132613 (Психологічні принципи та методи діагностики самосвідомості), страница 3

Висновки до розділу 1

Свідомість - це вища форма відображення світу, властива тільки людині. Маючи багатокомпонентну структуру, свідомість є, одночасно , єдиним цілим. Самосвідомість є частиною свідомості, а точніше її особливою формою. Самосвідомість припускає виділення людиною самої себе, свого Я від навколишнього світу. Самосвідомість - це усвідомлення людиною своїх дій, почуттів, думок, мотивів поведінки, інтересів, свого положення в суспільстві. Вона виступає й у формі індивідуальної й у формі соціальної самосвідомості. Самосвідомість рефлексивна, з її допомогою людина оцінює себе, своє місце в житті і суспільстві, свої вчинки.

«Я-концепція» - це сукупність всіх уявлень людини про себе, сполучена з їхньою оцінкою.

Різні вчені, як вітчизняної, так і зарубіжної психології по-різному трактували і описували феномени самосвідомості, але найбільш послідовна концепція самосвідомості сформована В.В. Столін. У відповідності з трьома видами активності, він виділив три рівні в розвитку самосвідомості: органічний, індивідуальний і особистісний.

На рівні біологічного індивіда (організму) активність суб'єкта визначена системою «організм - середовище», має насамперед руховий характер і викликається потребами в самозбереженні, нормальному функціонуванні, фізичному благополуччі.

На рівні соціального індивіда активність людини підпорядкована іншій потребі - потребі в приналежності особистості до спільноти, у визнанні його цією спільністю.

На рівні особистості активність суб'єкта викликається перш за все потребою в самореалізації - в праці, любові, спорті і т. д. - і реалізується за допомогою орієнтації на власні здібності, можливості, мотиви. Тому в «Я-образі» провідне місце починає займати диференцююча утворююча «Я-концепції», що забезпечує невипадковість самовизначення особистості. Основою само відношення стає потреба в самоактуалізації; власне «Я», власні риси і якості оцінюються у ставленні до мотивів, виражаючим потребу в самореалізації, що розглядаються як її умова.

Рівнева концепція розвитку самосвідомості (а в цілому всієї особистості), була запропонована Е. Еріксоном. Він виділив п'ять рівнів розвитку самосвідомості, причому етапи формування самосвідомості збігаються з етапами психічного розвитку дитини - становлення його інтелектуальної та особистісної сфер, які розгортаються від народження по підлітковий вік.

Відомий дослідник проблем самосвідомості, І. Кон запропонував рівневу модель «Я-образу», використовуючи поняття установки. «Я-образ» він розумів як установчу систему, в якій установки володіють трьома компонентами: когнітівним, афектним і похідним від перших двох - поведінковим. Нижній рівень «Я-образу» - неусвідомлені, представлені тільки в переживанні установки, які традиційно асоціюються в психології із самопочуттям і емоційним ставленням до себе; вище - усвідомлення і самооцінка окремих властивостей і якостей; потім ці приватні самооцінки складаються у відносно цілісний образ, і нарешті, сам цей "Я-образ" вписується в єдину систему ціннісних орієнтації особистості, пов'язаних з усвідомленням нею цілей своєї життєдіяльності і засобів, необхідних для досягнення цих цілей.

Розділ 2. Експериментальне дослідження самосвідомості особистості за допомогою методів психологічної діагностики

2.1 Особливості дослідження самосвідомості особистості за допомогою методів психодіагностики

В області психодіагностики самосвідомості використовуються основні традиційні класи методик: стандартизовані самозвіти у формі описів і самоописів (тести-опитувальники, списки дескрипторів, шкальні техніки), вільні самоописи з подальшою контент-аналітичної обробкою, ідеографічні методики за типом репертуарних матриць, проективні техніки, включаючі підклас рефрактивних технік [22].

Стандартизовані самозвіти. До цього типу методик перш за все заносяться насамперед тести-опитувальники, що складаються з більш-менш розгорнутих тверджень, що стосуються відношення досліджуємого до самого себе в різних життєвих сферах; почуттів, думок відносно тих чи інших подій або обставин у житті суб'єкта; поведінкових проявів; взаємин з іншими людьми. Спосіб відповіді широко варіює в різних опитувальниках: використовується двох-, трьох-, чотирьох-, п'яти-, семи- альтернативний вибір, вербальна або невербальна згода. До числа найбільш популярних опитувальників відносяться: шкала «Я-концепції» Теннесі, шкала дитячої «Я-концепції» Пірса-Харріса, шкала самоповаги Розенберга.

Незважаючи на методологічну критику опитувальників, вони залишаються основним інструментом у дослідженнях «Я-концепції»; постійно створюються нові опитувальники для специфічних цілей і популяцій [22].

