Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 7)

Що стосується розрахунків між сторонами, то потрібно відмі­тити, що їх порядок нагадує порядок відшкодування збитків. У разі неможливості повернути майно в натурі, має бути відшкодо­вана його вартість, яка визначається на момент придбання. Крім того, зобов'язана особа повинна повернути або відшкодувати всі доходи, які вона отримала або могла отримати з того часу, коли дізналася або повинна була дізнатися про безпідставність одер­жання майна.

Таким чином, на відміну від позовів про повернення безпідстав­но придбаного майна, за віндикаційним позовом позивач може витребувати лише ту річ, яка вибула з його володіння.

Зобов'язання з безпідставного придбання чи збереження май­на забезпечують захист майнових прав по-іншому, ніж віндика­ція майна. Головним критерієм розмежування тут має слугувати факт збереження у боржника майна та наявність у нього ознак індивідуальної визначеності чи родових ознак. Тобто, якщо май­но є індивідуально-визначеним і збереглося у боржника в натурі, то власник витребує його за віндикаційним позовом. Якщо ж майно не збереглося в натурі або воно визначено лише родовими ознаками, то потерпілому (власникові) повертається не те саме майно, а лише така сама кількість однорідних речей чи його вар­тість за позовом про витребування безпідставно придбаного чи збереженого майна, причому не буде мати значення спосіб вибут­тя майна з володіння власника (за його волею чи всупереч його волі).

На наш погляд, ефективність засобів захисту інституту без­підставного збагачення може виявитися у разі їх субсидіарного застосування у випадках визнання угод недійсними та неукладеними. За недійсною уго­дою кожна сторона зобов'язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а коли неможливо повернути одержане в на­турі — відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом. Тобто у даному випад­ку законодавець не передбачає у застосуванні реституції правових наслідків щодо доходів, одержаних однією чи обома сторона­ми від використання майна. Вирішити долю цих доходів можна за допомогою позову про повернення безпідставно одержаних доходів. Нерідко сторони не вимагають у суді застосування ре­ституції, покладаючись на добровільне повернення -майна, і суд лише визнає угоду недійсною без застосування відповідних пра­вових наслідків. У такому випадку сторони недійсної угоди також можуть забезпечити повернення майна за допомогою меха­нізмів інституту безпідставного збагачення.

Необхідно також розрізняти позови з безпідставного збага­чення і позови з заподіяння шкоди. Першим критерієм для їх розмежування є принцип вини. Так, позов про відшкодування шкоди може бути задоволений, як правило, за наявності вини її заподіювача, в той час як позов про повернення безпідставно придбаного чи збереженого майна — і за її відсутності. Другою ознакою для розмежування зазначених способів захисту є те, що позов про відшкодування шкоди є засобом покладення майнової відповідальності на заподіювача шкоди, а зобов'язання з безпід­ставного збагачення не є засобом відповідальності, адже воно не е деліктним. Як відомо, в основі зобов'язань із заподіяння шкоди, як правило, є делікт, тобто правопорушення, необхідним елемен­том якого є вина⁰, за винятками, прямо передбаченими законом. Крім того, тут завжди є конкретна потерпіла особа. В основі ж зобов'язань з безпідставного придбання чи збереження майна ле­жить факт безоплатного одержання майна за рахунок інших осіб без належної правової підстави, що може бути результатом як правомірних, так і неправомірних дій однієї чи обох сторін⁰. Іно­ді розмежування цих відносин здійснюють лише за принципом вини⁰.

Деліктні зобов'язання та зобов'язання з безпідставного при­дбання чи збереження майна по-різному відновлюють порушену майнову сферу потерпілих. У першому випадку діє принцип пов­ного відшкодування заподіяної шкоди, що є мірою цивільно-пра­вової відповідальності, в другому потерпілому повертаються чи відшкодовуються лише ті втрати, на розмір яких збільшився майновий актив боржника.

В практиці поширені випадки реалізації краденого майна за нижчою ціною, ніж його дійсна вартість. У юридичній літературі пропонується з практичних міркувань звертатися з позовом про відшкодування шкоди, оскільки звернення з позовом про повер­нення безпідставно одержаного майна не забезпечить належного захисту інтересів потерпілого⁰. Однак, якщо вартість краденого майна і вартість його реалізації збігатимуться, то, на наш погляд, у кредитора (потерпілого) є можливість на свій розсуд обрати за­сіб захисту.

