Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 5)

Цей процес пройшов більш спокійніше в Закарпатській області і в Іршавському районі зокрема. Якщо подивитись в табл. 2.1, то видно, що середній розмір колективного господарства в всіх областях крім Закарпатської зменшився майже вдвічі, а середній розмір форм господарства Закарпатської області майже не змінився, становив 825 га в 1990 і 810 га в 2000р. Найсуттєвіші зменшення розміру господарства за площею сільськогосподарських угідь відбулося у Львівській області – в 2,3, Івано-Франківській - 1,9 та Тернопільській – 1,6 рази. Разом з тим господарства цих областей, як видно з таблиці, допустили найбільше зменшення поголів’я ВРХ відповідно в 4,3-3 та корів у 3,6 – 2,4 рази.

Таблиця 2.1

Середній розмір колективних господарств Західної України[56,с.123]

Така суттєва відмінність між Закарпатською областю і суміжними областями, на мою думку, настала тому, що жителі області не так прагнули до самостійного господарювання, в зв’язку з тим, що кількість землі є обмеженою, а більш-менш родючої зовсім небагато. Для успішного тобто ефективного господарювання в таких особливих агро кліматичних умовах потрібно достатня кількість сільськогосподарської техніки, правильний обробіток, достатню кількість добрив, знання вирощування тих, культур, які найоптимальніше пристосовані до цих ґрунтів. Люди усвідомили, що більш-менш великі господарства будуть краще і ефективніше функціонувати. Ці твердження є моєю точкою зору і з ними можна не погодитись як і з усіма точками зору видатних людей.

Роздрібнення господарств супроводжувалось необґрунтованим поділом тваринницьких приміщень, поголів’я худоби, засобів механізації виробничих процесів, обладнання та устаткування. У результаті значна частина ферм, особливо молочних блоків господарства залишилась без необхідних засобів механізації, устаткування та обладнання. Матеріально-технічна база господарств перебуває у критичному стані, вона старіє як фізично та морально.

Характерною особливістю аграрного сектора середини 90-х років є те, що проведено реструктуризацію колективних господарств, закладено підвалини для багатоукладної економіки сільського господарства, зросла кількість фермерських (селянських) господарств. Загальна кількість їх у західному регіоні, станом на 1 січня 2000 році, становила 5337, з них найбільше у Закарпатській області – 1400, Львівській – 1149, Тернопільській – 686 та івано-Франківській – 378. На жаль, більшість з фермерських господарство не займається молочним скотарством.

Кількість фермерських (селянських) господарств в Іршавському районі показано в таблиці 2.2.

Таблиця 2.2

Господарств станом на 1 січня 2003року.[77,с.26]

При трансформації агропромислового комплексу до ринкових умов та орієнтації економічного базису на приватну основу більше уваги приділялось процесам приватизації, формам господарювання, земельним відносинам, збуту продукції і менше – галузям тваринництва. Безумовно така недооцінка тваринництва позначилась на загальних економічних показниках промислового виробництва. Це наслідок, насамперед, ігнорування істини, яку сформулював вчений О.Т.Болотов ще в 1784 році “Дотримання належної пропорції між тваринництво і рослинництво є найголовнішим пунктом уваги сільського господарства. Ці дві речі так між собою пов’язані, що якщо одна буду упущена, то неминуче завдасть шкоди другій” [36;c.55].

В умовах ринкових відносин важливим чинником поєднання інтересів рослинництва і тваринництва, передусім у частині виробництва кормів та поголів’я худоби, є дотримання послідовності економічних перетворень. Це пов’язано з необхідністю поетапного забезпечення структурної перебудови діючої системи тваринництва та системи кормо виробництва, науково обґрунтованого нормування виробничого потенціалу зазначених галузей з одночасним кадровим та інформаційно-консультаційним забезпеченням, зі створенням умов поступової адаптації товаровиробників до ринкових умов господарювання. При цьому, на мій погляд, основним ринко утворюючим чинником розвитку кормової бази і відповідно тваринництва має бути місцева, регіональна і загальнодержавна потреба в продукції тваринництва, включаючи можливості її експорту. Кормова база як і поголів’я худоби в основному повинні формуватись під впливом ринку, який у свою чергу розвивається за законами попиту і пропозиції, а також цінової кон’юнктури і конкурентоспроможності, тобто на основі саморегулювання, але при постійній присутності держави, яка в масштабах країни регулює на підставі продовольчих балансів виробництво і реалізацію товарної продукції, при необхідності підтримує виробництво, доходи сільськогосподарських виробників за допомогою економічних важелів. Розвиток ринку тваринницької продукції має забезпечувати продовольчу безпеку не тільки країни, а й регіонів, районів, кожного населеного пункту.

На рівні ринку тваринницької продукції і продовольства перетинаються інтереси виробників кормів і тваринницької продукції, переробників сировини та виробників кінцевого продукту, споживачів.

Характеристики

Список файлов ВКР