Контрольні списки також є різновидом стандартизованих самозвітів. Від опитувальників їх відрізняє стислість пунктів, аж до окремих прикметників. Найбільш відомий контрольний список прикметників Г. Гоха містить 300 особистісних прикметників, розташованих в алфавітному порядку.

Контрольний список, передбачає вимірювання глобального самовідношення, причому незалежно від його позитивного і негативного полюсів («прихильність до себе» і «неприхильність до себе»). Істотною є наявність шкал «захищаємість» і «самоконфіденціальність».

Списки – відносно зручні діагностичні інструменти, через їх простоту застосування й обробки, проте вони володіють рядом недоліків. По-перше, вони нав'язують суб'єкту оцінку за параметрами, які, можливо, не є значущими для його «Я-концепції», але за якими грамотна людина в принципі може дати оцінку. В результаті може виникати деякий «фантомний» самоопис. По-друге, це винесення категоричних суджень відносно значущих для суб'єкта особистісних параметрів, що стикається з внутрішнім опором. По-третє, як вже показано в дослідженнях Ч. Осгуда і його колег, значення слів володіють крім предметного, денотативного, також і афектним, конотативний значенням. Самоописи спрямовані на вибір прикметників, таким чином, є пов'язаними з самовідношенням і не цілком ясно, який саме аспект - знання про себе або ставлення до себе - в більшій мірі вони виявляють [16].

Шкальна техніка, прикладом якої є семантичний диференціал, також застосовується при аналізі «Я-концепції», і перш за все самовідношення. Розроблено вітчизняний варіант семантичного диференціала стосовно до завдань психодіагностики в психіатричній клініці.

Нестандартизовані самозвіти. Оскільки «Я-концепція» так чи інакше виявляється в будь-якому розгорнутому самоописі (у щоденникових записах, в не стандартизованих відповідях на запитання анкети або інтерв'ю, в листах і т. д.), з'являється можливість застосувати до деякої сукупності текстів процедуру контент-аналізу. На цьому заснований, зокрема, тест двадцяти тверджень на самоставлення.

Оцінюючи нестандартизовані самозвіти із застосуванням контент-аналізу в цілому, треба відзначити, що основна їх перевага в порівняні зі стандартизованими самозвітами полягає в потенційному багатстві відтінків самоопису і в можливості аналізувати самовідношення, виражене мовою самого суб'єкта, а не нав’язане йому мовою дослідження. Це, однак, є і одним з обмежень цього методу - суб'єкт з низькими лінгвістичними здібностями та навичками самоопису опиняється в гіршому стані в порівнянні з людиною, що володіє багатою лексикою і навичками самоопису для передачі своїх переживань. На нестандартизовані самозвіти також впливає стратегія самопрезентації, які повинні враховуватися при інтерпретації результатів.

Ідеографічні методики, засновані на використанні психосемантичних закономірностей, аналізі індивідуальних матриць, при якому простір самоопису і його змістовні осі не задаються апріорно на основі усереднених даних, а виявляються у даного конкретного випробуваного, причому результати інтерпретації інтерпретуються не шляхом співвіднесення з «нормою» , а щодо інших характеристик того ж суб'єкта - також застосовуються в діагностиці «Я-концепції». Відзначимо, що основною трудністю в їх застосуванні є необхідність більш диференційованої системи діагностичних висновків, заснованих на вивченні різноманітних індивідуальних варіацій, що виявляються цими методами. Якщо така дослідницька робота не зроблена, то діагностичне значення тих чи інших варіантів структур свідомості або самосвідомості виводиться зі здорового глузду, що, певна річ, зводить нанівець цінність самої ідеографічної процедури [16; 24; ч27].

Як правило, проективні показники використовуються для аналізу трьох особистих аспектів самоставлення, які в тій чи іншій мірі вислизають при аналізі самозвітів. Мова йде по-перше, про ті несвідомі компоненти самоставлення, які припускають внутрішньоособистісний захист, що не допускає що не допускають це самоставлення до свідомості, по-друге, про «непомічене, ненавмисне самоставлення», яке людина утрудняється адекватно вербалізувати, по-третє, про ту «небажану» самооцінку, котра суперечить соціально-прийнятним зразкам особистості.

Найбільш часто для аналізу самовідношення використовується експресивна проективна методика малювання людини, розроблена К. Маховер. Тематичний апперцептивний тест також відноситься до проективної техніки, що використовуються для аналізу «Я-концепції» та самовідношення зокрема. Відомі також спроби використання для аналізу самовідношення тесту чорнильних плям Роршаха, теста незакінчених речень [25].

