14457 (Сучасний стан сільского господарства України), страница 2

Особисті товарні господарства

Прийнято вважати, що на селі мале підприємництво існує у формі селянських (фермерських) господарств, кооперативів та малих підприємств, але до цього списку можуть бути включені також товарні особисті підсобні господарства населення. До товарного особистого підсобного господарства населення відноситься господарство, виробництво продукції в якому перевищує обсяги, необхідні для споживання в домашньому господарстві, і цей надлишок реалізується як товар різними каналами на ринку поза межами домашнього господарства. За ознаками товарне особисте підсобне господарство ⁰підпадає під це визначення, тому таке господарство можна вважати формою малого підприємництва, яка має широке розповсюдження на селі та є найбільш масовою. Високотоварні господарства населення можна вважати попередньою формою до формування фермерського господарства.

У розвитку особистих господарств населення спостерігаються стійкі тенденції до зростання, збільшення кількості землевласників і землекористувачів, розширення розмірів земельних ділянок, збільшення поголів’я худоби, зростання виробництва валової аграрної продукції та її частки в загальному виробництві продукції сільського господарства. Розвиток високотоварних особистих підсобних господарств населення повинен базуватися на інтенсифікації сільськогосподарського виробництва та вкладання в нього капіталу. Лише це є реальною основою переростання товарних особистих підсобних господарств селян у селянські (фермерські) господарства, які були б здатні забезпечити продовольчий достаток країни.

У всіх господарських товариствах (підприємствах) трудові відносини відокремлені від відносин власності. Колектив співвласників (учасників) підприємства формується за своїми правовими нормами, трудовий колектив — за своїми: на основі трудових угод. Взаємовідносини членів трудового колективу з підприємством при цьому чітко регламентуються, що дає можливість підтримувати на належному рівні технологічну і трудову дисципліну, домагатися високої продуктивності праці.

Реорганізація колгоспів і колективних сільськогосподарських підприємств у гос­подарські товариства набула характеру однобічного процесу. В системі Мінсільгосп­проду України до останнього часу створювався практично один вид господарських товариств — акціонерні товариства закритого типу. Товариства з обмеженою відпові­дальністю зустрічаються дуже рідко. Інші поки що взагалі не створювалися,

За даними Мінсільгосппроду України на початок другого півріччя 1996 р. в системі цього міністерства налічувалося 519 акціонерних формувань з різними назвами: акціонерні товарист­ва (157), акціонерні агроторгові об'єднання (11), акціонерні сільськогосподарські під­приємства (46) і акціонерні пайові колективні сільськогосподарські підприємства (305). Найбільше їх створено в Сумській (120), Одеській (45) та Львівській (43) областях.

Таку однобічність у виборі видів господарських товариств можна пояснити дво­ма причинами. По-перше, як уже зазначалося, це — те, що багато селян не знають про існування інших видів господарських товариств і тим більше не знають особли­востей кожного виду цих товариств, їхніх позитивних і негативних рис. По-друге, це пояснюється несерйозним ставленням до формування проблеми господарських това­риств тих, хто мав би вдумливіше підходити до цього процесу, пропонуючи створення в сільському господарстві акціонерних товариств, зокрема в процесі реорганізації колективних сільськогосподарських підприємств.

прогодувати не менше 250 млн. чол., неспроможна поки що забезпечити продовольством власне населення.

Жодна галузь народного господарства не залежить такою мірою від природно-кліматичних умов, як сільське господарство. Це зумовлено насамперед використанням землі як специфічного засобу виробництва, її родючістю, місцерозташуванням. У сільському господарстві виробництво продукції рослинництва і тваринництва пов`язано з дією природних та біологічних законів. Так, строки зростання і визрівання рослин і тварин надзвичайно мало піддаються регулюванню. Частково на ці процеси впливає селекційна робота. Такі особливості вирощування сільськогосподарської продукції зумовлюють і ритм роботи підприємств переробної промисловості, які переводять та переробляють продукцію.

Специфіка сільськогосподарського виробництва вимагає значної мобілізації сил працівників села. Адже посіяти й зібрати врожай без втрат треба у дуже стислі строки. У цій сфері має місце значний розрив між робочим періодом і кінцевим результатом. Внаслідок цього працівники села повинні бути забезпечені комплексом сільськогосподарської техніки. Щоб вона не простоювала у міжсезонний період, необхідно створювати універсальні машини (наприклад, трактори) з набором кількох десятків пристроїв. Велика залежність сільського господарства від природних умов вимагає створення страхових фондів від посухи, надмірних опадів тощо. Так, в Україні у 1994 р. через несприятливі погодні умови довелося пересівати значну частину сільськогосподарських угідь.

Великий розрив між робочим періодом і кінцевими результатами значно впливає на формування доходів працівників села, оскільки остаточний розмір таких доходів стає відомим лише після реалізації сільськогосподарської продукції.

