14093 (585355), страница 18
Текст из файла (страница 18)
Як наслідок, стосунки між виробниками зерна та заготівельними й переробними галузями через незбалансованість їх інтересів мають конфронтаційних характер. Тому подальший розвиток міжгалузевих зв'язків мусить відбуватися в умовах еквівалентного обміну результатами виробничої діяльності різних галузей зернопродуктового підкомплексу, збалансованості попиту та пропозиції, рівнозначності всіх форм господарювання і їх однакових можливостей розвитку, застосування до підприємств, поєднаних технологічним процесом, однакових правил "гри", орієнтації на вимоги споживача при виборі виду економічної діяльності та оціненні результатів роботи.
Для підвищення ефективності виробництва в зернопродуктовому підкомплексі важливим є механізм взаємодії виробників сировини - зерна та переробних підприємств, котрий повинен будуватися на основі створення агропромислових інтеграційних формувань. Міжгалузева кооперація підприємств і галузей по виробництву, зберіганні, переробці, транспортуванні, реалізації зернових допоможе забезпечити єдність й безперервність технологічного ланцюжка, раціональніше використання сировини, сприятиме скороченню втрат і витрат на кожній стадії виробництва, підвищенню ефективності роботи всього агропромислового формування, забезпечить справедливий розподіл кінцевих результатів господарської діяльності між окремими учасниками інтеграції відповідно до їх реальних вкладів у загальногосподарські результати.
Для досягнення високих кінцевих результатів велике значення має подолання відособленості функціонально та технологічно поєднаних галузей з виробництва кінцевих продуктів споживання. У ринковій економіці подальшого розвитку набуває міжгосподарська та внутрігосподарська інтеграція на базі наявних і нових агропромислових господарських формувань. Проте при переході до ринкової економіки змінюється механізм регулювання інтеграційними процесами, оскільки державне централізоване втручання в інтеграційні відносини суперечить ринковим методам управління економікою. Тому на даному етапі важливо виробити методи і форми інтеграції, які б відповідали новій економічній ситуації.
Економічною передумовою інтеграції найчастіше є спільність завдань щодо виробництва одного виду кінцевого продукту, тобто єдиний технологічний процес, реалізація економічних інтересів учасників інтегрованих об'єднань, а визначальними факторами доцільності їх створення є раціональність використання сировини, збалансованість і ритмічність функціонування зернопродуктового підкомплексу та націленість на задоволення потреб споживачів. Інтегровані структури успішно застосовують сівозміни, потужну техніку та сучасні технології, переваги концентрації, спеціалізації, інтеграції і регіональної диверсифікації виробництва.
Ефективність роботи інтегрованих об'єднань визначається рівнем раціональності та досконалості міжгалузевих економічних відносин і їх відповідністю законам вільної конкуренції. Економічні взаємовідносини між партнерами господарського об'єднання регулюються Законами України "Про власність", "Про підприємство", іншими законодавчими актами і повинні будуватися на принципах самостійності у ціноутворенні, плануванні та здійсненні ними виробничої діяльності, самоокупності та самофінансування^ економічної зацікавленості та відповідальності. При цьому держава створює рівні можливості для економічного та соціального розвитку підприємств незалежно від їх організаційних форм.
Інтеграція сільськогосподарських і промислових підприємств як процес, прямо протилежний суспільному поділу праці, здійснюється на двох рівнях - міжгосподарському та внутрігосподарському. У першому випадку йдеться про взаємозв'язок технологічно поєднаних галузей і підприємств з виробництва сировини, її заготівлі та переробки, зберігання, транспортування, збуту та виготовлення засобів виробництва для агропромислового виробництва, їх технічного та сервісного обслуговування, а також фінансово-кредитного забезпечення. На рівні підприємства відбувається внутрігосподарська інтеграція на основі поєднання різних типів виробництв для згладжування сезонності, розширення джерел отримання прибутку, зростання власних виробничих потужностей. Удосконалення внутрігосподарських технологічних зв'язків сприяє зростання ефективності виробництва.
Горизонтальною інтеграцією вважають створення великих підприємств на основі об'єднання засобів, виробничих потужностей, робочої сили окремих спеціалізованих підприємств і виробництв з метою підвищення темпів зростання виробництва та поліпшення якості продукції, що випускається, підвищення ефективності виробництва на базі раціональнішого використання матеріальних, земельних і трудових ресурсів. Горизонтальна інтеграція забезпечує поглиблення спеціалізації окремих ланок технологічно поєднаних процесів і не приводить до розширення чи переорієнтації виробничої діяльності даних підприємств.
Залежно від завдань, що ставлять перед собою кооперовані підприємства, горизонтальну інтеграцію можна розглядати в аспектах: виробничому, фінансово-кредитному, освітньо-консультативному, соціальному.
