Зміст

Вступ

1. Проблеми виховання в системі поглядів В.О.Сухомлинського та К.Д.Ушинського

1.1 Місце педагога в системі освіти за В.О.Сухомлинським

1.2 Сухомлинський про розвиток мислення школярів

1.3 Проблема виховання характеру людини в педагогічній спадщині К.Д. Ушинського

2. Застосування ідей Сухомлинського та Ушинського в процесі навчання дітей початкової школи

2.1 Моральне і естетичне виховання молодших школярів

2.2 Ідея народності виховання за Ушинським

2.3 Використання спадщини В. О. Сухомлинського в системі сучасного родинного виховання

Висновки

Література

Вступ

У наш час реформаційних перетворень в усіх сферах життя суспільства, формування громадянського, ринкового, конкурентного середовища проблема виховання сильного характеру людини, здатного долати труднощі, характеру підприємливого, морального, практичного постає особливо гостро. З огляду на це для педагогіки актуальним с вивчення, узагальнення та систематизація усього педагогічного досвіду, пов'язаного з цією проблематикою. Тому доцільно буде звернутися до витоків сучасної вітчизняної педагогічної думки і проаналізувати творчість видатних українських педагогів В.О.Сухомлинського та К.Д. Ушинського.

Актуальність. Творчість Сухомлинского та Ушинського з кожним роком залучає усе більш пильну увагу світової наукової і педагогічної громадськості як у нашій країні, так і за рубежем. Розроблена ним педагогічна система не тільки збагатила педагогічну науку новаторськими ідеями і положеннями, внесла вклад як у теорію, так і в практику утворення і виховання, але і стала значним, революційним етапом у розвитку вітчизняної педагогічної думки.

Мета роботи – проаналізувати проблему виховання в педагогічній та літературній спадщині педагогів.

Предмет дослідження – педагогічна спадщина В.О. Сухомлинського та К.Д. Ушинського.

Об`єкт дослідження – можливості використання педагогічних ідей В.О.Сухомлинського та К.Д.Ушинського в сучасній школі.

Завдання:

1. Проаналізувати проблеми виховання в системі поглядів В.О. Сухомлинського та К.Д.Ушинського.

2. Проаналізувати можливості використання ідей видатних педагогів в сучасній школі.

Практичне значення. Погляди і педагогічні надбання В.О Сухомлинського та В.К.Ушинського набувають великої актуальності в наш час. Сучасні пошуки в освіті відображають вимоги, які демократичне суспільство ставить до своїх громадян. Мета цих пошуків — максимальний розвиток особистості у розумно організованому, правовому суспільстві, коли держава і людина служать один одному. У розвиненому демократичному суспільстві відбувається певна гармонізація привілеїв і зобов'язань людини і держави. Сьогодні пропагуються різні концепції виховання. Велику увагу привертають ті, що спираються на національну ідею і базуються на етнічних засадах. Це виховання на традиціях народу, з урахуванням базових потреб характеру, де біологічний і географічний чинники відіграють велику роль. Друга тенденція — орієнтація на світовий педагогічний процес — полікультурне виховання — виховання в дусі відкритості, толерантності, діалогу культур. Об'єднуючою ідеєю процесу виховання підростаючого покоління, має стати ідея національної консолідації і ідея реального гуманізму.

1. Проблеми виховання в системі поглядів В.О.Сухомлинського та К.Д.Ушинського

1.1 Місце педагога в системі освіти за В.О.Сухомлинським

В сучасних умовах виключно важливе значення має методологічне, теоретичне обґрунтування цілей сучасної шкільної освіти.

Актуальність розгляду цієї проблеми зумовлена і тим, що у багатющій спадщині вченого, здається, не залишилось жодної галузі педагогіки, які він залишив поза увагою. Різноманітність і вичерпність розкриття різних педагогічних галузей зумовлює наше прагнення розібратися у цьому феномені. Що ж як вчений-теоретик він вважав головною метою освіти, а які цілі похідні.

З часом відчутніше виявлялось розуміння Сухомлинським, виховання, як процесу розгортання вроджених властивостей дитини у спеціально організованому соціумі.

Наприкінці 60-х років у світогляді вченого відбувався перехід від суто інтернаціоналістичної педагогіки до акцентування на національну, українську, від войовничого атеїзму до опори на народну культуру педагогіки. Утвердження ідеалів комуністичного виховання відбувалось на основі розкриття таких загальнолюдських цінностей, як добро, честь, совість, повага, відданість Батьківщині тощо.

