113403 (Педагогіка як наука про виховання)

1. Педагогіка як наука про виховання. Предмет педагогіки та її основні категорії. Народна педагогіка : принципи ,зміст , методи і форми виховання

Педагогіка – це сукупність теоретичних і прикладних наук, що вивчають процеси виховання, навчання і розвитку особистості людини. Предметом педагогіки є дослідження законів і закономірностей педагогічних явищ і процесів, теоретичне обґрунтування змісту, принципів, методів і форм навчання та виховання, вивчення передового педагогічного досвіду і створення на цій основі педагогічної теорії, розробка педагогічної техніки. Народна педагогіка – галузь педагогічних знань і досвіду народу, що проявляється у домінуючих серед нього поглядах на мету, завдання, засоби і методи виховання та навчання. О. В. Духнович у підручнику “Народна педагогія на користь вчиліщ і вчителів сільськіх” вперше вводить термін “народна педагогіка.

2. Методологічні засади педагогіки

Методологія науки – це вчення про принципи, методи і форми наукового пізнання. Методологічна основа – це науковий фундамент, з позиції якого дається пояснення основних педагогічних явищ і розкриваються їх закономірності. Розрізняють такі її рівні:

а) вищий рівень - філософський;

б) другий рівень – опора на загальнонаукові принципи, форми, підходи до відображення дійсності.;

в) третій рівень – конкретна наукова методологія;

г) четвертий рівень – дисциплінарна методологія, що стосується частини науки.

д) п’ятий рівень – методологія міждисциплінарних досліджень.

Компонентами методологічних рівнів є загальні закони філософії; закони логіки, закономірності психології; закони педагогіки; методи дослідження; вчення класиків педагогіки.

3. Структура педагогіки, її зв’язки з іншими науками. Завдання педагогіки

Структура педагогіки відображає зв’язки і відносини, що склалися в ході історичного розвитку різних галузей педагогічних знань, визначає місце кожної з педагогічних наук, її роль для педагогічної практики. До педагогічних наук належать:

Загальна педагогіка, вікова педагогіка, професійна педагогіка, історія педагогіки, методика викладання, шкільна гігієна. Педагогіка пов’язана з такими науками як філософія, соціологія, етика, естетика, психологія, анатомія і фізіологія людини, логіка та ін.

Завдання педагогіки : вдосконалення змісту освіти, розробка нових засобів навчання, підготовка підручників, комп’ютеризація, виявлення шляхів посилення виховної ролі уроку, вдосконалення змісту і методики виховання, вдосконалення політехнічної підготовки учнів, їх професійної орієнтації і підготовки до праці.

4. Течії зарубіжної педагогіки. Їхні методологічні основи

В зарубіжній педагогіці багато різноманітних течій:

1. філософські напрямки: екзистенціалізм, що проповідує вирішальну роль внутрішніх, спонтанних запитів; неотомізм, що пропагує ідеї над розуму і Бога, закликає до виховання духовності; прагматизм, що вважає необхідним засвоєння знань тільки в процесі практичної діяльності; неопозитивізм, що абсолютизує роль природничих наук;

2. психолого – педагогічний напрямок: експериментальна педагогіки, психоаналіз (неофрейдизм);

3. соціальний напрямок: педагогіка ноосфери, нового мислення. 5. Особистість. Індивідуальність. Розвиток і формування особистості.

Особистість – людина, соціальний індивід, що поєднує в собі риси загальнолюдського. суспільно значущого та індивідуального – неповторного. Розвиток людини – це процес становлення і формування її особистості під впливом зовнішніх і внутрішніх, керованих і некерованих факторів, серед яких цілеспрямоване виховання і навчання відіграє провідну роль. Напрями розвитку особистості: анатомо – фізіологічний (ріст і розвиток організму), психічний (розумовий розвиток, формування психіки), соціальний (набуття соціальних якостей). Фактори розвитку особистості: спадковість, середовище, виховання.

Формування особистості – це становлення людини як соціальної істоти, яке проходить в результаті впливу середовища і виховання на внутрішні сили розвитку. Можна виділити три види формування особистості: стихійне, цілеспрямоване, самовиховання.

6. Виховання як провідний фактор розвитку і формування особистості

Виховання в розвитку і формування особистості людини виконує такі функції:

- організовує діяльність, в якій розвивається і формується особистість;

- підбирає зміст для розвитку і формування особистості;

- усуває впливи, які можуть негативно позначитись на розвитку і формуванні особистості;

- ізолює особистість від несприятливих для її розвитку і формування умов.

