14457 (648435), страница 6
Текст из файла (страница 6)
Стан молочного скотарства в ПАОП “Зоря”
Формувати високопродуктивне молочне стадо корів почали у 1991 році. Для підвищення молочної продуктивності та поліпшення технологічних якостей маточне поголів’я осіменяли спермою голштинізованих червоно–рябих бугаїв. Спрямований підбір плідників і відбір тварин бажаного типу дали змогу створити в господарстві високопродуктивне стадо. Станом на 1 березня 2002 року на фермах утримували 4379 голів великої рогатої худоби, у тому числі 1210 корів української червоно–рябої худоби молочного напряму продуктивності.
Для поліпшення генетичного потенціалу молочного стада будуть використовувати чистопородних голштинських червоно–рябих бугаїв. Спільним наказом Мінагрополітики України та УААН від 22 лютого 2002 року № 54/17 господарству присвоєно статус племінного заводу по розведенню української червоно-рябої худоби молочного напряму продуктивності.
Велику увагу приділяють стабільному зміцненню кормової бази. За останні три роки в структурі посівних площ на кормові культури припадає 42%. Під багаторічні трави у цей період відводили в середньому 33%, кукурудзу на зелений корм і силос – 50,7, однорічні трави – 15,2, під кормові коренеплоди – 1,1%.
У господарстві одержують високі врожаї кормових культур, що дає можливість постійно забезпечувати тваринницьку галузь високоякісними кормами. Так, у 1999–2001 роках урожайність зернових у середньому становила 32,4 ц/га, сіна багаторічних трав – майже 22, зеленої маси багаторічних та однорічних трав – відповідно 92, кукурудзи на зелений корм і силос – 192 і кормових коренеплодів – 544 ц/га.
Піднесення кормовиробництва дало змогу збільшити витрати на корову від 56,4 ц корм. од. у 1999 році до 73,9 ц корм. од. у 2001-му й на середньорічну телицю – від 18 до 22 ц корм. од. За останні три роки на середньорічну корову заготовлено по 7,1 ц сіна, 123 – силосу та 10,9 ц коренеплодів, а згодовували в середньому 3 ц сіна, 55–60 – силосу, 7–8 – кормових коренеплодів, 25–26 ц концентрованих кормів, із них високобілкових (соняшникова макуха) – 7,9 ц. Крім того, на корову припадає ще до 8 ц гички цукрових буряків, близько 29 – жому і 1,5 ц меляси.
Великого значення в господарстві надають ритмічній роботі зеленого конвеєра. Мається на увазі не лише достатнє забезпечення тваринництва зеленими кормами, поповнення їхніх запасів у сховищах, але й подовження строків використання. З третьої декади квітня починають випасати худобу на озимому житі, а також скошують останнє на зелений корм. З другої декади травня скошують люцерну на зелений корм і згодовують в однакових частинах із зеленою масою жита. У другій декаді червня косять однорічні трави першого строку сівби і згодовують із зеленою масою люцерни. Пізніше косять однорічні трави 2–3-го строків сівби. З інших площ багаторічних і однорічних трав закладають сінаж, а з багаторічних трав другого укосу заготовляють сіно.
У господарстві в окремих групах тварин одержано ще кращі результати. Так, у 2001 році від 133 корів надоїли понад 7 тис. кг молока. У трьох майстрів машинного доїння продуктивність поголів’я перевищила 8 тисячний рубіж (від 8041 до 8728 кг).
Вагомих результатів у зростанні продуктивності корів досягнуто у багатьох господарствах лісостепової зони. Зокрема, це племзавод “Плосківський” Броварського району Київської області, сільськогосподарський виробничий кооператив ім. Щорса Білоцерківського району, які перевищили раніше досягнуті надої молока. Низька молочна продуктивність тварин у господарствах України зумовлена, насамперед, недостатньою їх годівлею, внаслідок чого корми використовуються на підтримку життєдіяльності поголів’я. Через це витрати кормів у кормових одиницях з розрахунку на 1 т молока у нашій країні в 1,5 – 1,8 рази більші порівняно з розвиненими державами світу. Нині 0нерозв’язаною проблемою розвитку галузі є стабілізація поголів’я і продуктивності корів. Наступне питання – забезпечення рівня виробництва тваринницької продукції, поголів’я та продуктивності, досягнутого в 1990 році. У перспективі основним стратегічним завданням розвитку галузі залишатиметься підвищення продуктивності дійного стада.
