Міністерство освіти і науки України

Чернігівський державний педагогічний університет імені Т.Г. Шевченка

Заочне відділення

Кафедра біології

КУРСОВА РОБОТА

ВИКОРИСТАННЯ СУЧАСНИХ ТЕХНІЧНОЛОГІЧНИХ ЗАСОБІВ ПРИ ВИКЛАДАННІ БІОЛОГІЇ В ШКОЛІ

Чернігів – 2007

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. Технічні засоби навчання: класифікація та функції

РОЗДІЛ 2. Характеристика та призначення ТЗН за характером передачі інформації

2.1 Екранні технічні засоби навчання

2.2 Звукові технічні засоби

2.3 Екранно-звукові технічні засоби

2.4 Комп'ютерні телекомунікації

РОЗДІЛ 3. Використання відеоматеріалів з метою систематизації та узагальнення знань учнів

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Використання наочності на уроках біології – один з найважливіших засобів активізації пізнавальної діяльності учнів. Час постійно змінює наші уявлення про них. Якщо декілька років назад ми більше говорили про спостереження за об`єктами в природних умовах, то зараз вчитель має можливість використовувати віртуальний простір для вирішення дидактичних задач.

Поява відеофільмів з різних розділів біології створює умови для більш досконалого та точного сприйняття інформації про живий об`єкт або процеси, які в ньому протікають.

На уроці із застосуванням екранних, звукових, екранно-звукових, мультимедійних технічних засобів важливо, щоб працювали не лише вони, а головне — учень. Слово вчителя — необхідна умова й засіб підвищення дієвості аудіовізуальних посібників, усвідомленого сприйняття й засвоєння їхнього змісту учнями, керування їхньою пізнавальною діяльністю. Вчитель виокремлює основні об'єкти та явища, розкриває їхню сутність, активізує розумову діяльність учнів, установлює зв'язки між змістом аудіовізуальних посібників і темою уроку, підводить учнів на підставі сформованих уявлень до з'ясування складних внутрішніх зв'язків і закономірностей — формування понять.

Мета роботи - охарактеризувати можливості використання технічних засобів навчання при викладанні біології в школі.

Завдання роботи:

1. розглянути класифікацію та функції технічних засобів навчання;

2. охарактеризувати групи ТЗН за характером передачі інформації;

3. проаналізувати використання відео матеріалів з метою систематизації та узагальнення знань учнів.

РОЗДІЛ 1. Технічні засоби навчання: класифікація та функції

Технічні засоби навчання (ТЗН) — обладнання та апаратура, що використовуються в навчально-виховному процесі для підвищення його ефективності.

До ТЗН належать: технічні пристрої (апаратура) та дидактичні засоби навчання (носії інформації), які за допомогою цих пристроїв відтворюються. Класифікувати технічні засоби навчання складно через різноманітність будови, функціональних можливостей, способів подачі інформації [4].

Поширена така класифікація ТЗН:

• за функціональним призначенням:

• передачі інформації (діа-, спі-, графо-, кіно-, мультимедіапроектори, магнітофони, відеомагнітофони, програвачі, диктофони, аудіо-техніка, радіо, телевізори, сучасна комп'ютерна техніка та демонстраційно-моделювальне програмне забезпечення);

• контролю (старі модифікації пристроїв типу АМК-2, сучасна комп'ютерна техніка та контролювальне програмне забезпечення);

• навчання та самонавчання (комп'ютерні навчальні програми — лінійні, розгалужені, комбіновані);

• допоміжні (дошки — традиційні класні, презентаційні, електронні; панелі — рідинно-кристалічні, плазмові; модеми, сканери, принтери, відсокамери, фотоапарати, лазерні указки тощо);

• комбіновані, або універсальні (аудиторій технічні комплекси);

• за принципом будови та дії — механічні, електромеханічні, оптичні, звукотехнічні, електронні й комбіновані;

• за характером впливу на органи чуттів —візуальні, аудіо- та аудіовізуальні;

• за характером подачі інформації — екранні, звукові та екранно-звукові.

У навчально-виховному процесі ТЗН виконують такі функції.

• комунікативну — передача інформації;

• керівну — підготовка учнів до виконання завдань і організація їх виконання (відбір, систематизація, впорядкування інформації), встановлення зворотного зв'язку в процесі сприйняття й засвоєння інформації та корекція цих процесів;

• кумулятивну — збереження, документалізація й систематизація навчальної та навчально-методичної інформації; здійснюється через комплектування та створення фоно- й відеотек, нагромадження, зберігання та передачу інформації за допомогою сучасних інформаційних технологій;

• науково-дослідницьку — перетворення учнем інформації, добутої за допомогою ТЗН, із дослідницькою метою; пошук варіантів використання ТЗН учителем, моделювання змісту й форм подачі інформації. На уроках біології використовують екранні, звукові та екранно-звукові ТЗН [4].

