14457 (648435), страница 7
Текст из файла (страница 7)
Групування сільськогосподарських підприємств за рівнем рентабельності виробництва м’яса великої рогатої худоби в 2000 році при її мінімальному рівні (до 5%) свідчить, що оптимальний рівень рентабельності (майже 40%) досягається при близько 350 г середньодобових приростів. Концептуальними положеннями розвитку м’ясного скотарства України на 2001 – 2010 роки). передбачено до 2010 року довести виробництво яловичини, одержаної від корів молочних, комбінованих і м’ясних порід, на душу населення до 35 кг, що в 2,3 рази більше порівняно з 2000 роком. Частка забійної маси яловичини, одержаної від м’ясної худоби, зросте від 2,3 у 2000 році до 17,8% у 2010-му. Чисельність поголів’я м’ясних корів передбачено довести в 2005 році до 620 тис., а у 2010-му – до 1 млн. голів. По регіонах розведення худоби їх частка становитиме в зоні Полісся 54,5% у 2005 році і 55% у 2010-му, в зоні Лісостепу – відповідно 31 і 30 й у Степу – 14,5 і 15%. Обсяги виробництва яловичини від худоби м’ясного напряму продуктивності досягнуть у 2005 році 266,6 тис. т, а в 2010-му – 475 тис. т. У зоні Полісся яловичини вироблятимуть у забійній масі від м’ясної худоби 90,1 тис. т в 2005 році і 161,9 тис. т – у 2010-му в Лісостепу – відповідно 51,7 і 88,3 тис. т, у Степу – 23,5 і 44,2 тис. т. Це дасть можливість суттєво підвищити рівень харчування населення високоенергетичними м’ясними продуктами. В Україні розведенням м’ясної худоби займаються 18 племінних заводів і 39 репродукторів, де утримують понад 7 тис. корів. У племпідприємствах використовують 165 племінних бугаїв м’ясних порід. У спермосховищах нагромаджено до 7 млн. спермодоз. Проте для досягнення запланованої кількості поголів’я необхідно розширювати племінну базу галузі. Зокрема, потрібно довести чисельність племінних корів до 55 тис. голів, або збільшити в дев’ять разів, а бугаїв–плідників – до 700 голів, або у 4,2 рази. Племінна база м’ясного скотарства України представлена 14 спеціалізованими м’ясними породами, з яких шість – вітчизняні.
Характерні особливості технології розведення м’ясної худоби: безприв’язне утримання тварин у зимовий період на глибокій підстилці в приміщеннях полегшених конструкцій; максимальне використання природних і культурних пасовищ та вирощування молодняку до 6 – 8–місячного віку за системою вільного або режимного підсосу. Система кормовиробництва і використання кормів ґрунтується на зональних особливостях раціональної структури посівних площ, докорінному та поверхневому поліпшенні природних угідь, створенні культурних пасовищ, впровадженні екологічно безпечних і ресурсозберігаючих технологій виробництва та заготівлі кормів. Раціональним є використання 3– 5– компонентних травосумішок, з яких 2 – 3 види злакові й 1 – 2 – бобові трави (ранньо–, середньо– і пізньостиглі) та випасання худоби переважно за режимною системою. Передбачається виділяти на одну корову 0,4 – 0,5 га пасовищ, у структурі посівних площ частку зернобобових (горох, люпин, соя) планується довести до 10–15%, олійних продовольчих і технічних культур (соняшник, цукрові буряки, ріпак) до 5–10, багаторічних бобово–злакових травосумішок – до 6%, що забезпечить підвищення виходу з одиниці площі обмінної енергії та перетравного протеїну на 30 – 40% і знизить енерговитрати в 3–4 рази. Система годівлі ґрунтується на фізіологічно максимальному використанні сухої речовини високоякісних об’ємистих і зелених кормів при економічно оптимальному рівні концентрованих у складі біологічно повноцінних раціонів.
Річні зональні норми заготівлі кормів на корову з приплодом із розрахунку на одержання середньодобових приростів живої маси 1000 г і більше становлять 72,8–75,6 ц корм. од., 99–104 г перетравного протеїну на 1корм. од., при частці зелених кормів за поживністю від 30 до 43% та концентрованих від 20 до 32% залежно від зони й продуктивності.
Технологією годівлі м’ясної худоби передбачено використання кормів переважно власного виробництва, особливо зелених, у чистому і комбінованому вигляді, в тому числі й на пасовищах протягом 7 – 8 місяців, впровадження однотипної та комбінованої годівлі тварин протягом року, а також годівлі повноцінними кормосумішами з використанням БМВД, преміксів і комбікормів. Планується забезпечити м’ясну худобу зеленою масою у літній період за рахунок культурних пасовищ у зоні Степу на 70%, Лісостепу –80 і на Поліссі – на 90%.Для успішного розвитку спеціалізованої галузі м’ясного скотарства середньорічна потреба в капітальних вкладеннях у 2001 – 2005 роках має становити 58,5 млн., а у 2006 – 2010-му – 183,3 млн. грн. Цільове використання коштів забезпечить створення надійної матеріальної бази м’ясного скотарства й сприятливі передумови для прискореного розвитку галузі.
