14093 (585355), страница 10

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 10)

Із 1994 року почався новий етап реформування зернового сектору економіки, який характеризувався значним підвищенням закупівельних цін на зерно та скороченням державних закупівель. Проте вже у 1995 році, внаслідок підвищеного попиту на зерно, з причини неврожаю, у зарубіжних країнах, з метою недопущення неконтрольованого експорту збіжжя український уряд відновив програму державних закупівель на рівні 10 млн. тонн, яка була виконана приблизно на 54 %. Виконання селянами даної програми сповільнювалося по мірі розвитку ринкових механізмів матеріально-технічного забезпечення, альтернативних державному постачанню в обмін на поставлену в рахунок держзамовлення продукцію.

У 1996-1997 pp. державою було передбачено скорочення державних закупок зерна до державного фонду в межах потреби бюджетних споживачів до 5 млн. тонн, за цінами обчисленими на основі результатів біржових торгів, та формування регіональних фондів, наповнення яких покладалося на обласні адміністрації, за рахунок коштів республіканського (Автономна Республіка Крим) і місцевих бюджетів та позабюджетних джерел фінансування. Це призвело до явища регулювання руху зерна на регіональному рівні та заборони вивозу зерна за межі області, в якій воно було вирощено. Негативним наслідком таких регіональних обмежень стало використання чиновниками цінових різниць на зерно різних регіонів, які отримували прибутки внаслідок реалізації зерна у регіонах із найвищою на нього ціною.

У серпні 1996 року було засновано Державне підприємство "Хліб

України" на підставі постанови Кабінету Міністрів №1000. Це підприємство є державною холдинговою компанією, яке створювалося з метою забезпечення виконання державного замовлення, і володіє значною часткою акцій підприємств зернопродуктового підкомплексу. Саме створення даного інституту зернового ринку започаткувало процес реформування системи заготівель зерна. Функції "ДАК Хліб України" після відміни держзакупок полягають у посередницькій участі щодо закупівлі зерна та продуктів його переробки для внутрішнього ринку, експортно-імпортній діяльності, забезпечення сільськогосподарських товаровиробників паливно-мастильними матеріалами, міндобривами, засобами захисту рослин, насінням, технікою тощо.

В кінці 1997 р. уряд України оголосив про ліквідацію державного замовлення, як форми закупок зерна в державні ресурси. Проте ці зміни носили швидше декларативний характер, оскільки держава все одно залишалася монополістом на ринку зерна, поставивши перед сільськогосподарськими підприємствами завдання розплатитися із заборгованостями за поставлені матеріально-технічні ресурси, що накопичувалися протягом останніх 3—4 років. Через вкрай важкий фінансовий стан аграрного сектора, обмеженість обігових коштів та кризу неплатежів сільськогосподарські підприємства були змушені розраховуватися за зобов'язаннями вирощеним врожаєм, зокрема зерновою продукцією. Отже держава і надалі залишалася визначальним суб'єктом у галузі закупки та переробки зерна.

Вирішення глобальних проблем зернової галузі носило некомплексний та непослідовний характер, що утруднювало становище сільськогосподарських товаровиробників через невизначеність умов функціонування зернового ринку та недостатню інформованість їх щодо очікуваної кон'юнктури ринку, рівня поточних і прогнозованих цін на внутрішньому і зовнішньому ринках.

Головними принципами реформування системи заготівель і реалізації сільськогосподарської продукції є забезпечення сільськогосподарським виробникам реалізації права вільно розпоряджатися виробленою продукцією шляхом організації умов для контрактної торгівлі чи реалізації її за іншими договорами через біржі, торговельні та контрактні доми, заготівельні й посередницькі структури.

У 1995 - 1996 pp. відбувається створення перших біржових структур в аграрній сфері, зокрема засновано - Українську аграрну біржу. Проте, враховуючи економічні умови України, створення бірж є доцільним лише у великих містах, а на решті території варто застосовувати альтернативні шляхи реалізації через торговельні доми, оптові ринки, ярмарки, тобто такі структури, що об'єднують виробників сільськогосподарської продукції з переробними підприємствами й іншими суб'єктами торгівлі, виконуючи функції третьої сторони, оскільки такі організації не володіють реальним товаром і не можуть від свого імені укладати угоди та здійснювати акти купівлі-продажу.

Відмова від державного замовлення на зерно спричинило проблеми створення умов для дії ринкових механізмів реалізації зернопродукції, сприяння сільськогосподарським товаровиробникам в ефективному збуті виробленої продукції та розвитку інфраструктури зернового ринку.

Ситуація, котра виникла на ринку зерна, після збирання врожаю 2001 р. підтвердила, що у ринковій економіці розвиток інфраструктури щодо збуту зерна та продуктів його переробки є настільки ж важливим, як і його виробництво.

В Україні вже зроблено перші кроки по організації інфраструктури сільськогосподарського ринку. За повідомленням джерел на сьогодні вже Функціонує 459 бірж, з яких 118 - універсальні, 201 - товарні та товарно-сировинні, 31 - агропромислові біржі, а також 144 агроторгових домів, 291 оптово-продовольчих ринків, 16589 заготівельних пункти.

Агродоми на відміну від бірж ведуть торгівлю, як правило, реальним товаром і є ще один видом маркетингового формування, котрий створюється виробниками для надання їх засновникам агентських послуг щодо реалізації продукції або придбання засобів виробництва на найвигідніших умовах. При цьому виробник зберігає право власності на реалізовану продукцію, а плата за агентські послуги здійснюється з надходжень від реалізації, що спонукає агентів до пошуку найоптимальніших умов продажу. Тому діяльність агродомів в розвинутих країнах характеризується високою ефективністю.

