70407 (Культурологія)

ПИТАННЯ ДО ЕКЗАМЕНУ

1.Актуалізація проблематики культурологічних знань та їх характер.

2.Предмет і завдання культурології

З.Категорії культурології.

4.Етимологія слова культура.

5.Історичний аспект розвитку поняття культура.

6.Поняття мови і класифікація мов культури.

7.Семіотика та герменевтика-науки що вивчають мови.

8.Основні функції культури.

9.Структурологічна модель культури.

10. Духовна культура.

11. Матеріальна культура.

12.Елітарна культура. Масова культура

13.Субкультура. Контркультура/ Маргінальна культура

14. Культура і цивілізація

15. Схід - Захід: протистояння чи діалог культур

16. Культура людини як засіб інтеграції людини в соціальну сферу..

18. Наука і техніка: еволюція взаємовідношень.

17. Мораль і моральність.

18. Культурні регулятиви: звичаї, стандарти, стереотипи, норми..

19.Добро і зло основні поняття моральних стосунків.

20.Моральні кодекси.

21.Право як система соціокультурних норм.

22. Політика і політична культура. .

23.Феномен віри, міфологія і магія.

24.Релігія як форма культури.

25.Основні теорії походження релігій.

26.Класифікація релігій: племінні, національні, світові.

27.Неорелігії.

28.Вплив релігії на архітектуру, музику та образотворче мистецтво.

29.Економіка і економічна культура.

30.Техніка та поняття „техносфери".

31.Наука як поняття. Структура науки.

32.Функції науки.

33.Інституалізація науки.

34.Техніка - людина - оточуюче середовище.

35.Критерії науковості.

36. Художня культура як поняття.

37.Художня діяльність та її види.

38.Художній образ.

39.0сновні теорії походження мистецтв.

40.Тема, ідея та форма в мистецтві.

41.Художня картина світу.

42.Види мистецтва, жанри та історичні типи:

43.Призначення та функції політичної культури.

44. Типи політичної культури.

45.Особливості політичних культур західного і східного типів.

46.3міст правової культури: правосвідомість, правомірна поведінка, і правомірне мислення.

47.Основні проблеми екологічної культури.

48.І.В.Вернадський та його вчення про біосферу та ноосферу.

49.Естетична культура та основні її елементи: естетична свідомість, естетичне пізнання .естетична діяльність.

50.Пошуки істини за „законами краси"

51.Поняття систематизації та класифікації культур.

52.Теорія „ідеальних типів". М.Вебера.

53.Лінгвістична класифікація культур (МГ.Левін, Н.М.Чебоксаров.)

54."Матріархальний"та „патріархальний" типи (Й.Я.Бахофен, Л.Фробеніус).

55. Аполлонічні" та „діонісичні” типи культур (Ф.Ніцше).

55.Хвильова теорія руху суперсистем (П.Сорокін).

56.Концепція культурно-історичних типів (М.Данилевський , О.Шпенглер)

57. Захід - Схід провідна проблема культурології

58.Критерії визначення належності до західного та східного типу культур (за Шейнісом).

59.Концепції поняття цивілізації.

60.Техногенна цивілізація та її характерні риси.

61. Культурна динаміка.

62.Поняття часу в соціокультурній динаміці.

63.Історична зміна духовних фаз та етапів, пов’язаних зі зміною основних типів соціальності.

64. Культурний застій.

65. Занепад та деградація культури.

67.Основні фактори культурної динаміки: інновації, наслідування, дифузія.

68. Людина з позицій культурології.

69.Проблема сенсу людського життя!

70.Чому освіта розглядається як частина культури?

71. Типологія потреб людини: потреба у спілкуванні., потреба у творчості, потреба у відчутті глибоких коренів .прагнення пізнання у оволодінні світом, прагнення до уподібнення, пошук об’єкта вшанування.

72.Елітарне та масове мистецтво.

73.Семантика та семіотика мистецтв.

74.В чому заключається сенс професійної культури.

75.Основні теоретичні завдання культурології.

76. Традиція в культурі.

77. Етнічна ідентифікація та проблема міграції у сучасному світі.

78. Цивілізація і особистість..

79. Еволюційна модель соціокультурної динаміки.

79.Теорія культурних кругів (А.Тойбі).

80.Теорія культурних циклів (О.Шпенглер).

