112952 (Моделювання уроків української мови в школах нового типу)

Вінницький державний педагогічний університет

імені Михайла Коцюбинського

Курсова робота на тему:

Моделювання уроків української мови в школах нового типу

Вінниця-2003

Зміст

Вступ.

І. Проблема методів у навчанні мови:

І. 1. Функції та структура методів;

І. 2. Класифікація методів;

1. 3. Оптимальний вибір методу;

1. 4. Використання традиційних і нових методів;

ІІ. Особливості уроку української мови в школах нового типу.

Висновки.

Література.

Вступ

Для формування люди­ни чільне місце належить мові. Вона найглибше про­низує свідомість підсвідомість людини та доносить величезну частку інформації про зовнішній світ. Через мову дитина усвідомлює своє „Я” і напов­нює його відповідним змістом.

Тому на сучасному етапі розвитку школи особливого значення набуває оптимізація навчально-виховного процесу, що досягається поряд з удосконаленням змісту і форм навчання ефективним використанням на уроці як нових, так і традиційних методів роботи з учнями. Проте, незважаючи на актуальність проблеми, методи навчання не знайшли досі належного висвітлення у дидактиці та окремих методиках.

Тут відповідно до сучасного розуміння підкреслено двоєдину спільну діяльність учителя і учнів у процесі навчання, яке включає в себе, з одного боку, викладання вчителя, і, з другого – учіння школярів. Для дальшого розвитку теорії і практики навчання багато важитиме розроблення ефективних методів, способів і прийомів учіння з урахуванням віку учнів і специфіки навчального предмета.

Методи, а отже, прийоми та засоби навчання, які застосовуються в різних співвідношеннях (системі) і за допомогою яких розв’язуються певні дидактичні (навчальні, освітні) завдання кожного етапу уроку, становлять внутрішню його організацію, їм властиве постійне оновлення і вдосконалення у зв’язку із змінами в житті суспільства (науково-технічна революція, розвиток культури та освіти й ін.). Звідси велике значення має активізація навчальної діяльності учнів, розвиток у них творчого мислення, формування навичок самостійної роботи з підручником та іншими джерелами знань, вироб­лення вміння вчитися.

Як же нині викладається українська мова в середній школі? Як потрібно її викладати? Чи можна зараз викладати мову держави так, як вчителі звикли це робити у недалекому минулому? Це різні запитання, і, отже, відповіді на них різні. Спробуємо, бодай стисло, розібратися, викласти свою точку зору.

Підняті нами питання є надзвичайно актуальними на даний час.

Теоретичне значення роботи в тому, що вона реферує все відоме про моделювання, структуру, методи, які застосовуються на уроках з української мови.

Практичне значення: матеріали роботи можуть бути використані вчителями на уроках української мови, а також на заняттях-факультативах і засіданнях гуртка.

Робота складається зі вступу, двох розділів (перший, в свою чергу, вміщує чотири підрозділи), висновків і літератури.

І. Проблема методів у навчанні мови

І. 1. Функції та структура методів

Методам властиві певні функції. Зокрема, спонукальна функція виступає збудником внутрішнього інтересу до навчання, який формується за допомогою спеціальних прийомів, що викликають прагнення набувати знання. Освітня, або навчальна, функція методів спрямована на успішне засвоєння учнями знань та оволодіння практичними вміннями і навичками. Невідривна від освітньої функції і властива кожному методові, виховна функція сприяє формуванню у школярів світогляду, переконань, виробленню звички наполегливо працювати на уроці. Тісно пов’язана з іншими, яку, власне, виконують усі методи, знаходить свій вияв у застосуванні евристичних запитань, пізнавальних задач і проблемних завдань, завдяки чому забезпечується розумовий розвиток учнів [ ]. Нарешті, контрольно-корекційна функція полягає в перевірці і виправ­ленні недоліків у знаннях, уміннях і навичках школярів.

Кожний метод має свою внутрішню структуру, складається з окремих прийомів, що виступають як його частини і спрямовані на розв’язання часткових дидактичних завдань. Такими в навчанні мови є порівняння, самостійний аналіз тексту, конструювання речень, складання плану відповіді, взаємоперевірка робіт учнями і т. ін [ ].

Співвідношення методу і прийому міняються залежно від ряду факторів. Зокрема, розповідь, будучи методом навчання, може застосовуватися як прийом. У методі бесіди, коли становить окремі (короткі) зв’язні пояснення вчителем матеріалу уроку. Бесіда (метод) часом використовується як прийом у розповіді вчителя. Спостереження над мовою можуть бути методом навчання, а за певних умов – і прийомом у методі вправ.

І. 2. Класифікація методів

Найменше розроблене в проблемі методів питання про наукову їх класифікацію. Щодо цього у педагогів і методистів немає єдиного підходу. Одні з них визначають методи за характером пізнавальної діяльності учнів, інші – за джерелами знань, ще інші – за дидактичною метою і т. д.