РОЗДІЛ 2. Характеристика та призначення ТЗН за характером передачі інформації

2.1 Екранні технічні засоби навчання

Екранні технічні засоби навчання поділяються на статичні й динамічні, їх іще називають відеограмами, визначаючи як візуальний образ, призначений для подачі навчальної інформації за допомогою проекції (діа-, епі-, стереоскопічної, плоскої, голографічної — для статичного зображення, кінопроекції німого кіно, мультимедійної проекції — для рухомого зображення).

До статичних екранних засобів навчання біології належать діапозитиви, епіоб'єкти, діафільми, транспаранти [7].

Діапозитиви (слайди) — це фотографічні позитивні зображення на прозорій основі (скло, плівка), які розглядаються на просвіт або проектуються на екран.

Діапозитиви бувають чорно-білі та кольорові, озвучені й не озвучені. Розмір кадру діапозитива становить 24x36 мм. Розміщений він у картонній рамці, на якій зроблено відповідний короткий підпис. Висота літер у кадрі — 0,8—2 мм. Підпис під кадром зазвичай не розкриває його змісту, а лише вказує, що на ньому зображено.

До багатьох тем зі шкільного курсу біології розроблено окремі серії діапозитивів, що складаються з 10, 15 чи 20 кадрів. Кожен кадр має свій порядковий номер, однак є інформаційно цілісним, тому вчитель може відбирати окремі кадри й демонструвати їх у будь-якій послідовності, варіювати їх поєднання та кількість залежно від цілей, структури й методики проведення уроку. Проте слід пам'ятати, що найкраще сприймаються 5—10 кадрів незалежно від вікових особливостей учнів.

Серії діапозитивів із біології розроблено в основному для вивчення видової різноманітності організмів або як дидактичний матеріал, котрий можна використовувати на етапах засвоєння та контролю знань учнів.

До діапозитивів за дидактичними можливостями близькі епіоб'єкти. Матеріал для епіпроекції вчитель добирає сам, використовуючи репродукції картин, ілюстрації з книжок, тексти, фотографії, рисунки, схеми, таблиці, діаграми тощо. За допомогою спіпроектора на екрані можна відтворити водночас 2—3 зображення (паралельна проекція), порівняти й проаналізувати їх, продемонструвати самостійні роботи учнів для аналізу всім класом. Епіпроскцію найдоцільніше застосовувати для ілюстрування навчального матеріалу [4].

Діапозитивний фільм (діафільм) —це серія чорно-білих або кольорових діапозитивів, віддрукованих на кіноплівці. Структура зображеного матеріалу передбачає певну послідовність кадрів згідно з методичною ідеєю, закладеною автором. Кадри діафільму доповнюють і розвивають один одного, в результаті чого виходить цілісна розповідь на певну тему. На стрічці зазвичай монтують від 25 до 45 кадрів. Розмір кадру — 18x24 або 24x36 мм. Кадри діафільму, як і кадри діапозитива, мають зоровий ряд та субтитри. Текст у діафільмі відіграє більшу роль, ніж у серії діапозитивів: він розкриває зміст теми, змістові зв'язки, допомагає краще сприйняти зорові образи. Діафільми бувають озвученими й не озвученими. Діафільм можна вважати перехідним наочним засобом навчання від статичного візуального образу до динамічного — кінофільму, оскільки зміна кадрів у певній послідовності показує динаміку якого-небудь процесу або явища. Подібно до кінофільму, в діафільмі одні кадри можуть розкривати зміст теми, а інші — бути монтажними ланками, за допомогою яких глибше розуміється зміст основних кадрів.

Діафільми створено до всіх розділів шкільного курсу біології. Майже всі вони є кольоровими, адже колір полегшує засвоєння біологічного матеріалу.

За побудовою діафільми бувають цілісними й фрагментарними.

Цілісні діафільми зазвичай присвячені невеликим темам або питанням навчальної програми й розраховані на безперервне демонстрування на одному уроці. До таких діафільмів належать: «Отруйні гриби», «Постава школяра», «Причини виникнення шлункових хвороб» та ін.

Фрагментарні діафільми містять матеріал великих тем або питань навчальної програми, й кожний фрагмент висвітлює лише вузьке питання. Так, діафільм «Вищі спорові рослини» складається з трьох фрагментів («Папороті», «Хвощі й плауни», «Викопні папоротеподібні»). Кожен фрагмент розрахований на демонстрування на одному з уроків, присвячених вивченню теми «Вищі спорові рослини» (розділ «Рослини», 6 клас) [12].

За характером зображеного матеріалу, представленого в кадрах, виокремлюють три групи діафільмів: створені переважно на мальованому матеріалі; створені в основному на фотоматеріалі; комбіновані, де здійснено монтаж малюнка й фотографії.

