10845 (Характеристика риб річки Уж), страница 4

ГОЛОВЕНЬ – Leuciscus cephalus. Тіло головня подовжене, товсте, вкрите великою лускою. Голова широка, рот великий. Спинний і хвостовий плавці темно-сірі, грудні плавці жовтогарячі, черевні й. анальний плавці рожеві.

Головень живе на піщаних і кам'янистих перекатах з швидкою течією під стрімчастими берегами, а також під навислими галузями прибережних дерев і кущів, у мостів, паль і завалів каменів, а також нижче гребель, але обов’язково поблизу глибоких ям. Найбільше часто зустрічається в малих ріках із чистими, прохолодними водами. Вдень й у жарку погоду його зграйки, що складаються з молодих особин, плавають у поверхневих шарах води, а більше старі ховаються під стрімчастими берегами в норках, під каменями й корчами, вночі й у холодну погоду вони опускаються в придонні шари води, у глибокі вири і ями.

Головень - осіла риба. Свої улюблені місця він залишає рідко. Одиночний спосіб життя властиве великим особинам.

Молоді головні збираються в невеликі зграйки, які підходять у теплі, тихі дні до берегів. Від переляку всі особини зграї швидко йдуть на глибину. Через якийсь час вони знову займають уподобані місця. Зграйки головнів не залишають без уваги будь-які дрібні предмети, що пливуть по поверхні води: вони обов'язково підходять до них й, якщо вони їстівні, негайно їх схоплюють. Риба кидається на пливучий предмет блискавично, роблячи легкий сплеск. Іноді ж головень спокійно підходить до поверхні води й, широко розкривши рот, разом з водою втягує в рот і пливучий предмет.

Статевозрілим головень стає в трьох-, чотирьох-річному віці. Ікрометання в нього порціонне. Ікру відкладає на перекатах серед каменів, в основному на галечники. Нерест відбувається при температурі води близько 15-18°. Розвиток в ікрі триває від 2 до 2,5 діб при середньодобовій температурі води близько 20° і до 6-6,5 доби при температурі близько 15°.

Плідність самок головня збільшується зі збільшенням довжини й ваги тіла. В самки довжиною 21 см і вагою 194 г виявлено 22 тис. ікринок, а в самки довжиною 25 см і вагою 305 г - 29 тис. штук.

Довжина однорічних особин в середньому 5 см, семирічний - 36 см. За наявним даними, у водоймах України головень досягає довжини близько 60 см.

У харчуванні молодого головня переважають личинки комах, водорості. Особини старшого віку є всеїдними. Вони харчуються вищими рослинами й водоростями, личинками, лялечками й дорослими комахами, рачками, молюсками й рибами. В кишечниках головнів виявлені нитчасті водорості, стебла, листи й насіння вищих рослин, риби (бички, уклейки, піскарі, гольці й ін.), молюски, дощові хробаки, раки, жаби й навіть миша, а також птаха.

В’ЯЗЬ – Leuciscus idus(Linne).

Тіло й голова в’язя товсті. Луска, яка покриває, все тіло, відносно дрібна. Рот у нього кінцевий, невеликий, небагато спрямований нагору. По зовнішньому вигляді в’язь схожий на головень, але відрізняється від нього більш вузьким чолом, більше дрібною лускою й меншим ротом; крім цього, в’язь пофарбований яскравіше, спинний й анальний плавці в нього усічені, тоді як у головня - закруглені. Ока в в’язя великі, зеленуваті, з яскраво-жовтогарячою райдужною оболонкою. Спина чорна із синюватим відливом. Боку вище бічної лінії трохи світліше спини. Нижня частина боків і черево сріблисті. Спинний і хвостовий плавці сірі з фіолетовим відливом, грудні, черевні й анальний - червоні. Молоді особини в’язя пофарбовані світліше. Самки в порівнянні із самцями менш яскраво пофарбовані.

Під час нересту тіло самців покривається дрібними жовтуватими бородавочками.

В’язь живе в ріках з помірним плином. У них він обирає глибокі місця з мулисто-глинистим або хрящовим дном, серед корчів, поблизу вирів, мостів, паль й інших споруджень, а також нижче перекатів із трохи вповільненим плином. Тримається в’язь й у берегів під навислими над водою деревами, а також поблизу мутних струмочків, у затоках рік серед рідких заростей рослин, заходить він й у заплавні озера, з них віддає перевагу проточні. У пошуках корму може виходити на мілководні перекати, а також підніматися до поверхні води. Молоді особини тримаються невеликими зграйками, більше старі ведуть переважно одиночний спосіб життя. На зиму й старі особини збираються в зграї, які укрупнюються в глибоководних місцях. Узимку язи ведуть рухливий спосіб життя й залягають лише в найдужчі морози.

Незабаром після танення льоду зграї в’язя спрямовуються до нерестовищ. Початок ікрометання в нього збігається з ікрометанням щуки й окуня. Нереститься в’язь у квітні при температурі води від 5 до 13-те протягом одного-, двох тижнів. Ікру відкладає на корінь різних рослин, кущі торішньої трав'янистої рослинності на глибині до 80 см, причому вся ікра відкладається за один прийом. Діаметр ікринок перед початком ікрометання досягає 1,5-2 мм. Кількість ікринок, що відкладають різними самками, неоднаково. У самки довжиною 39 см їх виявлене близько 128 тис. штук. У нерестовій череді самців майже вдвічі більше самок.

