14093 (585355), страница 9

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 9)

Розвиток зернового господарства - виду економічної діяльності у державі, що поєднує вирощування зернових культур на зерно для продовольчих цілей, на корми, на насіння з заготівлею зерна, переробку його підприємствами борошномельно-круп'яної, комбікормової і харчосмакової промисловості на даному етапі регулюється Законом "Про зерно та ринок зерна в Україні".

У Законі "Про зерно та ринок зерна в Україні" визначено, що до суб'єктів зернового господарства належать: держава в особі уповноважених органів, фізичні та юридичні суб'єкти, що займаються насінництвом, розробкою впровадженням прогресивних технологій у зернове господарство, виробництвом, закупівлею, зберіганням, переробкою та реалізацією зерна і продуктів його переробки, у тому числі приватні (приватно-орендні) підприємства, селянські (фермерські) господарств сільськогосподарські підприємства всіх форм власності машинні технологічні станції, спілки селян, агропромислові об'єднання (концерни, корпорації та асоціації), господарські товариства тощо; елеватори, заготівельні та зернопереробні підприємства, комбікормові заводи, науково-дослідні установи та їх дослідні господарства й інші суб'єкти, які мають право на власність зерна. Всі вони формують структуру економічних відносин в зернопродуктовому підкомплексі АПК.

2.2 Організаційно-виробнича структура зернопродуктового підкомплексу АПК

Реформування відносин власності зернопродуктового підкомплексу АПК, яке характеризує процес перетворення підприємств у нову організаційно-правову форму, створює потужний приватний сектор економіки як економічного базису наступних перетворень. Колективні сільськогосподарські підприємства в умовах проведення економічної реформи на селі трансформуються у нові організаційно-правові структури на основі приватної власності.

Стан реформування підприємств зернового господарства Білогірського району характеризують дані табл. 2.5.

Таблиця 2.5

Характеристика сільськогосподарських підприємств Білогірського району за їх організаційною формою

Найбільшу питому вагу серед сільськогосподарських підприємств району займають селянські (фермерські) господарства - понад 55,8%, значення яких з року в рік зростає але найвища активність щодо створення даних підприємств спостерігалася на початку проведення аграрної реформи у 1991 - 1993 pp. Приватне сільське господарювання ще не розвинулося до суттєвих розмірів, частка приватних підприємств становить лише 20%.

Державного сектора, як такого, вже не існує, що свідчить про те, в районі повністю вже пройщло роздержавлення підприємств сільськогосподарської галузі. Останнє державне підприємство даної галузі в Білогірському районі було роздержавлене ще в 2002 році. Проте реформування сільського господарства відбувається в умовах значного дефіциту фінансових ресурсів, що ускладнюється нерозвиненістю іпотечних кредитних ринків, що в свою чергу, зумовлює різке звуження можливостей використання сільгосптоваровиробниками прибутку для розширеного відтворення.

У використанні сільськогосподарських угідь найпомітніше скорочення частки колективних сільськогосподарських підприємств: з 63% на початку 2002р. до 58% - у 2004 р. Це зумовлено процесом реформування земельних і майнових відносин на селі, котрі започаткували перетворення колективних господарств та активне створення приватно-орендних підприємств, що орендують земельні ділянки та паї для ведення сільськогосподарського виробництва на договірних засадах. Правовою основою розвитку нових господарських формувань на базі приватної власності - приватного сектора для ведення особистого підсобного господарства, приватно-орендних підприємств, фермерських господарств - є Указ Президента України від 3 грудня 1999 р. "Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки" та Закон України "Про оренду", у зв'язку з якими активізувалися процеси перерозподілу земель та реструктуризація сільськогосподарських підприємств.

Таблиця 2.6

Структура сільськогосподарських угідь у Білогірському районі щодо землекористувачів

Характерною відмінністю зернового господарства Білогоірського району на сучасному етапі є зростання частки особистих підсобних господарств у вирощуванні зернових культур. Так у 2004 р. в порівнянні з 1980 роками їх питома вага зросла майже у 4 рази і становить гідну конкуренцію сільськогосподарським підприємствам, забезпечуючи виробництво великих обсягів зерна (табл. 2.7).

Згідно з показниками табл. 2.7 у 1980 р. в господарствах громадського сектора Білогірського регіону було вироблено 65,4 тис. т зерна, а в 2004 р. –52,8 тис. т, або на 21% менше. За цей час виробництво зерна в господарствах приватного сектора зросло з 4,9 тис. т до 14,5 тис. т, тобто в 3 раза.

