Pervoe chtenie (КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ(Проект криминального кодекса Украины, варианты 1998-2001гг.))

Проект (12.05.98)

КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Розділ І
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Завдання Кримінального кодексу

(1) Кримінальний кодекс України має своїм завданням охорону основ національної безпеки України, особи, власності, суспільства та держави від злочинних посягань.

(2) Для здійснення цього завдання Кримінальний кодекс визначає, які суспільно небезпечні діяння є злочинами та які покарання застосовуються до осіб, що їх вчинили.

Стаття 2. Підстава кримінальної відповідальності

(1) Підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого кримінальним законом.

(2) Ніхто не може бути визнаний винним у вчиненні злочину і підданий кримінальному покаранню інакше як за вироком суду й відповідно до закону.

(3) Особа не може бути двічі піддана кримінальному покаранню за той самий злочин.

Розділ ІІ
КРИМІНАЛЬНИЙ ЗАКОН

Стаття 3. Кримінальне законодавство України

(1) Кримінальне законодавство України становить Кримінальний кодекс України, що приймається Верховною Радою України.

(2) Кримінальні закони, прийняті Верховною Радою України після схвалення Кримінального кодексу України, підлягають включенню до цього Кодексу.

(3) Кримінальні закони України повинні відповідати положенням, що містяться в міжнародних договорах, згоду на обов'язковість яких дано Верховною Радою України.

Стаття 4. Чинність кримінального закону в часі

(1) Кримінальний закон набирає чинності тільки після його опублікування в офіційному порядку і в термін, зазначений у законі.

(2) Злочинність і караність діяння визначаються кримінальним законом, який діяв на час вчинення цього діяння.

(3) Часом вчинення злочину визнається час вчинення передбаченої кримінальним законом дії або бездіяльності.

Стаття 5. Зворотна сила кримінального закону

(1) Кримінальний закон, який скасовує злочинність діяння, пом'якшує покарання або іншим чином поліпшує становище особи, що вчинила злочин, має зворотну силу, тобто поширюється на осіб, що вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, а також на осіб, які відбувають або відбули покарання, але мають судимість.

(2) Кримінальний закон, що встановлює злочинність діяння чи посилює покарання або іншим чином погіршує становище особи, зворотної сили не має.

Стаття 6. Чинність кримінального закону щодо злочинів, вчинених на території України

(1) Усі особи, які вчинили злочини на території України, підлягають кримінальній відповідальності за цим Кодексом.

(2) Злочин визнається вчиненим на території України, якщо його було почато, продовжено, закінчено або припинено на території України.

(3) Злочин вважається вчиненим на території України, якщо його виконавець або хоча б один із співучасників діяв на території України.

(4) Питання про кримінальну відповідальність дипломатичних представників іноземних держав та інших громадян, які за законодавством України і міжнародними договорами не є підсудні у кримінальних справах судам України, в разі вчинення ними злочину на території України вирішується дипломатичним шляхом.

Стаття 7. Чинність кримінального закону щодо злочинів, вчинених громадянами України та особами без громадянства за межами України

(1) Громадяни України, а також особи без громадянства, що постійно проживають в Україні, які вчинили злочини за її межами, підлягають кримінальній відповідальності за цим Кодексом.

(2) Якщо названі особи за вчинені злочини зазнали покарання за кордоном, вони не можуть бути притягнені в Україні до кримінальної відповідальності за ці злочини.

Стаття 8. Чинність кримінального закону щодо злочинів, вчинених іноземцем поза межами України

Іноземці, а також особи без громадянства, що не проживають постійно в Україні, які вчинили злочини за її межами, підлягають в Україні відповідальності за цим Кодексом у випадках, передбачених міжнародними договорами, або якщо вони вчинили передбачені цим Кодексом особливо тяжкі злочини проти інтересів України та її громадян.

Стаття 9. Правові наслідки засудження особи за межами України

(1) Правові наслідки вироку суду іноземної держави можуть бути враховані, якщо громадянин України, особа без громадянства або іноземець були засуджені за злочин, вчинений за межами України, та знову вчинили злочин на території України.

(2) Відповідно до частини першої цієї статті повторність, рецидив, невідбуте покарання або інші правові наслідки вироку суду іноземної держави враховуються при кваліфікації нового злочину, призначенні покарання, звільненні від кримінальної відповідальності або покарання.

Стаття 10. Видача злочинця

(1) Громадяни України та особи без громадянства, що постійно проживають в Україні, які вчинили злочини поза межами України, не можуть бути видані іноземній державі для притягнення до кримінальної відповідальності та віддання до суду.

(2) Іноземці, які вчинили злочини на території України і засуджені за них на підставі цього Кодексу, можуть бути передані для відбування покарання за вчинений злочин тій державі, громадянами якої вони є, якщо така передача передбачена міжнародними договорами.

(3) Іноземці, а також особи без громадянства, що постійно не проживають в Україні, які вчинили злочини поза межами України і перебувають на її території, можуть бути видані іноземній державі для притягнення до кримінальної відповідальності і віддання до суду або передані для відбування покарання, якщо така видача або передача передбачені міжнародними договорами.

Розділ ІІІ
ЗЛОЧИН ТА ЙОГО ВИДИ

Стаття 11. Поняття злочину

(1) Злочином визнається суспільно небезпечне, винне діяння (дія або бездіяльність), заборонене кримінальним законом.

(2) Не є злочином дія або бездіяльність, що хоч формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого кримінальним законом, але через малозначність не становить суспільної небезпеки, тобто не заподіяла істотної шкоди і не створила загрози заподіяння такої шкоди особі, суспільству або державі.

