154692 (Регіональний туризм на прикладі Черкащини), страница 5

Податкові пільги не є новими з погляду світової практики. В усіх країнах ЄС, наприклад, серйозна увага приділяється розробці податкової політики, що стимулювала б розвиток підприємництва в готельному секторі економіки. В зв'язку з цим застосовується диференційований розмір ПДВ, який коливається від 5,5% у Франції, до 10% в Ірландії. Висококласними же готелями цей податок сплачується в стандартному розмірі і варіюється в різних країнах від 12% в Іспанії, до 22% в Данії. Так, в Італії розмір пільгового податку становить 9%, тоді як повна ставка для п'ятизіркових готелів -19%. В Іспанії пільгова ставка податку встановлена 6%, для чотирьох- і п'ятизіркових готелів -12%. В інших країнах з могутньою туристичною індустрією, наприклад, в Ізраїлі - підприємства, що приймають іноземних туристів, взагалі не обкладаються ПДВ. У Єгипті така податкова пільга розповсюджується на підприємства, які обслуговують іноземних туристів упродовж 10 років.

Використовуючи міжнародний досвід, доцільно впроваджувати диференційовані ставки ПДВ (у т. ч. стандартну, знижену та підвищену ставки) залежно від зірковості готельних підприємств і питомої ваги іноземних гостей, типів і категорій підприємств ресторанного бізнесу, а також пільги податкового характеру для малих підприємств

Таким чином, досвід багатьох країн показує, що успіх розвитку туризму безпосередньо залежить від підтримки з боку держави. Різні державні програми стимулювання в'їзного туризму передбачають пільги в оподаткуванні, спрощення прикордонно-митного режиму, створення сприятливих умов для інвестицій, надання пільгових позик і кредитів для національних підприємців, збільшення бюджетних асигнувань на розвиток інфраструктури, рекламу на зарубіжних ринках, підготовку кадрів. Застосування в Україні подібних заходів на законодавчому рівні прискорить розвиток індустрії гостинності і туристичної галузі загалом, а також стане ефективним способом формування позитивного міжнародного іміджу нашої держави.

Актуальним нині є створення студентських готелів (хостелів). Аналіз досвіду діяльності молодіжних готелів у зарубіжних країнах, зокрема в Росії, дає змогу говорити про перспективи розвитку мережі хостелів в Україні. Одночасно досвід інших країн також свідчить, що молодіжне хостельне господарство доцільно розвивати паралельно з екскурсійною діяльністю, а також дитячим, молодіжним і сімейним туризмом. Саме ці групи туристів найчастіші відвідувачі та споживачі послуг костелів.

Координаційну, консультаційну та фінансову допомогу для розвитку мережі хостелів мають надати такі організації, як Державна туристична адміністрація України, Державний комітет у справах сім'ї та молоді, Український національний комітет молодіжних організацій, Міністерство туризму АР Крим, координаційні ради з питань молодіжної політики обласних державних адміністрацій, а також Київська та Севастопольська міські державні адміністрації.

Останнім часом інтерес до Інвестицій в готельну інфраструктуру і з сторони як Заходу, так і Сходу значно посилився; в Держтурадміністрацїї пройшли переговори з партнерами з Іспанії, Австрії, Туреччини, Саудівської Аравії й Інших країн.

На нашу думку, Державна туристична адміністрація повинна долучитися до розвитку готельної справи за допомогою наступних заходів:

• забезпечення участі делегацій українських готелів у міжнародних професійних виставках;

• видання офіційного довідника засобів розміщення, де за підсумками регіональної інвентаризації буде приведена найповніша інформація про готелі, санаторії, пансіонати, будинки відпочинку в Україні;

• створення в Інтернеті електронної біржі працевлаштування;

• формування бази даних про туристичні фірми і готелі, місця їх розташування, послуги, ціни, вивчення і прогнозування попиту, створення постійно діючої Інтернет-виставки інвестиційних готельних проектів.

Реалізація цих та інших заходів сприятиме подальшому розвитку готельного господарства, створенню умов для інтеграції вітчизняних готелів у міжнародні готельні мережі, формуванню та розвитку мереж і незалежних підприємств готельного господарства в Україні.

3. Державна підтримка розвитку туризму в Україні

Останні декілька років розвиток туризму в Україні проголошується стратегічним пріоритетом національного розвитку. Відповідно до цього держава зробила багато кроків з інституційного, інформаційного, нормативно-правового забезпечення розвитку туризму в Україні.

У 2002 році створена Державна туристична адміністрація України (ДТАУ), що має права державного комітету. На цей орган центральної влади покладено розробку та впровадження державної політики підтримки туризму в Україні. При ДТАУ створена національна рада з туризму. Низка державних підприємств (наприклад ДП „Національна туристична організація, ДП „Науковий центр розвитку туризму”, та інші) спрямовують свою діяльність на інформаційно-аналітичний та рекламний супровід туристичної сфери України.