Виховання не тільки визначає розвиток, а й само залежить від розвитку, воно постійно спирається на досягнутий рівень розвитку. Виховання формує особистість, веде за собою розвиток, орієнтує на процеси, які ще не дозріли, але перебувають у стадії становлення.

7. Роль спадковості і середовища в розвитку і формуванні особистості

Спадковість – це відновлення у нащадків біологічної подібності. У спадковість передаються: тип нервової системи, деякі безумовні рефлекси (оборонний, орієнтовний), конституція тіла, зовнішні ознаки та власне людські задатки (високоорганізований мозок, задатки до мови, ходіння у вертикальному положенні, до окремих видів діяльності).

Середовище – все те, що оточує дитину від народження до кінця життя, починаючи з сім’ї, ближнього оточення і кінчаючи середовищем соціальним, в якому вона народжується і яке створює умови для її розвитку і виховання. У середовищі людина соціалізується, соціалізація – процес двобічний. З одного боку індивід засвоює соціальний досвід, цінності, норми, з другого – активно входить у систему соціальних зв’язків і набуває соціального досвіду.

8. Рушійні сили і закономірності розвитку особистості

Рушійними силами розвитку особистості є такі внутрішні і зовнішні суперечності: асиміляція і дисиміляція; збудження і гальмування; емоційна сфера (задоволення і незадоволення, радість і горе); спадкові дані і потреби виховання; рівень розвитку особистості і її ідеал, потреби особистості і її моральний обов’язок; домагання особистості і її можливості.

До закономірностей розвитку особистості належать:

- розвиток особистості має наслідувальний характер;

- особистість людини розвивається під впливом середовища;

- людська особистість розвивається внаслідок впливу на всі сторони її психіки;

- людина розвивається в діяльності;

- зміна особистості вимагає зміни ставлення до неї. 9. Роль діяльності, активності і спілкування в розвитку і формуванні особистості.

Діяльність – важлива форма прояву активного ставлення людини до оточуючої дійсності. На анатомо – фізіологічний, психічний і соціальний розвиток особистості впливають такі види діяльності: ігрова, навчальна, трудова, спортивна, художня і громадська.

Спілкування – один з універсальних способів вияву групової форми буття людей. Залежно від характеристик партнерів спілкування може бути різних видів: особистість – особистість, особистість – група, особистість – колектив, група – група, колектив – колектив. За змістом воно може бути ділове (формальне) і особисте (неформальне).

10. Вікова періодизація розвитку особистості

Вікова періодизація – це поділ цілісного життєвого циклу людини на вікові відрізки (періди), що вимірюються роками. В педагогіці шкільний вік поділяють на :

- молодший шкільний вік (6-7 до 11-12 років;

- середній шкільний вік (підлітковий) ( від 12 до 15 років)

- старший шкільний вік (юнацький) (від 15 до 18 років).

Кожній віковій групі властиві певні анатомо – фізіологічні, психічні і соціальні властивості, які називають віковими властивостями.

У кожній групі є значні індивідуальні відмінності, які визначаються природними задатками, різними життєвими умовами і вихованням дитини. Ці особливості називають індивідуальними. До них належать також акселерація – випередження в фізичному і психічному розвитку своїх однолітків і ретрадація – значне відставання дитини від своїх однолітків.

11. Зарубіжні теорії розвитку і формування особистості

Серед зарубіжних теорій розвитку особистості виділяють:

- соціологізаторську, яка вважає вирішальним у розвитку особистості її соціальне оточення;

- біологізаторську, яка вважає вирішальним у розвитку особистості її спадкові дані;

- конвергенції, яка зводить два фактори, біологічний і соціальний з перевагою біологічного у розвитку особистості;

- теорія біхевіоризму, яка розглядає поведінку людини як механічні реакції організму на стимули оточення, ігноруючи свідомість;

- теорія психоаналізу (фрейдизм), яка вважає рушійною силою поведінки людини свідомі і несвідомі біологічні потяги та інстинкти. 12. Мета виховання, її об’єктивний характер. Ідеал національного виховання.

Мета виховання – сукупність властивостей особистості, до виховання яких прагне суспільство. Мета виховання має об’єктивний характер і виражає ідеал людини в найбільш загальній формі. Загальною метою виховання є всебічний і гармонійний розвиток дитини.

Головною метою національного виховання на сучасному етапі є передача молодому поколінню соціального досвіду, багатства духовної культури народу, його національної ментальності, своєрідності світогляду і на основі формування особистісних рис громадянина України, які включають в себе національну самосвідомість, розвинуту духовність, моральну, художньо – естетичну, правову, трудову, фізичну, екологічну культуру. розвиток індивідуальних здібностей і таланту.

