурс свободи, революціонізм, християнізм, міленаризм, месіанізм, міфотворчість, історіософічність, художній історизм, дуалізм, амбівалентність, топіка долі, акзистенційні роздуми та ін.) у глибинному взаємозв’язку із творчістю польських романтиків Словацького, Красінського, Залеського, Норвіда та Міцкевича. Як зазначає сам автор: „По-справжньому осягнути особливості і неповторну суть письменницьких постатей і вписати їх у світовий літературний розвиток можна лише в порівнянні з іншими. Тло допомагає краще збагнути Шевченка, а також, навзаєм, Пушкіна, Міцкевича, Словацького, Красінського і Лермонтова, які складають порівняльний ряд цієї монографії. З огляду на конкретно-історичний та історико-літературний контекст, контактно-генетичні зв’язки є типологічні співвідношення, це є найоптимальніший компаративістичний ряд, у який можна поставити Шевченка-поета. Важливо й те, що Міцкевич, Пушкін і Шевченко вважалися не тільки і чільними поетами своїх новочасних національних літератур, а й їхніми основоположниками” [ ; 9]. Особливу увагу в питанні висвітлення теми нашої дипломної роботи привертають увагу питання монографії „Ставлення Шевченка, Пушкіна, Міцкевича, Словацького і Красінського до кріпаччини (панщини; „Міцкевич у рецензії Шевченка (в контексті його ставлення до поляків)”, „Проблема класицизму, романтизму й реалізму у Пушкіна, Міцкевича і Шевченка”, „Міфотворчість і месіанізм Міцкевича”, „Міцкевичева парадигма та її вплив на Шевченка” (в розділі „Скандал зла” (Проблема теодицеї), „Міцкевич, від Густава до Конрада” та інші. Дослідженню зв’язків А.Міцкевича з іншими українськими письменниками присвячено ряд праць і Журавської, зокрема книги „Леся Українка та зарубіжні літератури”, в яких творчість українських письменників розглядається як творчий діалог з культурами і літературами Європи, в тому числі Польщі. Дослідниця висвітлює культурні зв’язки, переклади, критичні статті, перегуки Лесі Українки, Івана Франка і Адама Міцкевича у контексті осмислення взаємозв’язків польської і української культур.
Ґрунтовним дослідженням впливу творчості Адама Міцкевича на П.Гулака-Артемовського є стаття Айзенштока у якій дослідник вказує на роль українського письменника у освоєнні творчого спадку А.Міцкевича на Україні. Автор статті аналізує особисті творчі контакти Гулака-Артемовського з польським поетом під час його перебування на Україні, а також той величезний вплив, який справили балади Міцкевича на українського автора „Пані Твардовської” та його подальшого поетично романтичного доробку.
Чимало статей в українському літературознавстві присвячено дослідженню і оцінці окремих творів А.Міцкевича. Це статті М.Рильського, С.Родзевича, М.Живова, В.Арцимович та ін. Це роботи виконані в жанрі ювілейних та вступних статей. Одною з кращих можна назвати статтю М.Рильського „Тема батьківщини у творах Пушкіна, Міцкевича і Шевченка”. Крім того, М.Рильський є автором монографії „Про поезію Адама Міцкевича”, у якій висвітлює різні аспекти творчості польського поета.
До 200-річчя від дня народження Адама Міцкевича у Дрогобичі відбулася Міжнародна конференція, матеріали якої були надруковані у спеціальному випуску. До нього увійшли статті про творчість польського поета викладачів Дрогобицького педуніверситету, серед них компаративістичні дослідження М.Борецького, Л.Гулевич, М.Гольберга, В.Зварича, А.Войтюка, О.Химич та інших науковців: В.Мацапури, Н.Баландіної, Ю.Булаховської, І.Вороновської, Л.Зінченко. Матеріали конференції ще раз підтверджують важливість вивчення діалогічної природи культури, необхідність подальшого дослідження і опрацювання теми „Адам Міцкевич і Україна”, адже ідеї великого польського поета суголосні нашому сьогоденню.
