115090 (Елементи народознавства при вивченні ботаніки), страница 3

Довголітня світлолюбна водяна рослина. Від грубого повзучого кореневища на поверхню води на довгих черешках піднімаються великі листки та гарні квітки. Листки, які плавають (10—30 см у діаметрі). Квітки великі (12—16 см діаметрі). О п'ятій-шостій годині вечора квітки закриваються й опускаються під воду.

Росте в стоячих і повільно плинних водоймах по всій Україні. Цвіте в червні — серпні. Рослина декоративна, має дубильні та інсектицидні властивості.

У давнину рослину називали здолай-травою. За стародавніми повір'ями, латаття — рослина, яка рятує від нечистої сили. Мандрівники зашивали в мішечок шматочок кореневища й вішали собі на шию, проказуючи заклинання: «Здолай-трава! Здолай ти злих людей: лихого щоб на нас не надумали, поганого не мислили, віджени ти чарівника-наклепника. Здолай-трава! Здолай мені гори високі, долини низькі, озера сині, береги круті, пеньки та колоди. Сховаю я тебе, здолай-трава, біля рвійного серця на всьому шляху та на всій доріженьці». Наші предки своєрідно використовували латаття. Ченці вживали насіння як засіб, що заспокоює нерви, від корчів і запаморочення. Співаки застосовували латаття для зміцнення голосу. Для поліпшення апетиту сушене кореневище підвішували над ліжком хворого. Відваром квіток лікували зубний біль.

Глечики жовті (Nymphar lutea (L.) Smith.)

Загадка.

Стоять глечики на воді,

Вінки в них жовті й золоті.

Латинська назва походить від арабського слова «німфа». У грецькій міфології німфи — це вродливі дівчата, які жили у воді. Увесь день глечики повертають квітки за рухом сонця, надвечір пелюстки починають закриватися й перетворюються на пуп'янок.

Довголітня водяна рослина з товстим повзучим кореневищем. Квітки великі (3—5 см у діаметрі), жовтого кольору. Цвіте в червні-липні. Насіння поширює вода та водоплавні птахи. Рослина декоративна. Кореневищем живляться бобри, водяні пацюки, видри та інші тварини, насінням — водоплавні птахи. Має дубильні, фарбувальні та інсектицидні властивості.

Друга група

Нарцис вузьколистий (Narcissus angustifoliun Curt.,)

Походження наукової назви роду сягає давньогрецької міфології. Один з міфів розповідає про прекрасного юнака Нарциса, якого полюбила юна німфа Ехо. Але Нарцис не відповів на її кохання взаємністю. Від мук нерозділеного кохання Ехо так висохла, що від неї залишився тільки тихий голос. Нарциса ж за його жорстоку байдужість покарали боги Олімпу: він перетворився на квітку.

За іншим міфом, прекрасний Нарцис під час однієї з прогулянок нахилився над струмком напитися і, побачивши у воді своє відображення, відразу в нього закохався. Про все на світі забув Нарцис і все милувався собою, не відходячи від водяного дзеркала. Він уже відчував наближення смерті, але не міг відірватися від свого відображення. Так він і помер, а на тому місці виросла красива біла квітка — квітка самозакоханості та смерті.

Але є більш прозаїчне пояснення походження наукової назви роду Narcissus — від грецького «нарко» — затьмарювати, дурманити (у давній медицині алкалоїди цибулин нарцисів використовували як наркотичний, запаморочливий засіб).

Учені виявили, що серед інших алкалоїдів нарциси містять лікорин — добрий відхаркувальний засіб для лікування хронічних і гострих запалень легень і бронхітів. Таким чином, нарциси належать до арсеналу сучасної наукової медицини.

Нарцис вузьколистий — довголітня трав'яниста цибулинна рослина заввишки 20—40 см. У ґрунті міститься цибулина завдовжки 4—5 см, від якої відходять три-чотири довгі лінійні листки завширшки 5—6 мм. На відміну від листків культурного нарциса білого, вони сизо-зелені, коротші від квітконосної стрілки. На стрілці розвивається одна квітка, рідше — дві-три. Оцвітина біла. Квітки в діаметрі досягають 8 см, мають приємний сильний аромат.

На передгірних рівнинах цвіте в травні, у горах — у червні. Тривалість цвітіння — близько 20 днів.

Росте на гірських субальпійських луках (полонинах), у субальпійських лісах, а також на передгірних вологих луках. Область поширення виду охоплює Альпи, Французьку Юру, Істрію, Тироль, Банат, Карпати, гори північної та західної частин Балканського півострова, Південну Грецію. В Українських Карпатах проходить північна межа ареалу нарциса вузьколистого.