81.Теорія хвильових моделей.(М.Д.Кондратьев, П.Сорокін)

82. Роль часу в культурі.

83.Динамічні характеристики мистецтва.

84. Стиль як лексема.

85. Що означають поняття „архетип", „менталітет" та „національний характер".

86. Поняття національної культури та її структура (національний характер, національний менталітет, національна свідомість, мистецтво - показник досягнень нації).

87. Як мораль впливає на культуру спілкування?

88. Ідеї О.Шпенглера та їх вплив на розвиток культурології.

89. Культурні регіони за класифікацією ЮНЕСКО. Загальна їх характеристика.

90.Типи взаємодії культур в процесі їх спілкування.

1. Актуалізація проблематики культурологічних знань та їх характер

Культурологія як інтегративна соціогуманітарна наукова дисципліна є необхідною складовою професійної підготовки фахівців, оскільки пошук і прийняття адекватних рішень і їхня реалізація вимагають сьогодні урахування й аналізу всього комплексу соціо-культурних факторів.

Стратегія будь-якої діяльності завжди базується на інтегративному гуманітарно орієнтованому знанні. А культурологія як наукова дисципліна, позбавлена ідеологічного аспекту, дає цілісне і принципово нове бачення проблеми взаємодії людини зі світом, будучи при цьому методологічною основою такого знання.

Культурологічна теорія розкриває широкі можливості і для прогностичного моделювання соціокультурних процесів як глобального, так і регіонального рівня, керування багатьма сферами соціокультурної практики, діяльності груп, колективів, організацій і т.д. Оволодіти вмінням оптимального керування соціокультурним розвитком можна лише ґрунтуючись на знанні про системні, структурні, функціонуючі і динамічні властивості культури.

Науково-технічні революції роблять суспільства надзвичайне динамічними системами, стимулюючи радикальні зміни соціокультурних зв'язків і форм людського гуртожитку. У сучасній культурі присутній яскраво виражений пласт інновацій і норм, що постійно трансформують культурну традицію. Ускладнення соціокультурного життя, що супроводжувалося ламанням традицій, стрімке, всеохоплююче поширення масової культури обумовлюють значні масштаби сучасної кризи особистості.

Комплекс перерахованих вище причин стимулював до розуміння культурологічного знання як загальної формі існування культури, породженої на стику культурфілософії, культурпсихології, соціології культури, культурної і соціальної антропології, етнології, історії культури і т.д., що відбиває загальні основи різноманітних факторів культури, визначає порядок їхнього системоутворення і взаємодії як форми існування, складає зміст орієнтовної основи рішення життєвих задач, визначає способи поведінки у різних ситуаціях соціокультурної практики. Унаслідок цього культурологія здобуває справді світоглядний і виховний характер.

Формування культурологічних знань

Знання, будучи компонентами будь-якої діяльності, зокрема навчальної, не є відокремленим елементом цілеутворення. У їх основі лежать конкретні вміння, які відбивають як професійні, так і життєві завдання. Спеціаліста необхідно навчити користуватися знаннями у складі вмінь, адекватних завданням, з якими він матиме справу у своїй професійній діяльності.

Зупинимося на проблемі формування культурологічних знань та вмінь.

Суттєвою властивістю будь-яких умінь є узагальненість. У дослідженнях поняття “узагальнені вміння” трактується як інтелектуальні вміння. “... категорію вмінь, гнучких за своїми властивостями і таких, які легко переносяться у нові обставини, націлених на розвиток інтелектуальних здібностей ... , можна назвати узагальненими вміннями” [ 3, с. 5] . Г.Щукіна вказує, що інтелектуальні вміння “мобільні, рухливі, варіативні, безвідмовно діють у будь-яких ситуаціях і на будь-якому предметному матеріалі” [ 4] .

Відсутність у сучасній науковій практиці загальновизнаних критеріїв і засад для диференціації культурологічних умінь, невизначеність їх належності до якоїсь певної групи суттєво утруднює їх педагогічне використання. До культурологічних умінь зараховують ті, які певною мірою забезпечують виокремлення й аналіз культурологічних фактів, можливість орієнтації у проблемах і явищах освітньо-культурної сфери. Зокрема, це уміння концептуально моделювати соціокультурні події, явища, об’єкти; будувати судження про життя суспільства і використовувати їх для прийняття рішень; систематизувати факти культури; пояснювати культурні феномени та їх роль у людській життєдіяльності; оцінювати досягнення культури; визначати духовні детермінанти культурних прагнень тієї чи тієї історичної епохи; виокремлювати духовне ядро формування художньої, релігійної, наукової картини світу; аналізувати тенденції й особливості культурних феноменів; систематизувати символічні позначення, які використовуються для інформаційного обміну між суб’єктами; аналізувати культурні феномени як засоби комунікації.