2. Адам Міцкевич у перекладах
Перша спроба освоєння творчості А.Міцкевича на Україні належить „Вестника Европы” в 1827 році була надрукована вільна переробка балади польською поема „Пані Твардовські”. Дослідники припускають, що написано переспів значно раніше, десь відразу після знайомства Гулака-Артемовського з Міцкевичем. Як вже зазначалося в роботі, це був досить вільний переспів. Автор розширив баладу, доповнивши її елементами національного побуту і народного гумору. Вдавшись до переспівів, український письменник створив оригінальний твір, художні якості якого забезпечили їй широку популярність. Соціальна проблематика творів А.Міцкевича привабила українських письменників-романтиків О.Шпигоцького і Л.Боровиковського. В 1830 році в „Вестнике Европы” з’являється переклад сонету „Акерманські статті”, який здійснив О.Шпигоцький. Перекладає він і інші сонети. Сентиментального забарвлення набуває його переклад на російську мову поеми „Конрад Валленрод”. Творчість А.Міцкевича справила неабиякі враження на українського перекладача і надихнула на створення оригінальних творів в дусі романтизму. Тому у Шпигоцького знаходимо як переклади сонетів А.Міцкевича, так і „запозичення основної думки” деяких сонетів з [ ; 70]. Саме до таких належать „Два малороссийские сонеты”. Особливий інтерес до творчості польського поета виявив Л.Боровиковський, про що свідчать його листи до І.Срезнєвського. Він працював над перекладами польських письменників, розцінюючи свою роботу як „один із засобів розширення горизонтів української літератури (крім Міцкевича Л.Боровиковський переклав на українську мову уривок з „Конрада Валленрода” („Вілія”), дев’ять сонетів: „До Лела”, „Розвалення замку”, „Морська тиша”, „Байдари”, „Аюдаг”, „Могили гарему”, „Алушта вдень”, „Американські степи”, „Чатирдаг”, а також вірш „Новий рік”. Увага перекладача зосереджується також на „Фарисі”. Літературознавці вказують на досить складну для перекладу форму поеми: художні засоби, до яких вдається поет, дуже різноманітні, ритміка, інтонаційне забарвлення постійно змінюється. Отже, перекладач поставив перед собою досить сміливе і складне завдання. Відтворення мовного багатства оригіналу з тим, щоб найповніше передати зміст поеми, примусило перекладача звернутись до зразків народнопісенної лексики та фразеології. Боровиковському вдалося відтворити ритміко-мелодійні особливості оригіналу. Менше вправності, на думку Г.Вервеса, виявив він у передачі образної системи поеми. Переклад Л.Боровиковського на той час (1829 рік) був великим досягненням, оскільки романтичної поеми, сприяв виробленню нового, романтичного стилю. Перекладацька практика, безсумнівно, відбилася і на його власній творчості. До написання таких творів, як „Козак”, „Палій”, „Розставання” та інші, поет прийшов під впливом польської романтичної літератури, а також творів О.Пушкіна та А.Міцкевича. І хлопець з балади „Розставання”, що „хоче по полі шукати долі”, і герой балади „Козак”, що „хоче весь світ під коліно зломить, побить, потопить у Дунаї” – всі вони нестримним потягом до подвигу і мандрів нагадують бедуїна із „Фариса”. Проте, дослідники вказують і відмінності в психологічних аспектах зображення героїв: їх терзають внутрішні протиріччя і невпевненість у власних силах, сумніви щодо можливості перемоги, тоді як Міцкевич змальовує цільну і сконцентровану натуру. Герої Л.Боровиковського вирушають у мандри часто, з впевненістю у власній загибелі. Настрій його творів песимістичний:
А може поляжу й сам серед степів
З тобою, мій вірний коню?
Широким я тілом згодую орлів,
А кров’ю моря доповню.
Кінець 30-х – початок 40-х років ХІХ століття – час, коли українська література розширює межі своїх літературних і особистих зв’язків, тому активізується і перекладацька діяльність письменників. Вона набуває постійного характеру. В цей час перекладає А.Міцкевича М.Костомаров, якого цікавлять не тільки літературні твори польського поета, але й лекції зокрема.