Харчується в’язь різною їжею. Наприклад, його молодь, що живе серед заростей вищої водної рослинності, харчувалася водоростями, вищою водною рослинністю, різними рачками, личинками й лялечками комарів, личинками й дорослими формами жуків, поденщинами й іншими комахами. Дорослі особини в’язя споживали різні вищі водорості, листи, стебла й насіння вищих водяних рослин, хробаків, молюсків, рачків, личинок комах, а також риб.

В’язь широко розповсюджений у Європі й Азії. Відсутній він лише в деяких північних водоймах Європи, у Середній Азії, на Кавказі й у Закавказзя, а також у Криму. На Україні в’язь живе у всіх рівнинних ріках. У гірських ріках він живе лише в їхніх нижніх ділянках.

ГОЛЯН – Phoxinus phoxinus (Linne). Голян має майже циліндричне тіло, що покрито дрібною лускою. Рот маленький, кінцевий. Спинний й анальний плавці короткі, але високі. Всі плавці, крім хвостового, закруглені. Наведені відомості характеризують звичайного голяна. Озерний голян відрізняється від звичайного більше товстим і високим тілом, покритим щодо більшою лускою. Крім цього, вони розрізняються й по фарбуванню.

Звичайний голян має строкате фарбування; на боках тіла в нього розташовані темні плями невизначених обрисів або у вигляді ряду поперечних смужок. Особливо яскраве фарбування в голянів у період їхнього нересту. У цей час у самців краю зябрових кришок, губи, груди й підстави плавців стають червонуватими, нижня щелепа -і чорної, спинка - бронзово-коричневої, а боку - жовто-зеленими із золотавим блиском.

Звичайний голян розповсюджений у ріках і струмках зі швидким плином і холодною водою, з піщаним або кам'янистим дном. Звичайні голяни протягом усього літа живуть на кам'янистих і піщаних перекатах, поблизу водоспадів, вирів й в інших місцях з бурхливим плином. На зиму вони йдуть у глибокі місця водойм або забираються в різні прибережні вкриття, де перебувають у малорухомому стані.

З настанням весни їхньої зграйки переходять на свої звичайні місця перебування, де й розмножуються.

Ікрометання голянів починається в травні й у зв'язку з порціонним дозріванням ікри триває майже до кінця липня. Плідність самок становила 226-576 ікринок. У нерестовій череді голянів самок майже у два рази менше, ніж самців. Статевозрілими вони стають у двох-, трьохрічному віці. До червня їхні мальки можуть досягати довжини до 1,5 див. Найбільш великі особини дорослих голянів досягають довжини близько 7 см і ваги більше 9 г. У ріках Закарпаття голяни дворічного віку мали довжину тіла 4-6 см, вага - 4-8 г; трирічні - довжину 4-8 см, вага 3-9 г. Голяни харчувалися переважно нитчастими водоростями й у меншій мері - ракоподібними й комахами.

ЧЕРВОНОПІРКА – Scardinius erythrophtalmus (Linne).

Тіло червонопірки досить високе, злегка стисле з боків, покрите щільної, міцно сидячою лускою. Голова невелика, рот верхній, косою. Спина темно-бура із зеленуватим відливом, боки жовтувато-золотисті, черевце сріблясто-біле.. Спинний і грудний плавці сірі із червонуватими кінцями, черевні, анальний і хвостовий - яскраво-червоні.

Червонопірка по зовнішньому вигляді схожа на плотву. Відрізнити червоноперку від плотви можна по зверненому нагору роті, сильно відсунутому назад спинному плавцю, а також по більше яскравому фарбуванню тіла. Деяка зовнішня подібність вона має з в’язем.

Червонопірка - мешканка заростей. Тому вона численна в місцях зі стоячою водою, де тримається серед водної рослинності. Однак густих заростей вона уникає, у нічний час малорухома. У тихі сонячні дні зграйки червоноперки піднімаються до поверхні води. Після танення льоду вона виходить у добре мілководні місця, що прогрівають, де швидше всього розвивається рослинність і кормові організми.

При прогріві води до температури 14-18° червонопірка починає нереститися. Ікру відкладає на рослинність. На нерестовища підходить невеликими зграйками, сам процес ікрометання відбувається спокійно, без сильних сплесків.

Плідність самок досить більша. Наприклад, в риб довжиною 9,5-15,4 див налічувалося від 11,6 до 76,1 тис. ікринок. Статевої зрілості червонопірка досягає в трьох-, чотирьохрічному віці.

.

ЖЕРЕХ (БІЛИЗНА) – Aspius aspius (Linne).