АПК — це сукупність галузей народного господарства, зайнятих виробництвом, переробкою, зберіганням і доведенням до споживача сільськогосподарської продукції. До складу АПК входять такі основі сфери: 1) виробництво засобів виробництва для сільського господарства та його виробничого обслуговування; 2) власне сільське господарство; 3) збирання, заготівля, переробка, зберігання, транспортування сільськогосподарської продукції.

Виникнення АПК зумовлене розвитком продуктивних сил
народного господарства, поглибленням суспільного поділу праці, розгортанням науково-технічної революції. Впровадження досягнень НТР у сільське господарство приводить до скорочення зайнятих у цій галузі, звужує сферу сільськогосподарського виробництва. Так, якщо в середині XVIII ст. частка продукції сільського господарства у валовій продукції країн Заходу становила близько 85%, то нині у США та Англії вона становить приблизно 3%, Франції, Італії — близько 7, в Японії — 11%. Це зумовлює перехід деяких процесів до промисловості та торгівлі, до виділення з сільського господарства нових галузей, які продовжують обслуговувати його.

До першої сфери АПК входять галузі й підприємства, які виготовляють для сільського господарства техніку, електроустаткування, будівельні матеріали, добрива та отрутохімікати, комбікорми, медикаменти та ін.

Важливе місце у складі АПК посідають галузі виробничої та соціальної інфраструктури: шляхово-транспортне господарство, елеваторно-складські підприємства, зв'язок, матеріально-технічне обслуговування, житлові та культурно-побутові об'єкти. Невід'ємною частиною АПК є також кредитні установи та науково-консультативні фірми, страхові компанії, експортні об'єднанні та ін.

Ефективність переходу до ринкових відносин в аграрному секторі України та його особливості

Специфічними особливостями та характерними рисами сучасного стану аграрно-промислового комплексу України є такі: взаємопов’язаний АПК як ціле тільки формується; переважну частку вартості в АПК створює сільське господарство, оскільки воно ще виступає значною мірою нерозчленованим на складові, без відокремлення вироблення сільхозпродукції в чітку окрему галузь комплексу; аграрну сферу, як і все народне господарство, охопила глибока економічна криза, в результаті чого потенціал сільського господарства і АПК в цілому використовується на третину; значна частина городніх культур вирощується на ділянках, виділених міським жителям, які вимушені займатися малопродуктивною працею, щоб вижити в умовах масового безробіття (вимушені безоплатні відпустки, невиплата заробітної плати, простої підприємств державної власності тощо); повільний, дещо хаотичний, без чіткої вмотивованої програми перехід від командно-адміністративної системи до ринкових відносин в процесі невпинних політичних суперечок.

У сучасній ситуації, що визначає економічний стан України, другорядних проблем не існує. Однак, без перебільшення можна сказати, що найважливішою серед них як за значенням, так і за складністю виконання є ситуацією, що склалася в продовольчому секторі економіки та навколо нього. Вирішити це завдання можна лише в комплексі, спираючись на кардинальне реформування АПК, передусім земельну реформу.

Економічна реформа у сільському господарстві передбачає формування багатоукладної економіки шляхом розвитку різних форм власності та організації господарювання, утворення повноцінних суб’єктів ринкових відносин. Закон України “ Про форми власності на землю” передбачає державну, колективну й приватну форми цієї власності. При цьому нові економічні форми, для існування яких визріли об’єктивні умови, мають виникати як у надрах старих форм, так і поряд з ними.

Тісний зв’язок сільського господарства із специфічним основним засобом виробництва-- землею ускладнює реформи. Вони мають проводитися певними етапами, щоб не зруйнувати виробництво, насамперед харчування людей.

На першому етапі у колгоспах і радгоспах проведення глибоких перетворень соціально-економічної структури здійснюється на основі широкого використання підряду, оренди, акціонерних кооперативних та сімейно-індивідуальних форм, запровадження колективно-пайових або пайових способів безпосереднього привласнення засобів та результатів виробництва. Сутність останніх полягає в тому, що земельні угіддя й основні виробничі фонди умовно розподіляються між членами трудового колективу (з урахуванням трудового внеску) у формі паїв, на які нараховується частина одержаного прибутку, що підвищує заінтересованість селян в кінцевих результатах праці. На основі таких форм колгоспи і радгоспи перетворені в колективні сільськогосподарські підприємства. При цьому багато питань діяльності їх, перетворення членів таких господарств на реальних власників та ін. потребують врегулювання

Колективні сiльськогосподарськi підприємства iснують поряд з iншими формами органiзації сiльського виробництва: сiмейнi форми, селянськi (фермерськi) господарства, самостiйнi кооперативи, особистi підсобнi виробництва тощо. В Законi України "Про власнiсть" пiдкреслюється, що всi форми власностi є рiвноправними, а держава створює однаковi умови для iх розвитку та захисту. Матерiальна і моральна пiдтримка потрiбна всiм суб’єктам господарювання в аграрному секторi економiки: і державним, і колективним, і селянським (фермерським) пiдприємствам.

