144486 (Українська культура. Архітектура Росії XVIII-XIX століття), страница 4

Принциповий: для розвитку типу палацової будівлі крок зроблений в Петергофі, першою із заміських резиденцій Петра (де дерев'яний будиночок у високої природної тераси з'явився ще в 1704 році). Тут виникло продовження і розвиток композиції будівлі в зовнішньому просторі, що поступово розросталося до розмаху найграндіозніших ансамблів західноєвропейського бароко. Первинна ідея - палац над обривом з гротом і фонтанами під ним, сполучений з морем прямим каналом - належить Петру I, що підтверджують його власноручні накидання. Пізніше з такою ж широтою задуму був затіяний палац в Стрельне (закладений в 1720 році Н. Мікетті), де симетричний водний сад з каналом по осі будівлі, ще до того, як воно було закладене, розпланував Леблон. Особливо ефектна потрійна аркада, що пронизала посередині протяжний об'єм палацу, через цей відкритий аванвестибюль зв'язане простір нижнього і верхнього парків. Драматична виразність стрельнинського ансамблю, заснована на взаємному проникненні інтер'єру і зовнішнього простору, як би будівлі, що протікає крізь протяжну пластину, утворює, мабуть, точку найближчого зіткнення раннього петербурзького бароко з пізнім західноєвропейським. Декор центральної частини палацу отримав пластичність і просторовий розвиток, що не мають аналогія в архітектурі петровського часу. Тверезий раціоналізм тут відступив.

Архітектурні теми, що виникли в композиції споруд палацового типу, переходили на будівлі цілком утилітарні як Адміралтейство, перебудоване в 1727-1738 рр. архітектором І.К. Коробчастим, Партикулярна верф (1717-1722 рр., І. Маттарнові), Стаєнний двір (1720-1723 рр., Н. Гербель) та ін. Вони ж виникали і на будівлях церков, що отримували цілком світський характер, що цілком відповідало змісту процесу злиття церкви з державною владою, що відбувалося в петровські час. Сухувата раціональність побудови об'єму і ордерної декорації і характер силуету зближували собор і церкву Троїцьку Петропавлівський в Петербурзі не тільки зі світськими палацовими спорудами, але і з такими діловими будівлями, як Адміралтейство.

Всі разом складалися в дуже певний, легко пізнаваний стиль, що з'єднав десь запозичене і своє, традиційне, але і те і інше переробленим відповідно до завдань, які висував час. Тверезий раціоналізм визначав загальну тональність петербурзького варіанту стилю петровського часу. Але ставить питання І. Грабарь: "як могло трапитися, що участь в будівництві італійських, німецьких, французьких, голландських і російських майстрів не привела в архітектурі Петербургу до стилістичної анархії, до механічного збирання воєдино всіх національних стилів, що володарювали на початку XVIII століття у Європі?... Чому Петербург... отримав і до цих пір зберігає свою власну особу, притому особа зовсім не чужоземна, а національне російське?" І. Грабарь зв'язував це перш за все з величезною, вирішальною роллю особи Петра в створенні зовнішності Петербургу і з поступово зростаючою участю російських майстрів, що вчилися у іноземців. Немає сумніву в значенні того і іншого. Проте головною була, звичайно, життєздатність російської архітектурної традиції, відкритої до розвитку, гнучкої, але такої, що разом з тим має міцну загальнокультурну основу. Багато що з того, що визначило новизну петровського бароко, дозріло в процесах її внутрішніх змін, сприйняття інше також було підготовлено її саморозвитком. Традиція виявилася оновленою, але не зруйнованою, не заміненою, в збагаченій чужоземним досвідом, який вона асимілювала.

Російська традиція прорвалася до "всесвітнього і вселюдяного", увійшла до системи загальноєвропейської культури, залишаючись її ланкою, що ясно виділяється, своєрідним. Не тільки тверезий раціоналізм цільових установок і його віддзеркалення в стиленавчанні (простота і ясна обкреслена об'ємів, скупість декору і ін.), але і міцна традиційна основа, що як і раніше задавала характер просторових і ритмічних структур, визначали своєрідність російської в рамках загальних характеристик європейської архітектури XVIII століття. Важливо і те, що нові цінності, сприйняті російською архітектурою, відбиралися на основі критеріїв, пов'язаних із специфічно національним сприйняттям простору і маси, природного і рукотворного. Зміни зовсім не були вигаданими і штучно нав'язаними; їх з необхідністю визначила логіка розвитку історико-культурних процесів.