Вивчення складових формування молочної продуктивності корів підтверджує вирішальну роль такого фактора, як повноцінна годівля. Групування господарств України за продуктивністю корів виявило таку закономірність: при надої 1700 кг витрати кормів на голову худоби становили 31,7 ц корм. од., а понад 4000 кг – 61,1 ц корм. од. Різниця в рівні годівлі між цими групами господарств – близько 30 ц корм. од., а в продуктивності – 2832 кг. Це свідчить про те, що на приріст 1 ц молока у групі господарств із продуктивністю корів понад 4000 кг витрачалося порівняно з першою групою майже 0,9 ц кормів. Привертає увагу істотне збільшення витрат концкормів з розрахунку на одну корову із зростанням продуктивності поголів’я. В групі господарств із найвищою продуктивністю корів (понад 4000 кг) витрати концкормів були майже в три рази більшими, ніж у першій групі.
Рівень годівлі та продуктивність корів у сільськогосподарських підприємствах зони Лісостепу в 2001 р.
За даними члена-кореспондента ВАСГНІЛ М.М. Бурлакова, за середньорічної продуктивності корів 1800 кг молока питома вага підтримуючого корму в загальній його кількості, яку згодовують худобі, сягає 68%, а на утворення молока припадає лише 32 %. При надої 3000 кг ці показники відповідно становлять 57 і 43 %, а при 4000 кг – 49 і 51 %. Аналіз рівня виробництва молока, продуктивності молочного стада та ефективності використання кормів вказує на недоліки у відображенні цих показників офіційною статистикою. За вибірковими спостереженнями та відповідними розрахунками валове виробництво молока і продуктивність корів у господарствах суспільного сектора занижені. Це пояснюється тим, що через надзвичайно складне фінансове становище і хронічну заборгованість із заробітної плати господарства змушені в рахунок заборгованості своїм працівникам видавати молоко, що не завжди відображається в офіційному обліку та звітності (тіньова економіка). У 2001 році найвищої продуктивності корів досягли сільськогосподарські підприємства Київської області, які витрачали найбільше кормів на корову в цій зоні, а витрати концкормів в абсолютному й відносному розрахунках були оптимальними. У Сумській області продуктивність корів і рівень витрат кормів, зокрема концентрованих, виявилися найнижчими в зоні. Така ж закономірність спостерігається і в інших зонах. Серед степових областей найвищою продуктивністю корів відзначається Донецька область (2592 кг). Витрати кормів на корову тут становили 38,1 ц, в тому числі 9 ц концентрованих, або 24 % до загальної поживності. У Луганській області з найнижчою продуктивністю (1790 кг) кормів на корову витрачали 32,8 ц, в тому числі 5,6 ц концентрованих. Економічну ефективність молочного скотарства наведено в таблиці 1.40. Рівень рентабельності виробництва молока залежить від цін реалізації та його собівартості. Протягом 1996 – 2001 років закупівельні ціни на молоко, як і на інші види сільськогосподарської продукції, істотно підвищилися. Якщо у 1996 році ціна 1 т молока та молокопродуктів, реалізованих сільськогосподарськими підприємствами, була 191,5 грн., то в 2001-му вона зросла до 603,6 грн.
Ефективність виробництва молока в сільськогосподарських підприємствах у 2000 р.
У забезпеченні рентабельного ведення молочної галузі важливу роль відіграють ціни як екзогенний фактор. Проте, ґрунтуючись лише на ціновому факторі, не можна розв’язати проблему оптимізації ефективності молочного скотарства. З цією метою необхідно мобілізувати всі внутрішньогосподарські резерви, приділивши першочергову увагу продуктивності поголів’я та собівартості виробництва молока. Зокрема, про важливе значення продуктивності корів у цьому процесі свідчать дані таблиці 1.42. Як видно з наведених даних, при продуктивності до 2000 кг виробництво молока збиткове. Мінімальний рівень рентабельності галузі в групі господарств із продуктивністю 2001–2500 кг. Оптимального рівня рентабельності (близько 40%) можна досягти при продуктивності 3500 кг молока і вище.
Ціни реалізації молока сільськогосподарськими підприємствами, грн./т
Про вирішальне значення продуктивності корів у формуванні собівартості молока свідчить практика деяких господарств. Так, у СТОВ “Лан” Смілянського району Черкаської області в 2000 році одержали по 5085 кг молока від корови, собівартість 1 ц його становила 20,01 грн. при затратах праці 4,2 люд.–год. з розрахунку на 1 ц. У ВСВК “Міжгір’я” цього ж району надій молока від корови досяг 5091 кг при собівартості 1 ц його 23,06 грн. і затратах праці 2,9 люд.-год.
Вплив продуктивності корів на ефективність молочної галузі, %
Важливе місце у веденні тваринницької галузі відводиться вирощуванню худоби та птиці. Вартість виробленої тут продукції в порівнянних цінах 2000 року знизилися від 30,3 млрд. грн. у 1990 році до 10,7 млрд. грн. в 2000-му і лише у 2001 році обсяг валової продукції зріс до 11,4 млрд. грн. Питома вага продукції галузі у валовій сільськогосподарській продукції в 2001 році становила 18,6 %. Виробництво м’яса в господарствах усіх категорій зменшилося від 2465,9 тис. т у 1990 році до 981,4 тис. т у 2001-му, або в 2,5 рази. Особливо скоротилися обсяги його виробництва у сільськогосподарських підприємствах лісостепової зони за аналізований період – від 1824 тис. т до 270,8 тис. т, або в 6,7 рази. Деяке зростання обсягів виробництва м’яса у господарствах населення (від 641,9 тис. т до 710,6 тис. т, або 10,7 %) не змогло стабілізувати ситуацію в галузі.
