35432 (587807), страница 37

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 37)

Цікаві, при цьому, ті самі мотиви несамостійності жінки в законах Ману. Внаслідок прихильності до чоловіків, мінливості і природної безсердечності вони в цьому світі зраджують чоловікам, навіть ті, кого ретельно охороняють. Один безкорисливий чоловік може бути свідком, а також інші [багато чоловіків], не обтяжені пороками, але не жінки, [хоча б і] чесні, навіть якщо їх багато, — унаслідок мінливості жіночого розуму⁷⁷²; і римських письмен-ників⁷⁷³.

Вона повинна бути постійно веселою, зайнятою роботою по господарству, помірною у витратах. [Їй] треба бути завжди веселою, майстерною в домашніх справах, що має добре вичищений посуд й ощадливою у витратах⁷⁷⁴.

Вона зобов’язана коритися тому, кому вона дана батьком чи братом за згодою батька‚ влада чоловіка покоїться на передачі йому нареченої її батьком. Кому б не віддав її батько, чи з дозволу батька, брата, їй варто коритися йому за життя і не зневажати ним після його смерті⁷⁷⁵.

Доброчесна дружина повинна шанувати навіть і дурного чоловіка, як бога. Чоловік, [навіть] далекий від чеснот, розпусний чи позбавлений добрих якостей, доброчесною дружиною повинен бути шанований як бог⁷⁷⁶.

Для жінки немає потреби в жертвоприносинах, в обітницях‚ для її порятунку досить однієї покори чоловіку. Для дружин не існують окремо жертвоприносини, обітниці, посади‚ якою мірою вона кориться чоловіку, у такій же вона прославляється на небі. Доброчесна дружина, що бажає досягти [після смерті] місцеперебування чоловіка, нехай не робить нічого неприємного для отримавшого її руку, — як живого, так і померлого.

Чоловік, зі свого боку, зобов’язаний піклуватися про їжу і утримання дружини. Чоловіку, зайнятому справами, варто відлучатися в далекі краї, забезпечивши дружину коштами для існування, тому що навіть доброчесна дружина, що має недостатньо коштів для існування, може согрішити. Якщо двічі народжені беруть дружин зі своєї й інших варн, то старшинство, пошана і житлове приміщення для них повинні відповідати порядку варн. Чоловік одержує дружину, дану богами, а не за своїм бажанням‚ її, віддану, треба завжди утримувати, роблячи [цим] бажане богам⁷⁷⁷.

Він також повинен охороняти і берегти свою дружину. Ніхто не може охороняти жінку силою, але вони можуть бути охоронені вживанням наступних заходів: треба доручити їй збирання і витрату майна, [підтримку] чистоти, [виконання] дхарми, готування їжі, піклування про домашнє начиння⁷⁷⁸.

Жінки, [навіть] заточені, [навіть охоронювані] людьми, гідними довіри, [усе рівно, що] неохоронювані: добре охоронювані ті, які самі себе охо-роняють⁷⁷⁹.

Усунення дружини і заміщення її другою дружиною могло мати місце лише за дотримання встановлених законом умов. Чоловіку слід терпіти дружину, що ненавидить [його] рік, але за [плином] року, відібравши дарунок, він може припинити злягання з нею. Та, яка виявляє неповагу до чоловіка, відданого [якій-небудь дурній] пристрасті, до п’яниці чи хворого, повинна бути вилучена на три місяці [і] позбавлена прикрас і начиння. Але для тої, що ненавидить божевільного, ізгоя, імпотента, безплідного й ураженого жахливою хворобою не належить ні вилучення, ні позбавлення майна. Схильна до пияцтва, до [усього] дурного, суперечлива, хвора, злісна чи марнотратна є дружиною, при якій може бути завжди узята інша. Якщо дружина не народжує дітей, може бути узята інша на восьмому році, якщо народжує дітей мертвими — на десятім, якщо народжує тільки дівчаток — на одинадцятому, але якщо говорить грубо - негайно.

Але, якщо хвора [дружина] ласкава і наділена чеснотами, може бути узята інша [тільки] з її згоди‚ вона ніколи не повинна бути зневажувана⁷⁸⁰.

У вільному шлюбі особисте становище заміжньої жінки було, звичайно, більш незалежним.

Поліпшенням свого особистого і майнового становища в сім’ї чоловіка заміжня жінка зобов’язана знову таки перш за все захисту своєї колишньої сім’ї. Спочатку такий захист був викликаний матеріальними інтересами цієї сім’ї. Саме ж поліпшення сімейно-правового становища дружини відбувалося шляхом приватної угоди зацікавлених у тому осіб.

Так, у законах Ману знаходиться цілий ряд постанов про перерву шлюбного співжиття, точніше, про усунення і заміщення дружини. Хоча ці постанови мають у законах Ману вигляд позитивних норм, однак, вони ще носять помітні сліди договірного свого походження. А саме, у цих постановах звертають на себе увагу казуїстичність, точність в обчисленнях і зайві подробиці, — усі такі ознаки, що вказують на походження цих постанов шляхом договору. Так‚ наприклад, у законах Ману говориться:

1) «Жінку, яка ненавидить (свого) чоловіка, чоловік зобов’язаний терпіти протягом одного року; після закінчення ж одного року, узявши (у дружини) подаровану (їм частину), чоловік може не жити з нею», тобто не мати з нею подружнього спілкування⁷⁸¹.