Сама значність ролі Петра I визначалася тим, що він вірно вгадав не тільки необхідність змін, але і їх плідний напрям. Зумівши піднятися над замкнутістю російської культури, він міг побачити те, що, будучи щеплено їй ззовні, обіцяло прижитися в ній і збагатити її, пов'язуючи зі вселюдським. Прагматик і реаліст, у сфері синтезу культур Петро умів керуватися образними уявленнями, які народжувала його інтуїція. У цьому він слідував логіці і метопу художньої творчості. Любитель і майстер парадоксів Сальвадор Далечіні характеризував першого російського імператора, відзначивши: "Здається, найбільшим художником Росії був Петро I, який намалював в своїй уяві чудове місто і створив його на величезному полотні природи".

Петро, не будучи архітектором, був, мабуть, першим, хто міг би претендувати на особисту приналежність ідей, що здійснювалися в будівництві, тобто на роль автора в сучасному розумінні. У його час вже здійснювалася історично назріла зміна методів діяльності - проектування відособлялося від будівництва, його цикл завершувався створенням креслення. Креслення, проте, сприймалося ще як "зразок", що допускав достатньо вільне тлумачення (як і зразок в старому розумінні, будівля-зразок, або зображення в книзі, з другої половини XVII століття, що розширило сферу зразків). Таке відношення традиційно припускало гнучку динамічність первинного задуму і його анонімність, відчуженість від конкретної особи - учасники будівельного процесу як і раніше рахували себе та мали право відступати від нього або доповнювати його, роблячи "як краще".

Не випадково, що так умовно визначається авторство споруд першої половини XVIII століття, відповідальність за яких часто передавалася з одних рук в інші. Почате одним продовжував, змінюючи по своєму розумінню, інший (так, по будівництву "Верхніх палат" - Великого палацу в Петергофе - змінялися І. - Ф. Браунштейн, Же. - Б. Леблон, Н. Мікетті, М.Г. Земцов, Ф.Б. Растреллі; атрибуція інших крупних споруд того часу, як правило, не менш складна). До того ж за зробленим архітекторами часто є видимими ідеї Петра I (навряд чи можна, наприклад, в творчості Д. Трезіні упевнено відокремити, що належить його індивідуальності від задуманого і передвказаного Петром). У цих умовах і у зарубіжних архітекторів, що приїхали до Росії творчими особами, що склалися, індивідуальність розмивалася, виявлялася підпорядкованою "загально-петербурзьким" процесам стиленавчанню. Анонімність творчості, що зберігалася, була однією з властивостей архітектури петровського часу, що відокремлювали її від подальших періодів розвитку архітектури.

Передумови появи і розвитку класицизму

У 1760-х роках в Росії відбулася зміна архітектурно-художнього стилю. Декоративне бароко, що досягло свого апогею в творчості найбільшого представника цього напряму, - архітектора Ф.Б. Растреллі, поступилося місцем класицизму, швидко затвердженому в Петербурзі і Москві, а потім вже розповсюдився по всій країні. Класицизм (від латів. зразковий) - художній стиль, що розвивається шляхом творчого запозичення форм, композицій і зразків мистецтва античного миру і епохи італійського відродження.

Для архітектури класицизму характерні геометрично правильні плани, логічність і врівноваженість симетричних композицій, строга гармонія пропорцій і широке використання ордерної тектонічної системи. Декоративний стиль бароко перестав відповідати економічним можливостям кола замовників, за рахунок дрібномаєтних дворян і купців, що все розширюється. Перестав він відповідати естетичним переконанням, що також змінилися.

Розвиток архітектури обумовлений економічними і соціальними чинниками. Економіка країни привела до утворення обширного внутрішнього ринку і активізації зовнішньої торгівлі, що сприяло продуктивності поміщицьких господарств, ремісничого і промислового виробництва. Внаслідок чого виникла необхідність зведення казенних і приватновласницьких споруд, часто державного значення. До них відносилися торгові споруди: гостині двори, ринки, ярмаркові комплекси, контрактові будинки, лавки, різноманітні складські споруди. А також унікальні будівлі суспільного характеру - біржі і банки.

