Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 5)

Наведене правило (аналогічне за змістом правило міститься в ст. 388 ЦК України) розповсюджується на віндикацію всіх форм власності. Отже, жодна з форм власності не користується правом необмеженої віндикації. Суть цього права була розкрита в ст. 1212 ЦК України. Державне майно, а також майно кооперативних та інших громадських організацій, неправомірно відчужене яким би то не було способом, могло бути витребуване відповідними організаціями від будь якого набувача: “витребування майна власником із чужого незаконного володіння”.

Таким чином, зазначене майно могло бути витребувано від всякого набувача: і недобросовісного і добросовісного. Важливо, щоб набувач був незаконним, а чи знав він (або повинен був знати) про незаконність свого володіння - це немало ніякого значення.

Не мало значення для вирішення питання про віндикацію зазначеного майна і те, яким способом воно вибуло з володіння відповідної організації: чи воно викрадене, чи загублене, чи добровільно за договором передане іншій організації або громадянину, а потім потрапило до рук незаконного набувача.

Так якщо громадянин брав на прокат в державній організації якусь річ, а згодом замість того, щоб повернути, продав її іншому громадянину, то ця річ могла бути витребувана у останнього прокатною організацією.

Віндикація державного майна, крім вищезазначеного, мала ще й таку особливість: до вимог державних організацій про повернення державного майна з незаконного володіння кооперативних, громадських організацій або громадян не застосовувались загальні правила дії позовної давності (ст. 268 ЦК України). Правда, це стосувалося лише державної власності. Щодо віндикації власність кооперативних та громадських організацій, а також власності громадян діяли загальні правила про позовну давність, встановлені гл. 18 ЦК України.

Все це свідчить про те, що вищезгадані форми власності і особливо державна власність користувалися перевагами в питаннях віндикації в порівнянні з особистою власністю.

Законом України "Про власність" ці переваги скасовані. В зв’язку з цим цивільне законодавство України, в тому числі Цивільний Кодекс України, приведені у відповідність із законом України “Про власність”.

Уніфікація правового режиму віндикації майна забезпечує рівноправність і змагальність зазначених форм власності, сприяє їх розвитку.

Аналіз ст. 388 ЦК України свідчить про те, що при наявності певних умов майно може бути витребуване і у добросовісного набувача. Це стосується всякого майна, всіх видів речей (незалежно від форми власності), за виключенням грошей та цінних паперів на пред’явника.

Порядок віндикації грошей та цінних паперів регламентуються ст. 389 ЦК України.

Особливістю віндикації грошей та цінних паперів на пред’явника є те, що вони ні в якому випадку не можуть бути витребувані від добросовісного незаконного набувача.

Так, не можуть бути витребувані гроші та цінні папери на пред’явника від добросовісного набувача на тій підставі, що вони були загублені власником чи вкрадені у нього.

Купив, наприклад, громадянин К. в ощадному банку облігації внутрішньої позики, а згодом з’ясувалося, що ці облігації були раніше вкрадені у якогось громадянина і продані банку. Незважаючи на те, що у даному випадку облігації вибули з володіння власника не з його волі, останній не може витребувати (як це було з усяким іншим майном), оскільки набувач - громадянин К. був добросовісним.

Гроші та цінні папери на пред’явника не можуть бути витребувані у добросовісного набувача навіть тоді, коли вони належали державній чи кооперативній або громадській організації і були незаконно відчужені будь-яким способом. Так, у вищенаведеному прикладі, коли б облігації були викрадені не у громадянина, а в ощадному банку і згодом добросовісно набуті громадянином, вони не можуть бути витребувані у нього на тій підставі, що на державне майно поширювався принцип необмеженої віндикації, оскільки цей принцип, що був закріплений у ст. 146 ЦК УРСР, стосувався всякого майна, за винятком грошей та цінних паперів на пред’явника.

Отже, гроші та цінні папери на пред’явника не можуть бути витребуванні власником від добросовісного набувача.

Від незаконного недобросовісного незаконного набувача гроші, а також цінні папери на пред’явника (як і всяке інше майно) можуть бути витребувані у всіх випадках.