Виробнича спрямованість горизонтальної інтеграції проявляється у міжгосподарській кооперації підприємств в одній і тій же галузі та сфері діяльності. Це дає можливість створити великі спеціалізовані підприємства із застосуванням у виробничому процесі сучасних технічних інновацій, індустріальних методів і прогресивних технологій. Об'єднання окремих спеціалізованих підприємств, котрі виконують певні функції у загальному процесі виробництва, також є формою горизонтальної виробничої інтеграції. Прикладом такої інтеграції є створення групою сільськогосподарських підприємств єдиної матеріально-технічної бази для спільного використання техніки та транспорту, проведення будівельних і меліоративних робіт.
В умовах переходу до ринкової економіки склалася невиправдана ситуація скорочення кооперації підприємств у сфері виробничого обслуговування, а також у позавиробничій сфері щодо створення спільних оздоровчих, дошкільних і культурно-побутових закладів, шкіл, будинків відпочинку, підприємств громадського харчування, що обслуговують сільське населення незалежно від сфери їх трудової діяльності. Для раціоналізації виробничої діяльності необхідно створити для робітників такі умови, які б забезпечували їх ефективну трудову діяльність, зміцнювали здоров'я, сприяли відтворенню робочої сили. Розвиток соціальної інфраструктури на селі багато в чому залежить від підтримки держави, проте дієвим засобом вирішення соціальних завдань може бути міжгосподарська кооперація підприємств із створенням спільного фонду фінансування соціальних питань, що забезпечить нормальний розвиток соціальної інфраструктури, підвищення якості та кількості наданих послуг.
Фінансово-кредитний напрямок горизонтальної інтеграції відносно новий для економіки України, тому для його ширшого запровадження слід керуватися досвідом роботи кредитних корпорацій зарубіжних країн. Метою цього напрямку вертикальної інтеграції є "акумуляція вільних коштів її учасників і надання окремим з них кредитних послуг" на принципах платності, поверненості та строковості використання. [132, 200]. За повідомленням даного джерела розвиток цього виду кооперації повинен ґрунтуватися на загальних ринкових засадах, тобто метою надання позики повинно бути отримання прибутку, що заохочуватиме позикоодержувачів до ефективного використання кредиту та його максимально швидкого повернення.
Освітньо-консультаційна інтеграція спрямована на прискорення запровадження у виробництво досягнень науки і передового досвіду, що сприяє індустріалізації господарства та підвищенню продуктивності праці. Проявляється вона у формі агропромислового об'єднання в результаті інтеграції сільськогосподарських і промислових підприємств з науковими установами за галузевою або зональною ознакою. Так, науково-виробничі об'єднання з селекції і насінництва, племінної справи, виробництва окремих видів спеціальної продукції, інші аналогічні об'єднання створюються за галузевою ознакою залежно від обсягів виробництва та розташування спеціалізованих господарств.
Вертикальна інтеграція полягає в органічному поєднанні промислових та сільськогосподарських галузей і відбувається за трьома напрямками: виробничим, маркетинговим та комплексним.
В основі виробничої інтеграції лежить спільність інтересів стосовно виробництва кінцевого продукту, що виражається у єдності технологічного процесу просування сировини від однієї виробничої фази до іншої. Метою виробничої інтеграції є запровадження у виробництво прогресивних, ресурсозберігаючих і безвідходних технологій, що дасть змогу виробляти конкурентоспроможну продукцію зернопродуктового підкомплексу АПК.
Передумовою маркетингової вертикальної інтеграції є забезпечення ефективної збутової діяльності та сервісного обслуговування зернопродуктового підкомплексу. Об'єктивні умови ринкового господарства, що полягають у самостійності товаровиробників у їх комерційній діяльності, ціноутворенні та ресурсозабезпеченні, зумовлюють необхідність пристосування виробництва до вимог ринку та потреб споживачів. Тому становлення і розвиток маркетингової інтеграції є важливим елементом сучасних ринкових відносин.
З метою досягнення найкращих результатів, підвищення прибутковості виробництва функції обох попередніх напрямків вертикальної інтеграції необхідно розв'язувати комплексно. Організаційною формою поєднання технологічних функцій сільського господарства, промислових та обслуговуючих, збутових і постачальницьких галузей є комплексна інтеграція підприємств зернопродуктового підкомплексу. Переваги даної форми інтеграції - замкнутість виробничого циклу у рамках єдиної агропромислової структури, тобто єдиного господарюючого суб'єкта. Просування сировини за технологічним процесом без посередників дає змогу не тільки забезпечити безперервність виробничого процесу збалансувати та оптимізувати його, а й здешевити виробництво кінцевої продукції, оскільки вилучаються додаткові витрати на пошук і доставку сировини, зменшується податкове навантаження на готовий продукт через усунення перепродажу проміжних продуктів і включення у їх вартість податку на прибуток і ПДВ. На основі оцінення реальних внесків і затрат на виробництво готового продукту можна забезпечити більш справедливий розподіл кінцевих результатів між партнерами інтеграційного процесу, що сприятиме нормалізації пропорцій обміну як між галузями зернопродуктового підкомплексу, так і, між ланками народного господарства.