У містах почали будувати багато казенних адміністративних будівель: губернаторські будинки, лікарні, тюремні замки, казарми для військових гарнізонів. Інтенсивно розвивалися культура і освіта, що викликало необхідність в будівництві багатьох будівель, учбових закладів, різних академій, інститутів - пансіонатів для дворянських і міщанських дітей, театрів і бібліотек. Швидко росли міста, перш за все за рахунок житлової забудови садибного типу. В умовах величезного будівництва, що розгорталося в містах і поміщицьких садибах, збільшених будівельних потреб, архітектурні прийоми і багатоділові форми бароко, вишукано-складні і пишні, виявилися неприйнятними, оскільки декоративність цього стилю вимагала значних матеріальних витрат і великої кількості кваліфікованих майстрів різних спеціальностей. Виходячи з сказаного, виникла постійна необхідність в перегляді основ архітектури. Таким чином, глибокі внутрішньодержавні передумови матеріального і ідеологічного характеру зумовили кризу стилю бароко, його відмирання і привели Росію до пошуків економічної і реалістичної архітектури. Тому саме класична архітектура античності, доцільна, проста і ясна і разом з тим виразна, послужила еталоном краси, стала свого роду ідеалом, основою класицизму, що формується в Росії.

Архітектура раннього класицизму (1760-1780 рр.)

Для керівництва повсюдною містобудівною діяльністю в грудні 1762 року була установлена комісія про кам'яну будову Санкт-Петербурга і Москви. Створена для регулювання забудови обох столиць, незабаром почала керувати всім містобудуванням в стані. Комісія функціонувала до 1796 року. За цей період нею послідовно керували видні архітектори: А.В. Квасов (1763-1772 р. р); І.Е. Старов (1772-1774 р. р); І. Лем (1775-1796 р. р). Крім врегулювання планування Петербургу і Москви комісія за 34 роки створила генеральні плани 24 міст (Архангельська, Астрахані, Твері, Нижнього Новгорода, Казані, Новгорода, Ярославля, Костроми, Томська, Пскова, Воронежа, Вітебська і інших). Головними містоформуючими чинниками вважалися водні і сухопутні магістралі, адміністративні і торгові площі, що склалися, чіткі межі міст. Впорядкування міського планування на основі геометрично правильної прямокутної системи. Забудова вулиць і площ міст регламентувалася по висоті. Головні вулиці і площі повинні були забудовуватися зразковими будинками, поставлені впритул один до одного. Це сприяло єдності організації вулиць. Архітектурна зовнішність будинків визначалася декількома затвердженими зразковими проектами фасадів. Вони відрізнялися простотою архітектурних рішень, їх площини пожвавили лише фігурні обрамлення віконних отворів, що повторюються.

У містах Росії житлова забудова мала зазвичай один-два поверхи, лише в Петербурзі поверховість піднімалася до трьох-чотирьох. У даний період А.В. Квасовим розроблений проект впорядкування набережної річки Фонтанки. Утворення крізних проїзних набережних і передмостових площ, перетворили Фонтанку у важливу дугоутворюючу магістраль. Для Москви в 1775 році був складений новий генеральний план, що зберігав радіально-кільцеву структуру, що намітив систему площ півкільцем Кремль, що охопили, і Китай-місто. Для розгляду і затвердження проектів приватновласницької забудови в 1775-1778 рр. функціонував спеціальний Кам'яний наказ. У 1760 роках в російській архітектурі все помітніше почали виявлятися риси класицизму. Найпершим проявом класицизму був проект “Розважального будинку" в Оранієнбауме (нині не існує). Складений архітектором А.Ф. Кокоріним і так званий Ботний будинок А.Ф. Віста (1761-1762 р. р) у фортеці Петропавлівській.

