31664 (587300)

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла

Зміст

Розділ 1. Теоретичні засади створення фінансових установ в Україні

1.1 Поняття та види фінансових установ за законодавством України

1.2 Співвідношення понять “створення” та “державна реєстрація” фінансових установ, сутність ліцензування їх операцій

1.3 Система органів, що здійснюють державне регулювання створення фінансових установ, та їх повноваження у цій сфері

Розділ 2. Правові основи створення банків в Україні та ліцензування їх операцій

2.1 Порядок створення банків в Україні

2.2 Поняття банківської ліцензії, письмового дозволу, ліцензії на здійснення окремих операцій та умови їх видачі

Розділ 3. Особливості правового регулювання створення інших фінансових установ в Україні та ліцензування їх операцій

3.1 Правові основи створення кредитних спілок, ломбардів та лізингових компаній та ліцензування їх операцій

3.2 Особливості створення та ліцензування операцій страхових компаній

3.3 Проблеми створення інвестиційних фондів та компаній, довірчих товариств, недержавних пенсійних фондів та інших фінансових установ в Україні та особливості ліцензування їх операцій

Розділ 1. Теоретичні засади створення фінансових установ в Україні

1.1 Поняття та види фінансових установ за законодавством України

Перш, ніж розпочати дослідження процесу створення фінансових установ в Україні та проаналізувати зміст ліцензування їх операцій, нагально необхідно з’ясувати поняття фінансової установи, визначити систему фінансових установ відповідно до чинного нині законодавства.

При регулюванні діяльності учасників ринків фінансових послуг в нормах чинного законодавства України використовується ряд понять, що мають різні визначення.

Так, законодавство України, оперує наступною термінологію: „фінансова установа”, „фінансово-кредитна установа”, „кредитна установа”, „небанківська фінансова установа”, „кредитна організація”, „фінансово-кредитна організація”, „грошово-кредитні органи”, „кредитні інститути”, „небанківська установа”, „некредитні організації”, „банківсько-кредитна установа”. Така кількість вживаних понять та розмаїття їх визначень пояснюється наявністю в Україні великої кількості державних органів, уповноважених на здійснення нормотворчої діяльності. Деякі з наведених понять використовуються взагалі без визначення. Можливо, це і спричиняє використання науковцями широкого спектру понять, більшість з яких мають не юридичний, а економічний зміст.

Науково визначене поняття „небанківських фінансово-кредитних установ” для яких використовується і синонімічне поняття "парабанків" - це фінансово-кредитні установи, які здійснюють ряд функцій банків, проте не підпадають під вимоги законодавства, яким регулюється діяльність банківських установ [126. C. 380]. Дане визначення уявляється дещо недосконалим, оскільки критерієм відмінності банків від фінансово-кредитних установ не слід обирати законодавство „яким регулюється діяльність банківських установ”. По-перше, у законодавстві України немає єдності розуміння поняття банківських установ: згідно з різними нормативно-правовими актами, зокрема тими, що приймаються Національним банком України, під вказаним поняттям розуміють і територіальні управління Національного банку України, і відокремлені структурні підрозділи банків України (їх філії), і, власне, банки. По-друге, „вимоги законодавства, яким регулюється діяльність банківських установ” розповсюджуються і на діяльність так званих “фінансово-кредитних установ”. Це, наприклад, положення Закону України „Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг”, Закону України „Про цінні папери і фондовий ринок”, Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, положення інших законодавчих та підзаконних актів України. По-третє, з метою з'ясування поняття небанківських фінансово-кредитних установ у цьому випадку необхідно провести теоретичне дослідження поняття „законодавства, яким регулюється діяльність банківських установ” і чітко окреслити коло нормативно-правових актів, що складатимуть саме таку галузь законодавства. Наступне поняття, що зустрічається як у законодавстві України, так і в науковій літературі - фінансові установи. Фінансові установи, організації, згідно їх наукового обґрунтування, - це установи, організації, які входять до складу фінансової системи країни, здійснюють операції з фінансовими ресурсами чи регулюють фінансові зв'язки [126. C. 534].

