31664 (587300), страница 9

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 9)

Отже, стаття 17 Закону про банки надає перелік документів (крім установчих), необхідних для здійснення реєстрації банку:

• бізнес-план, що визначає види діяльності, які банк планує здійснювати на найближчий рік, та стратегію діяльності банку на найближчі три роки згідно із встановленими Національним банком України вимогами;

• інформацію про фінансовий стан учасників, які матимуть істотну участь у банку. У разі коли засновником банку є юридична особа, надається інформація про членів ради директорів і осіб, які мають істотну участь у цій юридичній особі;

• бухгалтерську і фінансову звітність за останні чотири звітних періоди (квартали) - для учасників - юридичних осіб, які матимуть істотну участь у банку, довідку Державної податкової адміністрації України про доходи за останній звітний період (рік) - для учасників - фізичних осіб, які матимуть істотну участь у банку;

• відомості про кількісний склад спостережної ради, правління (ради директорів), ревізійної комісії;

• копію платіжного документа про внесення плати за реєстрацію банку, що встановлюється Національним банком України ⁶¹;

• нотаріально завірені копії установчих документів учасників, які є юридичними особами та матимуть істотну участь у банку;

• копії звіту про проведення відкритої підписки на акції - для банку, який створюється у формі відкритого акціонерного товариства;

• відомості про професійну придатність та ділову репутацію голови та членів правління (ради директорів) і головного бухгалтера банку. Вважаємо за доцільне більш детально зупинитись на питаннях професійної придатності та ділової репутації осіб, які входять до виконавчого органу банку та його головного бухгалтера. Якщо з категорією професійної придатності можна визначитись, застосовуючи загальноправові та звичаєві принципи, включивши до цього поняття освіту, кваліфікацію, спеціальність, спеціалізацію, досвід роботи за спеціальністю у сфері саме банківської діяльності, то поняття ділової репутації є хоч і не новим, але зовсім незрозумілим не тільки для науки банківського права, але і для практичної банківської діяльності, і от за яких причин. Закон про банки, як вказано вище, вимагає надання відомостей про ділову репутацію голови та членів правління (ради директорів) і головного бухгалтера банку, а у підпункті „з” пункту 3.1. Постанови № 375 міститься вимога про надання відомостей про бездоганну ділову репутацію голови, його заступників інших членів виконавчого органу банку, головного бухгалтера та його заступників. Закон про банки визначає поняття ділової репутації як сукупність підтвердженої інформації про особу, що дає можливість зробити висновок про професійні та управлінські здібності такої особи, її порядність та відповідність її діяльності вимогам закону.

Норми ж Постанови надають окремі критерії, які можуть бути включені до поняття бездоганної ділової репутації. Слід зауважити, що вимога щодо репутації та ділових якостей майбутніх членів виконавчого органу банку відома банківській системі незалежної України з часів її відокремлення від банківської системи СРСР та становлення у самостійну систему. Вимоги щодо надання відомостей, які могли б дати уявлення про професійні здібності та ділові якості особи містились і в найпершій редакції Закону УРСР „Про банки і банківську діяльність” від 20.03.91 і у Тимчасовому положенні про порядок створення, реєстрації комерційних банків і здійснення нагляду за їх діяльністю, затвердженому Правлінням Національного банку України (протокол 16 від 17.07.92) і в практичній діяльності Національного банку України ніколи не виникало проблем щодо формування висновків стосовно професійної придатності та ділової репутації керівників та членів виконавчого органу майбутнього банку.

Однак, на наш погляд, аналізоване питання складає неабияку теоретичну цінність для науки банківського права, оскільки в повсякденному житті особи є ситуації та моменти, які можуть ставити під сумнів ознаку бездоганності її ділової репутації, тому вважаємо за доцільне більш детально зупинитись на теоретико-правових аспектах питання професійної придатності та ділової репутації осіб, які входять до виконавчого органу банку та його головного бухгалтера.

Незважаючи на те, що банківське законодавство під поняттям ділової репутації особи завжди визначало позитивні сторони ділових якостей конкретної фізичної особи, то галузь цивільного права (до набрання чинності новим Цивільним кодексом України) розповсюджувала це поняття і на фізичних, і на юридичних осіб (ст. 7 Цивільного кодексу Української РСР). Сучасне цивільне право відносить поняття ділової репутації до властивостей фізичних осіб, включаючи ділову репутацію до інституту особистих немайнових прав, що забезпечують соціальне буття фізичної особи.