У цей період в Росії працювали відомі архітектори: Ю.М. Фельтен і К.М. Бланк, італієць А. Рінальді, француз Т.Б. Валлен-Деламонт. Розглядаючи даний період в хронологічній послідовності зведення будов слід зазначити, що класичні форми і ясні композиційні прийоми все більше витісняли надмірну декоративність. Тут необхідно розглянути основні творіння архітекторів, що збереглися до наших днів. Антоніо Рінальді (1710-1794 р. р) - Китайський палац (1762-1768 р. р) в Оранієнбауме. Інтер'єр палацу свідчить про високу художню майстерність архітектора. Примхливі контури палацу гармонували з навколишньою парковою композицією, з штучним водоймищем і красиво оформленою рослинністю. Середовище парадних приміщень одноповерхового палацу особливо виділяються величавою красою - Великий зал, Овальний зал, зал Муз. Китайський кабінет з елементами убрання, Стеклярусовий кабінет. Павільйон Катальної гори (1762-1774 р. р) триповерховий павільйон, що добре зберігся, з колонадами обхідних галерей на другому і третьому поверсі. Павільйон в Ломоносові єдине нагадування, що збереглося, про народні розваги. Мармуровий палац (1768-1785 р. р) відноситься до унікальних явищ Петербургу і Росії, завдяки багатоколірному облицюванню фасадів. Триповерхова будівля розташована на ділянці між Невою і Марсовому полемо і має П-образную композицію з крилами, створюючими досить глибокий парадний двір. Палац в Гатчині (1766-1781 р. р) складає триповерховий з прохідній галерей, внизу основний корпус доповнений п'ятигранними шести ярусними видовими баштами і дугоподібні двоповерхові крила, що охоплюють парадний двір. Після передачі палацу царевичеві Павлу (1783 рік) був перебудований усередині і доповнений замкнутими каре по кінцях первинної композиції В.Ф. Бренна.

Стримана пластика фасадів комплексується благородством місцевого каменя - світло-сірого пудостського вапняку. Парадні інтер'єри розташовані на другому поверсі, з них найбільш значними були: Білий зал, Аванзал, мармурова їдальня та інші. Палац був зруйнований в роки фашистської окупації. Нині реставрується. Окрім вказаних вище А. Рінальді збудував декілька православних храмів, особливістю яких є поєднання в одній композиції знов затвердившого ще в період бароко п'ятиглавія і високої багатоярусної дзвіниці. Штучне використання класичних ордерів, по ярусне їх розташування на дзвіницях і делікатне планування фасадів свідчить про стилістичну дійсність художніх образів, що відповідає ранньому класицизму. Крім монументальних будівель А. Рінальді створив ряд меморіальних споруд. До них слід віднести Орловські ворота (1777-1782 р. р); Чесменська колона (171-1778 р. р) в Пушкіні; Чесменський обеліск в Гатчині (1755-1778 р. р). Установа Академії Мистецтва в 1757 році зумовила нових архітекторів, як росіян, так і іноземних. До них відноситься той, що приїхав з Москви А.Ф. Кокорінов (1726-1772 р. р) і запрошений з Франції І.І. Шуваловим Ж.Б. Валлен-Деламонт (1729-1800 р. р). До творінь вказаних архітекторів слід віднести палац Г.А. Демідова. Особливість палацу Демідова - чавунна зовнішня тераса і чавунні сходи з маршами, що дугоподібно розходяться, сполучають палац з садом. Будівля Академії Мистецтва (1764-1788 р. р) на Університетській набережній Васильєвського острова. У будівлях простежується виразність стилю раннього класицизму. Сюди слід віднести головний корпус Педагогічного інституту Герцена. Північний фасад Малого Ермітажу; Будівництво великого Гостиного двору, зведеного на закладених по контуру цілого кварталу фундаментах. А.Ф. Кокорінов і Ж.Б. Валлен-Деламонт створювали в Росії палацові ансамблі, які відображали архітектуру паризьких особняків, готелів із замкнутим парадним двором. Прикладом цьому міг служити палац І.Г. Чернишева, що не зберігся до наших днів. В середині XIX століття на його місці біля Синього моста був зведений архітектором А.І. Штакеншнейдером Маріїнський палац. У цей же період розвернув велику будівельну діяльність архітектор Ю.М. Фельтон. Його творчість формувалася під впливом Ф.Б. Растреллі, а потім він почав творити в рамках раннього класицизму. Найбільш значними творіннями Фельтена є: будівля Великого Ермітажу, Александрівський інститут, розташований поряд з ансамблем смільного монастиря. Будівля інституту з трьома внутрішніми дворами добре зберегла свій первинний вигляд, що відповідає ранньому класицизму. Найдосконаліший твір Ю.М. Фельтена - це огорожа Літнього саду з боку набережної Неви (1770-1784 р. р). Вона створена при творчій участі П.Е. Егорова (1731-1789 р. р); залізні ланки викували тульські ковалі, а гранітні стовпи з фігурними вазами і гранітний цоколь виготовили путиловські каменотеси. Огорожу відрізняє простота, дивовижна пропорційність і гармонія частин і цілого. Поворот російської архітектури у бік класицизму в Москві найяскравіше виявився у величезному ансамблі Виховного будинку, спорудженому в (1764-1770 р. р), недалеко від Кремля на березі Москви річки за задумом архітектора К.І. Бланка (1728-1793 р. р). У підмосковній садибі Кусковий К.І. Бланк в 1860 році звів імпозантний павільйон “Ермітаж". У відповідність з виникненням і розвитком класицизму на зміну регулярній французькій системі садово-паркового мистецтва приходить пейзажна (англійська система), така, що розповсюдилася в Західній Європі і перш за все в Англії.