У нас зустрічається тільки на території Закарпаття — відомо кілька місцезнаходжень на хребтах Свідовець, Мармарош-ських Альп, а також у передгірній і низинній частинах області. Утворює високогірну та рівнинну популяції. Широко відомою є «Долина нарцисів» біля села Киреши в Закарпатті — великий масив нарциса вузьколистого.

Підсніжник звичайний (Galanthus nivalis h.)

Загадка.

Я найперша зацвітаю

Білим цвітом серед гаю.

Відгадайте, що за квітка,

Бо мене не стане влітку.

Наукова назва роду, зумовлена сніжно-білим забарвленням квіток, походить від грецького «гала» — молоко й «антос» — квітка.

Рід нараховує близько 20 видів. Вони поширені в Середземномор'ї, Європі, на Балканах, Кавказі, у Малій Азії. На території України ростуть три види.

Найбільш розповсюджений представник — підсніжник звичайний. Це довголітня трав'яниста рослина заввишки 8 — 15 см. Від цибулини (у ґрунті) піднімаються два лінійні темно-зелені, сизуваті листки, між якими розвивається квітконос із білосніжною дзвоникуватою похиленою квіткою. Цвіте на початку та всередині весни, у березні-квітні, а в деяких місцевостях — наприкінці квітня.

Росте підсніжник у широколистяних дубових, дубово-грабових, букових, значно рідше мішаних дубово-соснових, буково-соснових лісах, серед чагарників, на лісових галявинах, узліссях. В Україні в значній кількості зустрічається в Закарпатті, Карпатах, Прикарпатті, трохи рідше на Волино-Подольській і Придніпровській височинах і дуже рідко на Лівобережжі — усього кілька місцезнаходжень у Чернігівській і Полтавській областях.

Квітки підсніжника користуються значним попитом у мешканців великих міст, відірваних від природи. Тому навесні, під час масового цвітіння підсніжників, їх зривають для весняних букетів у величезній кількості. Варварське знищення тисяч квітучих рослин призводить до того, що кількість їх поступово зменшується. Знищення багатьох популяцій охоплює все нові й нові , місцевості, що спричинює значне скорочення ареалу цього виду в Україні. І хоча в деяких місцях підсніжників ще досить багато й вони утворюють у лісах суцільні квіткові килими, усе-таки потрібна охорона ранньовесняної рослини з гарними квітками.

Третя група

Півонія вузьколиста (Paeonia tenuifolia h.)

Довголітню трав'янисту рослину заввишки від 20 до 50 см із шишкоподібно потовщеним корінням у народі називають воронцом, її листки двічі або тричі розсічені на численні лінійно-нитковидні частки. Квітки правильні, одиничні, великі (діаметром до 8 см), з 8—10 криваво-червоними або темно-пурпурними пелюстками. У центрі квітки контрастно вирізняються інтенсивною жовтизною численні тичинки та кілька маточок, з яких після цвітіння розвиваються густо опушені плоди-листянки. Цвіте у квітні-травні. Ареал виду — причорноморсько-передкавказький. На Україні зустрічається на півдні Лісостепу та в степових районах, а також у Криму. Рослина зникає внаслідок витолочування худобою за посиленого випасання, оранки цілинних степових ділянок і особливо в результаті масового збирання для весняних букетів, а також викопування як лікарської рослини та пересадження до квітників.

Рябчик великий (Fritillaria meleagris h.)

Довголітня трав'яниста рослина. У ґрунті міститься мало, не куляста, трохи приплюснена цибулина, що складається з кількох лусочок. Особливо цікаво, що тільки дві з них товсті, м'ясисті, соковиті. Саме вони — своєрідні комори, де зберігаються запаси поживних речовин рослини на поточний вегетаційний період. Служать вони тільки протягом року. Після відцвітання й використання запасів луски зменшуються та всихають. Цього ж року в рослини утворюються дві нові м'ясисті лусочки з новими запасами поживних речовин.

Цибулина рябчика отруйна — у ній міститься алкалоїд імперіалін.

Від цибулини над землею підіймається стебло заввишки 15—50 см із чотирма-шістьма черговими, вузьколінійними, трохи жолобчастими сизо-зеленими листками.

У квітні-травні на верхівці стебла розвиваються досить великі — до 3—4 см — одиничні, дуже оригінальні, із шахово-плямистими пелюстками, пониклі квітки, що за формою нагадують напіврозкриті квітки тюльпанів. Іноді (дуже рідко) квіток на стеблі дві.

