Гаївки: «Ой, так-так,

цвіте мак», «Ой, лопнув обруч», «Ой,

зацвіли фіалоньки».

Учениця. Віночком в'ється барвіночок, що розквітає в наших краях як символ життя, свята, символ Великодня. Більшість віночків — святкових купальських, весільних — в українців традиційно барвінкові. У народі живе чудова легенда про походження цієї рослини. Діялось це тоді, коли турки і татари нападали на українську землю. Увійшли вони якось в одне село і винищили там усіх людей. Лише один парубок та дівчина сховалися в лісі, але і їх знайшли бусурмани. Парубка зарізали, а дівчину задушили. Ото з парубочої крові виріс барвінок у лісі, а губами дівчини пролилася чиста вода.

І. Драч писав:

Я пам'ятаю їх, барвінків, навесні,

Цвіли вони, синющі, навісні,

Такі блакитні, буйні, небоокі,

Такі безжальні і такі жорстокі.

Виконується пісня «Несе Галя воду».

Учень. Гарно в лісі влітку. Синіють ніжні келихи лісових дзвоників, червоніють ажурні лісові гвоздики, запаморочно пахне достигаюча малина, в різноголосий спів птахів вплітається мелодійне кування зозулі. Мелодія лісів звучить для нас, як цей чудовий неповторний вальс. Звучить запис співу птахів.

Учениця. Справжнім символом літа можна вважати цвітіння троянди. В усі віки троянда здобувала загальне визнання і захоплення людей. Вона символізувала у них молодість, красу, ласку. З давніх-давен із цією рослиною пов'язувалися різні високі почуття. Народ називав троянду рожою, ружою, рожиною. Червона ружа горіла, Під нею дівчина сиділа. В решеті воду носила І червону ружу гасила.

Жодній квітці не присвячено стільки легенд, поем, віршів, як троянді. Чудова квітка, за міфом, з'явилася з білої морської піни, з якої виринала після купання прекрасна Афродіта.

Рожу, як і чорнобривці, вплітали у вінки, що ними українські дівчата заквітчували свої голови. Ці прекрасні квіти широко використовувалися у весільних обрядах.

Разом з мальвою та півонією — це символи віри, надії, любові.

Учень. Звідки ти взялась така чарівна?

У якій зростала ти сім'ї? Квітко півдня, сонячна царівно, у красі тобі немає рівних, музо й наречена солов'їв. Звуть твоєю матір'ю шипшину. Це вона в ясні, погожі дні виплекала донечку єдину, віддала їй пахощі ці дивній материнські соки весняні. Ти гориш в зеленолистих арках в кришталевих крапельках роси, у садах, у скверах, тихих парках — всюди ти, велична володарка юності, кохання і краси. Виконується пісня «Троянда» композитора А. Горчинського.

Учень. Пізнього літа хлібороби виходять на жнива. По золотистому пшеничному полю пливе комбайн. Сиплеться у кузов машини добірна пшениця — вінець невтомної цілорічної праці хлібороба. Ні з чим не зрівняти запах і смак хліба, пшеничного короваю із золотисто-рум'яною шкуринкою. Низько вклонимося тим людям, які своєю працею самовідданою уквітчують землю, доглядають її, вирощують високі врожаї. На сцену виходить Природа в українському костюмі, у руках — вишитий рушник з короваєм, прикрашеним калиною і червоною стрічкою.

Природа (звертаючись до учасників композиції). Ось вам дарунок від наших хліборобів. їжте на здоров'я цей сонячний золотий коровай та не забувайте, що в кожній крихті його — тепло людської душі, багатоденна клопітка праця! Жнива. Вусаті колоски густі про щось перемовляються статечно, вклоняються сусіду-вітру ґречно, що котить полем хвилі золоті. Струмує спека в сонячній імлі, йде боротьба за хліб святий, великий, щоб коровай рум'яний, сонцеликий мав завжди красне місце на столі.

Флора. А хіба можна уявити хлібне поле без його супутників: волошки, маку, ромашки?

Учень. У народі кажуть: «Очі сині, як волошки в житі». Неповторна барва, своєрідна краса цієї квітки постає в народних уявленнях насамперед на тлі житнього лану і від нього невід'ємна.

Волошка — символ краси, вроди, мрії про щастя, про вірну і взаємну любов.

Існує чудова легенда древніх римлян про цю квітку. Красивий юнак Ціан (латиною — синій) так захопився ніжними польовими квітами, що весь час те й робив, що плів з них вінки і гірлянди. Прикрашений волошками хлопець блукав ланами і ніяк не міг залишити їх, допоки його погляд перетинався з голубими оченятами волошок. Аж якось Флора, в яку був закоханий Ціан, знайшла юнака мертвим. Тоді Флора перетворила його у красиву волошку і люди назвали ці квіти Ціанус.

Учениця. Неповторна краса, рідкісне видовище природи, коли мак цвіте. Рослина ця відома із сивої давнини.