Прикладом вертикальної інтеграції є холдинг "Укрзернопром", до складу якого входять ЗО розташованих на території України підприємств борошномельної, хлібопекарської галузей, а також птахофабрики з вирощування курей-несучок.
Сьогодні у зернопродуктовому підкомплексі АПК проблемою номер один є врегулювання цінової політики на базі паритетного розподілу прибутків між виробниками, заготівельними, переробними та торговельними організаціями, оскільки сільське господарство опинилося у гірших умовах, ніж промисловість.
Скорочення рівня підтримки сільського господарства державою може призвести до негативних наслідків не лише аграрної сфери, й економіки України загалом. Сьогодні в Тернопільській області лише 132 підприємства із 504, котрі подавали звітність до Тернопільського обласного управління сільського господарства і продовольства, закінчили рік з прибутками, тоді як 74% сільгосппідприємств області збиткові. (У 2001 р. це співвідношення становило - 49% - прибуткові підприємства, 51% - збиткові). Крім цього, індекси цін на зернові культури, борошно, крупи та бобові були негативними і становили відповідно 79%, 87%, 94,6%. Тоді як індекс цін виробників промислової продукції для сільського господарства, зокрема сільськогосподарських машин, збільшився на 11,4%.
Економічна діагностика діяльності різних галузей зернопродуктового підкомплексу АПК Тернопільської області в динаміці дає підстави зробити узагальнений висновок, що чим гірші показники роботи підприємств зерновиробничої галузі, тим вищі прибутки у заготівельників і переробників.
На внутрішньому ринку зерна першочерговим завданням є лібералізація економічних відносин, формування прозорої, прогнозованої система ціноутворення, що може бути забезпечене існуванням дієвого механізму форвардної і ф'ючерсної торгівлі. Лібералізація ринків включає функціонування великої кількості підприємств, що сприятиме розвитку конкуренції і формуванню ринкового механізму вільного ціноутворення.
Механізм ринкової економіки визначає право товаровиробників встановлювати ціну на виготовлений продукт на основі співвідношення попиту та пропозиції. Ціна - це грошовий вираз вартості товару, котра відображає кількість затраченого робочого часу на виробництво товару.
Проблема еквівалентного обміну між суб'єктами зернопродуктового підкомплексу у формуванні критерію справедливого міжгалузевого обміну, при якому всі учасники зернового ринку перебуватимуть у рівних умовах. Міжгалузевий аспект розподілу зумовлюється тим, що обсяги створеного виробничим капіталом додаткового продукту не збігаються з величиною привласненого додаткового продукту, що викликає диспропорції у розвитку АПК.
Порушення еквівалентності обміну зумовлюється тим, що учасники зернового ринку функціонують в різних моделях ринку. У найскладніших умовах перебувають сільськогосподарські товаровиробники, оскільки вони функціонують на ринку вільної конкуренції. Велика кількість виробників однотипного товару забезпечує наповнення ринку продукцією понад її потребу та сприяє виникненню "ринку покупця". Тому зерновиробники не мають суттєвого впливу на процес ціноутворення, оскільки ціна встановлюється на середньогалузевому рівні. Продаж за завищеними цінами неможливий через механізм конкуренції, котрий забезпечує можливість звернутися за послугами до інших аналогічних виробників галузі. Це спонукає виробників постійно підвищувати рівень виробництва, якість продукту, зменшувати витрати ресурсів і знижувати ціни.
Підприємства третьої сфери - зернопереробні та хлібоприймальні підприємства й торговельна мережа, котрі здійснюють у вузьких межах контроль над ціною, є ринком монополістичної конкуренції.
Ринок олігополії передбачає виняткове становище в галузі незначної кількості великих фірм, зокрема це "...підприємства переробної промисловості III сфери і великих постачальників матеріально-технічних ресурсів І сфери АПК: хлібозаводи, комбікормові, пивоварні, спиртові заводи, що працюють із зерновою сировиною, оптові постачальники техніки, запасних частин, будівельних матеріалів, палива і мастильних матеріалів, мінеральних добрив, засобів захисту рослин та ін." Цей ринок передбачає обмежений вплив на процес ціноутворення, а за умови змови учасників ринку олігополії - дає можливість встановити контроль над ціною.
Деякі підприємства - виробники спеціалізованої техніки, "...постачальники електроенергії, газу, палива, води, зв'язку, залізничні перевізники зерна й інших вантажів найчастіше є монополістами у своїй галузі", які здійснюють значний контроль над ціною в результаті виготовлення унікальної продукції чи надання послуг, котрі не надаються іншими організаційними формуваннями.
Структурний аналіз розглянутих моделей ринку діяльності учасників зернового підкомплексу АПК показує, що вони впливають на ціну своєї продукції і володіють нерівнозначною ринковою владою, правами в єдиному механізмі ціноутворення, що є причиною диспаритету цін і несправедливого розподілу доходів між усіма учасниками ринку.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
