14093 (585355), страница 16

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 16)

В умовах планової системи управління народним господарством ціноутворення на сільськогосподарську продукцію базувалося на концепції усередненої вартості. Завдяки державним закупівельним цінам досягалася штучна еквівалентність обміну між сільським господарством і галузями, що його обслуговують. Через регулювання цін вирішувалися проблеми раціонального розміщення виробництва, забезпечення встановлених обсягів заготівель продукції в державні ресурси, підвищення рівня доходності галузей рослинництва і тваринництва.

Для цього періоду розвитку АПК України була характерна затратна модель ціноутворення, коли ціни формувалися виходячи із вартості агросировини, витрат по транспортуванню, переробці, зберіганню і торгівлі в напрямку від товаровиробника до кінцевого споживача, без урахування попиту на продукцію і можливостей її реалізації. Головною особливістю ринкових економічних відносин є чітке усвідомлення необхідності виробляти лише те, що можна продати з найбільшим ефектом. Економічний зміст протизатратної системи ціноутворення передбачає формування ціни у зворотньому напрямку -від роздрібної ціни продуктів харчування, яка сформована під впливом попиту і пропозиції, до ціни на відповідну сировину.

Об'єктивна необхідність державного регулювання цін на сільськогосподарську продукцію підтверджується досвідом розвинутих країн. Базуючись на ринковій концепції ціноутворення, основою якої є конкуренція, попит та пропозиція, сучасні системи регулювання цін на продукцію фермерських господарств одночасно передбачають активний державний вплив на цей процес за допомогою низки економічних важелів.

За існуючими оцінками, близько 75% обсягів сільськогосподарської продукції, що реалізується на внутрішньому ринку Європейського Союзу, перебуває у сфері державних заходів підтримки доходів товаровиробників та захисту від конкуренції з боку інших країн. За даними Організації економічної співпраці та розвитку (ОЕСР), у зв'язку із загальносвітовим зниженням цін на агропродукцію та необхідністю забезпечення стабільності отримання фермерських доходів у 29 державах - членах цієї організації субвенції агропромисловому сектору у середньому за 1996-1998 pp. досягай майже 259 млрд. дол., або 33% загальної вартості сільськогосподарської продукції.

В Україні до 90-х років державна підтримка сільського господарства становила близько 30% вартості кінцевого продукту за рахунок державно-підтримуючих цін при держзамовленні, дотацій і неповернених кредитів. У 1998-1999 pp. цей показник зменшився до 10-15%, і у найближчі роки слід очікувати мінімального рівня державної бюджетної підтримки аграрного сектора економіки.

У країнах з розвинутим сільськогосподарським ринком держава відіграє вирішальну роль у встановленні механізмів регулювання виробництва і продажу продукції. Наприклад, у США до 60% обсягів зерна реалізується через регульовані канали збуту. Провідні за виробництвом зерна країни світу сформували ефективні системи державного регулювання розвитку зернового господарства, основою яких є значне бюджетне фінансування. Зокрема, у країнах ЄС витрати на підтримку зернової галузі зросли з 5,5 млрд. екю у 1992 р. до 9,7 млрд. екю у 1995 р. Завдяки послідовній державній підтримці товаровиробники мають можливість забезпечувати необхідний рівень доходності, застосовувати новітню техніку і прогресивні технології, здійснювати структурну перебудову галузі з урахуванням зміни кон'юнктури внутрішнього та зовнішнього ринків.

Базуючись на спільних принципах, цінові механізми підтримки агротоваровиробників у кожній країні мають специфічні особливості. Наприклад, у США регулювання доходів фермерів залишається головним напрямом впливу на зерновий ринок і здійснюється через спеціальні державні програми. У зерновій галузі діють програми фермерського резерву, товарно-кредитної корпорації, стимулювання експорту та ряд інших. Спеціальними федеральними програмами охоплено близько 90% площ зернових культур.

Відомо, що у США з 1933 р. до середини 90-х років існували два види фермерських цін: заставні та цільові. Основу системи цінового регулювання становили заставні операції Товарно-кредитної корпорації (ТКК). Заставні ціни виконували функцію гарантованих цін. Вони захищали фермерів від ринкових цінових коливань і забезпечували мінімально необхідний рівень доходів від реалізації сільськогосподарської продукції.

Заставні операції ТКК передбачали надання фермерам кредиту під заставу продукції, сума якого визначалася її обсягами та рівнем заставних цін. У випадку зниження ринкових цін фермери могли передавати заставлену продукцію у власність ТКК. При цьому заставна ціна ставала ціною реалізації. Проте, якщо рівень ринкових цін був вищим від заставних, фермери мали можливість одержати заставлену продукцію, повернути позичку та проценти і вільно реалізувати продукцію. Заставні ціни встановлювалися на основі середньоринкових цін за останні 5 років. Так, по кормовому зерну і пшениці відношення заставних до середньоринкових цін досягало близько 80%.

Не менш важливу роль відігравали й цільові ціни, які не функціонували на ринку, а використовувалися для розрахунку компенсаційних цінових надбавок. Останні визначалися як різниця між цільовою ціною і ринковою ціною (або заставною ціною, якщо продукція реалізовувалася через ТКК). Наприклад, у 1995-1996 сільськогосподарському році заставна ціна пшениці становила 90 дол./т, середня ринкова ціна -131, цільова ціна - 147, отже рівень дотації дорівнював 16 дол./т. Таким чином, заставні ціни слугували інструментом регулювання ринкових цін ( і через ціни - доходів), а цільові -безпосередньо доходів фермерів.

