Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 13)

Тобто рівень рентабельності зернового виробництва, який би забезпечував стабільність доходів сільськогосподарських товаровиробників і який необхідно прийняти як базу для регулювання, повинен бути не нижче 50%.

Знаючи базисні індекси середніх цін продажу зерна по роках, середню ціну продажу зерна у 2003 році та рівень рентабельності галузі по роках, можна обчислити розрахункову ціну 1 т зерна, яка б забезпечувала різні рівні рентабельності зернового виробництва (табл. 1).

Таблиця 1

Динаміка фактичних розрахунків цін на зерно в Україні

Розрахункова ціна, яка б забезпечила рентабельність 50%, у таблиці 1 обчислена діленням фактичної ціни на коефіцієнт, обчислений додаванням показника рентабельності, вираженого десятинним дробом, до одиниці та множенням одержаного результату на 1,5, що відповідає рентабельності 50%. Аналогічно обчислено й інші значення розрахункових цін.

Як видно з даних таблиці, у більшості випадків розрахункова ціна вище фактичної. Це пояснюється тим, що фактична рентабельність у відповідному році була нижче нормативної, для якої обчислено розрахункову ціну. Фактичні ціни мають значно вищий рівень коливань, ніж розрахункові. Коефіцієнт варіації розрахункових цін для рівня рентабельності 50% становить у досліджуваному періоді 0,241, а фактичних середніх цін — 0,425. Отже, можна стверджувати, що регулювання рівня доходів сільськогосподарських товаровиробників через рівень цін сприятиме їх стабілізації.

Але визначити рівень стабілізуючих цін на зерно — це лише перший і один із найлегших кроків на шляху регулювання зернового ринку. Складнішим є питання про розміри втручання держави з метою стабілізації цього сегмента аграрного ринку, зокрема визначення та кількісна оцінка факторів, які впливають на зміну цін на зерновому ринку.

Як неодноразово зазначалося, обсяги пропозиції зерна на зерновому ринку України визначаються перш за все обсягами внутрішнього його виробництва. Виходячи з цього, було проведено кореляційний аналіз залежності рівня цін на зерно від обсягів валових зборів за 1998—2003 роки. У результаті математичної обробки даних установлено таку залежність:

У = 426,91 - 2,93х,

де У — середня ціна продажу зерна, грн./т; х — валовий збір зернових у цілому по Україні, млн. т.

Коефіцієнт кореляції для даної моделі дорівнює 0,165, коефіцієнт детермінації — 0,027. Тобто зв'язок між обсягами виробництва зерна та середньою ціною його продажу дуже слабкий. Це значною мірою пояснюється тим, що, з одного боку, рівень товарності зернового виробництва коливається навколо позначки 50%, з іншого, зерно є продуктом тривалого зберігання, і можуть створюватися значні перехідні запаси в кінці року. Тому досить логічним є припущення, що середні ціни реалізації зерна в більшій мірі залежать саме від обсягів продажу. Кореляційний аналіз цієї залежності дозволив установити такі параметри функції:

У = 617,38 - 19,87 х,

де У — середня ціна продажу зерна, грн./т; х — обсяг проданого зерна в цілому по Україні, млн. т.

Коефіцієнт кореляції для даної моделі дорівнює 0,592, коефіцієнт детермінації — 0,291. Ці дані підтверджують припущення про те, що обсяги продажу зерна більшою мірою впливають на формування середньої ціни на зерно, ніж обсяги валового виробництва, хоч тіснота цього зв'язку може бути визнана як середня, чого замало для розробки пропозицій щодо впливу держави на зерновий ринок. З наведеної функції маємо підтвердження закономірності про зниження рівня цін у міру збільшення обсягів продажу зерна.

Не викликає сумнівів той факт, що загальна тенденція до підвищення цін на зерно склалася в Україні перш за все внаслідок інфляції. Тому нашим наступним кроком став аналіз комплексного впливу на зміну цін — обсягів продажу зерна та індексу споживчих цін в Україні. У результаті математичної обробки статистичних даних установлено таку залежність:

У = - 69,08 + 366,54 х, - 15,70 х₂,

де У — середня ціна продажу зерна, грн./т; х, — базисний індекс споживчих цін (1997 = 1); х₂ — обсяг продажу зерна в цілому по Україні, млн. т.

Коефіцієнт кореляції для даної функції становив 0,983, коефіцієнт детермінації — 3,965. Тобто включені в модель фактори на 96,5% визначають динаміку цін на зерно на внутрішньому ринку України. Абсолютні значення коефіцієнтів регресії свідчать про те, що збільшення індексу споживчих цін на одиницю супроводжується зростанням цін на зерно на 366,54 грн., а підвищення обсягів продажу зерна на І млн. т, навпаки, веде до зниження ціни реалізації на 15,70 грн. Ураховуючи дуже тісний зв'язок між розглянутими факторами та результативним показником, можна скористатися цією математичною функцією для визначення оптимальних обсягів продажу зерна на внутрішньому ринку України з метою забезпечення стабільного рівня цін на зерно, а відповідно і стабільного рівня доходів сільськогосподарських товаровиробників (табл. 2).

Розрахунковий обсяг продажу зерна, який би забезпечив стабільність доходів сільськогосподарських товаровиробників, обчислено з урахуванням залежності рівня цін від обсягів продажу та базисного індексу інфляції, а також розрахункової ціни (табл. 1), яка б забезпечила рентабельність зернового виробництва на відповідному рівні. Наприклад, базисний індекс інфляції в 2002 році порівняно з 1997 роком становив 1,898, а розрахункова ціна, яка б забезпечила рентабельність 50%, — 394,35 грн. за 1 т зерна. Підставивши ці дані в останнє рівняння, одержимо такий вираз:

394,35 = - 69,08 + 366,54x1,898 - 15,70 х₂,

де х₂ — обсяг продажу зерна, млн. т.