У жодної рослини нашої флори немає квіток із таким оригінальним малюнком пелюстків, як у рябчика великого. Пурпур-но-червоно-коричнюваті, вони немов спеціально розграфлені на темні та світлі квадратики, що чергуються між собою в чіткій послідовності, як на шахівниці (у народі рослину називають вінець рябий, маківка, козубець, рябоцвіт). У квітці спочатку

дозріває довгий стовпчик із трироздільною маточкою, а потім повного розвитку досягають більш короткі тичинки. Перехресне запилення відбувається завдяки бджолам і джмелям, які добувають нектар, що міститься всередині квітки. Якщо перехресне запилення не відбулося, квітка може самозапилитися: одна з тичинок подовжується, досягає маточки й висипає на неї пилок. Після запилення й запліднення квітконіжка розпрямляється, і розвивається плід-коробочка з великою кількістю плоских, крилатих насінин, які розносяться вітром і водою. Молоді рослини, що розвиваються з насінин, зацвітають на четвертий-п'ятий рік. Рослина може розмножуватися й вегетативно завдяки цибулинкам, які розвиваються серед основних лусочок цибулини.

Рябчик великий росте на вологих луках і вологих галявинах, узліссях широколистяних лісів, серед чагарників. В Україні належить до групи рідкісних рослин. Усього відомо близько десяти місцезнаходжень: у Закарпатті, Прикарпатті, Опіллі, західній частині Лісостепу, на землях Закарпатської, Львівської, Івано-Франківської, Чернівецької областей. Раніше ріс також на Лівобережжі — у Полтавській і Харківській областях, але за останні десятиліття зник.

Зникає через масове збирання для весняних букетів, викопування цибулин для пересадження до приватних присадибних квітників, а також унаслідок порушення екологічних умов місцезростань, переважно через меліоративні роботи й господарське освоювання земель. З кожним роком стає дедалі більш рідкісним.

Вид перебуває під охороною закону в багатьох країнах Європи. В Україні потребує повсюдної охорони.

Четверта група

Любка дволиста (Platanthera Ьіfolia (L.) Rich.)

Одна з орхідей (родина Зозулинцеві). Довголітня рослина заввишки 20—50 см із довгими цілісними кореневими бульбами. Квітки білі, великі (6—15 см завдовжки), із приємним запахом, особливо в сутінках і вночі, коли виділяється багато пахучих речовин, тому в деяких місцях цю рослину називають нічною фіалкою. Росте в листяних і мішаних лісах, серед чагарників. Цвіте в червні — першій половині липня. Лікарська, ефіроолійна, медоносна, декоративна рослина.

Конвалія звичайна (Convallaria majalis h.)

Із зеленої сорочки, Що зіткав весною гай, Білі дивляться дзвіночки, Як їх звати — відгадай!

М. Познанська

У багатьох народів існують легенди про конвалію. Так, українська легенда розповідає про те, що квітка виросла там, де впали сльози дівчини, яка чекала нареченого з далекого походу. На Русі цю квітку пов'язують з іменами Садка, Любави та Волхови. Конвалія — це нібито сльози царівни, пролиті нею, коли її розлюбив відважний купець. В інших легендах розповідається про те, що конвалія постала з розірваного намиста Білосніжки, що це ліхтарики гномів. Існує легенда, у якій розповідається не тільки про квітки, але й про червоні ягоди цієї рослини: юнак на ім'я Конвалія так гірко плакав за Весною, яка покинула його, що сльози перетворилися на білі квіточки, а кров серця забарвила ягоди.

У давніх скандинавів конвалія була квіткою богині сонця, яке сходить, на її честь запалювали багаття та влаштовували ' свята, квітки конвалії приносили в жертву богам; у Франції були спеціальні свята, присвячені конвалії (улаштовувалися в першу суботу та неділю травня); священною вона була й у північноамериканських індіанців.

Відомо, що ще в І ст. до н. є. конвалії, троянди та левкої розводили єгипетські садівники. У XVI ст. садівники Західної Європи вивели різнобарвні (рожеві, червоні) сорти конвалії.

У різних країнах із цієї рослини готували всілякі ліки. Офіційно конвалія була визнана лікарською рослиною 1881 року. З конвалії виготовляють різні лікарські препарати. Найвідоміші ліки — конвалійні краплі, або краплі Зеленіна,— ліки від серцевих захворювань.

Наукова назва конвалії — Конвалярія майаліс (Convallaria maialis) — у перекладі з грецької означає «лілія долин, що цвіте в травні». Дійсно, вона близька родичка лілій, часто росте в помірно вологих долинах і цвіте в травні. Деякі вчені вважають, що її листя схоже на ланячі вушка. Звідси, можливо, і походить російська назва — від «ландушка» — по-старопольськи це «ланяче вушко». Однак щодо цього існують й інші думки. Наприклад, вважають, що рослина одержала назву через гладеньке листя.