2) «Яка (дружина) неслухняна (чоловіку) гуляці, п’яниці чи хворому, та повинна бути усунута на три місяці і позбавлена прикрас і постелі» ⁷⁸²;

3) «(Але) якщо дружина навіть ненавидить чоловіка божевільного, виключеного з кати, імпотента, позбавленого насіння, що страждає заразною хворобою, то вона не може бути ні усунута ні позбавлена своєї подарованої (чоловіком частини)» ⁷⁸³;

4) «(А) яка дружина буде (сама) п’яниця, поганого поводження, непокірлива чи хвора, злісна, марнотратка, та може бути завжди заміщена другою дружиною» ⁷⁸⁴;

5) «Безплідна (дружина) може бути заміщена на восьмому році; (дружина), усі діти якої вмирають, — на десятому році; (а дружина), що народжує тільки дівчаток, — на одинадцятому році; але та (дружина), що сварлива, може бути заміщена негайно» ⁷⁸⁵;

1. «(А) яка (дружина) буде хвора, а за (своєю) натурою гарна і вдачею добра, та не повинна бути заміщена без її згоди і ні в якому випадку (не повинна знаходитися) у зневазі» ⁷⁸⁶.

Утім, у законах Ману збереглася і більш пряма вказівка на можливість перевірки з боку родичів дружини правильності заміщення її другою дружиною. «А яка заміщена дружина залишить у гніві дім (свого чоловіка), та повинна бути негайно або зв’язана або розлучена в присутності (своєї) сім’ї» ⁷⁸⁷. Ця постанова говорить, отже, що заміжня жінка шукала собі захист, як і в давньоруському праві, у своєї колишньої сім’ї. Наведену постанову треба, імовірно, так розуміти. Слідом за відходом дружини з дому чоловіка негайно відбувався над нею сімейний суд. Якщо дружина втекла неправильно, то вона зв’язувалася і поверталася чоловікові, а якщо вона виявлялася правою, то в такому випадку шлюб припинявся і винний чоловік ніс матеріальний збиток. Будь там що, для нас у даному випадку важливий той факт, що колишня сім’я дружини є в ролі сторони, що захищає дружину. Отже, ця ж сім’я брала участь і у виробленні тих постанов, порушення яких другою стороною вона вправі перевіряти.

Разом з тим, усі тільки що наведені постанови законів Ману побічно промовляють на користь існування вільного шлюбу. Зміст цих постанов знаходиться у повному протиріччі з поглинанням особистості дружини особистістю чоловіка, що є істотним для становища заміжньої жінки в невільному шлюбі. У зв’язку з цим необхідно зробити одне зауваження загального характеру. Англійський дослідник Мен не розрізняє існування у стародавньому індуському праві вільного і невільного шлюбу, як двох зовсім самостійних і яскраво виражених правових інститутів. Цим пояснюється, чому він в одній зі своїх робіт пише так: «якщо в якому-небудь ранньому періоді заміжня жінка в індусів володіла майном, зовсім вільним від усякого контролю з боку її чоловіка, то нам буде дуже важко усвідомити собі, чому ті узи, що накладалися сімейним деспотизмом, втрачали свою силу в цьому винятковому випадку. Зосереджуючи свою увагу на індуському праві, ми не знаходимо ключа до цієї таємниці» ⁷⁸⁸. Мен намагається пояснити цю таємницю, виходячи з ідеї придбання дружини купівлею. Частина «ціни нареченої» діставалася батькові нареченої у вигляді винагороди за патріархальну чи сімейну владу, якою поступались чоловікові; інша ж частина переходила до самої нареченої для її окремого користування і не змішувалася з майном чоловіка. Таким чином, на думку Мена, доісторичне походження окремої власності заміжньої жінки коріниться в ціні за наречену⁷⁸⁹. Таке пояснення, можливо правильне саме по собі, мабуть, не входить у сутність питання: воно говорить, як спочатку утворилося окреме майно дружини, але воно не відповідає на саме питання, чому заміжня жінка, будучи безправною в особистому відношенні, придбала право на окрему власність. На нашу думку, Мен не тільки не відповів на задане ним собі питання, але не зовсім правильно поставив і саме питання. З одного боку, він узяв з невільного шлюбу дійсно безправне особисте становище заміжньої жінки‚ з іншого боку, він узяв з вільного шлюбу інститут майнової самостійності заміжньої жінки. Цим шляхом і створилася „таємниця”, до вирішення якої Мен не знаходить ключа. Разом з тим, таємниці ніякої немає.