З підвищенням ефективності м’ясного скотарства завдяки зменшенню витрат кормів на одиницю продукції (20 – 23 %), зниженням їхньої собівартості на 16 – 18 % продукцію м’ясної худоби можна здешевити на 12 – 14 % з розрахунку на 1 ц приросту живої маси. У 2001 – 2005 роках за рахунок заощаджених коштів щорічно планується додатково виробити й реалізувати яловичини на суму 133 млн. грн., у 2005 – 2010-му – 237 млн. грн., що перевищить середньорічну суму капітальних вкладень за вказаний період відповідно у 2,3 і 1,3 рази. Основними елементами механізму управління та контролю за виконанням концептуальних положень передбачено: розробку науково обґрунтованої Національної програми розвитку м’ясного скотарства на 2001 – 2010 роки; реалізацію регіональних програм розвитку м’ясного скотарства на базі бізнес-планів для сільськогосподарських формувань, що розводять м’ясну худобу. Контроль за виконанням регіональних програм і бізнес–планів здійснюватиметься на основі державної статистичної звітності за такими показниками: рух поголів’я худоби, обсяги промислового схрещування, виробництва і реалізації яловичини тощо.
Виробництво свинини в Україні займає в загальному обсязі м’яса (у живій масі) друге місце після яловичини. В 1990 році частка свинини в загальному обсязі м’ясної продукції по господарствах усіх категорій становила 32,1%, а в 2000-му зросла до 36,3%. У сільськогосподарських підприємствах обсяги її виробництва зменшилися відповідно від 25 до 17,7%, а в господарствах населення вона переважає: 51,1% – у 1990 році й 43,4% – в 2000-му. У лісостеповій зоні за аналізований період частка свинини практично мало змінилася по господарствах усіх категорій: відповідно 32,6 і 36,3%. У сільськогосподарських підприємствах за ці роки рівень її виробництва знизився від 25,3 до 17,1%, а в господарствах населення у 1990 – 2000 роках він також знизився від 53,4 до 44,7 %.
Виробництво свинини у живій масі
Господарства населення стали основними виробниками свинини в усіх регіонах країни, зокрема в лісостеповій зоні, де питома вага її в 2000 році коливалася від 77,3% у Полтавській області до 92,8 – у Чернівецькій. Зменшення виробництва свинини, як і яловичини, пояснюється двома причинами: скороченням кількості поголів’я свиней у господарствах усіх категорій, а також істотним зниженням продуктивності тварин. Динаміку середньодобових приростів свиней на вирощуванні та відгодівлі наведено в таблиці 1.47.
З 1990 року по 2000-й середньодобові прирости свиней на вирощуванні та відгодівлі у зоні Лісостепу зменшилися в два рази. Лише у 2001 році спостерігалося деяке зростання порівняно з попереднім роком. У межах зони найменшими були прирости в Чернівецькій області (119 г), а найбільшими – у Харківській (199 г).
Середньодобові прирости свиней на вирощуванні та відгодівлі у сільськогосподарських підприємствах, г
Групування сільськогосподарських підприємств, які вирощують свиней, залежно від рівня рентабельності (2000 р.) свідчить, що дана галузь була збитковою в усіх господарствах із середньодобовим приростом менше 136 г. Мінімальний рівень рентабельності (1,6%) забезпечила група господарств із середньодобовим приростом 184 г. У групі із 336 господарств (4,4% до підсумку) з рівнем рентабельності 38% середньодобові прирости перевищили 205 г. Прикладом ефективного ведення свинарства є ВАТ “Племзавод Степной” Кам’янсько-Дніпровського району Запорізької області. Високих результатів тут досягли завдяки цілеспрямованій селекційно–племінній роботі з поголів’ям, впровадженню прогресивних технологій годівлі та утримання свиней. У 2001 році середньодобові прирости тварин на дорощуванні й відгодівлі становили 467 г, у тому числі на відгодівлі – 535 г. На 1 ц приросту живої маси в 2001 році витратили 6,8 ц корм. од. Собівартість 1 ц живої маси була 430,6 грн. при середній реалізаційній ціні 770 грн./ц. Від реалізації свиней одержали 1843,8 тис. грн. прибутку, а рівень рентабельності галузі досяг у 2001 році 78,4 %. Виробництво м’яса птиці в структурі м’ясної продукції у господарствах всіх категоріях займало третє місце (після яловичини та свинини), його питома вага становила в 1990 році 14,7 %, а у 2000-му зменшилося до 10,1%. У сільськогосподарських підприємствах питома вага м’яса птиці відповідно зменшилася від 10,1 до 6,8%, а в господарствах населення – від 26,8 до 11,3%.У лісостеповій зоні спостерігається така ж тенденція. В господарствах усіх категорій аналізований показник знизився від 11,8 до 9,8 %, у сільськогосподарських підприємствах – від 7,2 до 6,1% і в господарствах населення – від 24,7 до 11,4 %.