Низка законів, указів Президента України, постанов Уряду вже регулюють відносини суб’єктів господарської діяльності (СГД) туристичної сфери як між собою, так і з державою (дивись аналітичне дослідження „Аналіз державної політики підтримки розвитку туризму в Україні”). Практично повсюдно створена державна вертикаль (центральний – обласний рівень) управління та координації туристичною сферою.

Але зрозуміло, що ефективний розвиток туризму в Україні не можливий без повноцінної участі у цьому процесі органів місцевого самоврядування, які безпосередньо, за Конституцією та Законами України, забезпечують життєдіяльність та розвиток територіальних громад. На сьогодні органи місцевого самоврядування вже мають бюджети розвитку (хоча, нажаль поки що, дуже малі). Нарешті, в основному, закінчено поділ майна між державою та комунальною власністю. Органи місцевого самоврядування постійно демонструють наявність місцевої ініціативи та здатність вирішувати складні питання забезпечення життєдіяльності та розвитку територіальних громад. Наявний великий досвід консолідованих дій органів місцевого самоврядування у відстоюванні та просуванні власних інтересів (дії Асоціації міст України (АМУ), спілки „Золоте Перевесло”, інші). Важливим показником реального впливу є довіра населення до представників органів місцевого самоврядування, яка сьогодні (за результатами соціологічних досліджень) значно перевищує довіру до представників органів центральної влади. Тому, залучення органів місцевого самоврядування до впровадження ефективної політики підтримки розвитку туризму на місцевому рівні є обов’язковою умовою успішного розвитку туристичної сфери України в цілому.

Об'єктивно аналізуючи нормативно-правову регуляцію стану галузі туризму в Україні, слід відмітити, що вона активізувалася лише протягом декількох останніх років. Законодавство України про туризм складається з Конституції України, Закону України “Про туризм”, інших законодавчих актів України, що видаються відповідно до них, міжнародних договорів і угод, в яких бере участь Україна.

До сьогодні в Україні було досить чітко вибудовано диференційовану систему органів урядового та неурядового характеру, які фахово займалися цим питанням. Так, Законом “Про туризм” встановлено, що державна політика у галузі туризму визначається Верховною Радою України. Центральним органом державної виконавчої влади в галузі туризму був Державний комітет України по туризму (на сьогодні - ліквідовано), повноваження якого визначалися цим законом та положенням, що затверджувалося Кабінетом Міністрів України. Державний комітет України по туризму реалізував державну політику в галузі туризму і ніс відповідальність за подальший його розвиток; брав участь у підготовці проектів законодавчих та інших нормативних актів з питань туризму. Місцевими органами державної виконавчої влади в галузі туризму є відповідні структурні підрозділи у складі органів державної виконавчої влади в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, які підпорядковані цим органам влади та Державному комітету України по туризму. Для координації діяльності міністерств і відомств України в галузі туризму створено Національну раду по туризму, яка є позавідомчим колегіальним органом.

Всі плани, програми та проекти щодо розвитку туристичної індустрії повинні бути максимально зорієнтовані не тільки на створення належних умов для туристів, а й на забезпечення високого комфорту проживання корінних жителів регіону. Іншими словами, розвиток туристичної галузі треба розглядати як фактор стабілізації місцевих ринків праці та розширення зайнятості населення.

Серед інших питань, які регулюються відповідними урядовими організаціями, є й такі, які, наприклад, розробка першочергових кроків у реалізації Основних напрямів розвитку туризму в Україні, схвалених Указом Президента України від 10.10.1999 р. постановою Кабінету Міністрів України “Про заходи щодо подальшого розвитку туризму” (від 29.04.1999 р.) Ряду центральних органів виконавчої влади дано доручення “організувати облаштування мережі міжнародних транспортних коридорів об’єктами туристичної інфраструктури, залучення інвестицій та одержання кредитів для розвитку туристичної індустрії”.

Окремо слід сказати про роботу Асоціації туризму України. Вона на сьогодні є головною ланкою в тій системі, яка була наведена вища, займає провідне місце серед урядових та неурядових організацій. Об’єднуючи організації відповідного профілю на місцях, Асоціація значно полегшує роботу, намагаючись скоординувати їх роботу. Прикладом таких організацій може бути Львівська організація розвитку туризму, Асоціація “Трускавецькурортосервіс”, Одеський регіональний центр сприяння розвитку туризму “Регіон-туризм”.

Висновок

Стратегічною метою розвитку туристської індустрії України є вихід її на світовий рівень туристських послуг. Основними передумовами для цього виступають: географічне положення, наявність природного, історико-археологічного туристського потенціалу, політична стабільність та економічне зростання, конкурентноздатність туристських послуг. Якщо перші чотири умови в теперішній час у державі забезпечені, то дві останні гальмують входження національного туризму в міжнародний туристський простір.