За новим Федеральним законом щодо реформ та удосконалення сільського господарства (1996 р.) попередня система цінової підтримки товаровиробників, що ґрунтувалася на використанні цільових цін та компенсаційних платежів, замінена рядом річних виплат, рівень яких не пов'язаний з поточними ринковими цінами або обсягами виробництва. Одним із основних напрямків підтримки фермерів стає надання безповоротних маркетингових позичок при реалізації сільськогосподарської продукції та позичкових компенсаційних платежів для певних культур.

При цьому річна сума виплат по всіх контрактних платежах не повинна перевищувати 80 тис. дол. у розрахунку на одне фермерське господарство. Право на одержання коштів із федерального бюджету мають фермери, які уклали з Міністерством сільського господарства контракти на виробництво продукції у 1996-2002 pp. Крім того, вони зобов'язуються відводити 85% посівних площ під сільськогосподарські культури, які охоплені спеціальними програмами (пшениця, кормове зерно, рис, деякі бобові та інші). Решту 15% ріллі фермери можуть використовувати на власний розсуд.

Важливе місце в системі регулювання цін і доходів фермерів належить контролю за динамікою витрат на виробництво сільськогосподарської продукції, який здійснює Міністерство сільського господарства США. Головна мета розрахунків полягає у визначенні рівня покриття цінами витрат, платежів та відрахувань, тобто встановлення, якою мірою ринкові ціни разом із прямими урядовими виплатами можуть відшкодувати фермерам витрати на виробництво сільськогосподарської продукції.

У рамках вивчення динаміки цін по 160 видах аграрної продукції в цілому по країні визначаються паритетні фермерські ціни реалізації. Паритетна - це така ціна, яка дозволила б придбати за певну кількість проданої сільськогосподарської продукції стільки предметів споживання, засобів виробництва та послуг, скільки можна було це зробити у 1910-1914 pp. Наприклад, у 1996 р. порівняно з 1995 р. середньоринкова ціна пшениці знизилася із 167,28 до 158,09 дол./т, або на 5,5%, а паритетна ціна -підвищилася із 313,97 до 330,15 дол./т, або на 5,2% [122, с580]. У результаті співвідношення між паритетною та середньоринковою ціною збільшилося із 1,88 до 2,09.

Основним елементом державних аграрних програм у країнах ЄС є проведення уніфікованої цінової політики. З кінця 60-х і до середини 80-х років ціни підтримки були єдиними для всіх держав і встановлювалися на рівні, що перевищував світовий. Високі ціни підтримки сприяли виробництву надлишків сільськогосподарської продукції, які експортувалися за низькими субсидованими цінами. Рівень експортних субвенцій становив близько 30% вартості продовольства, що надходило на зовнішні ринки.

Для окремих видів продукції встановлюються інтервенційні та цільові ціни. Інтервенційна - це мінімальна гарантована ціна продажу, яка забезпечується товаровиробникам. Фізичні інтервенції запобігають падінню цін внутрішнього ринку нижче рівня інтервенційної ціни. Наприклад, інтервенційна ціна 1 т пшениці у 1995-1996 сільськогосподарському році становила 128 дол., а компенсаційні виплати - 58 дол./т .

Отже, короткий огляд зарубіжного досвіду ціноутворення на зерновому ринку дозволяє сформулювати ряд висновків щодо його практичного використання в умовах України. По-перше, розроблення і реалізація цінової політики залишається прерогативою держави. По-друге, основою системи ціноутворення на зерно та продукти його переробки виступають ринкові ціни як вирішальний чинник балансу попиту і пропозиції. По-третє, ціни на продукцію різних агропідкомплексів мають забезпечувати рівні умови для розширеного відтворення. По-четверте, враховуючи значні бюджетні витрати в розвинутих країнах на реалізацію програм державної цінової підтримки товаровиробників, в Україні доцільно орієнтуватися насамперед на некапіталоємні важелі побудови ефективної системи ціноутворення в аграрному секторі економіки.

Незважаючи на це, відсутність досвіду прийняття оптимальних рішень в ринкових умовах, недостатня поінформованість товаровиробників, нерозвиненість ринкової інфраструктури та ряд інших причин значною мірою зумовлювали диференціацію цін реалізації зернових культур за різноманітними маркетинговими каналами збуту (табл. 3.5).

Динаміка і співвідношення цін реалізації зернових культур за маркетинговими каналами ____________в сільськогосподарських підприємствах Тернопільської області___________

В Україні у 1997 р. ціна реалізації зерна заготівельним організаціям перевищувала середню ціну по всьому обсягу продажу на 23,0%, ціна реалізації на ринку становила 81,3% від ціни заготівельних організацій, а за бартерними угодами - відповідно 83,0 % . Ще більшою диференціація цін на зерно була в Тернопільській області, хоча в цілому по регіону у розрізі маркетингових каналів ціни перевищували середні значення в Україні (на 4,4-15,9%).

Особливо несприятливим у ціновому відношенні для зернового господарства був 1998 р. Незважаючи на зростання цін покупних матеріально-технічних ресурсів на 11% проти 1997 p., середня ціна продажу зернових культур в Україні знизилася на 12,4%, у тому числі при реалізації заготівельним організаціям - на 20,1 %.

Характеристики

Список файлов ВКР