35432 (587807), страница 38
Текст из файла (страница 38)
Але це не слід розуміти так‚ як розуміли його стародавні, особливо греки, саме, що шлюб дозволений тільки між особами однієї касти, а навпаки збереження чистоти каст засноване на тому, що до касти належать тільки діти, які народилися від матерів, що належать до однієї касти з батьком, а не від різних з ним каст. Таким чином незабаром повинні були виникнути змішані касти, відносини яких до інших регулює вже Ману (у всій Х главі), і які зі своїм постійним розмноженням збільшували ще більш рідкі розходження, що роздрібнили громадське життя в Індії, унеможливили загальне правління й таким чином сильно полегшили англійцям завоювання країни794. Але ці змішані шлюби, дозволені законами Ману, допускаються тільки між трьома вищими кастами «двічі народженими» 795. Каста ж шудра повинна задовольнятися жінками своєї касти. Двояконародженому тоді тільки дозволено взяти собі дружину з найближчої нижчої касти, якщо він уже має одну дружину зі своєї касти‚ у протилежному ж випадку він разом із сімейством переходить у касту шудр (Ману, 111, 13; IX, 149).
Ця постанова Ману, у зв’язку з іншими указаними, не залишає ні найменшого сумніву, що в Індії полігамія законом була дозволена і що вона узвичаїлася. Та ж індійська історія учить нас, що їхні королі і сановники, як взагалі інші володарі Сходу, жили в гаремах і навіть у їхніх драматичних і епічних творах ми часто знаходили багато слідів цієї полігамії. Так, наприклад, у Рамаяні Душруеа має трьох дружин796, а Душманто в Сакунталі має гарем зі 100 дружин.
А тим часом у світі поезії й у дійсному житті Індії зустрічається так багато, що вказує на моногамію, що є схильність визнавати її якщо не загальним, то принаймні переважаючим тут звичаєм797. Уже сам Ману у своїх законах додає моногамічному шлюбу таких переваг, які безперечно роблять його єдино можливою формою шлюбу для благочестивих. «Тоді тільки людина досконала, коли вона складається з трьох осіб: із дружини, себе самого і сина,» проповідує Ману (глава IX, стор. 45) і для сімейного щастя він дає наступне повчання: «щастя буде вічним у тому сімействі, де чоловік задовольняється своєю дружиною і дружина – чоловіком» (глава II, 60). Між тим, як ці закони прямо показують перевагу моногамічної форми, інші наказують для сімейних відносин таке ж поводження, що може бути зрозуміле тільки при з’єднанні одного чоловіка й однієї дружини. Вони визнають необхідною умовою благоденства ввічливе поводження з дружиною, дбайливість про її щастя і веселість, доставляння прикрас з жемчугів на радість їй і таким чином засновують відносини, подібні до відносин Наля до своєї вірної Дамаянти і щирість подібна тій, з якою автор Мегадута оспівує свою дружину. З іншого боку, і від дружини потрібна також прихильність і самовідданість стосовно чоловіка‚ до цього ще приєднується становище залежності, яка в силу східного принципу, що тільки один може бути вільний, знаходиться у всіх державах Азії. Таким чином, в Індії, як і в Китаї, існує правило, що жінка ні за якої умови не може бути незалежна і що вона нічим не може вільно розпоряджатися. Вона повинна любити свого чоловіка навіть тоді, коли він анітрохи не задовольняє вимогам, які любляча дружина вправі пред’явити своєму чоловікові і повинна бачити в ньому предмет обожнювання, якщо тільки вона бажає мати царство небесне.
Але у відомих випадках закон надає їй право залишати чоловіка й обвінчатися з іншим — право, яке, зрозуміло, надається і чоловіку, що‚ у свою чергу, з небезпекою позбавитися свого майна, пов’язаний законними підставами розлучення, з яких найважливішим є бездітність чи народження одних тільки дочок. Оскільки і в Індії найбільшим блаженством для батька вважається багаточисленність синів, а відсутність їх — нещастям, то для подолання цього вдаються до усиновлення‚ оскільки саме нащадки повинні приносити на могилу жертви тіням предків, яким у протилежному випадку закритий вхід у сурги, тобто у вищий світ798.
Видалення дружини внаслідок бездітності пов’язане з відомою кількістю років. Негайно ж залишити свою дружину чоловік має право тільки у випадку нечемного її з ним поводження. Цей останній, так часто законом згадуваний дозвіл розлучення, внаслідок нечемних з боку дружини промов, своєю невизначеністю самим наочним чином доводить залежність і абсолютну підпорядкованість індійської жінки, що повинна поважати свого чоловіка, як вищу істоту. За його відсутності настає для неї смуток і невтішність, за його відсутності вона не може ні добре вдягатися, ні відвідувати дім чужого, ні стояти біля вікна, а з його смертю для неї починається життя постійних каять і самокатування, під час якого простий навіть помисел про іншого чоловіка суворо заборонений. Про спалювання дружин на могилах чоловіків між самими індійськими мудрецями панують різні погляди. Що цим вони роблять богоугодну справу, усі визнають‚ у цьому також виявляється напрямок індійського культу, який полягає в запереченні існування і взагалі в презирстві до життя‚ але обов’язок цей ніде не пропонується. Благочестиве, повне каяття життя вдови зовсім достатнє, щоб удостоїтися з’єднатися з померлим чоловіком, з яким вона в замогильному житті також тісно з’єднається, як це було за життя.