Науковці також вживають поняття фінансово-кредитних інституцій, установ, які визначаються як державні чи приватні організації, уповноважені здійснювати фінансові операції з кредитування, депонування вкладів, ведення розрахункових рахунків, купівлі та продажу валюти та цінних паперів, надання фінансових послуг [126. C. 534]. Якщо розглянути дане визначення з юридичної точки зору, то його недоліки полягають насамперед у переліку видів операцій фінансово-кредитних установ. Кожен з видів фінансово-кредитних установ, які, відповідно до вимог законодавства України, називаються „фінансовими установами” має власну специфіку діяльності з окремими особливостями. Так, наприклад, кредитні спілки мають право залучати депозити та надавати кредити лише своїм членам (ч. 2 ст. 2 та ст.21 Закону України „Про кредитні спілки”) [19]. Специфікою діяльності ломбардів, згідно з вимогами чинного законодавства України, є надання послуг щодо зберігання (схову) майна та надання позичок громадянам під заставу певних видів майна. Крім того, вказане визначення розмежовує поняття фінансових послуг та фінансових операцій, зокрема, з кредитування, залучення вкладів, купівлі-продажу валюти, тощо, а згідно з Законом України „Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” [17] окремі з даних операцій є, у сукупності, фінансовими послугами. Наголос на слові "окремі" пояснює сутність наступної неточності наведеного визначення: ведення розрахункових рахунків (згідно чинного законодавства - поточних рахунків) є прерогативою банків України, депонування вкладів фізичних осіб також є специфікою діяльності банків. Недоцільно обмежувати трактування вказаного поняття лише певною формою власності установ, яким надається визначення (державні чи приватні організації): якщо поняттям фінансових інституцій (установ) охоплюється поняття банків, то слід вказати на те, що відповідно до чинного законодавства України з питань банківської діяльності банк не може мати організаційно-правову форму приватної установи. А більша частина ломбардів, що діють в Україні перебувають у комунальній власності. Формою власності кредитних спілок в Україні, виходячи з аналізу норм Законів України „Про кредитні спілки” [17] та „Про власність” [20] можна назвати колективну власність, тощо.

Існує аналогічне наведеному наукове визначення фінансово-кредитних установ (інституцій) "державні і приватні комерційні установи й організації, які входять до фінансово-кредитної системи і мають повноваження (право) здійснювати операції з кредитування, залучення депозитів, купівлі-продажу цінних паперів та валюти ведення розрахунків та надання інших фінансових послуг. До фінансово-кредитних установ належать передусім банки, які мають повноваження здійснювати (в разі наявності відповідних ліцензій і дозволів) весь передбачений законодавством країни спектр фінансових операцій, а також інші фінансові інституції, яким дозволяється здійснювати лише певні види фінансових, банківських операцій” [126. C. 542]. Дане визначення, крім неточностей, на які було вказано вище, має і суто теоретичні недоліки. Наприклад, що мається на увазі, під формулюванням „повноваження (право) здійснювати фінансові операції”? У теоретико-правовому аспекті поняття суб’єктивного права, про яке, очевидно, йдеться у даній термінологічній розробці, є ширшим поняття повноваження, яке становить лише складову частину суб’єктивного права. Відповідно до загальних положень цивільного права окреме (окремі) повноваження можуть бути надані юридичній особі на підставі договору доручення або так званих агентських угод. У випадку, що розглядається, повноваження надаються фінансовій установі дозволом (ліцензією), а у сукупності такі повноваження, надані фінансовій установі, становлять (у широкому розумінні) право на здійснення операцій з надання фінансових послуг (ст. 5 Закону України „Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” [17]) (або як правильно було б сформулювати: право на здійснення операцій, що опосередкують надання фінансових послуг). Тобто у даному визначенні слід застосовувати саме поняття права, а не повноваження. Інше теоретичне питання полягає у визначенні співвідношення понять „банківських операцій” та „фінансових операцій”. Аналізуючи норми Закону України „Про банки і банківську діяльність” [12], можна стверджувати, що банківські операції здійснюються тільки банками на підставі банківської ліцензії. Поняття фінансової операції у законодавстві України вперше визначено Законом України „Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом”, що набрав чинності 11 червня 2003 року [21], та згідно з яким фінансова операція – це будь-яка операція, пов’язана із здійсненням або забезпеченням здійснення платежу за допомогою суб'єкта первинного фінансового моніторингу. Закон виділяє невичерпний перелік фінансових операцій, серед яких є, зокрема ті, які заборонені для банків (страхування та перестрахування). Тобто, виводячи юридичне поняття фінансової установи, та включаючи до нього поняття банків не слід зосереджувати увагу на повному спектрі фінансових операцій, передбаченому законодавством України. У вказаному визначенні інших (крім банків) фінансових установ ключовою є думка, що фінансовим установам (не банкам) дозволяється здійснювати лише певні види фінансових, банківських операцій. Відповідаючи на питання чи є достатньо виваженою така точка зору, слід зауважити, що банківські операції ліцензуються Національним банком України шляхом видачі банківської ліцензії - документа, на підставі якого, в подальшому, можливе проведення таких операцій. Проведення ж операцій фінансовими установами (крім банків) дозволяється шляхом надання ним інших видів (не банківських) ліцензій. Отже, вказане вище визначення потребує внесення деяких коригувань.