Виробництво м’яса птиці у живій масі
Основними виробниками м’яса птиці були господарства населення як у цілому в лісостеповій зоні, так і в усіх областях: від 67,4% у Київській до 96,9% у Чернівецькій.
Групування сільськогосподарських підприємств України за показником виробництва м’яса птиці залежно від рівня рентабельності (2000 р.) свідчить, що галузь не буде збитковою при досягненні середньодобових приростів на 1 тис. голів 34,4 кг.
Ефективність виробництва м’яса значною мірою залежить від цін реалізації. Динаміку цін на худобу і птицю у сільськогосподарських підприємствах наведено в таблиці 1.49. У 2001 році найвищий рівень цін на м’ясної продукцію спостерігався у Київській, а найнижчий – у Тернопільській області. Ціни на велику рогату худобу протягом 1996–2001 років у сільськогосподарських підприємствах лісостепової зони зросли від 854 до 3658 грн. за 1 т. В 2001 році вони коливалися від 3295 грн. у Тернопільській області до 3789 грн. у Хмельницькій.
Ціни реалізації худоби та птиці, грн./т живої маси
Ціна реалізації свиней підвищилась в сільськогосподарських підприємствах лісостепової зони від 1446 грн. у 1996 році до 6399 грн. в 2001-му. Найвищою була вона у Харківській області (6931 грн.), а найнижчою – в Київській (6075 грн.). 0
М’ясо птиці у 1996 році реалізовувалося в сільськогосподарських підприємствах за ціною 1808 грн./т, а в 2001-му – 5171 грн. По областях у 2001 році вона коливалася від 3901 грн. у Сумській області до 6047 грн. в Чернівецькій. Виробництво яєць у господарствах усіх категорій України зменшилося від 16286,7 млн. шт. в 1990 році до 8808,6 млн. шт. у 2000-му, або в 1,85 рази, у тому числі в сільськогосподарських підприємствах – відповідно від 10 126 млн. до 2 977,3 млн. шт., або у 3,4 рази. Скорочення обсягів спостерігалося і в господарствах населення: від 6160,7до 5831,3 млн. шт., або на 9,5 %.
Середня несучість курок-несучок у сільськогосподарських підприємствах усіх форм власності знизилася від 214 шт. яєць в 1990 році до 169 шт. у 1996-му. З 1997 року вона почала підвищуватися і в 2000 році становила 213 шт. яєць. Динаміку виробництва яєць та його структуру в господарствах усіх категорій лісостепової зони наведено в таблиці 1.50. Основними виробниками яєць у лісостеповій зоні були господарства населення, питома вага яких збільшилася від 38,6% уоці1990 р. до 63,3 – у 2000-му. Лише в двох областях зони – Київській і Полтавській – основними виробниками яєць залишилися сільськогосподарські підприємства. У Тернопільській та Чернівецькій областях питома вага господарств населення перевищила 90%. Групування сільськогосподарських підприємств України за виробництвом яєць залежно від рівня рентабельності (2000 р.) показало, що мінімальний цей показник (2,7%) був у групі із середньою несучістю курей 234 шт. яєць. У групі із 123 господарств середній рівень рентабельності становив 33,1%, а несучість – 246 шт. яєць.
Виробництво яєць усіх видів, шт.
Ціни реалізації яєць сільськогосподарськими підприємствами за останні роки істотно зросли (табл. 1.51). У 2001 році ціна 1 тис. яєць коливалася від 192,3 грн. в Харківській області до 453,9 грн. у Чернівецькій.
Виробництво вовни в Україні у господарствах усіх категорій зменшилося від 29 804 т в 1990 році до 3 400 т у 2000-му, або у 8,8 рази, в тому числі у сільськогосподарських підприємствах – від 26 466 до 1 311 т, або в 20,2 рази, а у господарствах населення – від 3 338 до 2 089 т, або на 37,7%. Надзвичайно велике скорочення обсягів виробництва вовни в Україні пов’язано із зменшенням кількості овець у господарствах усіх категорій – від 8 545,4 тис. (станом на 01.01.1990 р.) до 963,1 тис. голів (на 01.01.2001 р.), або у 8,9 рази. Середній настриг вовни від однієї вівці знизився від 3,4 до 3 кг.
Ціни реалізації яєць, грн./тис. шт.
Динаміку та структуру виробництва вовни в господарствах усіх категорій лісостепової зони наведено в таблиці 1.52. За період з 1990 по 2000 рік виробництво вовни в господарствах усіх категорій лісостепової зони зменшилося у 13,7 рази, в тому числі у сільськогосподарських підприємствах – в 29,6 рази. Лише у господарствах населення було досягнуто деяке підвищення цього показника (на 18%). На цей сектор припадало в 2000 році 55,3% загального обсягу виробництва вовни у лісостеповій зоні.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