Здебільшого діафільми використовуються як основне джерело інформації під час вивчення нового матеріалу. Вчитель показує фрагмент діафільму (декілька фрагментів, а іноді й весь діафільм) і, не порушуючи логіки викладу навчального матеріалу в діафільмі, пояснює новий матеріал. Діафільми можуть використовуватися й як допоміжний засіб навчання під час вивчення нового матеріалу. За емоційним впливом діафільми значно поступаються кінофільмам, але в поєднанні з ними дають змогу краще ознайомитися з об'єктом, процесом або явищем як у динаміці, так і в статиці. Деякі діафільми, наприклад «Шкідливий вплив куріння, алкоголю та наркотиків на організм людини» (8 клас), «Походження й розвиток рослинного світу на Землі» (6, 11 класи), «Походження й розвиток тваринного світу на Землі» (7, 11 класи), можна ефективно використовувати для узагальнення вивченого матеріалу.

Методичні прийоми роботи з діафільмами різноманітні. Деякі вчителі обмежуються лише читанням субтитрів. Таку методику можна вважати доцільною лише в тому разі, якщо підписи під кадрами, не повторюючи тексту підручника, дають чітку й необхідну для розв'язання завдань уроку інформацію. Під час демонстрування більшості діафільмів учителю слід запропонувати учням порівняти матеріал діафільму з раніше вивченим, спираючися при цьому на особистий життєвий досвід. Пояснення зображення на екрані за допомогою навідних питань забирає більше часу, але воно ефективніше. Вміло поставлені запитання поступово підводять учнів до самостійного розуміння матеріалу й правильних висновків. Виразність читання тексту діафільму вчителем допомагає учням краще зрозуміти його зміст.

Для активізації навчально-пізнавальної діяльності учнів учителеві доцільно ставити запитання під час демонстрування діафільму. Вони мають бути конкретними й спрямованими головне на мобілізацію уваги, уточнення деталей, з'ясування їхньої ролі в розкритті змісту зображуваного. Відповіді учнів на ці запитання також мають бути короткими й однозначними.

Транспаранти (кодопосібники) — це зображення на фоліях (прозорій термостійкій плівці), що виконуються поліграфічним і фотографічним способами або надруковані на принтері чи ксероксі. Розміри кадрів широко варіюють. Максимальні розміри кадрів обмежуються площею столу графопроектора (142x103, 250x250 мм), за допомогою якого вони демонструються.

Транспаранти можуть складатися з одного кадру, серії кадрів, що накладаються один на одного, чи бути змонтованими на неперервній прозорій стрічці завширшки 260 мм і завдовжки до 30 м.

Серії транспарантів зазвичай складаються з 4—6 кадрів. На кожній із плівок зображено частину цілісного об'єкта, окремий етап процесу або явища, що вивчається. Це дає змогу не відразу, а поступово передавати учням інформацію, логічне завершення якої відбувається з накладанням останнього кадру. Демонструванням усіх транспарантів серії можна показати об'єкт, процес чи явище в цілому.

Серії транспарантів бувають трьох видів: призначені для демонстрування способами накладання, зняття або каширування (змішування) [12].

Спосіб накладання дає змогу створити на екрані цілісний образ з окремих частин або відтворити процес чи показати явище в розвитку.

Демонструючи послідовно транспаранти серії, вчитель поступово ускладнює малюнок, уводить нові елементи. Кожен новий транспарант мимоволі привертає увагу учнів, що створює умови для ефективного засвоєння навчального матеріалу.

Спосіб зняття, навпаки, дає змогу поетапно демонструвати частини об'єкта, окремі етапи процесу чи явища. Спочатку вчитель демонструє всі транспаранти серії водночас, що створює на екрані цілісну картину, а потім, знімаючи послідовно окремі транспаранти, спрощує її [6].

Спосіб каширування полягає в тому, що на транспаранті, який містить складний малюнок або схему, закривають більшість деталей непрозорим матеріалом (шторками), а потім, поступово знімаючи прикриття, ускладнюють малюнок, виводять на екран нові елементи.

У шкільному курсі біології серії транспарантів, виготовлених промисловим способом, можна використовувати для вивчення: будови квітки, плодів і насіння; циклів розвитку водоростей, мохів, папоротей, голонасінних, грибів (розділ «Царство Рослини», 6 клас); мітозу, мейозу, ембріогенезу, гаметогенезу (розділ «Універсальні властивості організмів», 10-11 класи); ланцюгів живлення, екологічних пірамід (розділ «Надорганізмові системи», 11 клас). Крім того, ці та інші транспаранти можна використовувати для контролю та перевірки навчальних досягнень учнів.

Застосування прозорої плівки звільняє вчителя від роботи з дошкою. Повернувшись обличчям до аудиторії, він фломастером чи кульковою ручкою може робити відповідні записи й графічні зображення. Найконтрастнішими кольорами для транспарантів (у порядку зменшення контрастності) є синій, червоний, чорний, зелений, жовтий. В одному кадрі слід використовувати не більш як 2—3 кольори. Для текстового матеріалу найкраще вибрати простий шрифт із відношенням ширини до висоти великих літер 1:2 і малих — 1:1,5. Відстань між літерами має дорівнювати їхній ширині, а між рядками — подвійній ширині літери. Найважливіші об'єкти можна виділити контрастними кольорами, рамкою чи збільшенням розміру [4].