Через такі суттєві розбіжності у сучасному науковому розумінні поняття фінансової установи складається тенденція до визначення загального поняття фінансової установи та проведення класифікації фінансових установ на банки та небанківські фінансові установи. Інколи фінансові установи, що не є банками, називають позабанківськими установами [141. C. 321]. Запропонований шлях дозволить розв'язати одразу дві глобальні теоретичні проблеми: по-перше, наука фінансового права України матиме чітке наукове бачення поняття фінансових установ; по-друге, враховуючи специфіку як банків, так і інших видів фінансових установ, надасть можливість виокремити банки серед інших фінансових установ як ключову ланку в цій системі. У зв’язку з цим зупинимось на визначенні сутності банку дещо детальніше.

Питання наукового визначення поняття “банк” досліджували як українські (Є.В.Карманов, А.О.Селіванов, О.А.Костюченко, О.О.Качан, П.Д.Біленчук, В.О.Міхневич та інші автори) так і російські (Г.А.Тосунян, А.Ю.Вікулін, В.І.Букато, Ю.В.Головін, А.А.Вишневський та інші) науковці. Окремі з них (П.Д.Біленчук, О.Г.Динник, І.О.Лютий, О.В.Скороход, А.А.Вишневський) провели ґрунтовний аналіз європейського права з метою визначення сутності банку науковцями і законодавством країн Європи. Проте в умовах змін в національному законодавстві України, проведення наукових дискусій і суперечок навколо терміну „банк” проблема визначення цього поняття, вироблення найбільш універсального визначення, яке б найповніше розкривало сутність сучасного банку, залишається до кінця невирішеною і потребує подальшого дослідження [Шамрай Теоретичні С. - 328].

Вирішення проблеми визначення сутності поняття „банк” має не тільки наукову, але і практичну цінність. Так, в умовах активізації державної кампанії попередження економічних злочинів, посилення боротьби з організованою злочинністю та з метою запобігання використання банків у процесі легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом, зростає необхідність у наданні чіткого законодавчого визначення терміну „банк” для розроблення системи заходів впливу, механізму притягнення до юридичної відповідальності, видів та меж такої відповідальності стосовно юридичних осіб, які є банками за законодавством України, за порушення вказаними суб'єктами вимог чинного законодавства. Визначення поняття „банк” дозволить більш чітко законодавчо відмежувати поняття „фінансових операцій”, „банківських операцій”, „банківських послуг”, „фінансових послуг”, окреслити коло суто банківських операцій, встановити відповідальність юридичних осіб, що не є банками, за провадження ними банківської діяльності. Вирішення вказаної проблеми, на наш погляд, допоможе у реалізації багатьох інших теоретичних і практичних завдань науки банківського права.

Неможливо не погодитись з твердженням Тавасієва А.М., на думку якого, терміни „кредитна організація”, „банк”, „небанківська кредитна організація” відомі широкому колу людей, проте розробка науково вивірених визначень вказаним економіко-правовим явищам є нелегкою справою. Автор зазначає, що, як правило, використовуються недостатньо чітко окреслені наукові поняття, головний недолік яких полягає у неможливості з'ясувати питання про докорінну специфіку діяльності, зокрема, банків, питання про принципову відмінність банків, з одного боку від інших видів кредитних організацій, а з іншого - від будь-яких інших суб'єктів підприємництва [108. C. - 19].

