118573 (Політична система Аргентини)

ЗМІСТ:

Вступ

Розділ 1. Теоретичні основи становлення політичної системи країни

1.1 Політична система Аргентини: критерії визначення, типологія та структура

1.2 Теоретичні аспекти дослідження політичного режиму Аргентини

Розділ 2. Особливості становлення та розвиток політичної системи Аргентинської республіки

2.1 Політична система Аргентини, та її особливості

2.2 Характеристика основних елементів політичної системи Аргентини

Розділ 3. Політичний режим Аргентини

3.1 Аналіз основних складових політичного режиму Аргентини

3.2 Історія політичних режимів Аргентинської республіки в ХХ ст.

3.3 Еволюція політичного режиму в першому десятиріччі ХХ ст.

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Актуальність теми. Дослідження природи, особливостей становлення політичних систем та режимів є одним із головних завдань сучасної політичної теорії. Актуальність теми дослідження визначається динамізмом розвитку сучасного світу, переходом Аргентини разом з іншими латиноамериканськими країнами до демократії. У цілому Латинська Америка, зокрема і Аргентина була й залишається зразком президентської моделі влади на відміну від Європи, для якої характерна парламентська система. При цьому, на думку дуже багатьох громадян латиноамериканських держав, кращою є та влада, яку очолює видатна особистість.

Історія Аргентини, зокрема в післявоєнний період, свідчить про повсякчасну потребу аргентинського соціуму в реформуванні політичної системи на загальному тлі нестійкості політичних режимів. Це пов’язано з відповідними політико-ідеологічними, демографічними, цивілізаційними, культурними та іншими традиціями. Без об’єктивного дослідження історичної системи і режиму в Аргентині, неможливо зрозуміти причини нестійкості політичного режиму, доволі тривалої відсутності консолідованої партійної системи, що негативно впливало на політичну та соціально-економічну ситуацію в Аргетині.

Актуальність теми також визначається відсутністю цілісного теоретичного дослідження політичної системи та політичного режиму Аргентини. Ця держава, відмовившись від диктаторського минулого, набула досвіду будівництва демократичних інститутів влади. Досвід неоліберальних перетворень у Аргентині показав, що макроекономічна стабілізація ще не свідчить про рівень добробуту і політичну стабільність. Аргентина, які і інші країни Латинської Америки — це унікальний полігон обкатування реформ в політичній та соціально-економічній сфері.

Досвід Аргентини у розбудові поставторитарної політичної системи, набуває значення для державотворення України. Пошук власного оптимального шляху розвитку, розробка ефективної соціальної політики, укорінення демократичних інститутів і нової політичної культури є в сучасних умовах першочерговими завданнями. Позитивний досвід політичних перетворень, здійснених в регіоні, можливо використати в розбудові українського суспільства.

Мета і завдання дослідження. Метою роботи є розкриття особливостей становлення та розвитку політичної системи та політичного режиму сучасної Аргентини.Визначення чинників, які вплинули на формування та розвиток політичної системи і режиму Аргентини.

Реалізація поставленої мети зумовила вирішення наступних завдань дослідження:

• розглянути теоретичні підходи до визначення понять «політична система» та «політичний режим»;

• дослідити особливості політичної системи Республіки Аргентина;

• охарактеризувати політичний режим притаманний сучасній Аргентині;

• проаналізувати період повалення режиму авторитаризму та визначити основні напрямки на шляху до побудови нового поставторитарного політичного режиму;

• проаналізувати політичну ситуацію країни напередодні виборів 2007 р., визначити їх передумови та результати.

Предмет дослідження: становлення та розвиток політичної системи, еволюція політичного режиму Республіки Аргентини після повалення авторитарного режиму та на шляху демократизації країни.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у здійсненні комплексного політологічного дослідження особливостей становлення та розвитку сучасної політичної системи та політичного режиму Республіки Аргентина.

Практичне значення одержаних результатів. Висновки, отримані в ході теоретичного дослідження, дають цілісне уявлення про політичну структуру Аргентини її сучасний політичний режим, його особливості та історію розвитку. Основні положення проведеного дослідження розширюють і поглиблюють наукові знання про політичну структуру та режим Аргентина. Результати дослідження можуть бути використані для подальшого наукового аналізу політичних режимів Латинської Америки та Аргентини, зокрема. Матеріали та положення курсової роботи можуть стати у нагоді студентам в навчальному процесі у вищих навчальних закладах при вивченні курсів з політології, при написанні наукових, курсових, дипломних робіт тощо.

Структура дослідження. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків та переліку використаної літератури, який включає 31 найменування.

Розділ 1. Теоретичні основи становлення політичної системи країни

1. Політична система Аргентини: критерії визначення, типологія та структура

Сучасні політологічні дослідження свідчать, що сфера політичного життя не обмежується відносинами "держава – суспільство". Отже, і терміни "держава", "уряд", "нація" набувають вужчого й інституціонального змісту, оскільки належать до конкретних інститутів, характерних для сучасних західних суспільств.

У середині XX ст. характер дослідження проблем державного управління радикально змінився після введення до наукового вжитку поняття "політична система", яке набуло значного поширення завдяки тому, що охоплює всю політичну сферу суспільства. Іншими словами, поняття "політична система" є ширшим, аніж поняття "державне управління", оскільки стосується всіх осіб і всіх інститутів, які беруть участь у політичному процесі, а також неформальних і неурядових чинників, що впливають на механізми виявлення й постановляння проблем, на генерування та реалізацію рішень у сфері державних відносин.