Для України, крім названих структур маркетингу, прийнятні також постачальницько-збутові (маркетингові) кооперативи та фірмова торгівля сільськогосподарських підприємств продукцією АПК через агромагазини, тоді як оптові ринки й аукціони світових стандартів для своєї організації вимагають великих коштів і на даному етапі їх створення є передчасним.

У Хмльницькій області за станом на 1.01 2003 р. інфраструктура аграрного ринку має організаційні формування по ресурсному та кредитному забезпеченні виробництва, реалізації сільськогосподарської продукції і продовольства. Зокрема фірмовою торгівлею продовольством і матеріально-технічним ції сільськогосподарської продукції і матеріально-технізабезпеченням займається 9 агроторгових доми, 140 фірмових магазинів з реалізачних ресурсів; послуги із заготівлі продукції, кредитного забезпечення та виробничого обслуговування надають 32 обслуговуючі кооперативи, 23 кредитні спілки, 1184 заготівельні пункти.

Але діяльність даних формувань не відзначається високою ефективністю. У 2000 р. лише 1,5% товарного зерна в Україні було продано через товарні біржі, тоді як для виявлення ринкової ціни попиту та пропозиції необхідно реалізовувати через біржу 10 - 15% від загальної кількості зерна. Необхідно збільшити обсяги реалізації зерна за вільними цінами через біржі, оптові аукціони й інші ринкові структури, коли зараз ціни формуються з певною орієнтацією на ціни продажу зерна за іншими каналами збуту.

Головним в економічній реформі зернопродуктового підкомплексу є демонополізація економіки, яка повинна привести до кардинальної зміни галузевої структури народного господарства та перепрофілювання підприємств.

Зміна економічної моделі господарювання мусить забезпечувати можливість вибору варіанту виробничо-технічного обслуговування підприємствами. Зокрема комплекс заходів щодо виробничо-технічного обслуговування може здійснюватися самими агропромисловими підприємствами чи їх кооперованими зусиллями або надаватися спеціалізованими агросервісними організаціями.

Діяльність галузей виробничої інфраструктури зернопродуктового підкомплексу Білогірському районі, до якої належать: матеріально-технічне забезпечення, транспортне обслуговування, електрифікація, зв'язок оцінюється негативно.

Часто у напружені періоди року відбуваються значні збої з постачанням нафтопродуктів, запчастин та обладнання, у проведенні обслуговування і ремонтів складної техніки й обладнання тощо, що є головним гальмуючим чинником економічної ефективності використання основних виробничих фондів, земельних і трудових ресурсів.

У сучасних умовах обмеженості обігових коштів, склалася ситуація, що підприємства зернопродуктового підкомплексу, поточний, профілактичний і капітальний ремонти машин та обладнання виконують власними силами, не вдаючись до надто дорогих послуг агротехсервісних підприємств.

У перспективі - лише приватне постачання ресурсів і приватні структури маркетингу зерна можуть вивести Україну на лідируючі позиції на світових ринках зерна.

Враховуючи вищевикладене можна говорити про особливе місце зернопродуктового підкомплексу в структурі АПК, котрий, об'єднуючи процеси виробництва заготівлі, транспортування і переробки зерна, формується у цілісну систему. Кінцевою метою даної ланки АПК є максимальне наповнення внутрішнього та зовнішнього ринку відповідними продовольчими товарами, тому стабільне виробництво і переробка зернових культур є проблемою стратегічного характеру, пов'язаною з національною безпекою. Від розвитку даного підкомплексу залежить ефективність функціонування інших продовольчих галузей і стан всього АПК. Отже, зернопродуктовому підкомплексу АПК повинна приділятися значна увага при здійсненні реформ в аграрному секторі економіки України.

2.3 Ефективність економічних відносин в сфері виробництва зерна

Виробництво зерна займає особливе місце серед інших галузей рослинництва. Зерно - це не тільки основа харчування людини, це й джерело виробництва тваринницької продукції (молока, м'яса, яєць, інших продуктів), а також важливий експортний продукт, що визначає зовнішньоекономічні позиції держави.

Проблема виробництва зерна в Україні пріоритетна в аграрному секторі економіки, але за останні роки (за винятком 2001 p., коли було зібрано близько 37 млн. т зерна) спостерігається зменшення виробництва зерна й виникнення кризових ситуацій у зернопродуктовому підкомплексі.

Успішне виконання виробничої програми сільськогосподарськими підприємствами і належний збут продукції забезпечують промислові та переробні підприємства сировиною, а вони, в свою чергу, задовольняють потреби населення у продуктах харчування, при цьому підприємства оперують

необхідними фінансовими ресурсами. Від обсягів виробництва та реалізації продукції залежить стан обігових коштів підприємств, оплата праці, прибуток і рентабельність господарської діяльності.

Зернове господарство Білогірського району за останніх 25 років, що аналізуються, розвивалося нерівномірно (табл. 2.9).

Таблиця 2.9

Динаміка врожайності, зібраних площ і виробництва основних зернових культур в усіх категоріях господарств Білогірського району

Найбільших обсягів виробництво зерна в усіх категоріях господарств досягнуто у 1985 p., що пояснюється винятково сприятливими погодними умовами й високою урожайністю зернових культур. Так, у 1985 р., при меншій площі на 3,2%, ніж у 2004році було зібрано на 10,3% більше зерна. Протягом останніх років вдалось дещо призупинити спад виробництва, як в цілому по Україні, так і в Білогірському районі зокрема, однак при цьому були задіяні здебільшого екстенсивні фактори, тобто збільшення виробництва зерна відбувалося за рахунок розширення площ і використання їх природної родючості при невисокій врожайності сільськогосподарських культур.

Характеристики

Список файлов ВКР