Пристосовуючи дане твердження до сучасної національної правової думки, можна наголосити на тому, що проблема співвідношення понять (яких сьогодні використовується достатньо багато) у правовій науці залишається до кінця невирішеною.

Тлумаченням понять „банк”, „банківська установа”, „фінансова установа”, „фінансово-кредитна установа”, „кредитна установа” тощо, здебільшого в Україні займаються науковці-економісти, хоча і в юридичній науковій літературі зустрічаються окремі розробки.

Перш, ніж провести ґрунтовний аналіз вказаних понять та надати їм об'єктивну правову оцінку, слід зауважити, що, як правило, сучасна наука банківського права (за винятком лише окремих новітніх наукових видань) використовує при визначенні такої категорії як „банк” дещо застаріле поняття „комерційний банк”. Якщо звернутися до історії, то можна зазначити, що спочатку банки займалися обслуговуванням переважно торгівлі, товарообмінних операцій та платежів, тому основними їх клієнтами виступали торгівці (комерсанти). Звідси і закріпилась назва „комерційні банки” [153. C. - 33].

Костюченко О.А. при визначеній поняття „комерційний банк” виходить із того, що це - установи, функцією яких є кредитування суб’єктів господарської діяльності та громадян за рахунок залучення коштів підприємств, організацій, населення ти інших кредитних ресурсів, касове та розрахункове обслуговування народного господарства, виконання валютних та інших банківських операцій, передбачених законом” [138. C. - 66]. Це визначення, очевидно, базується на Законі України „Про банки і банківську діяльність” 1991 року [8]. Автор зазначає, що „комерційні банки це автономні, незалежні комерційні підприємства. З одного боку, вони утворюються для задоволення інтересів власників банку (акціонерів) або індивідуальних і суспільних інтересів клієнтури - юридичних та фізичних осіб, що обслуговуються банком. А з іншого боку, комерційні банки це підприємства особливого типу які організують та здійснюють рух позичкового капіталу для забезпечення отримання прибутку власниками банку” [138 С. - 66]. Не змінює науковець свого погляду на банки і у своїх новітніх працях [139. С. – 93], [140. С. – 111-112].

Майже така сама думка висловлюється і О.О. Качаном, проте автор обґрунтовує своє бачення терміну "банк" у переломленні до терміну „підприємство”: "Комерційний банк з абсолютною впевненістю можна назвати комерційною установою, тому що його діяльність цілком і повністю підпадає під визначення поняття підприємства, яке містив Закон України „Про підприємства в Україні”, що вже втратив чинність [13]: „Підприємство - це самостійний господарюючий статутний суб'єкт, який має права юридичної особи та здійснює виробничу, науково-дослідницьку і комерційну діяльність з метою одержання відповідного прибутку (доходу)” [131. С. - 48]. Науковець виділяє „основні ознаки підприємства, які, зокрема, також притаманні банку:

1. наявність майна на праві власності, повного господарського
   відання, відображеного на самостійному балансі;

2. наявність прав юридичної особи;

3. здійснення господарської (підприємницької, комерційної) діяльності, яка має за мету отримання прибутку.” [131. С. - 48]. Аналізуючи вказані ознаки, автор пропонує універсальне визначення банку, намагаючись пов'язати це визначення з ознаками підприємства: „... це самостійна господарська організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку для здійснення господарської (підприємницької) діяльності з метою задоволення суспільних потреб у товарі (продукції, роботах, послугах) і одержання прибутку, яка діє на підставі статуту, користується правами і виконує обов'язки щодо своєї діяльності, є юридичною особою, має самостійний баланс, рахунки в банках...” Отже, - приходить до висновку О.О. Качан, - комерційний банк - це підприємство, але підприємство особливого роду. Якщо в діяльності звичайного підприємства гроші виконують головним чином роль засобу платежу, то в банківській діяльності самі гроші виступають в ролі товару ” [131. С. – 49-50]. Такі висновки, з нашого погляду, могли базуватись на нормах Закону України "Про банки і банківську діяльність" 1991 року, який вже втратив чинність [8]. Аналогічна концепція сутності банку висловлюється автором і дещо пізніше, після набрання чинності нового Закону України “Про банки і банківську діяльність” [132. С. 46-47], який поставив нові вимоги до визначення поняття “банк”. У зв’язку з цим вказане визначення має бути дещо більше обґрунтоване.

