10845 (Характеристика риб річки Уж), страница 6

Плідність більше в більших самок. Наприклад, у нижньому плині Південного Бугу в самок довжиною 27-29 див виявлене близько 55 тис. ікринок, а 47-49 див - 675 тис. штук.

Ікра, що відкладається, приклеюється до нерестового субстрату - стеблам і корінням водяних рослин. Ікринки залишаються приклеєними доти , поки з них не виклюнуться личинки.

Швидкість розвитку ембріонів в ікрі залежить від температури води. Так, у дунайського ляща при температурі води 11,7 - 13,3° ембріон розвивається протягом дев'яти доби, а при температурі 15,8-17,5° - лише п'яти. Якщо температура води в період розвитку ембріонів знижується нижче 9° або підвищується вище 22°, то в багатьох личинок помітні різні каліцтва. Крім температури, на розвиток ембріонів впливає кількість розчиненого у воді кисню. Оскільки масовий нерест ляща відбувається при температурі води 18-20°, коли розчинність кисню порівняно низька, він пристосувався відкладати ікру на великому просторі в місцях, де є рослинність і незначна глибина. У таких місцях, як правило, недоліку кисню не відчувається.

Довжина личинок, що вийшли з ікри не перевищує 5 мм. Більшість із них мають великий жовтковий мішок, голова небагато нахилений донизу - до жовткового мішка, рот нижній і ще недорозвинений, плавці слаборозвинуті. У цей період личинка нездатна плавати й добувати собі їжу. Вона або падає на дно, або судорожними рухами спливає до поверхні води, звідки опускається вниз. Якщо на шляху руху личинок зустрічається який-небудь предмет (листи, стебла рослин), то вони прикріплюються до нього за допомогою виділень спеціальних залозок, розташованих під очами. личинки, Що Підвісилися, у спокійному стані, без руху перебувають досить довго. Якщо ж їх потривожити, то вони "відриваються" від субстрату й знову прикріплюються до інших предметів, що зустрічається на їхньому шляху.

Приблизно через місяць личинки ляща повністю перетворюються в мальків, довжина яких досягає приблизно 13 мм. У півторамісячному віці середня довжина мальків ляща становить близько 22 мм. У віці одного року їхня довжина може досягати майже 9 см.

БІЛОГЛАЗКА – Abramis sapa (Palas).

Тіло білоглазки, сильно стисло з боків, але більше витягнуте в довжину в порівнянні з лящем. Воно покрито досить великої, щільно сидячою лускою. Голова невелика, рот напівнижній, висувний. Очі більші, їх радужна оболонка сріблиста. Нижня лопать хвостового плавця значно довша верхньої. Анальний плавець довгий, чим вона відрізняється від ляща.

Спина білоглазки чорна із синюватим відтінком, боку сріблисті. Всі плавці сіруваті, кінці спинного й хвостового плавців темні. Перед нерестом й у період ікрометання самці здобувають шлюбне вбрання у вигляді білої перлової висипки на голові й тілі.

Білоглазка воліє триматися в ріках, що мають значні глибини, досить сильний плин і чисту воду. У гірських ріках ця риба живе в їхніх нижніх плинах, але вище за течією, чим лящ. Білоглазка веде зграйний спосіб життя. Її зграї значно збільшуються перед зимівлею. З настанням весни зграї білоглазки піднімаються нагору за течією й виходять у заплаву для ікрометання.

Нерест білоглазки відбувається в один прийом при температурі води 11-16° на ділянках з досить швидким плином. Ікринки приклеюються до залишків торішньої рослинності.

Самки білоглазки довжиною 19-27 см мали в середньому 14,2 тис. ікринок при коливаннях у межах 7,2-23,8 тис. штук. Статевозрілої вона стає на четвертому–п’ятому році життя, причому самці дозрівають приблизно на рік раніше, ніж самки.

За перший рік життя білоглазка досягала довжини 3-7 см (у середньому 5 см), а на четвертому році її довжина була 20-26 див (у середньому 22 см).

Харчується білоглазка рослинними організмами, зокрема водоростями, а також детритом і личинками, що живуть у ньому, комах, рідше молюсками й іншими тваринами.

Родина сомові (Siluridae)

Із трьох видів сомів, що зустрічаються в територіальних водах Радянського Союзу, у водоймах України живе тільки один - сом звичайний.

СОМ – Silurus granis (Linne).