У вільному шлюбі не тільки жінка була незалежна від чоловіка в майновому відношенні, але вона була і більш повноправна в особистому відношенні, тому що мала захист своєї особистості з боку колишньої сім’ї⁷⁹⁰.

Таким чином у Китаї виробилася, хоча це тільки патріархальна держава, але все-таки держава, що має своїм осередком імператора, як носія небесного і земного знання і волі і який таким чином містить у собі необхідний істотний момент усякого державного життя, єдність і загальність. Але ця єдність ще не роздрібнилася в розходження й особливості, за вічним законом протилежностей, для того, щоб ці розходження й особливості відродилися самі потім у ще вищу єдність. Тому найближча мета державного життя повинна була складатися в побудові розходжень, у дифференціюванні єдності в множину і ця мета здійснилася саме в Індії. Поряд з тим, як ми в Китаї зустрічаємося з простою єдністю і загальністю, які ще не допускають виникнення станів, в Індії ми бачимо вже розходження й особливості, які, однак, костеніють при самому зародженні в касти‚ ці касти нерухомі й окуті законом народження, заважають переходу з однієї в іншу і тому перешкоджають відновленню вищої єдності. Державний момент, життєвий принцип якого є єдність, тут цілком позбавлений останнього, і от звідки походить те, що між тим, як Китай є цілком держава, Індія є тільки народ, і що в Індії існує тільки спільне проживання, а не справжнє управління єдності.

Незначний проблиск політичного життя, що на підставі сказаного ще можливий в Індії, цілком заснований на сім’ї. Як поділ на касти слід розлядати, як базис держави, так само цей поділ цілком ґрунтується ‚ у свою чергу‚ на законодавстві, яке стосується сім’ї⁷⁹¹. Що ж стосується цього законодавства, то так само, як ми вище помітили про Китай, тільки новітнє більш точне знайомство з індійськими законами і поезією, вказало нам, яким чином, навіть у цій країні найвищою мірою розвинутої фантазії, переважає моногамічний елемент шлюбу. Найближчим приводом до невірних понять шлюбних відносин індійців, що існували дотепер, головним чином послужило для нас переважно індійське богослужіння, яке, носячи на собі чисто чуттєвий відбиток і блиск, передбачає, однак, запровадження баядерок, танцівниць, які повинні віддаватися всякому бажаючому, і які навчають брамінів, їх земних богів, усяких поз, які роздразнюють чуттєвість, і рухів тіла. Але ця чуттєвість становить одну тільки сторону індійського культу, який з іншого його боку прямо, навпаки, полягає в безмежному презирстві до усього чуттєвого. Заперечення всякого існування, презирство до життя, простота і суворість нравів і обуздання всяких чуттєвих пристрастей, суть ті умови, що ми знаходимо і в індійському шлюбі. Між тим, як з одного боку баядерка, яка винятково служить для богослужіння, повинна віддаватися всякому чоловікові для того, щоб виконати своє призначення, шлюбна дружина, навпаки, яка вступає в інтимні зносини зі стороннім, за законами Ману, позбавляється всякого блаженства і щастя.

В індійців шлюб вважається чимось божественним і святим, не присвоюючи, однак, цю святість йому одному і не даючи йому особливого значення. Бо індійський дух, який знаходиться ще на стадії мріяння‚ звертає, за відсутністю всякого спокійного визначеного розуму, кінцеве в нескінченне і робить Індію країною дикої, безладної і вигадливої фантазії. «Святе і божественне всюдисуще не існує ніде і, навпаки, не існує нічого, що б не було божественним» ⁷⁹². Оскільки це божественне в Індії є множиною, то ця множина виявляється також у восьмивидовій формі укладення шлюбу, безглуздій, безпідставній й існуючій тільки завдяки безмежній грі індійського духу, що марить‚ ця форма заснована не на істотному розходженні понять, тому що розходження ці стосуються лише незначної різниці речовинних застосувань. Однакова випадковість і необґрунтованість проглядують також у визначеннях про ті обставини, коли шлюб недозволений з відомими жінками, як це особливо встановлює закон Ману, що доходить до дріб’язкової дбайливості⁷⁹³.

У законах Ману ми знаходимо ті ж самі основні положення про шлюб, як і в Китаї, положення, що майже завжди зустрічаються у всіх історичних народів Сходу: полігамічна і моногамічна форма шлюбу‚ сувора залежність дружини від чоловіка, положення‚ що тільки жінка порушує шлюб, прагнення до можливо більшого числа синів та істотні переваги первістка. В Індії, як у Китаї, діти всіх дружин вважаються повноправними і законними, тому що Схід, взагалі, не знає властивого Заходу своєрідного інституту незаконнонароджених, інституту, що звалює всі негоди на третього невинного (тобто незаконнонародженого). Але між тим, як у Китаї при байдужності державної єдності син може досягти вищих почесних посад тільки своїм знанням і своїми власними заслугами, в Індії син уже народженням своїм пов’язаний з кастовою відособленістю. Отже в Індії важелем усього політичного життя служить народження‚ тільки на ньому тримається розходження каст.

Характеристики

Список файлов ВКР