Наприкiнцi I994 р. з прийняттям Указу Президента України "Про невiдкладнi заходи щодо прискорення земельної реформи у сферi сільськогосподарського виробництва" розпочався новий етап у реформуваннi аграрного сектора. В Конституції України, прийнятий Верховною Радою України 28 червня I996 р., зазначено: "Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави". Перетворення на селi почали набувати бiльш цiлеспрямованого до ринкових вiдносин характеру.

Новий етап аграрної реформи передбачає, що колгоспно-радгоспнi землi передаються державою у колективну власнiсть їх членiв. Далi кожен член колективного сiльського господарства отримує сертифiкат на право власностi на земельну частку (пай) iз зазначенням розмiру ї в умовних (кадастрових) гектарах, а також у вартiсному вираженнi. Земля повинна мати цiнове вираження.

Створення селянських (фермерських) господарств може здiйснюватись членами колишнiх колгоспiв і радгоспiв через вилучення ними своїх паїв. На попередньому ж етапi значну частину земель було передано iз колгоспно-радгоспних масивiв селянським (фермерським) господарствам, засновники яких не були членами цих колективiв або одержували дiлянки, що набагато перевищували їх земельну ⁰частку у спільних масивах. Щодо працiвникiв соцiальної сфери села, то вони можуть реально одержати землю тільки для особистих пiдсобних господарств.

За умов сертифiкації земельних паїв їх можна успадковувати, дарувати, продавати, здавати в оренду без контурного вилучення землi, тобто може бути змiна їхнiх власникiв без будь-яких землемiрних робiт, що дуже важливо для забезпечення цiлiсностi та непорушностi системи землеробства і сiвозмiн господарства. Це подiбно до того, як купiвля-продаж акцiй не призводить до будь-яких фiзичних і матерiальних змiн на пiдприємствi -- акціонерному товариствi. Особливiстю приватизацiї в АПК є участь сiльських господарникiв в акцiонуваннi переробних пiдприємств, яким вони поставляють сировину.

Важливим є використання свiтового досвiду. У країнах з розвиненою соцiально орієнтованою економiкою кожен підприємець вiдшукує свою нiшу господарської дiяльностi, яка б вдало вписувалась у загальний бiзнес. У сучасних умовах формування АПК альтернативними сегментами дiяльностi сільськогосподарських колективних пiдприємств можуть бути такi, що доповнюють основне виробництво, яке склалося в них ранiше: переробка сiльськогосподарської продукцiї, матерiально-технiчне постачання, реалiзацiя продукції, виробництво будiвельних матерiалiв тощо. Подiбна система органiзації основного виробництва і допомiжних виробництв, у тому числi через спецiалізацiю і кооперування в системi АПК, як колективних, так i фермерських господарств, безумовно, усуває багато суперечностей, що виникають мiж окремими суб’єктами в аграрному секторi економiки. При цьому ринкова економiка розкриває широкi можливостi для розвитку пiдприємництва. Однак було б неправомiрним зводити його до малого та середнього бiзнесу. Доцiльно використовувати колективнi сiльськогосподарськi пiдприємства, надавши їм можливiсть реформуватися в умовах демократичної ринкової економiки, при широкiй господарськiй автономії та належних конкурентних механiзмах мiж рiзними економiчними укладами .

Важливе значення для підприємця мають можливiсть самостiйно вибирати спецiалiзацiю (з урахуванням умов господарства), визначати перспективу й економiчно ефективну структуру посiвних площ та виробництва в цiлому, включаючи розвиток пiдсобних підприємств і обслуговуючих цехів, а також право розпоряджатися виготовленим продуктом, свобода вибору партнера, договiрних взаємовiдносин iз суб`єктами ринку, вiльний вибiр форм органiзацiї і оплати працi. Без цього нi приватна, нi колективна власнiсть не зробить селянина повноцiнним господарем. Практика розвинутих країн (Японії, США, Францiї, Нiмеччини) свідчить. що успiх у господарськiй дiяльностi забезпечує не форма власностi, а пiдприємець, якого спонукає до якiсної працi конкурент.

Основним поточним завданням аграрної полiтики нинi є зупинення негативних процесiв у цьому секторi економiки та забезпечення умов для нарощування виробництва сировини і продовольчих ресурсів. У зв'язку з цим на сучасному етапi проведення аграрної реформи особливо потрiбне наукове, правове, методичне, фiнансове, інформацiйне і матерiально-технiчне забезпечення її. В цьому запорука успіху реформи, оскiльки альтернативи їй немає, вона має здiйснюватись в iнтересах селян і самими селянами.

Щодо продажу земельних дiлянок в кращi в цьому, включаючи мiста, селища тощо, то продаж їх здійснюється підприємцям, що займаються несiльськогосподарською дiяльнiстю ( під будівлі, сферу обслуговування тощо ).