Тіло сома подовжене, без луски, покрите слиззю. Голова більша, сильно сплющена, непомітно переходить у короткий тулуб. Хвіст сильно звужений з боків, значно довший тулуба. Рот широкий, з м'ясистими губами. Нижня щелепа трохи висунута вперед. На ній, як і на деяких інших костях ротового апарата, розташовані численні низькі конусоподібні зуби, вершини яких загнуті назад. Ока порівняно невеликі, розташовані трохи вище й позаду від кутів рота. На голові чітко виділяються дві пари ніздрів, що мають вид двох трубочок, загнутих уперед. На верхній щелепі перебуває одна пара довгих вусів, що доходять до кінця грудних плавців. На нижній щелепі є дві пари коротких вусиків, причому задні трохи коротше передніх. Довгі вусики верхньої щелепи дуже рухливі. Вусики нижньої щелепи менш рухливі. Тулуб коротке, майже округле. На спині, ближче до голови, розташований короткий спинний плавець. У його початку є товстий промінь, зазубрений у старих особин. Грудні й черевні плавці короткі. Анальний плавець дуже довгий, зливається із закругленим хвостовим плавником.

Тіло сома жовтувато-зеленого кольору, спина темна, з боків тіла є плями неправильної форми. Нижня частина тіла біла або сіра. Молоді особини пофарбовані яскравіше старших. Плавці темні, грудні й черевні плавці мають жовтувату смужку посередині.

Самці мають більше строкате фарбування, чим самки. У період розмноження або напередодні його самку можна легко відрізнити від самців по більше повному черевцю й будові анального отвору.

Сом - мешканець глибоких ямних ділянок водойми. Зустрічаючись в озерах і ставках, він все-таки віддає перевагу річковим руслам. Йому властивий осілий спосіб життя, в одному місці він може жити по декілька років. Тільки навесні, під час повіддя, сом виходить на більше дрібними, залитими паводковими водами ділянки заплави. В уподобаному притулку він живе все літо, на зиму залягає в більше глибокі ями. Літні притулки сома варто шукати в підмитих берегів, у вибоях, під коріннями дерев, поблизу зруйнованих гребель і т.п. Тут він воліє перебувати весь день. Після заходу сонця сом виходить на полювання й продовжує її протягом ночі до світанку. Зі сходом сонця він повертається в уподобане місце. Перед заходом сонця, а також перед грозою сом може виходити із притулку на перекати, що примикають до ям.

Сом веде одиночний спосіб життя. Невеликі скупчення його спостерігаються лише в зимових ямах й у період розмноження, коли виробники виходять із постійних місць свого перебування на мілководні ділянки водойм, якщо паводок низький, або ж у заплаву - при високих паводках.

Нереститься сом у прибережних ділянках водойм серед заростей рослин, а також у заплавах рік у період паводка, відкладаючи ікру на підмитих корінь верби, верби, очерету й інших рослин. У водоймищах він може відкладати ікру на штучні гнізда, виготовлені, як відомо, з корінь верби, осокора, пирію, а іноді зі старої соломи й виставлені для нересту інших риб. За допомогою таких гнізд його неважко розводити в ставкових господарствах. У природі перед нерестом виробники сома також улаштовують примітивні гнізда. Нерестяться соми в досвітні годинники при температурі води 16-28е (у травні - червні) на глибинах до 2,5 м. Ікра сома відразу ж після запліднення стає клеєнням, обволікається пухким шаром слизу, виділюваної ікринками. Тому кладки ікри сома по зовнішньому вигляді дуже подібні із кладкою ікри жаби й відрізняються від них тільки кольором: у сома вона світліше. Плідність самок сома зі збільшенням їхніх розмірів збільшується. Наприклад, у самок довжиною 68-237 см кількість ікринок коливалося від 11,8 тис. до 1380 тис. штук. Ікру сом відкладає за один прийом. Окремі особини сома нерестяться вже у віці трьох років. Основна ж маса його виробників бере участь у розмноженні в більше старшому віці.