В Цивільному кодексі України від 5 червня 1997 існував спосіб повер­нення безпідставно придбаного майна, а саме — стягнення його в дохід держави. Підставою для застосування саме цього способу є наявність у діях особи мети, яка явно суперечить інтересам держави і суспільства.

В юридичній літературі було сформульовано такі умови для стягнення безпідставно придбаного майна в дохід держави:

— дії мають бути протиправними, що порушують інтереси держави і суспільства;

— вчинення таких дій має характеризуватися суб'єктивним наміром порушити закон, тобто необхідно встановити вину особи у формі умислу;

— дії не повинні полягати у вчиненні угод;

— дії не повинні підпадати під дію норм адміністративного і кримінального законодавства, що передбачають конфіскацію без­підставно придбаного майна.

Однак, викладені рекомендації не узгоджуються з розвитком цивільного законодавства. Так, відповідно до ст. 1212 ЦК України, якщо інше не встановлено іншими законами чи правовими актами і не випливає із суті відповідних відносин, правила цієї глави підлягають застосу­ванню також до вимог:

1) щодо повернення виконаного за недійсним правочином;

2) щодо витребування майна власником з чужого незаконного володіння;

3) однієї сторони у зобов'язанні до іншої щодо повернення виконаного у зв'язку з цим зобов'язанням;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Таким чином, складачі ЦК України допускають мож­ливість положень про зобов'язання з безпідставного придбання чи збереження майна (безпідставного збагачення) у поєднанні з переліченими вище вимогами. Тобто можна стверджувати, що правила цього правового інституту можуть мати субсидіарне за­стосування до вимог, що ґрунтуються на правилах інших інсти­тутів цивільного права. Думається, що такий підхід заслуговує на підтримку, адже в судовій практиці досить рідкісними є випадки застосування правил, які регулюють відносини з безпідставного придбання чи збереження майна, що зумовлювалося відсутністю необхідних чітких рекомендацій щодо дії цих правил.

Водночас перелік вимог, до яких можуть застосовуватися по­ложення про безпідставне збагачення, можна доповнити іншими вимогами, зокрема вимогами, пов'язаними з визнанням угод неукладеними. Крім того, дещо некоректно сформульовано окремі положення ст. 1212 ЦК України, зокрема щодо вимог про повернення виконаного за недійсним правочином, оскільки створюється враження, що тут не застосовуються загальні поло­ження цивільного законодавства про правові наслідки недійсної угоди. Між тим, у разі визнання недійсною угоди (правочину) насамперед мають застосовуватися правові наслідки, встановлені для недійсних угод, а положення про безпідставне збагачення — лише у разі недостатності положень про недійсність угод.

Наприк­лад, можуть виникнути питання, чи повинні розглядатися без­підставно одержаними доходи від незаконної підприємницької діяльності, хабарництва тощо, чи тут мають застосовуватися інші правові механізми. Справа ще в тому, що таке майно не підлягає кримінально-правовій конфіскації, яка поширюється лише на майно, яке є власністю засудженого. На доходи, одержані зазна­ченим способом право, власності у набувача не виникає.

Висловлена точка зору певною мірою не узгоджується з іс­нуючою судовою практикою. Так, відповідно до п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами України законодавства про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином і стягнення безпідставно нажитого майна" від 31 березня 1989 р. (з наступними змінами) у справах про хабарництво, спекуляцію, заняття забороненими видами під­приємницької діяльності, порушення правил про валютні опера­ції та про інші корисливі злочини згідно з законом з винних стягується безпідставно набуте май­но. При цьому гроші, цінності та інші речі, нажиті злочинним шляхом і визнані речевими доказами, відповідно до п. 4 ст. 81 КПК України передаються у дохід держави.

Ефективність засобів захисту інституту безпідставного збага­чення може проявитися у разі їх субсидіарного застосування у випадках визнання угод недійсними.