У контексті цього особливий інтерес має розгляд однієї з останніх праць вченого "Проблемами виховання всебічно розвиненої особистості", що була підготовлена як доповідь докторської дисертації. Як Сухомлинський розумів сутність поняття "всебічний розвиток"? "...Це створення індивідуального людського багатства, яке поєднує в собі високі ідейні переконання, моральні якості, естетичні цінності, культуру матеріальних і духовних потреб. Міркувати про всебічний розвиток не можна без винятково важливого застереження: справжній всебічний, розвиток — це гармонія того, що людина дає суспільству і того, що вона одержує, споживає. Повне задоволення людських потреб немислиме без розвитку найважливішої потреби - потреби працювати. Виховання всебічно розвиненої особистості не означає, що кожна людина тільки кимсь виховується. Активність прагнень особистості до ідеалу—необхідна умова, перетворення в життя і соціального, і педагогічного, аспектів ідеї всебічного розпитку особистості...[17].

Як бачимо, Сухомлинський визначає три рушійні, сили розвитку і виховання: саму індивідуальність, тобто її природу, спеціально організований соціум, і власну активність людини. Застерігаючи примітивне розуміння сутності цього поняття деякими педагогами, він підкреслював, що ідея всебічного розвитку несумісна з верхоглядством і всезнайством. "Виховання всебічно розвиненої особистості — це вміння розібратися у великій кількості найскладніших і немовби непомітних на перший погляд залежностей бути мудрим вихователем — означає насамперед розуміти причинно-наслідкові зв'язки в сьому, що ми повсякденно бачимо, робимо, чого ми чекаємо" В. Сухомлинський висловив виключно важливу ідею, що гармонія виховання визначається чимось провідним, яке впливає на всі інші якості виховання. Цим провідним компонентом є моральність, тому стрижнем всебічнорозвинутої людини є її духовність. Нерівність розумових здібностей розуміється частиною педагогів як перешкода всебічному вихованню. Сухомлинський оптимістично і гуманно розглядає цю проблему як розвиток духовних сил у найслабшого вихованця. Моральність — це та сфера, де він може виявити себе. "Цією сферою і є моральний розвиток. Тут жодній людині не закрита дорога до вершин, тут справжня і безмежна рівність, тут кожний може бути великим і неповторним [19] "Усе, що робиться в школі, повинно мати глибокий моральний смисл" [19].

Далі Сухомлинський визначає проблеми — цілі виховання. Передусім ставлення учнів до навчання, гармонія особистого щастя і суспільного блага, уміння підкоритися громадському обов'язку.

Наступне — це виховання потреб, культура бажань. Значною мірою це визначається тим, писав Сухомлинський, як у житті встановлюється гармонія між задоволенням матеріальних потреб і становленням, розвитком потреб духовних.

Василь Олександрович відмічав, що може бути добре налагоджений навчально-виховний процес, а духовного життя по суті немає, тоді відбувається "Збагачення розуму при зубожінні душі".

Засвоєння міцних, глибоких, осмислених знань, вироблення на все життя невикорінного людського бажання знати більше, ніж я знаю сьогодні, — така шоста проблема реалізації ідеї всебічного розвитку особистості [23]. Нарешті він вказує, що все виховання вимагає високої педагогічної культури сім'ї, виховання у дітей моральної зрілості, дорослості.

У працях "Духовний світ школяра", "Народження громадянина", "Як виховати справжню людину" В.Сухомлинський створив ідеал справжньої людини, яка може бути нашим сучасником: відданість рідній землі, рідному народові, обов'язок перед ними, любов до рідної мови, повага до старших, любов до матері і батька, бережливе ставлення до природи, доброта, працелюбність тощо.

Ідеал справжньої людини визначений Сухомлинським на засадах загальнолюдських цінностей і народної педагогіки.

1.2 Сухомлинський про розвиток мислення школярів

Школа стоїть на позиціях розвивального навчання і робить багато, щоб підготувати творчу, мислячу особистість. Тому виховання активної життєвої позиції особи органічно пов'язане з формуванням її мислення, розвитком та удосконаленням усіх якостей розуму.

В.Сухомлинський, зокрема, писав "мислення — це дискретна робота мозку: мозок вмить відключається від однієї думки і переключається на іншу, потім знову повертається до першої і т.д." [17]. Ця особливість мозку і є механізмом мислення, вважав він.

В.Сухомлинський рекомендував учителям навчати учня уміння аналізувати свої думки, а також вивчати мислительну діяльність учня, щоб правильно керувати нею. "Це переключення відбувається вмить і від його швидкості залежить здатність зберігати і осмислювати в свідомості об'єкт пізнання".

Розумовий розвиток, вважав В.Сухомлинський, був би неможливий без спеціальної його спрямованості та розвитку розумових сил і здібностей дітей. Над цим учителі Павлиської школи розпочинали працювати задовго до вступу дітей до школи. Водночас звертали увагу на те, як міркують діти, як проявляється дискретність роботи їхнього мозку.