Росте сом досить швидко, особливо на першому році життя. Під кінець року його довжина може перевищувати 30 див. У наступні роки темп росту сома трохи сповільнюється. Сом - найбільш великий хижак серед риб прісноводних водойм. До хижого способу життя він переходить рано. Личинки в перші дні життя харчуються за рахунок жовткового мішка. На сьомий-восьмий день личинки майже повністю вичерпують запаси жовткового мішка й починають полювати на водяних клопів і планктонних рачків. Мальки сома при довжині тіла 3-5 см поїдають ікру й личинок верховодки, мальків бичків. Пізніше вони полюють на дорослих бичків, в'юнів і молодь інших риб, їдять п'явок і личинок комах. Дворічні й старші особини харчуються різними рибками, у більшості випадків малоцінними в промисловому відношенні (йоржі, бички, плотва, червоноперка, густера, й ін.), а також раками, жабами. Під час нерестового ходу риб сом може полювати за ними. Наприклад, у травні під час нерестового ходу дунайського оселедця найбільш великі соми харчувалися винятково нею.

Навесні, перед нерестом, сом підходить у прибережну частину водойми й навіть у заплави рік, де посилено годується, припиняючи харчування на час нересту й відновляючи його незабаром після розмноження. До кінця серпня - початку вересня він інтенсивно годується, а з настанням осінніх холодів припиняє харчування, що триває в нього до початку весняного паводка.

Родина тріскові (Gadidae)

З риб цієї великої родини переважно морських мешканців лише один вид – минь пристосувався до перебування в прісних водах й, мабуть, тому своїм способом життя він сильно відрізняється від інших прісноводних риб.

МИНЬ – Lotta lotta (Linne).

Минь має подовжене тіло, попереду циліндричне, позаду - сплощене. Голова маленька з випнутими очами. Рот із закругленими щелепами має ряд дрібних зубів. На нижній губі по центрі є добре розвинутий вусик. Спинний плавець подвійний: передній – короткий, задній – довгий і доходить майже до хвостового. Анальний плавець також довгий й облямовує низ задньої половини тіла. Хвостовий плавець закруглений. Луска ледве помітна тому, що шкіра покрита товстим шаром слизу.

Спина, боки й плавці чорно-зеленого кольору. Протягом усього року минь тримається дна. На поверхню води він ніколи не піднімається, веде нічний спосіб життя.

Дослідами встановлено, що минь погано бачить, хоча може розрізняти кольори.

Статевої зрілості минь досягає на третьому-четвертому році життя. Нереститься взимку в грудні-лютому при температурі води близько 0 °С. Ікра плаваюча, плином вона зноситься з місць нересту, розсіюючись по великій акваторії. Розвиток зародка триває до весняного повіддя – квітня-травня. До цього часу багато ікри гине, оскільки вона стає легким видобутком риб, що харчуються взимку. Очевидно, тому минь дуже плідний. Наприклад, у верхів'я Дністра самка довжиною 28 см мала понад 140 тис. ікринок.

ЛІТЕРАТУРА

1. Веселов Е.А., Определитель прісноводних рыб фауны СССР, - М: Просвещение, 1977 – 238 с.

2. Колюшев І.І., Короткий визначник риб Закарпатської області УРСР, - Ужгород: Видавництво УжДУ, 1949 – 33 с.

3. Берг Л.С., Рыбы пресных вод СССР и сопредельных стран ч.ІІ., -1949г.

4. Куркин Б.М., Я. Щербуха, Любительское рыболовство, Урожай, 1977, - 240 с.

5. Владыков В., Рыбы Подкарпатской Руси и их главнейшие способы лова, Ужгород, - 1926.

6. Жизнь животных том 4 часть 1, Москва 1971, - 656 с.

7. Павлов, Фауна України том 8, - К: Наукова думка, 1980 – 350с.

8. Оманни Ф., Рыби, - М: Мир, 1975 – 192 с.

9. Otakar Štěpánek, Vrezkovỳ atlas rŷb, Obojživelnikov, A. Plazov, -Bratislava: Slovenské pedagogické nakladatelstvo, 1986, 240 st.

10. Власова Е.К., Материалы по ихтиофауне Закарпатья, - Л: Издательство Львовського государственного университета, 1956.

11. Botta Istvan, A hasai halakrol, Mezőgazdasági Kiadó, Budapest, 1985 ü 88 ct.

12. Берг Л.С., Рыбы пресных вод СССР и сопредельных стран, ч. I-II-III, 1948, 1949, 1950.

13. Жадин В.И., Жизнь пресных вод, т. III, 1950.

14. Коненко А.Д., Гидрохимия малых рек УССР, Киев, 1952.

15. Кононов В.А., Рыбы Закарпатской Украины /Рыбный журнал, № 7, 1946.

16. Костомаров В.С., Воды Подкарпатской Руси и их значение для рыбоводства, / Сборник