На наш погляд, є недоцільним визначати поняття „банк” через термін „підприємство”, навіть виходячи з того, що банки - це підприємства особливого типу або роду. Оскільки основною ознакою підприємства завжди виступала виробнича діяльність, а банкам в Україні заборонена діяльність у сфері матеріального виробництва. Стаття 48 чинного Закону України "Про банки і банківську діяльність" [12] містить положення про те, що банкам забороняється діяльність у сфері матеріального виробництва, торгівлі (за винятком реалізації пам'ятних, ювілейних і інвестиційних монет та страхування, крім виконання функцій страхового посередника). Виробнича діяльність була заборонена банкам також і відповідно до вимог законодавства України, яке втратило чинність (частина 4 ст. З Закону України "Про банки і банківську діяльність" від 20.03.91 [8]). Саме тому обґрунтування тотожності банку і підприємства з урахуванням специфіки діяльності кожного з цих суб'єктів є не цілком коректним [Шамрай Теоретичні С. - 330]. Так, безперечно, сучасний банк має право на здійснення господарської діяльності, але, так би мовити, не у „повному” обсязі. У національному законодавстві існує декілька визначень терміну „господарська діяльність” (Господарський кодекс України [4], Закон України „Про зовнішньоекономічну діяльність” [18]. Закон України „Про оподаткування прибутку підприємств” [14], Закон України „Про ліцензування певних видів господарської діяльності” [15], з аналізу яких можна зробити висновок, що банк здійснює лише ту частину господарської діяльності, яка не пов'язана з виробництвом матеріальних благ, зокрема будь-якого виду продукції, які можуть виступати у формі товару, торгівлею, виконанням робіт, кінцевим результатом яких виступає матеріальне благо у формі товару (оскільки така діяльність також може розцінюватись як матеріальне виробництво). Важко також погодитись і з тим, що банк може здійснювати комерційну діяльність в широкому розумінні (крім, звичайно, комерційної діяльності з цінними паперами та комерційної діяльності з надання окремих послуг відповідно до чинного законодавства України), оскільки, етимологія слова "комерційний" вказує на його абсолютну синонімічність слову "торговий". Правильність цього висновку підтверджують норми Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж" [16], де термін "комерційний" тлумачиться широко і охоплює питання, що випливають з усіх відносин торгового характеру як договірних, так і недоговірних. Відносини торгового характеру, згідно зі вказаним законом включають такі угоди, не обмежуючись ними: будь-які торгові угоди про поставку товарів або надання послуг чи обмін товарами або послугами; угоди про розподіл, торгове представництво, факторні операції, лізинг, інжиніринг, будівництво промислових об'єктів; надання консультаційних послуг чи обмін товарами й (або) послугами, купівля-продаж ліцензій; інвестування; фінансування; банківські послуги; страхування; угоди про експлуатацію або концесії; спільні підприємства та інші форми промислового або підприємницького співробітництва; перевезення товарів та пасажирів повітрям, морем, залізничними та автомобільними шляхами. Тобто, банки в Україні здійснюють комерційну діяльність за винятком тієї її частини, яка заборонена для них. Слід також зазначити, що банки здійснюють і підприємницьку діяльність, але також частково, ту її частину, яка не пов'язана з виробництвом, торгівлею.

Характеристики

Тип файла документ

Документы такого типа открываются такими программами, как Microsoft Office Word на компьютерах Windows, Apple Pages на компьютерах Mac, Open Office - бесплатная альтернатива на различных платформах, в том числе Linux. Наиболее простым и современным решением будут Google документы, так как открываются онлайн без скачивания прямо в браузере на любой платформе. Существуют российские качественные аналоги, например от Яндекса.

Будьте внимательны на мобильных устройствах, так как там используются упрощённый функционал даже в официальном приложении от Microsoft, поэтому для просмотра скачивайте PDF-версию. А если нужно редактировать файл, то используйте оригинальный файл.

Файлы такого типа обычно разбиты на страницы, а текст может быть форматированным (жирный, курсив, выбор шрифта, таблицы и т.п.), а также в него можно добавлять изображения. Формат идеально подходит для рефератов, докладов и РПЗ курсовых проектов, которые необходимо распечатать. Кстати перед печатью также сохраняйте файл в PDF, так как принтер может начудить со шрифтами.

Список файлов ВКР