14878 (585550), страница 8

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 8)

Таблиця 2.4

Ринок сировинного молока у Іршавському районі за 2003р.[77,с.15,20,25].

Об’єктивний процес суспільного поділу праці зумовлює розвиток інтеграції виробництва в галузях агропромислового комплексу, спрямованих на поєднання економічних інтересів сільськогосподарських товаровиробників і промислових переробних підприємств. Саме ринковий механізм регулювання відтворювального процесу викликає необхідність тісного технологічного і організаційного поєднання виробництва і переробки молока, взаємовигідної діяльності між виробниками і промисловими підприємствами, зорієнтованої на ефективний кінцевий результат.

Процес інтеграції в АПК набув значного поширення у сферах виробництва і переробки сільськогосподарської продукції та доведення її до споживача ще наприкінці 80-х років. Однак у подальшому зазначені структури виявились не готовими до змін ринкового середовища.

Нині в переважній більшості випадків економічні відносини між сільськогосподарськими виробниками і переробними підприємствами ґрунтуються на укладенні між ними договорів, в яких обумовлюються строки, обсяги й асортименти поставок та технологічна якість сировини, а також розрахункові ціни та строки розрахунків за поставлену продукцію. Але переробні підприємства і надалі диктують ціни закупівельну продукцію.

Головними інтеграторами в молоко продуктовому під комплексі України є молокозаводи, які являють собою проміжну ланку в ланцюзі „виробництво – переробка – реалізація”. В даних економічних умовах це найкраща ланка для залучення інвестицій, а отже і капіталовкладень у виробництво, що пояснюється високим рівнем монополізму переробної галузі[50,с.14-16].

Нині в Україні працює приблизно 350 молокопереробних заводів. Це не обов’язково заводи з великими потужностями, але вони в більшості випадків знайшли серйозних власників, зареєстрували свої торгові марки, постійно розширюють асортимент своєї продукції, фасують її у фірмові упаковки. Десяток великих виробників мають близько 50% споживчого ринку, друга половина – за сотнями заводів з малими потужностями.

Кількість дрібних молокозаводів поступово зменшується, вони не в змозі витримати конкуренцію великих підприємств за якістю, рівнем розрахунків та обслуговуванням сільськогосподарських товаровиробників, упаковкою продукції.

Стабілізація та ефективне функціонування продуктових під комплексів АПК України в значній мірі залежить від обґрунтованості економічного механізму взаємовідносин між усіма ланками інтеграції агропромислового виробництва. Дія економічного механізму взаємовідносин між партнерами молоко продуктового під комплексу в умовах перехідної економіки повинна здійснюватись за допомогою спільних організаційно-економічних методів, які б забезпечували економічну зацікавленість усіх суб’єктів інтеграції у збільшені виготовлення високоякісної первинної і кінцевої продукції.

Взаємовідносини між сільськогосподарськими товаровиробниками і переробними підприємствами залишаються най вразливішими. Це зумовлено постійним впливом різних чинників, які можуть створювати як сприятливі так і несприятливі умови для розвитку взаємовідносин.

Одним із вагомих чинників, який погіршив взаємовідносини між цими суб’єктами, стало скорочення платіжного попиту населення і згортання традиційних ринків збуту продукції. Лібералізація цін і відміна продовольчих субсидій привели до зростання споживчих цін на продукти харчування і падіння платіжного попиту. Різке скорочення реальних прибутків населення спричинило посилення орієнтації на самозабезпечення, тобто значно зросло виробництво молока у особистих підсобних господарствах.

Наступним потужним чинником стало різне економічне середовище для суб’єктів агропромислової інтеграції. Тобто виробники сільськогосподарської продукції перебувають у високо конкурентному середовищі, а переробні підприємства, практично в монополізованому. І використовуючи своє монопольне середовище вони нав’язують партнерам цін, умови взаєморозрахунків. В результаті відбулося зростання диспаритету цін між сільським господарством і підприємствами промисловості, що призвело до сучасного стану аграрного сектора і зокрема молочного скотарства.

Слід зазначити, що найбільш вразливими є якраз виробники молока, адже низька транспортабельність молока вимагають від його виробників постійно підтримувати зв’язки переробними підприємствами і погоджуватись практично на любі ціни, запропоновані їм, і в результаті взаємовідносини будуються під керівництвом переробних підприємств. Все це вказує на незбалансованість інтересів виробників молока і переробних підприємств, невідрегульованість взаємовідносин між ними, відсутність нелегальної економічної роботи з усуненням наявних проблем, у молоко продуктовому під комплексі і молочному скотарстві зокрема.

Економічною передумовою розвитку взаємовигідних відносин між виробниками молока і переробними підприємствами є реалізація економічних інтересів обох сторін. Узгодженість і реалізація інтересів всіх партнерів, формують суть економічного механізму вдосконалення та подальшого розвитку взаємовідносин між партнерами[23,с.285-289].