Існує багато легенд щодо походження цієї рослини. То мак виникає з крові убитої людини, то — з крові дракона. Вважалося також, що квітка червоного маку постала як символ поєдинку любові та ненависті: червоні пелюстки — це любов, чорна серцевина — ненависть. У нашого народу колись побутували легенди про те, як українські дівчата-полонянки обпоювали маковими настоянками ординців, ті засинали, а полонянки втікали.

Учень. Мак і волошки в українському віночку з'являються лише в 16—17 ст. То були часи боротьби українського народу за свою незалежність. Кожна родина когось втратила у тій боротьбі і розцвіла пролита кров маковою квіткою у віночку. Квіти маку в українців — символ печалі й туги, волошки — символ прозріння.

Учень. Скромну, милу і чисту ромашку вплели люди у традиційний український віночок, коли переконалися, що вона приносить не лише здоров'я, а й доброту та ніжність, заспокоює серце.

Учениця.

Обіч стежини польової,

Немов ровесниці-сестриці,

Ведуть розмову між собою

Стрункі ромашки яснолиці.

Хор коників дзвінкоголосих Пісні співає їм щосили. їх побілили чисті роси, А сонечко позолотило. Медово пахне тут повітря, Вітрець приносить запах кашки.

Ми линемо на крилах літа У царство білої ромашки. Учениця. Мальовниче диво дарує нам природа, коли цвіте льон. Наче озеро блакитне, зорові не ввібрати його безмежної синяви. Здавна в українців лляна біла пряжа — символ дівчини, а тонка пряжа — символ дівочої витонченості. Тому бути умілою майстринею лляного прядива і ткацтва вважалося не тільки традиційним обов'язком, а й ознакою честі кожної дівчини, доброї господині. Особливе місце серед корисних рослин займає льон у народних веснянках, засівалках. У багатьох українських синів голубі, як льон, очі. Виконується пісня «А льон цвіте синьо-синьо».

Учень. Та приходить журлива пора прощання з літечком. Чарівниця-осінь розвішує на гілках дерев золоті дукати багряного листя. А в кришталево-прозорому небі вже курличуть журавлі. Природа на прощальний бенкет одягає своє невимовно красиве вбрання, милуючи зір грою казкових барв. Звучить мелодія Й. Штрауса «Казки Віденського лісу».

Учень. Ти — в осінньому лісі. Отож роздивись в день погожий на барви казкові: кучеряві дуби в височінь піднялись і ведуть таємничу розмову. В золотистих косинках берізки стоять, мов дівчата зійшлися у коло; пурпуровими кронами клени горять, розпаливши багаття довкола.

Ось калина рубінами грон пломенитьвся в промінні осіннього сонця, і безхмарного неба блакить заглядає крізь крони в віконця.

Учень. Так, прекрасна калина в осінньому лісі, немов заквітчана дівчина. А без верби та калини нема й України.

Учениця. Калина — символ неньки-України. У народі живуть легенди про сміливих дівчат, які заводили у непрохідні хащі загони завойовників, прирікаючи їх на загибель. Саме з крові цих самовідданих патріоток ніби і зросли калинові кущі. Найчастіше з калиною у цвіту порівнюють дівчину, бо «дівчина, як у лузі калина». Згадаймо у Т. Шевченка: Зацвіла в долині Червона калина. Ніби засміялась Дівчина-дитина.

Учениця. Тече вода з-під явора,

Яром на долину,

Пишається над водою

Червона калина.

Пишається калинонька,

Явір молодіє,

А кругом їх верболози

Й лози зеленіють.

Учень. Над Дніпровою сагою

Стоїть явір між лозою.

Між лозою з ялиною,

З червоною калиною.

А калина з ялиною

Та гнучкою лозиною,

Мов дівчата з гаю,

Виходжаючи, співають...

Учениця. Посадила стара мати

Три ясени в полі,

А невістка посадила

Високу тополю.

Три явори посадила

Сестра при долині,

А дівчина заручена —

Червону калину.

Виконується пісня «При долині кущ калини».

Учень. Нахилилися в задумі стиглі грона калини, що завжди символізували мужність і силу народу в боротьбі за національну свободу: «А ми тую калину підіймемо, а ми нашу славну Україну розвеселимо». Виконується пісня «Ой, у лузі червона калина».

Природа. Ще не всі квіти ми вплели в український віночок. У ньому традиційно було дванадцять квіток, і кожна з них — оберіг. Український віночок — знахар душі, бо в ньому є така чудодійна сила, що болі знімає, волосся дівчат береже. Тож плетімо, друзі, завжди ці вінки в наших душах. І нехай це буде вінок прекрасний рідній матінці-Природі. Носімо завжди його з великою повагою і пошаною, бо поки є вона, доти і ми будемо.