Стаття 12. Класифікація злочинів

(1) Залежно від ступеня тяжкості злочини поділяються на злочини невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі.

(2) Злочином невеликої тяжкості визнається:

умисний злочин, за який законом передбачене покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше двох років або інше, м'якше покарання;

необережний злочин, за який законом передбачене покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше трьох років або інше, м'якше покарання.

(3) Злочином середньої тяжкості визнається:

умисний злочин, за який законом передбачене покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше п'яти років;

необережний злочин, за який законом передбачене покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше восьми років.

(4) Тяжким злочином визнається:

умисний злочин, за який законом передбачене покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше десяти років;

необережний злочин, за який законом передбачене покарання у вигляді позбавлення волі на строк понад вісім років.

(5) Особливо тяжким злочином визнається:

умисний злочин, за який законом передбачене покарання у вигляді позбавлення волі на строк понад десять років або довічне позбавлення волі.

Розділ ІV
ОСОБИ, ЩО ПІДЛЯГАЮТЬ КРИМІНАЛЬНІЙ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ

Стаття 13. Вік, з якого може наставати кримінальна відповідальність

(1) Кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилося шістнадцять років.

(2) Особи, що вчинили злочини у віці від чотирнадцяти до шістнадцяти років, підлягають кримінальній відповідальності лише за умисне вбивство (статті 110 - 114), посягання на життя працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку або військовослужбовця (стаття 322), посягання на життя судді у зв'язку із здійсненням ним правосуддя (стаття 351), умисне тяжке тілесне ушкодження (стаття 117), умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження (стаття 118), захоплення заручників (стаття 139), згувалтування (стаття 146), насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом (стаття 147), мужолозтво (стаття 150), крадіжку (статті 170, 236, 282), грабіж (статті 171, 236, 282), розбій (статті 172, 236 частина 3, 282 частина 3), вимагання (статті 173, 236, 282), умисне знищення або пошкодження майна (стаття 179 частина 2), пошкодження шляхів сполучення і транспортних засобів (стаття 252), угон транспортних засобів (стаття 265), хуліганство (стаття 271 частини 2 і 3).

Стаття 14. Неосудність

(1) Не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка під час вчинення суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого кримінальним законом, перебувала в стані неосудності, тобто не могла усвідомлювати своїх дій (бездіяльності) або керувати ними внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства чи іншого хворобливого стану психіки.

(2) До такої особи судом можуть бути застосовані примусові заходи медичного характеру, передбачені статтею 88 цього Кодексу.

Стаття 15. Обмежена осудність

(1) Особа, яка під час вчинення злочину перебувала в стані обмеженої осудності, тобто не могла повною мірою усвідомлювати своїх дій (бездіяльності) або керувати ними внаслідок хворобливого стану психіки, підлягає кримінальній відповідальності.

(2) Стан обмеженої осудності враховується при призначенні покарання як обставина, що пом'якшує відповідальність.

Стаття 16. Відповідальність за злочини, вчинені у стані алкогольного сп'яніння або під впливом одурманливих засобів

(1) Особа, яка вчинила злочин у стані алкогольного сп'яніння або під впливом наркотичних чи інших одурманливих засобів, підлягає кримінальній відповідальності.

(2) Суд, незалежно від призначеного покарання, може застосувати до такої особи примусове лікування, передбачене статтею 90 цього Кодексу.

Розділ V
ВИНА ТА ЇЇ ФОРМИ

Стаття 17. Форми вини

Вина особи при вчиненні злочину може бути умисною або необережною.

Стаття 18. Умисел і його види

(1) Умисним визнається злочин, вчинений з прямим або непрямим умислом.

(2) Злочин визнається вчиненим з прямим умислом, якщо особа, що його вчинила, усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання.

(3) Злочин визнається вчиненим з непрямим умислом, якщо особа, що його вчинила, усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоч не бажала, але свідомо припускала настання цих наслідків.

Стаття 19. Необережність та її види

(1) Необережним визнається злочин, вчинений із злочинної самонадіяності або злочинної недбалості.

(2) Злочин визнається вчиненим із злочинної самонадіяності, якщо особа, що його вчинила, передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), але легковажно розраховувала на їх відвернення.

(3) Злочин визнається вчиненим із злочинної недбалості, якщо особа, що його вчинила, не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), хоч повинна була і могла їх передбачати.

Розділ VІ
НЕЗАКІНЧЕНИЙ ЗЛОЧИН ТА ЙОГО ВИДИ

Стаття 20. Закінчений та незакінчений злочини

(1) Закінченим злочином визнається діяння, яке містить усі ознаки складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу.

(2) Незакінченим злочином визнається готування до злочину та замах на злочин.

Стаття 21. Готування до злочину

(1) Готуванням до злочину визнається підшукування або пристосування засобів чи знарядь, підшукування співучасників або змовлення на вчинення злочину, усунення перешкод, а також інше умисне створення умов для вчинення злочину.

(2) Готування до злочину невеликої тяжкості не тягне за собою кримінальну відповідальність.

Стаття 22. Замах на злочин

Замахом на злочин визнається діяння, вчинене з прямим умислом і безпосередньо спрямоване на вчинення злочину, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, не залежних від волі винного.

Стаття 23. Відповідальність за незакінчений злочин

Відповідальність за готування до злочину і замах на злочин настає за статтею 21 або 22 і за тією статтею Особливої частини цього Кодексу, яка передбачає відповідальність за закінчений злочин.

Стаття 24. Добровільна відмова при незакінченому злочині

(1) Добровільною відмовою визнається добровільне та остаточне припинення особою готування до злочину або замаху на злочин, якщо при цьому особа усвідомлювала можливість доведення злочину до кінця.