Таблиця 2.7

Виробництво зернових сільськогосподарських культур у Білогірському районі за категоріями господаоств (тис. тонн)

Проведення земельної реформи в Україні забезпечить право використовувати землю як заставу та активізує розвиток іпотечного й кредитного ринку для забезпечення потреб сільського господарства.

Реформування хлібоприймальних і зернопереробних підприємств відбувається шляхом створення акціонерних, колективних, орендних підприємств, господарських асоціацій.

За останній час головна увага держави зосереджувалася на подоланні проблем, що зумовили негативний стан виробництва зернових, тоді як системі збуту зерна, розвитку інфраструктури зернової галузі приділялося другорядне значення.

В умовах реформування економічної системи Міністерством аграрної політики України, Державною акціонерною компанією "Хліб України", Київським інститутом хлібопродуктів розроблено для впровадження Методичні рекомендації щодо регулювання взаємовідносин власників зерна і хлібоприймальних та зернопереробних підприємств при його зберіганні та переробці з метою встановлення регульованих і паритетних стосунків між даними підприємствами.

У фундаменті докорінних ринкових перетворень закладено органічне поєднання економічних методів регулювання ринку зерна до яких відносять вільне ціноутворення на основі співвідношення попиту та пропозиції, наявність різних альтернативних шляхів, форм та способів реалізації вирощеного врожаю, і державних методів, які полягають у виробленні правил функціонування ринкових суб'єктів, законодавчій підтримці цих правил, та розробки цільових державних програм прямої дії, як засіб опосередкованого впливу держави.

До прийняття Україною ринкового курсу розвитку економіки практично все товарне зерно, реалізовувалося господарствами в формі держпоставок. Держзамовлень, держконтрактів через систему хлібоприймальних підприємств за визначеними державними закупівельними цінами. Завданням ХГШ було концентрація та просування товарного зерна із галузі виробництва до галузі споживання.

Держава намагалася зберегти контроль над зерновим сектором агроринку стратегічно важливим елементом продовольчої безпеки країни, застосовуючи переважно адміністративні методи, зокрема втручання у процес ціноутворення, торгівлі та заготівельно-збутової політики.

Державна політика самостійної України на першому етапі становлення зернового ринку базувалася на підтриманні низьких споживчих цін та централізованого забезпечення потреб населення хлібопродуктами, що обернулося для економіки значними втратами. В період 1991-1994 pp. сільськогосподарським підприємствам доводилося до виконання завдання обов'язкового продажу у держаний фонд майже 30% вирощеного зерна за цінами, які формувалися за принципом відшкодування виробничих витрат та обмеження норми прибутковості виробництва, вони були значно нижчі ринкових та експортних цін. Тому держава активно перешкоджала зовнішній торгівлі зерном шляхом експортних обмежень. Як наслідок, економічна політика України у зерновій галузі формувалася без врахування потенційних можливостей держави у нарощуванні експортного потенціалу та незалежно від зміни кон'юнктури на зовнішніх ринках, тим самим підриваючи свої позиції на світовому ринку зерна. Так, у 1993 p., році валовий збір зернових зріс до 45623 тис. тонн, що на 18,4% більше, ніж у 1992 p., однак обсяг експорту зменшився до 164,3 тис. т. проти 1106 тис. т у 1992 р.

Обмежений характер носили і приватизаційні процеси у зернопродуктовій галузі, більшість підприємств якої були визнаними стратегічними та не підлягали приватизації. "У більшості випадків, пакети акцій, пропонованих до продажу підприємств не перевищували 26%, що не дозволяло інвесторам надалі здійснювати повний управлінський контроль. Крім того, ціна була вищою, ніж більшість інвесторів були готові заплатити, особливо з урахуванням старого стану багатьох із пропонованих об'єктів. Необхідність майбутніх додаткових капіталовкладень, а також той факт, що управління "приватизованим" елеватором має відбуватися на паях з "Хліб України" - розпорядником державної частки акцій, не додавав ентузіазму потенційним інвесторам" [28, 22-23]. Складною та бюрократичною виявилася процедура приватизаційного процесу, що унеможливлювала швидку передачу прав власності та спричинювала втрату інтересу приватних інвесторів до даних об'єктів.

Все це призвело до скорочення виробництва, послаблення мотивації зменшення собівартості продукції, збереження монопольного становища держави у зерновому секторі та стримуванню конкуренції.

Характеристики

Список файлов ВКР