Тіло жереха подовжене, сильно стисле з боків. Рот великий, нижня щелепа з горбком, спереду на верхній щелепі є невелика виїмка для нижньощелепного горбка. Нижня щелепа довша за верхню. Спинний й анальний плавці високі, виїмчасті, хвостовий - широкий з великою виїмкою. За черевними плавцями є покритий лускою кіль. Тіло покрите щодо дрібної, щільно сидячою лускою. Спинка синювато-сірого кольору, боку світлі, черевце біле. Спинний і хвостовий плавці сірі з темними кінцями; грудні, черевні й анальний - червонуваті.

Жерех майже все літо тримається на глибоких ямах поблизу перекатів й обмілин. На ямах він проводить ніч, опускаючись до дна. удень тримається в зоні перекатів і піщаних обмілин майже в самої поверхні води. У похмурі прохолодні дні жерех перекочовує з поверхневих шарів води в її товщу або в придонні шари. Він часто тримається на деякій відстані від місць падіння води із гребель. Іноді в пошуках їжі жерех заходить й у тихі плеса з рідкою рослинністю.

Великі жерехи часто ведуть одиночний спосіб життя. Однак поблизу перекатів, а також нижче гребель можна спостерігати невеликі його зграйки. Кожна особина її тримається проти плину, час від часу виходячи на бистрину через яке-небудь укриття для нападу на жертву. Одиночні особини періодично роблять переходи в прибережні зони мілководь, де звичайно тримається молодь інших риб.

Виявивши їхню зграйку, жерех стрімко уривається в неї, круто розвертається й одночасно з великою силою б'є хвостом. У результаті цього виникає вир, у якому вертяться приголомшені рибки, що підбирають потім жерехом. Під час полювання він часто вискакує з води, а потім важко падає, піднімаючи фонтани бризів. Ще більший шум піднімається під час зграйного полювання жереха. До складу такої зграї входять переважно великі особини. Напад на свої жертви й припинення полювання зграя здійснює одночасно, як по команді. По цьому шумі й можна виявити жереха у водоймі. Він полює також за комахами, що пролітають над поверхнею води. При цьому жерех висуває з води лише голову, чується специфічна бавовна, а на поверхні води вже розходяться колоподібні хвилі, після чого він іде на інше місце.

З настанням осінніх холодів жерех іде на ями, де залягає на зимівлю, утворюючи невеликі зграї. З паводковими водами вони пересуваються для нересту на ті ж перекати, де звичайно влітку живе жерех. Ікрометання відбувається при температурі води близько 6-10°. Ікру відкладають за один прийом на твердому кам'янистому дні або на задернованому рослинністю ґрунті. Кількість ікринок, які може відкласти самка, залежить від її розмірів. Так, у басейні верхнього Дністра в самки довжиною 18 див було виявлено близько 6 тис. ікринок, а довжиною 59 див - близько 149 тис.

Довжина личинок коливається від 6 до 9 мм. Під кінець року мальки виростають до 7-10 див. Іноді зустрічаються дуже великі екземпляри жереха. У ріці Уж добутий жерех довжиною 94 див і вагою понад 8 кг.

Молодь жереха харчується організмами, що живуть у товщі води. Особини довжиною понад 6 див харчуються жуками, кліщами, личинками комах, а також рибами. Жерех старших вікових груп харчується переважно рибою, комахи в його харчуванні відіграють незначну роль. З риб у кишечниках жереха найбільше часто зустрічаються уклея й піскарі. У харчуванні дорослих особин спостерігається добова періодичність: найбільше інтенсивно вони харчуються в ранкові й передвечірні годинники, менш інтенсивно - у середині дня.

У гірські ділянки рік зі швидким плином не заходить, віддаючи перевагу рівнинним ділянкам зі спокійним плином, освоюючи як перекати, так і плеса.

ЛИН - Tinca tinca (Linne).

Тіло лина високе, товсте. Воно покрито мілкою лускою, яка сильно виділяє слиз. Рот кінцевий, невеликий. У його кутах є по одному короткому вусику. Очі маленькі із червонуватою радужкою. Всі плавці закруглені, хвостовий має невелику виїмку. Фарбування тіла в різних водоймах мінливі. Найчастіше темна із зеленувато-золотавим відтінком, боку більше світлі, іноді жовтуваті, черево ясно-жовте. Всі плавці сірі, підстави грудних і черевних водоймах мінлива. Найчастіше темна із зеленувато-золотистим відтінком.

Лин живе в стоячі або слабкопротічних водоймах з мулистим дном, багатих м'якою водною рослинністю - у ставках, озерах і річкових затоках з мулистим дном. У водоймах з піщаним дном він відсутній. Уникає лин глибоководних місць і густих заростей. Тримається він переважно поодинці . Невеликі скупчення його спостерігаються лише в період нересту й на місцях зимівлі. Узимку лини зариваються в мул й у стані заціпеніння проводять всю зиму. З місць зимівлі вони виходять, як тільки льодовий покрив розтає біля берегів, і йдуть на кормові місця водойм. Дорослі особини звичайно тримаються біля дна в заростях.

Нереститься лин при температурі води 18-22°. Ікру відкладає в три прийоми до плину травня - липня. Кожна порція ікри дозріває через 15-20 днів після відкладання. Ікра відкладається стрічками, у яких ікринки розташовуються одна за однією уздовж стебел рослин: рогоза, осок, очерету.