Особливий порядок віндикації грошей та цінних паперів на пред’явника встановлено з метою зміцнення та розвитку цивільного обороту. Кожний його учасник, одержуючи гроші та цінні папери на пред’явника, повинен бути певен, що вони не можуть бути витребувані від нього, що добросовісність їх набуття гарантує його від усяких випадковостей.

2.1.3 Негаторний позов

Порушення прав власника можуть полягати не тільки у позбавленні його володіння річчю. Як відомо, власнику крім права володіння належить ще й право розпорядження річчю. Ці права власника теж можуть бути порушені.

Можливі випадки, коли власник здійснює своє право володіння річчю, але хтось перешкоджає йому користуватися або розпоряджатися нею.

Так, у судовій практиці зустрічаються справи за позовами, які пред’являють власники будинків до осіб, які самовільно зайняли те чи інше нежиле приміщення в їхніх будинках. У цих випадках власник продовжує володіти будинком, але йому перешкоджають користуватися якоюсь частиною будинку, а це може перешкодити власнику здійснити і право розпорядження.

Інший приклад. Судовий виконавець помилково включив в акт опису майна не тільки майно відповідача, а й майно іншого громадянина, наприклад, його сусіда. В результаті неправомірних дій судового виконавця власник помилково описаного майна позбавляється можливості розпоряджатися цим майном, хоча продовжує ним володіти та користуватися (зрозуміло, що йдеться про випадки, коли майно не було при цьому вилучене з володіння власника).

Коли хтось чинить перешкоди власнику у користуванні або розпорядженні річчю, власник може вимагати усунення порушень його права. Це право власника передбачене у ст. 48 Закону України “Про власність”. Відповідно до ст. 48 власник може вимагати усунення будь-яких порушень його прав, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння.

У наведених випадках власник може звернутися до суду за позовом про усунення порушень його прав. Цей позов називається негаторним.

Отже, негаторний позов подається у випадках, коли власник має свою річ у володінні, але дії інших осіб перешкоджають йому вільно її використовувати або розпоряджатися нею. Характерною особливістю цього позову, як правило, є відсутність спорів з при­воду належності позивачеві майна на праві власності чи іншому Титулі. Тому, якщо між такими особами виникає спір з приводу належності майна, то у власника, якому чинять перешкоди у ко­ристуванні чи розпорядженні майном та заперечують його на­лежність власникові, може виникнути потреба звернутися до су­ду з двома вимогами: визнати право власності на майно та усу­нути перешкоди у здійсненні щодо нього правомочностей.

Позивачем, тобто суб'єктом даного позову може бути власник або титульний володілець, у якого перебуває річ, щодо якої від­повідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем (зобов'язаним суб'єктом) — лише особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користуватися чи розпоряджатися річчю.

Речево-правовий характер негаторного позову полягає в тому, що цей вид позову може бути поданий лише щодо індивідуаль-Но-визначеного майна, яке є об'єктом права власності як абсо­лютного права, від порушення якого мають утримуватися усі оточуючі особи.

Предметом негаторного позову є сама вимога позивача про усунення тих чи інших перешкод у здійсненні права власності, не поєднаних з позбавленням володіння.

Юридичною підставою для подання негаторного позову є вчинення третьою особою перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Крім того, негаторний позов має на меті усунути тривалі порушення зазначених повноважень власника, а не ті, які Мали місце у минулому, що зумовлює те, що на вимоги за нега­торним позовом не поширюються строки позовної давності.

Складним є питання про умови чи підгтани для задоволення негаторного позову. На жаль, ні чинш' ;і;ікоііодавство, ні проект нового ЦК України не дають відповіді па це питання. Не запро­понувала якихось рекомендацій щодо пиріпк'ння цієї проблеми і цивілістична наука, яка зосередила спої зусилля на обгрунтуван­ні підстав цивільно-правової відповідальності за неналежне ви­конання (невиконання) договірних та позадоговірних зобов'я­зань. Відповідно в цивілістичній науці сформульовано доміную­чу теорію про "склад цивільного правопорушення" як підставу цивільно-правової відповідальності, до якого мають входити, як правило, умови про: а) наявність протиправності в діях поруш­ника (бездіяльності); б) наявність збитків чи іншого шкідливого результату; в) наявність причинного зв'язку між протиправними діями (бездіяльністю) та шкідливим результатом; д) вина право­порушника⁰. Отже перелічені окремі компоненти у своїй сукуп­ності і становлять відповідно до традиційного цивілістичного підходу склад цивільного правопорушення, при виявленні якого цивільно-правова відповідальність може покладатися на право­порушника. Власне цю позицію відображено в цивільному зако­нодавстві радянського періоду (зокрема, статті 203, 209 і 440 ЦК 1963 р.).