Розрахунковий обсяг продажу має становити 14,8 млн. т. Аналогічно обчислено розрахункові обсяги продажу зерна для інших років і рівнів рентабельності.

За даними таблиці 2, у 1998—2000 роках розрахункові обсяги продажу зерна, які з забезпечували стабільні доходи сільськогосподарських товаровиробників, зростали, що свідчить перш за все про формування ринку зерна в Україні, а в останні три роки цей показник стабілізувався. Але якщо для забезпечення рентабельності на рівні 25% в останні три роки треба було продавати на внутрішньому ринку 18,9-19,2 млн. т зерна, то для підтримки рентабельності на рівні 50% — відповідно 14,6—14,9 млн. т (ці цифри досить близькі до середніх обсягів проданого зерна на позабіржовому ринку України в останні роки — 13,96 млн. т за останні шість років).

Таблиця 2

Фактичний і розрахункові обсяги продажу зерна в Україні, які б забезпечили стабільний обсяг доходів сільськогосподарських товаровиробників

Цікаві висновки можна зробити стосовно обсягів втручання держави в зерновий ринок з метою підтримки стабільних цін на зерно та стабільних доходів товаровиробників. Якби держава підтримувала ціну, яка б забезпечила рентабельність галузі на рівні 50%, то доводилося б періодично викуповувати зерно з ринку, а потім його продавати. Причому, якщо взяти до уваги наявність чотирирічної циклічності в динаміці валового виробництва зернових в Україні, то досить логічним буде припущення, що за чотири роки кількість викупленого зерна має приблизно дорівнювати кількості проданого зерна з інтервенційних фондів. Така умова практично повністю виконується саме для ціни, яка забезпечує рентабельність 50%. Складність реалізації цього варіанта стабілізації зернового ринку полягає в тому, що у 2001 та 2002 роках треба було б знайти кошти для викупу з ринку 6,6 млн. т зерна. Але, по-перше, стабілізація ціни та доходів у 2001 році сприяла б стабілізації виробництва у наступні роки, по-друге, продаж усього цього зерна у 2003 році за вищими цінами дозволив би практично в повному обсязі повернути витрачені кошти з урахуванням витрат на зберігання.

Здавалося б, значно легше можна було розв'язати проблему стабілізації цін на зерно на рівні 25% рентабельності. Але, як свідчать дані таблиці 2, для цього треба було б в останні п'ять років додатково продати на внутрішньому ринку понад 17 млн. т зерна з інтервенційного фонду, створення якого лише обговорюється. Тобто така задача взагалі не могла бути виконана.

Отже, прийнятнішим є варіант стабілізації цін на зерно на рівні 50% рентабельності. За умов реалізації цього варіанта у 2001—2003 роках сільськогосподарські товаровиробники додатково одержали б 1149,4 млн. грн. виручки.

Проведені нами дослідження дозволяють зробити такі висновки. Для стабілізації зернового ринку та зернового виробництва в Україні необхідно здійснювати інтервенційні операції. Механізм інтервенційних операцій на зерновому ринку базується на Законі України "Про зерно та ринок зерна в Україні" та постанові Кабінету Міністрів "Про додаткові заходи із здійснення заставних та інтервенційних операцій з зерном". Обсяги таких інтервенцій в останні роки повинні були б коливатися від 5,6 млн. т закупівлі у 1998 році до 6,6 млн. т продажу у 2003-му. Чергування надлишку та нестачі пропозиції зерна на внутрішньому ринку дозволяє вести мову про створення певного інтервенційного фонду, який зможе майже повністю функціонувати за принципами самоокупності. Як орієнтир державного регулювання доцільніше використовувати розрахункову ціну, яка б забезпечувала рентабельність галузі на рівні 50%.

VІ. Проектування виробництва зерна і його ефективності.

4.1. Проектування сівозмін, посівних площ окремих зернових культур.

Економічною основою сівозмін є науково обґрунтована структура посівних площ, яку розробляють відповідно до спеціалізації та концентрації виробництва сільськогосподарської продукції з урахуванням природних умов і біологічних особливостей культур. Проектуючи планові завдання і структуру посівних площ для господарства, необхідно враховувати можливість забезпечення правильного чергування культур і пару. Оскільки ключовою проблемою в сільському господарстві і надалі залишається виробництво зерна, в структурі посівних площ переважають зернові культури.

При розробці проекту сівозміни треба підібрати найбільш цінні культури в межах кожної групи і визначити оптимальне співвідношення між ними. Для оцінки культур використовують дані про фактичну врожайність їх у даному господарстві. Найістотнішим при встановленні структури посівних площ в сівозміні є відповідність її науковим вимогам правильного чергування культур, оскільки порушення цієї вимоги призводить до зменшення їх врожайності та валових зборів продукцій. Так, якщо питома вага озимої пшениці в сівозміні буде надмірною, доведеться частково вирощувати її повторно, внаслідок чого поширюватиметься врожайність така хвороба, як коренева гниль, і помітно знижуватиметься врожайність пшениці. При запровадженні сівозміни, складеної на основі правильної структури посівних площ, забезпечується рівномірніше використання протягом року робочої сили, механізмів тощо. Запровадження сівозміни підвищує ефективність усіх агрозаходів (удобрення, застосування засобів механізації, знищення бур’янів, шкідників і хвороб тощо). Все це свідчить про те, що організаційне значення сівозмін не менше, ніж агротехнічне. [14;95].

Характеристики

Список файлов ВКР