Отже, за змістом законодавства України, поняття ділової репутації включає в себе значну частку моральних якостей фізичної особи. А звідси випливає, що загальне поняття, надане Законом дозволяє дійти висновку, що ділова репутація особи, що претендує увійти до складу виконавчого органу банку може бути як порочною (у випадку, якщо є достатні підстави для доказів непрофесійності або непорядності такої особи), так і бездоганною (у випадку, якщо за весь час кар’єри такої особи не було нарікань щодо жодного зі складових її професійних та особистих якостей).

Норми Постанови № 375 надають окремі критерії, які можуть бути включені до поняття бездоганної ділової репутації, однак перелік документів, за якими можна зробити висновок про ділову репутацію особи, що має намір зайняти керівну посаду в банку, носить чітко обмежений характер.

З вказаного випливає висновок про те, що поняття ділової репутації в банківському праві України є не досить розробленим теоретиками науки банківського права. Воно є доволі широким і включає в себе як вимоги до освітнього рівня особи, до професійних якостей (від стажу роботи до управлінських здібностей), так і до моральних якостей особи, як то: порядність, відсутність судимості та застосування інших видів кримінальної відповідальності. Основною проблемою у наданні відточеного наукового визначення поняттю ділової репутації є відсутність будь-яких наукових визначень складових цього поняття у банківському праві, тому при практичному вирішенні проблемних питань, пов’язаних із визначенням бездоганності ділової репутації конкретної особи при погодженні її на посаду голови правління (іншого члена правління) (ради директорів) банку, головного бухгалтера (його заступника) слід виходити, крім зазначеного вище, з понять освіти, кваліфікації, спеціальності, спеціалізації, стажу роботи, які даються трудовим правом України, з відомостей самої особи, вказаних в її анкеті та інформації інших осіб про особу, яка погоджується територіальним управлінням Національного банку України на керівну посаду в банку (рекомендації).

Постанова № 375 деталізує і конкретизує вимоги Закону “Про банки і банківську діяльність”: в ній міститься інформація про зміст відомостей в документах, які подаються для державної реєстрації банку. Крім того, Постанова містить норму, яка дозволяє Національному банку України в разі потреби вимагати від засновників банку подання додаткових документів, зокрема установчих документів засновників (акціонерів), учасників - власників істотної участі банку (оригінали або копії, засвідчені в нотаріальному порядку), фінансову звітність юридичних осіб за визначеними законодавством формами, а також інформацію про відсутність заборгованості за платежами до бюджету. При цьому при формулюванні „зокрема” вказана норма допускає розширення наданого нею переліку, хоч стаття 17 Закону про банки дає всі підстави вважати, що перелік документів, вказаних в ній, є вичерпним.

З 1 липня 2004 року набув чинності Закон України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців” (далі – „Закон про державну реєстрацію”) від 15.05.2003⁶². Від цього часу процедура реєстрації юридичних осіб в Україні, зокрема банків, дещо змінилась. Частина 1 статті 3 Закону про державну реєстрацію зазначає, що його дія поширюється на державну реєстрацію всіх юридичних осіб, незалежно від організаційно-правової форми, форми власності та підпорядкування, проте у частині 2 цієї статті йдеться про можливість встановлення Законом особливостей державної реєстрації окремих суб’єктів, зокрема банків. Однак частина 3 аналізованої статті дає підстави вважати, що вказані особливості стосуються лише окремих аспектів процедури державної реєстрації банків, оскільки норма цієї частини наголошує, що банки набувають статусу юридичної особи тільки з моменту їх державної реєстрації у порядку, встановленому Законом про державну реєстрацію.

Особливостями і новелами Закону про державну реєстрацію є наступні положення.

По-перше, даний Закон дає визначення державній реєстрації як процедури: державною реєстрацією юридичних осіб відповідно до вимог Закону про державну реєстрацію є засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру (ст.4). В той же час поняття державної реєстрації банку закріплене статтею 2 Закону України „Про банки і банківську діяльність”: „Державна реєстрація банку - надання банку статусу юридичної особи відповідно до вимог глави 3 цього Закону.” Враховуючи норми обох законів, ми розуміємо поняття державної реєстрації банку наступним чином: „Державна реєстрація банку – це процедура розгляду документів, поданих засновниками з метою засвідчення Національним банком України факту створення банку, за результатом якої банку надається статус юридичної особи.”