За таких умов шлюбу в Індії, тут, як у Китаї, утворилася така чистота і щирість, які можуть тільки мати місце при моногамічній формі шлюбу. Великі протиріччя, що існують між Сходом і Заходом, тут є вже істотно згладженими. Тільки в ісламізмі духу Сходу, зверненому головним чином на чуттєве і природне, призначено було проявитися з усієї силою й енергією, щоб установити протиріччя між Сходом і Заходом виразно і назавжди.
6.2 Особисте і майнове становище заміжньої жінки по стародавньоєврейському праву
Вивчення інституту кетуби добре з’ясовує той шлях, яким учинилося придбання заміжньою еврейкою майнової самостійності. Кетуба була первісною клітиною незалежності заміжньої жінки, права її самостійно володіти майном. З часом, з розвитком майнової правоздатності жінки в сім’ї її батька799, майнова самостійність заміжньої жінки значно збільшилася. Заміжня жінка приносила із собою в сім’ю чоловіка з сім’ї свого батька майно, яке варто назвати майном внесеним, або приданим. За Талмудом, це придане входить до розряду майна, яке входить і виходить разом з дружиною (тобто мелог)800. Придане давалося або батьком нареченої801 або навіть і нею самою802. Якщо в шлюбному запису нічого не було сказано про придане, то воно визначалося у розмірі 50 зузь803. Однак, батько міг виговорити, щоб наречений узяв наречену “голою”, тобто без приданого804. Дружина розпоряджається приданим‚ наприклад, вона могла його продати805. Однак право дружини на продаж свого приданого і, взагалі, всього іншого свого майна, крім кетуби, було можливим в тому лише випадку, коли право це вимовлене було у шлюбному записі, тобто, якщо чоловік відмовився від свого права користуватися цим майном806. Право чоловіка користуватися майном дружини було для чоловіка винагородою за утримання ним дружини807. Призначення приданого мало, своїм наслідком призначення ж з боку нареченого особливого майна дружині, понад кетубу. Це майно, яке можна назвати записаним, покладеним, давалося відповідно до величини приданого808. Чоловік забезпечував його дружині так само, як і кетубу, за себе і своїх спадкоємців усім своїм майном: сьогоднішнім і майбутнім809. Таким чином, інститути приданого (внесеного майна) і записаного майна сприяли подальшому розвитку майнової самостійності заміжньої жінки810.
Кінцевий підсумок цього розвитку майнової самостійності жінки ми можемо найкраще характеризувати наступними рядками Талмуду: «жінці дісталося майно [шляхом успадкування, дарування, знахідки чи винагороди] до ерусинь [до заручення]: школи Шаммая і Гіллеля згодні, що вона може продавати і дарувати, і угоди ці дійсні. Якщо ж майно дісталося їй після ерусинь [між зарученням і одруженням], то, згідно зі школою Шаммая, вона продавати може, а згідно зі школою Гіллеля, не може‚ але ті й інші згодні, що якщо вона продала і подарувала, то угоди дійсні [чоловік не може відібрати це майно від нових власників]. Р. Іуда сказав: перед раббан Гамаліїлом говорили : якщо чоловік одержує право на дружину, то як же він не дістане права на її майно? Він їм відповів: ми соромимося через нове (майно), а ви звалюєте на нас старе [нам соромно, що чоловік може повернути відчужене дружиною майно, яке придбане нею знову, тобто після ніссуінь, а ви хочете нав’язати нам те саме правило стосовно майна старинних, тобто придбаних нею після ерусинь]. Їй дісталося майно після ніссуінь: ті й інші згодні, що якщо вона продала чи подарувала, то чоловік вправі відняти з рук покупців. Майно дісталося їй до ніссуінь, і вона справила ніссуінь: раббан Гамаліїл говорить: якщо вона продала чи подарувала (після ніссуінь), то угода дійсна. Р. Ханіна, син Акавії, сказав: перед раббан Гамаліїлом говорили: якщо він одержав право на дружину, то як же він не дістав права над майном? Він їм відповів: через нове (майно) ми соромимося, а ви звалюєте на нас і старе» 811 .
Цей текст розрізняє, таким чином, три категорії майна жінки:
1. Майно, що дісталося жінці до заручення.