ВИСНОВКИ

1. Методика ознайомлення дітей з народознавством ґрунтується на краєзнавчому принципі. Необхідність і доцільність такого навчального предмета обґрунтована можливістю реалізації краєзнавчого принципу у вихованні дітей, який передусім передбачає комплексність, всебічність, доцільність вивчення рідного краю, своєї Вітчизни. Втілення принципу краєзнавства в життя в роботі з ботаніки тісно пов'язане з принципом регіонального підходу в ознайомленні з народознавчим матеріалом. Вікові особливості дітей дошкільного віку не дають змогу їм обійняти весь зміст духовної культури українців, яка має свою специфіку відповідно до кожного етнічного району нашої держави. Відповідно до принципу регіональності дітей потрібно ознайомити з одягом певної місцевості та його назвами, прийнятими у цьому регіоні. Дітей також слід ознайомити з місцевим рослинним світом.

2. Основними формами у роботі є групова з використанням нетрадиційних форм навчання.

3. Використання елементів народознавства на уроках ботаніки розвиває у дітей інтерес не тільки до предмету, але й залучає до творчого пошуку.

4. В роботі представлені розробки проведення 2-х уроків з ботаніки при вивченні теми „Різноманітність покритонасінних та їх охорона”.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Білоус С. Уроки екологічного виховання // Рідна школа. – 1997 - № 6. – С. 70 – 72.

2. Бондар В.І. Теорія, методика, технологія і педагогічна техніка: сутність, зв'язки, взаємозбагачення/ Наукові записки: Збірник наукових статей Національного педагогічного університету ім. М.П. Драгоманова / Укл. П.В. Дмитренко, О.Л. Макаренко. — К.: НПУ, 2000. — 4.1. — 278 с.

3. Бурлака Я.І., Вихрущ В.О. Про форми організації навчальної діяльності школярів. // Рад. школа. — 1984. — № 5. — С. 39 — 44.

4. Волкова Н.П. Педагогіка: Посібник. – К.: Вид. центр „Академія”, 2001. – 576 с.

5. Выбор методов обучения в средней школе. / Под ред. Ю. К. Бабанского. — М, 1981. — 176 с.

6. Горленко В. Ф., Наулко В. І. Народні знання і світоглядні уявлення українців // Рад. шк. — І 991. — № 1.

7. Гузик Н. П., Пучков Н. П. Лекционно-семинарская система обучения. - К., 1979. — 94 с.

8. Гусак Т. Нестандартні уроки: формування відповідального ставлення школярів до учніння. // Рідна школа. – 1999. - № 9. – С.49 – 50.

9. Дьяченко В.К. Общие формы организации процесса обучения. — Красноярск, 1984. — 184 с.

10. Дьяченко В. К. Организационная структура учебного процесса и ее развитие. - М., 1989. - 160 с.

11. Заверуха В., Ратушний М. Зелений розмай. — К.: Веселка, 1978.

12. Зайчекно І.В. Педагогіка: Навч. посібник. – Чернігів, 2003. – 528 с.

13. Кизенко В.І. Педагогічні функції і зміст факультативного навчання в основній школі. // Педагогіка і психологія – 1997. – № 2. – С. 24 – 32.

14. Ковальчук О.В. Українське народознавство: Кн. для вчителя. — К.: Освіта, 1992.

15. Кондратюк А. З вишневого саду. — К.: Молодь, 1991.

16. Краевский В.В. Концепция содержания и личностно ориентированное образование // Химия: методика преподавания в школе. - 2001. - №2 - С. 3.

17. Митник О. Народження нестандартного уроку // Початкова школа. – 1997. - № 12. – С. 11 – 13.

18. Момот Л.Л. Проблемно-пошукові методи навчання в школі. — К., 1985. — 63 с.

19. Педагогіка. / За ред. А.М. Алексюка. – К., 1985. – 295 с.

20. Похила Л.С, Степанюк А.В., Яцук Г.Ф. Народна мудрість та її використання в процесі вивчення біології. — Тернопіль, 1992.

21. Римаренко В.Є. Семінарські заняття в школі. — К., 1981. — 124 с.

22. Савін М.В. Педагогіка. - К.: Вища школа, 1980. - 311 с.

23. Савченко О.Я. Розвиток пізнавальної самостійності молодших школярів. — К., 1982.— 176 с.

24. Сапіга В. К. Українські народні свята та звичаї. — К., 1993.

25. Скуратівський В. Берегиня: Художні оповіді, новели.— К.: Рад. письм., 1987.

26. Фіцула М.М. Педагогіка: навч. посібник. – К.: Вид-во „Академія”, 2000. – 544 с.

27. Форми навчання в школі: Книга для вчителя / За ред. Ю.І. Мальованого. – К.: Освіта, 1992. – 160 с.

28. Ясинська А. Психолого-педагогічні умови організації екологічного виховання старших школярів // Рідна школа. – 2001. - № 3. - С 13 – 15.