Проте останнім часом традиційна конструкція підстави ци­вільно-правової відповідальності стала об'єктом активної крити­ки. Так, В. В. Вітрянський вважає, що підставою цивільно-право­вої відповідальності (єдиною і загальною) має бути порушення суб'єктивних цивільних прав як майнових, так і особистих немайнових, оскільки цивільно-правова відповідальність являє собою відповідальність одного учасника цивільного обороту пе­ред іншим, відповідальність порушника перед потерпілим, а її спільною метою є відновлення порушеного права на основі принципу відповідності розміру відповідальності розмірові заподіяної шкоди чи збитків⁰.

Оскільки речеві позови насамперед спря­мовані на відновлення порушеного права власності, відшкоду­вання збитків та компенсацію моральної шкоди забезпечують ін­ші позови, зокрема ті, що ґрунтуються на деліктних правовідно­синах. Таким чином, перед судом при розгляді негаторного позову виникне питання про те, які необхідно встановити обставини для його задоволення.

Підставою негаторного позову слугують посилання позивача на належне йому право користуватися і розпоряджатися майном та факти, які підтверджують дії відповідача у створенні позива­чеві перешкод щодо здійснення ним цих правомочностей. Вважаємо, що позивач не зобов'язаний доводити наявність чи відсутність вини в діях порушника права власності. Тобто для задо­волення вимог власника достатньо встановити факт об'єктивно Існуючих перешкод у здійсненні власником своїх правомочнос­тей. Такий висновок є правомірним і не суперечить ст. 48 Закону Вкраїни "Про власність", яка не ставить право власника вимага­ли усунення будь-яких порушень, у тому числі не поєднаних з розбавленням володіння, у залежність від суб'єктивного ставлення порушника до своєї поведінки та інших факторів. Таким чином, право власності як абсолютне право має захищатися лише при доведенні самого факту порушення. Однак у судовій практи­ці спостерігаються й інші тенденції.

Таким чином, предмет негаторного позову становитиме вимога володіючого майном власника до третіх осіб про усунення по рушень його права власності, що перешкоджають йому належ ним чином користуватися, розпоряджатися цим майном, тим чи іншим способом (шляхом звільнення виробничих приміщені. власника від неправомірного перебування у них майна третіх осіб, виселення громадян з неправомірно займаних жилих примі щень власника, знесення неправомірно збудованих споруд, ну кладення заборони на вчинення неправомірних дій щодо майна власника тощо).

Таким чином, триваючий характер правопорушення та наяв­ність його в момент подання позову є однією з умов подання не­гаторного позову. Якщо ж на час подання позову порушення припинилися, то і відпадає підстава для подання негаторного по­зову. Власник має право в даному випадку вимагати лише від­шкодування збитків або застосувати інший спосіб захисту свого права. Другою умовою застосування негаторного позову, на наш погляд, має бути відсутність між позивачем і відповідачем дого­вірних відносин, адже у разі їх наявності власник здійснюватиме захист порушеного права власності не речево-правовими, а зо­бов'язально-правовими засобами.

Зрозуміло, що дії, якими порушується право власника, повинні бути протиправними, інакше немає підстав для негаторного позову. Так, коли власник за договором житлового найму передасть комусь приміщення для проживання у власному будинку, то хоч це і перешкоджатиме йому самому користуватися цим приміщенням, але він не може вимагати усунення таких “перешкод” у користуванні будинком, бо дії наймача, що користується приміщенням, є правомірним.

Витрати , пов’язані з усуненням порушень прав власника, несе порушник.

Характеристики

Список файлов ВКР