Основні властивості культурологічних умінь

Здійснений аналіз вихідних положень щодо сутності поняття ”вміння” дозволяє визначити основні властивості культурологічних умінь: а) це складні інтелектуальні вміння, яким притаманна широка варіативність; б) полем їх застосування є соціокультурна та освітня сфери; в) це узагальнюючі способи оперування соціогуманітарними знаннями, поняттями, уявленнями в різноманітних умовах пізнавальної і практичної діяльності, пов’язаної з осмисленням культурно-освітніх явищ і вирішенням професійно-педагогічних проблем; г) вони інтегруються в різноманітні види діяльності (культурно-освітню, соціальну, екологічну, організаційно-управлінську, економічну, техніко-технологічну тощо); ґ) вони активно впливають на духовний та інтелектуальний потенціал особистості.

Необхідність формування спеціаліста, що володіє саме такими вміннями, підтверджує думка засновника і лідера гуманістичної психології Абрахама Маслоу, який у своїй останній новаторській праці “Новые рубежи человеческой природы” зазначив, що сьогодні набагато сучаснішим є погляд Геракліта на світ не як на статичний стан, а як на потік, рух. Отже, сьогодні потрібен новий тип людини, влучно названий А. Маслоу Гераклітовим. Така людина здатна жити і діяти у невпинно змінюваному світі, впевнено і сміливо зустрічати будь-яку непередбачувану ситуацію [5].

Бурхливе накопичення фактів, знань, методик, винаходів, досягнень, яке нині зростає у геометричній прогресії, з такою ж швидкістю стає неактуальним. Це означає, що проста трансляція знань, використання перевірених, традиційних, але застарілих методів навчання і виховання є неефективним навіть попри думку, що нове є добре забуте старе. Виникає нагальна потреба у підготовці спеціаліста, який не відчуває дискомфорту у швидко змінюваних умовах, упевнено дивиться у завтрашній день, здатного на імпровізацію, сміливі і виважені дії у непередбачуваній ситуації при глибокому усвідомленні своєї відповідальності й обов’язку. А відтак потрібні конструктивні перетворення змісту, форм і методів професійної підготовки у вищій школі, переорієнтацієя на продуктивність: уміння вести проектну, дослідницьку діяльність; здійснювати культурологічний аналіз явищ оточуючої дійсності на основі системи культурологічних знань та вмінь, детермінованих гуманістичними культурно-освітніми орієнтаціями. Вирішення означених завдань забезпечується наданням культуровідповідності змісту освіти, тобто:

- витіснення культуромісткими наукомістких освітніх технологій, які не виправдали себе як основа методології освіти;

- створення, культивування нових творчих культуровідповідних компонентів освіти через такі форми як різноманітні творчі майстерні, наукові товариства, ділові ігри, вільні дискусії тощо замість передачі готових зразків;

- перенесення акценту з пояснення і передачі готових знань на виявлення і розширення пізнавальних інтересів студентів, систематизацію індивідуально значущих знань у процесі продуктивної діяльності, тобто практичне застосування знань;

- подолання “знаннєвої” домінанти у навчальному процесі, переведення знань у ранг вторинного продукту як засобу саморозвитку особистості, виведення на перший план творчих способів, схем, моделей професійної діяльності;

- запровадження відповідної системи управління, здатної за допомогою демократичних способів створити умови для забезпечення культуровідповідності освіти.

Вирішенню таких найбільш актуальних завдань професійної підготовки значною мірою сприяє формування культурологічних умінь майбутнього спеціаліста. В узагальненому сумативному вигляді культурологічні вміння визначаються як такі, що забезпечують розуміння і осмислення феноменів культури, їх ролі у людській життєдіяльності, володіння способами освоєння, присвоєння, збереження і передачі соціально-культурного досвіду, базисних цінностей культури, вміння оцінювати досягнення культури в історичному і цивілізаційному контексті їх розвитку, здатність до діалогу як способу ставлення до культурних феноменів, набуття досвіду освоєння національно-культурних здобутків.