В деяких творах М.Костомарова наявні спільні мотиви з творами польського поета. Літературознавці розцінюють їх як безпосередній вплив творів А.Міцкевича, так і споріднених джерел, з якого черпали теми і мотиви обидва поети, – фольклору. Так, в баладі „Дівчина” М.Костомарова розкрито тему, яка звучить і у „Курганку Марилі” А.Міцкевича: смерть дівчини і вболівання її близьких за нею. Вони відвідують могилку покійної, і все це відбувається на очах подорожнього, діалог з яким має місце в обох творах. У вірші Костомарова „До Марії Потоцької”, а також в сонетах А.Міцкевича „Гробниця Потоцької” і „Бахчисарай” наявний спільний мотив тлінності всього земного і вічності природи. У Костомарова –
Усе славне, світове розлетиться і пропаде,
Тільки чистеє, святеє позостанеться навік
Втіленням подібних мотивів є рядки, з „Бахчисараю” А.Міцкевича:
О де ви, де тепер, любов, могуття й славо,
Що мали у віках сіяти величаво?
Ганьба! Немає вас, а джерело дзвенить
На фольклорному матеріалі побудовано й інші твори М.Костомарова, зокрема „Співець Митуса” і „Євшан-зілля”. Г.Вервес стверджує, що поет звертався також до „Пісні вайделота” із „Конрада Валленрода”. Значний внесок в історію українського перекладу було зроблено Іваном Франком, який познайомив читача з вершинами світового літературного мистецтва. Про зацікавленість творчістю А.Міцкевича свідчать багаточисленні переклади його творів: „Господарський вечір” (1895) – уривок із першої книги „Пана Тадеуша”, „Буря” (1896), уривок із восьмої частини „Пана Тадеуша”, „Геть з моїх очей” (1899), „Ордонів редуш”, „Чати”, „Втеча” (1907), повністю „Додаток”: – „Дорога до Росії”, „Передмістя столиці”, „Петербург”, „Пам’ятник Петра Великого”, „Перегляд війська”, „Олешкевич” (1910); „До друзів росіян” (1910), „Нічліг” (1912), „Смерть полковника” (1913), „До альбому Собанської” („Судьбами різними в вир світа кинені” – 1913), „Непевність”, „В день від’їзду із Одеси”, „До матері польки”, „Епілог” до „Пана Тадеуша” (1913). За винятком „Чатів” та „”Непевності” всі інші твори польського поета стали відомі в Україні саме завдяки перекладам І.Франка. Майстер перекладу, у доробку якого налічується десятки творів світового письменства, ставив високі вимоги до цього виду творчості, основними з яких є: обізнаність перекладача з життям, творчістю і епохою письменника, з якого робиться переклад; найповніше відтворення ідейного змісту і краси оригіналу, його художньо-стильових особливостей; підхід до перекладуваного твору як до нерозривної єдності змісту і форми. Отже, І.Франко був не тільки практиком але й теоретиком перекладу в українській літературі. Діяльність І.Франка є важливою сторінкою в історії українських літературних зв’язків.