Архітектура суворого класицизму (1780-1800 рр.)

Остання чверть вісімнадцятого сторіччя ознаменувалася великими соціально-історичними подіями (закріплені за Росією Крим і північне узбережжя Чорного моря). Швидко розвивалася економіка держави. Формувався всеросійський ринок, ярмарки і торгові центри. Значно розвивалася металургійна промисловість. Розширювалася торгівля з середньою Азією і Китаєм. Активізація економічного життя сприяли кількісному і якісному зростанню міст і поміщицьких садибах. Всі ці явища знайшли помітне віддзеркалення в містобудуванні і архітектурі. Архітектура російської провінції характеризувалася двома особливостями: більшість міст отримали нові генеральні плани. Архітектура міст, особливо міських центрів, формувалася на основі прийомів суворого класицизму. Разом з типами будівель, відомими раніше, в містах почали будувати нові споруди. У містах оборонних споруд, що ще зберегли сліди, вони в результаті здійснення нових планів все більше зникали, і цих міст набували містобудівні риси, властиві більшості російських міст. Розширилося садибне будівництво, особливо на півдні Росії і в Поволж’ї. При цьому вироблялася система розміщення різних господарських будов залежно від природних умов. У провінційних садибах знатних власників, панськими будинками були кам'яні споруди палацового типу. Парадна архітектура класицизму з портиками стала уособленням соціального і економічного престижу. У даний період видатними архітекторами Росії були створені архітектурні творіння, що є надбанням не тільки Росії, але і всього світу. Деякі з них, а саме: Баженов Василь Іванович (1737-1799 р. р) - будівництво Великого Кремлівського палацу і будівлі колегій на території московського Кремля. Не дивлячись на те, що видатний задум здійснений, не був його значення для долі російської архітектури було велике, перш за все, для остаточного затвердження класицизму як основного стилістичного напряму в розвитку вітчизняної архітектури. Створення в підмосковному селі Царіцино заміської царської палацово-паркової резиденції. Всі будови ансамблю розташовані на пересіченій місцевості, частини якої сполучені двома фігурними мостами, завдяки чому склалася єдина, незвичайно красива панорама, що не має аналогів в історії архітектури. Будинок Пашкова (1784-1786 р. р), нині стара будівля Бібліотеки В.І. Леніна, що складається з трьох різних частин, силуетна композиція будинку, що вінчає пагорб, що озеленює, є і до цих пір однією найдосконалішою роботою всього російського класицизму кінця XVIII століття. Завершенням творчості Баженова був проект Михайлівського замку в Петербурзі (1797-1800 р. р). Замок був збудований без участі архітектора будівельником, що управляє, був В.Ф. Бренна який вніс істотні зміни до трактування головного фасаду. Козаків М. Ф.: Петровський палац - зовнішності палацу він додав яскраво виражений національний характер, ансамбль Петровського палацу - видатний зразок гармонійного архітектурного синтезу класичних принципів і російського національного живопису. Будівля Сенату в Московському Кремлі - ротонда Сенату визнана в архітектурі російського класицизму кращим парадним круглим залом і є першим в Росії прикладом композиції подібного типу. Цей зал - важлива ланка в розвитку російського класицизму. Церква Пилипа Митрополита (1777-1788 р. р). Була використана класична російська композиція стосовно православного храму. У другій половині 18 століття ротонда почала утілюватися в архітектурі російського класицизму при створенні культових будівель, вона ж була використана при споруді мавзолею Баришникова під Смоленськом (1784-1802 р. р). Голіцинська лікарня (нині перша міська лікарня Пірогова). Будівля Університету (1786-1793 рр.). Будівля Університету постраждала в 1812 році і була відтворена із змінами в 1817-1819 рр.