Ідеал – уявлення про зразок людської поведінки і стосунків між людьми, що виходять із розуміння мети життя. Ідеал національного виховання ґрунтується на двох цілях: служіння Богові і своїй нації.

13. Основні напрямки всебічного розвитку особистості, їхні завдання

Основними напрямами всебічного розвитку особистості є:

- моральне виховання – формування в учнів моральних понять, поглядів, виховання моральних почуттів, вироблення моральної поведінки;

- розумове виховання – озброєння учнів знаннями, формування наукового світогляду, формування умінь і навичок;

- трудове виховання – ознайомлення учнів з науковими основами сучасного виробництва, практична і психологічна підготовка до праці, підготовка до свідомого вибору професії;

- естетичне виховання – формування естетичних понять, поглядів, переконань, виховання естетичних смаків, розвиток творчих здібностей;

- фізичне виховання – виховання здорової зміни, підготовка до захисту Батьківщини, до фізичної праці.

Кожна складова виховання, виконуючи свою особливу роль, служить водночас досягненню єдиної мети. 14. Програма виховання.

Програма виховання – це короткий виклад основних положень і цілей діяльності навчально – виховного закладу по вихованню учнів за весь період їх навчання. Програма будується на основі загальної мети виховання. це ряд послідовних цілей, які досягаються в ході реалізації конкретних завдань і змісту виховання. Провідні завдання виховання школярів викладені в Державній національній програмі “Освіта”, до яких належать:

- формування національної свідомості, любові до рідної землі;

- поваги до старших, до історії і культури свого народу та інших народів;

- виховання духовної культури особистості, утвердження принципів вселюдської моралі;

- формування творчої, працелюбної особистості

- забезпечення повноцінного фізичного розвитку, зміцнення здоров’я

- формування правової, екологічної культури

- розвиток індивідуальних здібностей і талантів.

15. Мета виховання у зарубіжній педагогіці

У сучасній зарубіжній педагогіці передбачаються такі цілі виховання:

- виховання законопослушної людини, яка визнає моральні цінності та правові норми і дотримується їх;

- виховання “саморегулюючої” особистості, реалізація кожною людиною закладених у ній природних задатків;

- виховання гуманіста, формування в особистості людських якостей, вміння встановлювати контакти з іншими людьми, розуміти себе і інших людей;

- підготовка до виживання, об’єднання з іншими людьми заради захисту життя на Землі.

16. Загальна характеристика логіки і методів науково – педагогічного дослідження

Наукове дослідження – це особлива форма процесу пізнання, систематичне цілеспрямоване вивчення об’єктів, в якому використовуються засоби і методи науки і яке завершується формулюванням знання про досліджуваний об’єкт.

Є такі методи науково – педагогічного дослідження:

- метод педагогічного спостереження;

- метод бесіди;

- метод інтерв’ю;

- метод анкетування;

- метод експерименту;

- метод вивчення шкільної документації і учнівських робіт;

- метод рейтингу;

- метод узагальнення незалежних характеристик;

- метод психолого – педагогічного тестування;

- соціометрія;

- математичні методи6

- моделювання

- реєстрація;

- ранжування.

17. Процес виховання, його специфіка, структурні елементи, рушійні сили

Виховання – це система виховних заходів, спрямованих на формування всебічно і гармонійно розвинутої особистості. Специфічним для нього є двосторонній характер, багатогранність завдань і змісту, трудність розкриття внутрішнього світу дитини, багатство форм і методів, неперервність, тривалість у часі (людина виховується все життя).

Структурними елементами процесу виховання є: мета, зміст, завдання, форми, методи і засоби, його результати і корегування результатів.

Рушійними силами виховного процесу є сукупність суперечностей, вирішення яких сприяє просуванню процесу виховання до нових цілей. Це такі суперечності: між необ-меженими можливостями розвитку людини і умовами соціального життя; між зовнішніми впливами та внутрішніми прагненнями; між впливами сім’ї, школи, громад-ськості, вулиці; між організованим впливом школи і стихійним впливом оточення; між окремими впливами вчителів, між усвідомленням учнем своїх прав і обов’язків. 18. Етапи процесу виховання. Управління процесом виховання.

Етапами процесу виховання є:

- виділення конкретних рис і властивостей особистості, які передбачається виховати;

- вивчення вихованця і діагностика – проектування його особистості на основі зразка – ідеалу;

- засвоєння вихованцем виділених рис і властивостей;