Основним виробником м’яса у лісостеповій зоні, як і в Україні у цілому, стали господарства населення. Питома вага цього сектора у виробництві м’яса становила в 2001 році від 61,6% у Черкаській області до 87,6% в Чернівецькій. У структурі виробництва м’яса в Україні велику питому вагу становить яловичина. Так у 1990 році в господарствах усіх категорій на її частину припадало 50,3%, у тому числі в зоні Степу 41,9, Лісостепу – 53,5 і на Поліссі – 60,4%.
У сільськогосподарських підприємствах питома вага виробництва яловичини й телятини зросла від 63% у 1990 році до 73,9% у 2000-му, в тому числі у зоні Степу – відповідно від 51,3 до 64,6%, Лісостепу – від 66,4 до 75,7 % і на Поліссі - від 66,4 до 87%. У господарствах населення частка м’яса великої рогатої худоби не була переважною: в 1990 році – 16,5 й у 2000-му – 43,4 %.
Виробництво м’яса (у живій масі) в господарствах усіх категорій у лісостеповій зоні, тис. Т
Основним виробником яловичини й телятини нині є господарства населення як у цілому в зоні Лісостепу, так і у більшості областей, що входять до її складу. Особливо великою була питома вага населення у виробництві яловичини в 2000 році у Чернівецькій, Сумській і Тернопільській областях.
Спад виробництва м’яса великої рогатої худоби пов’язаний із зменшенням кількості поголів’я худоби та істотним зниженням продуктивності тварин. Так у господарствах усіх категорій України його кількість зменшилася від 24,6 млн. голів на кінець 1990 року до 9,4 млн. в 2001-му, або у 2,6 рази, в тому числі у сільськогосподарських підприємствах – відповідно від 21,1 млн.до 4,6 млн., або в 4,6 рази. У лісостеповій зоні чисельність поголів’я в господарствах усіх категорій зменшилася за період з 1990 по 2001 рік від 9,5 млн. до 3,9 млн., або у 2,4 рази, в тому числі в сільськогосподарських підприємствах – від 8,2 млн. до 2,3 млн., або в 3,6 рази. У господарствах населення поголів’я зросло від 1330,7 тис. до 1625,5 тис., або на 22,2 %. Таке значне збільшення кількості поголів’я не може суттєво компенсувати втрати сільськогосподарських підприємств.
Виробництво яловичини і телятини у живій масі
Середньодобові прирости тварин на вирощуванні, відгодівлі та нагулі зменшилися в Україні у цілому за період з 1990 до 2000 рік від 431 до 255 г. І тільки в 2001 році цей показник зріс до 318 г. Аналогічна тенденція склалася й у лісостеповій зоні: при середньодобових приростах 341 г вони коливаються від 285 г у Полтавській області до 390 – в Черкаській. На даний час головним завданням у виробництві яловичини й телятини є стале підвищення продуктивності тварин на основі всебічної інтенсифікації галузі. За складних сучасних умов господарювання сільськогосподарські підприємства досягають високих результатів у веденні м’ясного господарства. Позитивний досвід виробництва яловичини нагромаджено в сільськогосподарському кооперативі “Промінь” Красилівського району Хмельницької області. Тут склалась ефективна система ведення галузі, запроваджено внутрішньогалузеву спеціалізацію. Молодняк утримують у клітках до 2 – 2,5 місяця. Наступна стадія передбачає дорощування бичків до живої маси 200 кг при середньодобових приростах 400 – 500 г. На стадії відгодівлі середньодобові прирости досягають 800 – 825 г. Середня жива маса однієї голови реалізованого молодняку становила протягом 1999 – 2001 років 385 кг. В 2001 році сільськогосподарський кооператив одержав за рахунок реалізації молодняку підвищених вагових кондицій (в середньому 432 кг) додатково 123,2 тис. грн. доплат. У 2001 році собівартість 1 ц живої маси становила 244,6 грн., а реалізаційна ціна – 503,8 грн. (з дотацією і доплатами за важковагових тварин). Кожна тонна реалізованої худоби забезпечила підприємству 260 грн. прибутку. Враховуючи ситуацію, що склалася в галузі, СК “Промінь” планує до 2005 року збільшити обсяги виробництва м’яса до 550 – 600 т, у тому числі яловичини – до 520 – 570 т. 0
Середньодобові прирости великої рогатої худоби на вирощуванні, відгодівлі та нагулі в сільськогосподарських підприємствах, г
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