В своїй перекладацькій практиці він незмінно дотримувався тих високих вимог, які ставив до справи перекладу. Переклади з Міцкевича були наслідком багаторічної праці над вивченням його літературного і суспільного оточення, його епохи, творчості, стилю, всієї практики перекладу його творів протягом ХІХ ст. Тобто, І.Франко раніше виступив як дослідник, а потім як перекладач А.Міцкевича. Франко-перекладач розумів підпорядкованість усіх художньо-стильових засобів ідейному задумові перекладуваного твору. Тому і при відтворенні ритму, і при передачі образної системи оригіналу він звертав увагу на те, яку роль виконують вони в творі. Так, помірний плин ритму „Дороги до Росії” Міцкевича, за спостереженням Г.Вервеса, Франко передає п’ятистопним ямбом, що дає змогу не порушувати епічного тону розповіді оригіналу та зберігали однакову кількість складів у рядку. При відтворенні образної системи оригіналу Франко також намагався донести до читача ідейну наснаженість та художню довершеність творів Міцкевича. Для такої передачі він вдавався до різних прийомів, найулюбленіший з них – це прийом так званого „суцільного перекладу” (термін Франка). Цей прийом полягає в тому, що місця оригіналу, які визначають головний задум, а також найяскравіші образи його, необхідно передати якнайточніше, щоб не нарушити думку, яку хоче поет донести. [ ;213-214]. До творчості А.Міцкевича зверталися й інші майстри перекладу – М.Старицький, Леся Українка, П.Грабовський. Дослідниця перекладацької майстерності П.Куліша, І.Девдюк, зокрема відзначає „пріоритет у запровадженні адекватного перекладу в Україні, який належить П.Кулішеві [ ; 11]. Кулішеві одному з перших серед українських перекладачів удалося зламати традицію переспіву в бурлескно-травестійному стилі, яка була досить сильною в українській літературі. П.Кулішеві належать переклади трьох балад А.Міцкевича – „Романтичність”, „Світезянка” і „Повернення тата”. Переклади творів у Куліша вийшли за назвами „Чумацькі діти”, „Русалка” і „Химери”. Зіставлення перекладів з оригіналом, які здійснили дослідники (Г.Вервес, В.Мацапура, Н.Баландіна), засвідчує досить вільне поводження перекладача з оригіналом. Г.Вервес, зокрема, вказує на те, що перекладач „збільшує його, робить різні вставки, докорінно змінює ідейно-політичну спрямованість. „Проникливий, теплий голос, яким Міцкевич передає вболівання натовпу над дівчиною, перетворюється у Куліша на неприховане іронізування над „некультурністю” селянського люду, названого перекладачем „простою” [ ; 135].
„В баладі, як відомо, виведено представника класицизму, якого картає Міцкевич за зневажливе ставлення до народу. Куліш не погоджується з автором, що цей старець знає лише „мертву правду”, що він „не знає життєвих істин” і тому малює зовсім інший портрет. У нього старець – позитивна постать, він знає „великі речі”, „він у небо позирає і в землю глибоко”. Подавши в позитивному плані захисника класицизму, перекладач позбавив баладу бойового, наступального характеру” [ ; 135].
Піддає критиці Г.Вервес і баладу „Повернення батька”, вказуючи на те, що „якщо баладу „Романтичність” Куліш використовує для проповіді зневажливого ставлення до народу, а „Світезянку”, для втілення ідеалу заможного господаря в дусі своєї „хуторної поезії”, то баладою „Повернення батька” він підкреслює своє зневажливе ставлення до історичних традицій українського народу. Характерно, що розбійників, які виступають у творі Міцкевича, Куліш замінює гайдамаками” [ ; 136]. Інші дослідники перекладацьких інтерпретацій П.Куліша, В.І.Маципура і Н.Ф.Баландіна підкреслює, що хоч вони і далекі до ідеальних із сучасного погляду, проте, вони більше належать до вільних перекладів, ніж до переспівів. „Вони були кроком уперед в освоєнні творчої спадщини польського письменника у порівнянні з практикою попередників (наприклад, П.Гулака-Артемовського, котрий „переспівав” баладу А.Міцкевича „Пані Твардовські)” [ ; 88]. Автори визначають переклади П.Куліша як новаторські, в яких передано емоційність, ритмічний малюнок, психологізм оригіналу. Критикуючи переклади, здійснені П.Кулішем, Г.Вервес в противагу цьому ставив переклад О.Навроцького, підкреслюючи сприймання образів і мотивів Міцкевича через призму шевченківських образів. Серед кращих, критик називає переклади балад „Лілії”, віршів „Моряк” та „Над чистою великою водою”, байок „Осел і пес”, „Жаби і царі”. Але найкращими щодо передачі загальної думки оригіналу та передачі його художніх особливостей є вірш „Фарис”. З великих творів польського поета увагу О.Навроцького привертає „Конрад Валленрод”, хоча Г.Вервес вказує на певні недоліки перекладу: вся поема, за винятком „Пісні вайделота”, передана коломийковим віршем, який найменше відповідає загально-похмурому тонові оригіналу.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