Активне формування мислення учнів потребує від учителя глибокого проникнення у взаємозв'язки навчання та розвитку дитини, проблемного навчання, оптимізації навчально-виховного процесу. В.Сухомлинський стверджував, що обов'язково має бути об'єктивний зв'язок між будовою навчання та характером загального розвитку учня. Упродовж багаторічної праці ним була сконструйована система початкового навчання, високоефективна для загального розвитку школяра. Вона дала змогу успішно формувати особистість молодшого школяра з високим рівнем розвитку мислення, практичних дій, спостережливості.

Дидактика В.Сухомлинського ґрунтується - на тому, що дитину необхідно навчити думати, спостерігати. Так, у роботі Павлиської школи особливе місце займали уроки мислення та уроки серед природи. Як радив великий педагог, перші наукові істини дитина має пізнавати з навколишнього світу, щоб джерелом думки була краса і невичерпні скарби природних явиш. Саме в природі вбачав В.Сухомлинський джерело розвитку дитячого розуму.

На таких уроках учитель звертає увагу на різноманітні об'єкти і ставить перед школярами запитання, спонукаючи, їх досліджувати незнайоме [17].

"Якщо думка пов'язується із спостереженням, —^: зазначав Василь Олександрович, — у дитини виробляється певний стиль розумової діяльності: зусилля думки спрямовуються на ті сторони явищ, у яких є щось приховане, з першого погляду незрозуміле".

Діти вчаться розглядати предмети і явища, створюють образи в уяві. Це допомагає сприймати інформацію, а відтак відбувається розумовий розвиток. Бо саме в ці роки дитина навчається думати, опановує рідну мову, у неї розвивається, зв'язне мовлення.

Мислення учнів, способи його пробудження і розвитку є важливим чинником навчання і життєдіяльності. У сучасному наукознавстві мислення розуміється як категорія філософії і психології; у педагогічних словниках і підручниках з педагогіки ми не відшукаємо спеціального розділу, присвяченого педагогічному тлумаченню поняття "мислення" взагалі і "дитячого мислення" зокрема, способів його формування.

Працюючи над проблемою дидактичних засад розвитку мислення учнів, потрібно шукати в теорії та історії педагогіки і практиці підтримки переконанню, що мислення є такою ж важливою категорією педагогіки, як і інших наук, що традиційно займалися його дослідженнями.

І таку підтримку можна знайти у педагогічних працях В.О.Сухомлинського: кожним рядком своїх творів, всією системою навчання й виховання видатний педагог стверджував велику роль педагогіки у дослідженні і розвитку мислення учнів.

До проблеми мислення, його сутності і способів розвитку В.О.Сухомлинський звертався неодноразово у багатьох своїх працях; конкретне практичне втілення, погляди педагога на цю проблему знайшли відображення в системі спеціальних "уроків мислення".

Вивчаючи погляди В.О. Сухомлинського на проблему дитячого мислення, можна дійти висновку, що він розглядав його в навчанні як складову більш широкої проблеми — розумового виховання [17]. У рамках цієї проблеми і розглядалось мислення дитини — від його соціальної суті до програми розвитку в роки шкільного навчання.

Важливою закономірністю мислення учнів В.О.Сухомлинський вважав і його зв'язок з працею і природою: "Діти стають дослідниками, думка постійно зв'язана з найтоншими трудовими операціями рук і цей зв'язок (рука розвиває мозок) відіграє справді рятівну роль для тих, ком; дуже важко вчитися і хто був би приреченим, якби не спеціальна скерованість навчання — розвивати розум..." [17].

Головною умовою розвитку, фундаментальних механізмів мислення (дискретності, рефлексії) є те, щоб перед дітьми відкривалось якомога більше незрозумілого. У дитини виникає багато запитань: чому?

Спираючись на ці погляди, можна визначити мислення учнів у навчанні як загальну здібність особистості, що забезпечує операційну основу у досягненні цілей, навчання.

Дуже плідним для формування педагогічної теорії мислення є положення В. О. Сухомлинського про енергію думки.

Це положення підкреслює значну роль мотивів навчання, радість розумової праці, задоволення від процесу мислення — важливі чинники будь-якого навчання.

Мислення учня у навчанні завжди цілеспрямоване, підпорядковане мотивам, організоване змістом освіти. Його процес та результат значною мірою залежать від попереднього досвіду, стереотипів, методів і форм навчання. Мислительний процес завжди результативний, підпорядкований закону зворотного зв'язку. У цю структуру мислення слід додати важливий компонент: умови навчання, власне, те, що Л. М. Толстой визначав, як дух школи, а В.О.Сухомлинський — як багате, різноманітне інтелектуальне життя школи.