2. Майно, що дісталося у проміжку між зарученням і одруженням, тобто майно зарученої жінки.
3. Майно, що дісталося після одруження, тобто майно заміжньої жінки.
Юристи-талмудисти одноголосно заперечують дійсність угод дружини стосовно майна, отриманого нею під час шлюбу (див. категорію 3)‚ але вони одноголосно визнають дійсність угод по відчуженню майна першої категорії‚ угоди ж щодо другої категорії вони хоча і вважають дійсними, але — не без коливання.
При цьому, мабуть, талмудисти і самі не зовсім розуміли протиріччя, яких їм ставило життя. Це видно з того, що вони не знали, чим пояснити невідповідність між переходом дружини під владу чоловіка і її майновою самостійністю. Зазначене протиріччя вони, так би мовити, більше відчували, ніж розуміли. Тому вони і виражали своє рішення даного протиріччя словами: «ми соромимося», тобто соромимося, що дружина не може вільно розпоряджатись майном, придбаними нею під час шлюбу. Цікаво при цьому відмітити, що вихід із протиріччя, що склалося, між двома установами, зрозумілими для нас, вільного і невільного шлюбу був знайдений знову-таки у шлюбному договорі. У ньому могло бути сказано, що чоловік відмовляється від усяких домагань як на майно дружини, так і на плоди цього майна, і від успадкування дружині в цьому майні812. У цьому випадку дружина здобувала право вільного розпорядження своїм майном, отриманим нею в шлюбі. Те, що не могли, таким чином, вирішити єврейські мудреці, те вирішило життя шляхом угоди самих зацікавлених у тому осіб. Наскільки простим є рішення самого життя, настільки ж штучним є частковий вихід з тупика, що утворився, запропонований, напр., Р. Симоном: «майно, про яке чоловік знає, вона продавати не повинна, а якщо продала чи подарувала, то угода недійсна; майно, про яке чоловік не знає, вона продавати не повинна, а якщо продала чи подарувала, то угода дійсна» 813.
Що стосується, нарешті, майнової самостійності вдови, то талмудисти згодні, що вдова може продавати і дарувати‚ такі угоди вдови дійсні814.
Викладаючи особисте становище заміжньої жінки за давньоєврейським правом, ми не можемо не відзначити перш за все багатства постанов Талмуду стосовно цього предмета. Постанови ці визначають особисте становище заміжньої жінки прямо-таки з усіх боків. Походження цих постанов, як ми побачимо нижче, шляхом угоди також безсумнівне. Зарученій жінці, як дорослій, так і малолітній, надано було право відмовлення від укладення шлюбу815‚ право розлучення надане було і дружині під загрозою, однак, втрати кету-би816. Чоловік відповідає за приниження ним честі дружини: «якщо хто розпустив (про дружину свою) «недобру славу», і його свідки виявляються злісними, то він піддається тілесному покаранню і платить чотириста зузь, а злісних свідків відводять на місце побиття каменями”817. Відповідає він так само і за приниження особистого достоїнства дружини: «Якщо він (чоловік) дав обітницю, щоб вона не давала (сусідкам) у борг решета, сита, млина чи печі, то він повинен розлучитися з нею, видавши кетубу, тому що він доставляє їй дурне ім’я перед її сусідками» 818. Чоловік зобов’язаний доставляти дружині їжу, викуп (з полону) і поховання819‚ встановлюється і точний розмір утри-мання820, що відпускається дружині. Дружина може виговорити також утримання і для своєї дочки821. Подається в Талмуді, далі, перелік тих робіт, які дружина виконує для свого чоловіка: «вона меле зерно, пече, пере білизну, варить, годує грудьми свою дитину, стелить постіль і обробляє вовну. Якщо вона принесла йому (у придане) одну рабиню, то вона не меле, не пече і не стирає» тощо. Той, хто шляхом обітниці заборонив дружині своїй працювати, повинен розлучитися з нею, видавши кетубу, тому що ледарство веде до бо-жевілля”822. Якщо чоловік відмовляє дружині в зляганні з нею, то до її кетуби додається три динара за кожний тиждень, а якщо дружина відмовляє в зляганні чоловіку, то з її кетуби вираховують сім динарів за кожний тиждень823. Нарешті, у Талмуді точно перелічуються випадки, коли дружина може бути відпущена без кетуби. Так, якщо вона виходить з розпущеним волоссям, чи пряде на вулиці, чи розмовляє з будь-якою людиною. «Абба Саул говорить: також якщо вона лає його батьків при ньому. Р. Тарфон говорить: також якщо вона голосиста. Яка жінка називається голосистою? — якщо вона говорить у своєму домі, а сусіди чують голос її» 824. Якщо вона ходить з відкритою головою, з розпоротим на боках платтям, не соромиться перед своїми рабами чи перед своїми сусідами, купається в лазні разом із будь-якою людиною825.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