По-друге, Закон про державну реєстрацію описує саму процедуру (порядок) державної реєстрації, яка, зокрема, включає:

перевірку комплектності документів, які подаються державному реєстратору, та повноти відомостей, що вказані в реєстраційній картці;

перевірку документів, які подаються державному реєстратору, на відсутність підстав для відмови у проведенні державної реєстрації;

внесення відомостей про юридичну особу або фізичну особу - підприємця до Єдиного державного реєстру;

оформлення і видачу свідоцтва про державну реєстрацію та виписки з Єдиного державного реєстру.

Оскільки відповідно до ст. 5 Закону про державну реєстрацію державна реєстрація юридичних осіб проводиться державним реєстратором виключно у виконавчому комітеті міської ради міста обласного значення або у районній, районній у містах Києві та Севастополі державній адміністрації за місцезнаходженням юридичної особи, то функція Національного банку у процесі державної реєстрації банків зводиться до функції перевірки комплектності та змісту документів, які подаються для реєстрації банку, а також до реєстрації не самого банку як юридичної особи, а лише реєстрації його установчих документів у відповідності до ч. 4 ст. 8 Закону про державну реєстрацію. Проте, у ст.8 цього ж Закону, міститься норма про необхідність погодження статутів банків у Національному банку України. Ця вимога з’явилась відповідно до Закону України „Про внесення змін до Закону України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців” від 16.03.2006. Внесення цієї зміни потребує одночасної зміни всіх нормативних актів, які засвідчують право Національного банку України здійснювати державну реєстрацію банків шляхом внесення їх до Державного реєстру банків. Насамперед ці зміни повинні торкнутися Закону України „Про банки і банківську діяльність”. Однак, на наше переконання, внесення вказаних змін можливе лише за умови виключення зі ст. 3 Закону про державну реєстрацію норми про те, що законом можуть бути встановлені особливості державної реєстрації банків. У цьому випадку функція державної реєстрації банків беззаперечно належатиме системі державних реєстраторів, а Національний банк матиме функцію погодження статутів банків, хоч, і це нами неодноразово підкреслювалось, таке становище є нелогічним, зважаючи на те, що функція нагляду за діяльністю банків залишається у Національного банку України.

По-третє, Законом про державну реєстрацію встановлено вимоги до оформлення документів, які подаються з метою державної реєстрації юридичних осіб (ст.8):

1. Документи, які відповідно до вимог цього Закону подаються (надсилаються рекомендованим листом) державному реєстратору, повинні бути викладені державною мовою.

2. Реєстраційна картка заповнюється машинодруком або від руки друкованими літерами. Якщо документи надсилаються державному реєстратору рекомендованим листом, підпис заявника на реєстраційній картці (заяві, повідомленні) повинен бути нотаріально посвідчений.

3. Установчі документи (установчий акт, статут або засновницький договір, положення) юридичної особи повинні містити відомості, передбачені законом. Це положення ст. 8 ставить під сумнів правомірність встановлення додаткових вимог до змісту установчих документів банків Постановою № 375 та одну з підстав відмови у державній реєстрації банку з причини невідповідності установчих документів банку законодавству України (п. 2 ч.1 ст. 18 Закону “Про банки і банківську діяльність”), тому що законодавство є поняттям більш широким, ніж поняття закон.

4. Статут банку подається державному реєстратору з відміткою про його погодження в Національному банку України.

5. Установчі документи юридичної особи, а також зміни до них, викладаються письмово, прошиваються, пронумеровуються та підписуються засновниками (учасниками) або уповноваженими особами, якщо законом не встановлено інший порядок їх затвердження. Підписи засновників (учасників) або уповноважених осіб на установчих документах повинні бути нотаріально посвідчені. У випадках, які передбачені законом, установчі документи повинні бути погоджені з відповідними органами державної влади.

6. Документ про підтвердження реєстрації іноземної юридичної особи в країні її місцезнаходження повинен бути легалізований у встановленому порядку.

Характеристики

Список файлов ВКР