Однак дослідження самоввдношення за допомогою проективних технік стикається з цілою низкою методичних і теоретичних проблем.

Перша проблема пов'язана з вибором таких емпіричних індикаторів категорій, які забезпечували б достатню однозначність і надійність при кодуванні індивідуальних протоколів. Велика різноманітність лексичного словника випробовуваних, специфіка індивідуального емоційного забарвлення тих або інших слів або виразів, схильність формальних і змістовних характеристик проективної продукції, впливу експериментальної ситуації роблять процедуру інтерпретації протоколів багато в чому залежною від досвіду та інтуїції інтерпретатора.

Друга проблема використання проективних технік полягає у відсутності простих і валідних критеріїв зіставлення проективних показників самовідношення.

Третя проблема використання проективної техніки полягає в необхідності спеціальних доказів, що та або інша частина проективної продукції або її аспект відносяться саме до самовідношення, а не до інших психологічних характеристик. Особливо гостро ця проблема постає при аналізі експериментальної продукції типу малюнка людини або при аналізі незакінчених запропонованих речень [17].

Опитувальник самовідношення являє собою багатовимірний психодіагностичний інструмент, заснований на принципі стандартизованих самозвітів. Він складається з 62 пунктів у вигляді тверджень типу: «Навряд чи мене можна любити по-справжньому», «Мої гідності цілком переважують мої недоліки», «Іноді я сам себе погано розумію».

У результаті багатьох наукових досліджень було виділено узагальнений рівень самовідношення, описуваний чотирма вимірюваннями: самоповага, аутосімпатія, самоінтерес, очікуване ставлення інших людей. Остання версія опитувальника дозволяє виявити три рівні самоставлення, що відрізняються за ступенем узагальненості: 1) глобальне самовідношення, 2) самовідношення, диференційоване за самоповагою, аутосімпатією, самоінтересом і очікуваним відношенням до себе; 3) рівень конкретних дій (готовність до них) по відношенню до свого «Я» [22].

Методика керованої проекції відноситься до рефрактивних технік - різновиду проективних технік. Основний принцип методика полягає в тому, що випробуваному пред'являють його власний словесний портрет під ім'ям портрета іншої особи, а також портрет його вигаданої протилежності. Досліджуваному пред'являються обидва портрета і пропонується низка питань, конкретний зміст яких може варіювати залежно від завдання діагностики. Інваріантною залишається оцінка минулого, теперішнього і майбутнього зображених у портретах людей.

Методика придатна для використання в умовах психологічного консультування і може давати важливу інформацію про форму і характер самовідношення [13].

Однією з важливих інтегральних характеристик самосвідомості, що зв'язують відчуття відповідальності, готовність до активності і переживання «Я», є якість особистості, що отримало назву локусу контролю. Виявилося, що належність людини до того чи іншого типу локалізації контролю впливає на різноманітні характеристики його психіки та поведінки.

Інструменти вимірювання локусу контролю можуть бути особливо корисні в таких галузях практики, як психопрофілактика, профконсультування і профвідбір, психодіагностичні обстеження, психотерапія та психологічне консультування.

У вітчизняній психологічній практиці найчастіше використовуються три варіанти методик вимірювання локусу контролю: оригінальна шкала Роттера в прямому перекладі на російську мову; опитувальник рівня суб'єктивного контролю (РСК), створена Є.Ф. Бажиним, Є. А. Голинкіной і А. М. Еткіндом в Петербурзькому психоневрологічному інституті ім. В.М. Бехтерєва; опитувальник суб'єктивної локалізації контролю (ОСЛК), розроблений С.Р. Пантелєєвим і В.В. Століним на факультеті психології МДУ [2].

Методика непрямого вимірювання системи самооцінок (НВСС) створена на основі синтезу проективного і психосемантичного підходів до діагностики особистості. Завдяки заміні процедури прямого шкалювання «Я» на непряму оцінку за допомогою шкалювання схематичних зображення стає доступною для діагностики не демонстрована, а справжня переживаюча самооцінка. Таким чином, оригінальна методика НВСС в порівнянні з іншими відомими прийомами діагностики самооцінки має низку переваг:

1. НВСС не тільки вимірює рівень приватних самооцінок, але і дозволяє реконструювати цілісну систему самооцінок людини, а також ієрархію цінностей та особистісних смислів, що стоять за нею.

2. НВСС дає можливість виявляти самооцінку індивіда не тільки в порівнянні «Я» з груповими нормативними стандартами, але також і на основі суб'єктивно значущих індивідуальних шкал самооцінки.

3. Крім приватних самооцінок методика НВСС здатна виявити глобальне емоційно-ціннісне ставлення індивіда до свого «Я» - рівень самоприйняття [20].