Під політичною системою розуміють сукупність політичних організацій, норм, відносин, діяльності й свідомості, які забезпечують панування правлячого стану, співіснування з ним інших суспільних груп, уможливлюють окремим суспільним групам виявляти свої інтереси, потреби й суспільну волю через використання загальних суспільно-політичних інструментів волевиявлення [24, 166].

Згідно з Г. Алмондом і Д. Пауеллом, спільним для всіх визначень терміна "політична система" є асоціація її з фізичним примусом у суспільстві, яке конституйоване законодавче. Розвиваючи ці ідеї, Д. Істон писав про авторитарний розподіл цінностей, Р. Дал – про владу, управління й авторитет. Ці визначення передбачають законне право на санкції стосовно тих, хто не виконує "правил гри", встановлених у суспільстві. І хоча політична система не побудована виключно на силових засадах, однак її ставлення до насильства є важливою характеристикою системи. Вони визначають "політичний" компонент поняття. А "система" передбачає взаємозв'язок її складових, а також певні кордони між нею й зовнішнім середовищем. Кордони політичних систем можуть змінюватися. Наприклад, вони розширюються під час війни, коли великі маси населення мобілізуються, а вплив держави на галузі, що в мирний час практично не регулюються, значно посилюється [24, 168].

Структуру політичної системи становлять: політичні відносини; політична організація суспільства (державно-правові органи, політичні партії, політичні рухи, масові суспільні організації, трудові колективи та об'єднання); засоби масової інформації; політичні принципи й норми; політична свідомість і культура.

Політичні відносини. Вони формуються в суспільстві щодо завоювання та здійснення політичної влади. Це – міжкласові, внутрікласові, міжнаціональні та міждержавні відносини; вертикальні відносини у процесі здійснення влади між політичними організаціями (державою, партіями, трудовими колективами); відносини між політичними організаціями та установами (адміністрацією, інститутами).

З політичних відносин виростає політична організація суспільства, охоплюючи його стабільні політичні організації та установи, які здійснюють політичну владу. Їх поділяють на три види: власне політичні організації (держава, політичні партії, політичні рухи); політизовані організації (народні рухи, профспілки); неполітичні організації (об'єднання за інтересами).

Політична організація суспільства. Визначальним елементом політичної організації суспільства, її ядром є держава з усіма її складовими: законодавчою, виконавчою та судовою гілками влади, збройними силами. Будучи головним інститутом політичної системи, держава здійснює управління суспільством, охороняє його економічну, соціальну і культурну сфери. Взаємозв'язок між різними рівнями й гілками державної влади, між державою та громадянським суспільством здійснюють політичні партії – певні групи людей, яких єднають спільні цілі та інтереси. Головним призначенням партій є досягнення державної влади; оволодіння апаратом управління для реалізації соціальних інтересів, які вони представляють; участь у розробці політичного курсу країни та вплив на висування і призначення державних лідерів. Поступово розширюється також впливовість трудових колективів на функціонування політичної організації суспільства [19, 224].

Трудові колективи створені для виконання виробничих завдань, але за певних умов вони можуть стати й політичними суб'єктами. Це відбувається, коли економічні методи вирішення питань стають неефективними і колектив перебирає на себе політичні функції. Для цього він повинен бути спроможний ухвалити самостійне політичне рішення, мати засоби й можливості для його реалізації.

Вирішальну роль у політичному житті суспільства відіграють громадські організації та рухи, які мають на меті вирішення політичних проблем, задоволення й захист потреб та інтересів своїх членів. Кожне з професійних, молодіжних, творчих та інших добровільних об'єднань має статут із чітко визначеними завданнями в межах чинних державних законів.

Засоби масової інформації. Вони є активним і самостійним елементом політичної системи суспільства і в демократичних країнах відіграють роль четвертої влади. Засоби масової інформації – це розгалужена мережа установ, що займаються збиранням, обробкою та поширенням інформації. Вони впливають на регулятивно-управлінську діяльність усіх ланок управління, сприяють реалізації цілей політики, пропагують вироблені політичні й правові норми. Засоби масової інформації намагаються звільнитися з-під державного й політичного диктату, але їхня незалежність не забезпечує нейтральності. Інтереси певних соціальних сил завжди домінують у викладі масової інформації.

Політичні принципи й норми. Їх призначення полягає у формуванні політичної поведінки та свідомості людини відповідно до цілей і завдань політичної системи. Закріплені в Конституції, законах, кодексах, законодавчих актах політичні принципи й норми регулюють політичні відносини, визначають дозволене й недозволене під кутом зору зміцнення правлячого режиму.

Політична свідомість і політична культура. Будучи важливими елементами політичної системи, вони формуються під впливом соціальної та політичної практики. Політична свідомість постає як сукупність політичних ідей, уявлень, традицій, відображених у політичних документах, правових нормах, як частина суспільної свідомості, а політична культура як сукупність уявлень про різні аспекти політичного життя.

Політична культура сприяє формуванню ставлення людини до навколишнього середовища, до головних цілей і змісту політики держави. Значущість політичної культури визначається її інтегративною роллю, яка передбачає сприяння єднанню всіх прошарків населення, створення широкої соціальної бази для підтримки системи влади, політичної системи загалом.

Отже, політична система є субсистемою (елементом) суспільної системи. Остання створює основу для існування політичної системи, визначає спосіб її формування та функціонування. Саме вона визначає основні характеристики політичної системи, сфери її функціонування, можливості розв'язання на рівні політики основних проблем суспільного життя.