Порівнюючи світовий досвід в організації туризму з сьогоднішнім станом його в Україні, треба констатувати, що між ними існує значний розрив. Так в перші роки незалежності, Україна стала в основному виїзною країною, що деформувало структуру і баланс туризму. Був продемонстрований у міжнародних відносинах новий феномен: при низькому ВВП на душу населення спостерігався виїзний масовий туризм її громадян за кордон, щороку не менше 6 млн. чол., переважно з комерційно-торгівельною метою.

У світовій практиці туризм відіграє значну роль в забезпеченні розвитку соціально-економічних процесів у країні та є важливим елементом її загальної стратегії. Значна роль туризму полягає в розвитку зовнішньої діяльності — це один із напрямків участі України в міжнародному поділі праці, як фактор розвитку зовнішньої торгівлі, як один із елементів, що формують імідж держави у фінансових і політичних колах світу.

Якщо розглядати туризм як внутрішній фактор, він являє собою: джерело валютних надходжень до бюджету; засіб здійснення структурних зрушень в господарстві країни за рахунок появи на ринку конкурентоспроможних послуг; залучення в обіг індиферентних ресурсів (природно-кліматичних, історико-археологічних, культурно-побутових та ін.); вирішення соціального питання розширення ринку робочих місць і за рахунок цього зменшення безробіття в цілому та особливо в регіонах зі слабо розвинутою промисловістю.

Зміни в житті світового суспільства, викликані соціально-економічними факторами і технічним прогресом у XX столітті, суттєво трансформували соціальний статус людини, тобто підвищився рівень життя, скоротився робочий час і зріс обсяг вільного часу. Але в той же час і зросли психологічні навантаження на людський організм, підвищилась інтенсивність ритму життя і праці, погіршився екологічний стан навколишнього середовища. В таких неоднозначних умовах відбувається трансформація людських ціннісних орієнтацій, зростає потреба у вільному часі та активному відпочинку, що є невід'ємним елементом суспільного життя поряд з матеріальним благополуччям. Зважаючи на ці фактори, туризм є тією сферою діяльності, яка здатна частково задовольнити вище наведені потреби суспільства, і в той же час він є найбільш високорентабельною галуззю економіки в розвинутих країнах світу, оскільки представляє собою цілу індустрію, що включає в себе окрім готельно-ресторанного господарства, транспорту і зв'язку цілу систему інших галузей та сфер діяльності, що обслуговують туристську індустрію (торгівля, промисловість, соціальна інфраструктура, індустрія розваг тощо), що мають шанс розвиватись за рахунок туризму.

На наш погляд туризм в Україні повинен розглядатись Урядом, як один із важливих чинників стабільного і динамічного збільшення надходжень до бюджету, збільшення ВВП на душу населення, позитивного впливу на стан справ у багатьох сферах діяльності, особливо це стосується в'їзного туризму, тому що на сьогодні створені принципово нові умови для розвитку туризму у зв'язку з відкритістю території України для відвідування іноземними туристами і прагненням країни інтегруватись у ЄС.

Список використаної літератури

1. Закон України „Про туризм” вiд 15.09.1995 № 324/95-ВР із змінами та доповненями/ Верховна Рада України. – К.: Парламентське видавництво, 2003. – 20 с.

2. Державна програма розвитку туризму на 2002-2010 роки // Урядовий портал (www.kmu.gov.ua).

3. Кирей В. Зелений туризм – не тільки відпочинок, а й важлива галузь економіки// Черкаський край, - №24 від 29 березня 2006р.

4. Ковальова В. Важкий шлях інвестора // Готельний і ресторанний бізнес, - №5, - 2002.

5. Левковська Л.В. Туризм та готельний бізнес в Україні: стан і перспективи розвитку// Трибуна, - №5-6, - 2003,- с.38-39.

6. Лихоманкова О.В. Стан і перспективи регіонального розвитку туризму в Україні// Актуальні проблеми економіки,-№6(36),-2004,-с.149-155.

7. Мунін Г., Зінов'єв Г. Сільський туризм – перспективний напрямок розвитку туристичної індустрії україни//Трибуна, - №1-2,- 2003,- с.42-43.

8. Уніят А., Альховіцька О. Перспективи розвитку ринку готельних послуг в Україні: світовий досвід та вітчизняна практика // Вісник ТАНГ - №5-2, - 2005 – с. 257-265.

9. Шульгіна Л. Тенденції розвитку українського туризму: географічний та мотиваційний аспекти динаміки попиту// Вісник ТАНГ, - №5-2, - 2005, -с.186-192.

10. Агафонова Л., Агафонова О.. Туризм, готельний та ресторанний бізнес: ціноутворення, конкуренція, державне регулювання: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / Київський ун-т туризму, економіки і права. – К.: Знання України, 2002. – 352 с.

11. Туризм в Україні. Статистичний бюлетень, - К.:Державна туристична адміністрація України, - 2004.