Нині інститут зобов'язань з безпідставного придбання чи збе­реження майна за рахунок іншої особи (безпідставного збагачен­ня) ще не посів свого чільного місця у системі зобов'язального права внаслідок абстрактності багатьох його понять, труднощів у виявленні відносин, які мають підпадати під дію його норм.

2.3 Інші засоби цивільно-правового захисту прав власності.

Особлива роль у системі цивільно-правових засобів належить позовам про виключення майна з опису (звільнення майна з-під арешту). В ЦК України 1963 р. такий засіб захисту права власності безпосередньо не передбачений. У ст. 386 ЦПК України закріплена норма про право особи, яка вважає, що описане йно належить їй, а не боржникові, на звернення з позовом про виключення майна з опису без визначення правових ознак тако-позову. Між тим, такі позови досить поширені. З ними звер­нуться особи, які вважають, що до опису майна боржника (під арешт), проведеного уповноваженими законом особами, безпідставно включено належне їм майно. Потреба у поданні такого позову виникає тому, що включення майна до опису та накладення і нього арешту супроводжуються встановленням певних обмежень у його правовому режимі і, нарешті, може призвести до звернення стягнення на нього,

Позивачами (суб'єктом) заяви про виключення майна з опису (звільнення з-під арешту) є особи, які вважають себе власниками (іншими титульними володільцями) майна, безпідставно включеного до опису (підданого арешту), здійсненого у зв'язку з діями третьої особи — боржника.

У справах про виключення майна з опису завжди залучається два або більше відповідачів: боржник і особа, в інтересах якої накладено арешт на майно (в необхідних випадках — особа, якій було реалізовано майно). Коли ж опис проводився для забезпе­чення конфіскації чи стягнення майна на користь держави, від­повідачем притягується відповідний фінансовий орган (п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 серпня 1976 р.).

Такі позови можливі як за участю громадян, так і за участю юридичних осіб. Якщо позивачем і відповідачем у спорі є дер­жавні підприємства чи установи, то позовна вимога має форму­люватися про визнання права повного господарського відання або права оперативного управління⁰.

З позовом про виключення майна з опису мають право звер­татися особи, дії яких не спричинили накладення арешту на май­но, але, на думку яких, до опису включено належне їм майно Ними можуть бути члени сім'ї боржника, обвинувачуваного, інші особи. Щодо самого боржника, обвинуваченого, то вони можуть захистити свої інтереси та оспорити законність опису майна під час розгляду справи, порушеної у зв'язку з їх діями.

Предметом такого позову є матеріально-правова вимога влас­ника (титульного володільця) визнати його право власності на майно, виключити його з опису (звільнити з-під арешту), а якщо воно було вилучене, то і про повернення його зберігачами.

Підставою такого позову слугують факти, пов'язані з належ­ністю майна позивачеві та обставинами перебування цього майна у особи, у якої проведено опис майна (накладено арешт).

Умовами задоволення матеріально-правових вимог позивача має бути встановлення факту належності майна позивачеві та безпідставність включення такого майна до опису майна боржника та накладення на нього арешту,

В судовій практиці особливо поширені позови про виключення майна, яке становить спільну власність позивача й відповідача. У таких випадках суду належить визначити частку позивач в спільному майні і вилучити її з опису, оскільки зверненню стягнення чи можливої конфіскації підлягає лише те майно, яке власністю боржника, обвинуваченого чи засудженого.

Щодо визнання позову про виключення майна з опису само­стійним речевим позовом про визнання права власності, то для такого твердження немає достатніх підстав, оскільки звернення до суду лише з вимогою про визнання права власності на описа­не майно не може забезпечити виключення його з опису. Тому, як правило, в позові мають міститися дві вимоги: про визнання права власності (володіння) на описане майно та виключення його з опису. Власне про це прямо зазначено в ст. 385 ЦПК України, згідно з якою, особи, які вважають, що описане майно належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з по­зовом до стягувача і боржника про визнання права на описане майно і про виключення цього майна з опису.

Позов про визнання права власності є речево-правовим засобом захисту права власнос­ті. В юридичній літературі існують різні погляди на правову при­роду даного позову. Так, вважається, що позов про визнання пра­ва власності є;

Характеристики

Список файлов ВКР