Так як наша економіка наближається до ринкової, то цей процес зумовлює підпорядкувати економічні взаємовідносини до основних принципів ринку. До них належать:

– рівність усіх форм власності у використанні матеріальних, трудових і фінансових ресурсів;

– еквівалентність обміну результатами виробничої діяльності партнерів інтегрованого виробництва;

В умовах переходу до ринкових відносин узгодження інтересів партнерів агропромислового виробництва повинно досягатись шляхом створення агропромислових інтеграційних формувань за участю виробників молока, переробних підприємств, підприємств торгівлі. Проте процес формування агропромислових формувань гальмується значним відставанням законодавчої бази від потреб АПК.

Переведення виробництва на принципи ринкової економіки, не може відбутись на старій організаційній основі.

Забезпечення населення країни високоякісними продовольчими товарами вітчизняного виробництва у межах раціональних норм споживання не можливе без впровадження елементів державного регулювання ринку, об’єктивна необхідність якого пояснюється недосконалістю реального ринку порівняно з ідеальним, його неспроможністю ефективно розміщувати природні ресурси, забезпечувати розвиток перспективних напрямків НТП, формувати народногосподарські економічні пропорції. Необхідність поєднання державних та ринкових методів регулювання агропродовольчого ринку підтверджує практика економічно розвинутих країн світу, а ідею доцільності втручання держави в економіку підтримує більшість провідних представників економічної науки. Зокрема, доктор економічних наук М.П. Вітовський стверджує: „Такої економіки, в яку не втручалась би держава і не регулювала її – зараз не має в жодній країні світу і насамперед в країнах розвинутої ринкової економіки . Отже, втручатись чи не втручатись державі у ринкову економіку дискусійне питання” *.

Державне регулювання слід розглядати як систему прямих та не прямих методів, спрямованих на захист внутрішніх виробників і споживачів. Постійної державної підтримки, особливо на сучасному етапі господарювання, потребує молочне скотарство – основна ланка молоко продуктового підкомплексу АПК . Необхідність державної підтримки виробників молока пояснюється стратегічною важливістю даного продукту, нестабільністю доходів сільськогосподарських товаровиробників у зв’язку з впливом природно-кліматичних умов на собівартість кормів та якісний стан кормової бази, іммобільністю ресурсів, які використовуються в галузі, нееластичністю попиту на молоко та продукти його переробки, функціонуванням сільськогосподарського виробництва у середовищі чистої конкуренції, а переробних підприємств у практично монопольному середовищі.

З метою забезпечення нормального відтворювального процесу у молоко продуктовому підкомплексі постійно треба підтримувати обмінний баланс між його ланками. До 1983 року баланс обмінних відносин підтримувався шляхом застосування пільгових відпускних цін на матеріально-технічні засоби, що споживались молочним скотарством , внаслідок чого частково компенсувались виробничі витрати і обґрунтовувався низький рівень закупівельних цін на молоко. У 1993 році були ліквідовані пільгові ціни на засоби виробництва, підвищені закупівельні ціни на молоко. Крім того, застосовувалась система надбавок до закупівельних цін і у результаті чого економічні умови виробників сировини покращились, і у 1987 – 1989 роках виробництво молока в Україні збільшилось на 14% порівняно з 1980 роком. Однак до кінця 1990 року ситуація погіршилась внаслідок порушення паритету формування цін: при збережені сталих закупівельних цін на молоко промисловим підприємствам надавалось право самостійно формувати ціни на виготовлену продукцію. Ціни на промислові товари і тарифи за послуги суттєво зросли, а що зумовило необхідність прийняття захисних заходів в інтересах виробників молока[26,с.113-118].

У грудні 1990 року з прийняттям Закону України „Про ціни та ціноутворення” започатковані нові принципи цінової політики і з 1991 року в Україні розпочалась лібералізація системи цін і ціноутворення з метою поступового розширення масштабів застосування вільних цін, переходу від директивного до економічного державного регулювання. Для регулювання процесу ціноутворення прийнятий пакет нормативних актів:

- Постанова Кабінету Міністрів України „Про систему цін у народному господарстві і на споживчому ринку України” від 27 грудня 1991 року №376;

- Постанова Кабінету Міністрів України „ Про заходи щодо оздоровлення економіки сільського господарства України” від 25 червня 1992 року №348;

- Постанова Кабінету Міністрів України „Про державне замовлення та механізм ціноутворення на сільськогосподарську продукцію і сировину” від 23 грудня 1992 року;

- Указ Президента України „ Про заходи щодо підтримки цін і доходів с/г товаровиробників” від 11 червня 1998 року №614198 на відповідні нормативні акти, спрямовані на його в виконання. Проте зазначені та подальші заходи щодо підтримки цін і доходів сільськогосподарських товаровиробників, у тому числі і виробників молока, не дали очікуваних результатів. І хоча середня реалізаційна ціна 1 т молока зросла від 281,1 грн у 1998 р. до 536,4 грн у 2000-му, збитковість зазначеної продукції у 2000 році ,розрахована як вираження у відсотках співвідношення між фінансовим ростом та виробництвом с/в реалізованої продукції становила 6%[48,с.24-26].

Характеристики

Список файлов ВКР