Зокрема, М. М. Скаткін та І. Я. Лернер при класифікації методів навчання враховують характер пізнавальної діяльності учнів, беручи за основу різний її рівень. Відповідно до цього виділяються такі методи: пояснювально-ілюстративний, репродуктивний, проблемний, частково-пошуковий і дослідницький [ ]. Ця класифікація при всіх її позитивних якостях має і недоліки, оскільки в ній по суті не враховуються способи керування процесом пізнання, взаємозумовлена діяльність учителя і учнів на уроці.

Багато педагогів (Є. Я. Голант, С. Г. Шаповаленко, І. Т. Огород­ников, М. А. Сорокін, А. М. Алексюк та ін.) методи навчання розріз­няють за джерелом одержання учнями знань: словесні, наочні, прак­тичні [ ]. До словесних методів вони відносять пояснення, розповідь, лек­цію і бесіду вчителя, при використанні їх джерелом пізнання є слово. Наочні методи – це демонстрація вчителем і спостереження учнями предметів, явищ, процесів тощо. Практичні методи пов’язані з проведен­ням лабораторних і вимірних робіт, формуванням трудових умінь і на­вичок, написанням творів, доповідей, виконанням вправ і т. ін. У викла­данні української мови класифікація методів за джерелом знань може бути використана лише частково. Адже на уроках мови учень черпає знання і набуває мовні вміння і навички головним чином з розповідей і пояснень учителя, з підручника та внаслідок виконання практичних завдань і вправ.

За джерелом одержання знань класифікує методи і Л. П. Федоренко. Таким, на її думку, є, по-перше, теоретичний матеріал підручни­ка (служить для засвоєння науки про мову – понять, правил), по-друге, дидактичний мовний матеріал (джерело знань і навичок прак­тичного володіння мовленням), по-третє, живе мовлення (сприймаєть­ся дітьми у процесі спілкування з учителями). Звідси – своєрідна, не схожа на інші класифікація: методи теоретичного вивчення мови (бесіда, повідомлення вчителя, читання підручника), методи теоретико-практичного вивчення мови та оволодіння мовленням (різні види мовного розбору), методи практичного засвоєння мови (розповідь, опис, роздум за зразком, редагування, перекази і твори) [ ]. З Л. П. Федоренко солідаризуються автори «Методики викладання української мови в се­редній школі», виділяючи, щоправда, лише дві групи мето­дів – теоретичного і теоретико-практичного вивчення. При класифікації методів навчання за дидактичною метою або згідно з трохи іншим підходом – відповідно до етапів навчання – виділяються: а) методи, що використовуються лише для повідомлення (сприймання) нових знань (пояснення, розповідь, бесіда, шкільна лек­ція); б) методи, застосовувані як на початковому етапі осмислення нових знань, так і для закріплення їх (бесіда, демонстрування, робота з підручником, лабораторний метод і експеримент, вправи і методи повторення); в) методи перевірки і оцінки знань учнів. Головний недо­лік такого поділу полягає в тому, що ряд методів, віднесених до певної групи (наприклад, бесіда та ін.), використовуються на різних етапах навчання.

І. Р. Палей, класифікуючи методи навчання української мови залежно від його етапів, виділяє методи повідомлення знань (евристичний, догматичний, аналітико-синтетичний); закріплення і вироблення нави­чок (списування, граматичний розбір, диктант, коментоване письмо, робота над помилками, самостійні письмові роботи); обліку і контролю (перевірні завдання і вправи різних видів) [ ]. Тим часом у педагогіч­ному процесі далеко не завжди можна провести чітку межу між етапа­ми навчання, оскільки вони виступають на уроці головним чином не ізольовано, а в різних відношеннях і комбінаціях. Неправомірним, на нашу думку, є також віднесення до того чи іншого методу навчання певних робіт і вправ з мови.

Найбільш прийнятною для викладання української мови та й, мабуть, інших предметів видається класифікація методів за способом взаємодії вчителя і учнів на уроці, що відповідає характеро­ві навчального процесу в сучасній школі.

Ці способи можуть бути різними:

• учитель викладає (розповідає, пояснює) матеріал – учні слу­хають;

• учитель і учні обмінюються думками з теми, що вивчається,
  завдяки чому доходять потрібних висновків та узагальнень, формулюють визначення, правила;

• учитель організовує спостереження школярів над виучуваними
  мовними фактами і явищами з наступним колективним обговоренням;

• учні під керівництвом учителя самостійно здобувають знання
  за підручником та іншими джерелами;

• учні, виконуючи практичні завдання і вправи, засвоюють потрібні знання, які уточнює і узагальнює вчитель [ ].

У зв’язку з цим виділяємо такі основні методи навчання мови в школі: усний виклад учителем матеріалу (розповідь, пояснення), бесіда вчителя з учнями, спостереження учнів над мовою, робота з підруч­ником, виконання вправ.

Кожний з названих методів звичайно використовується, щоб учні активно сприймали і усвідомлювали новий матеріал. Проте їх застосо­вують також – повністю або частково – в сполученні з іншими мето­дами під час закріплення, повторення, а деякі з них (метод вправ) – для вироблення у школярів практичних умінь і навичок з мови.

1. 3. Оптимальний вибір методу

Наукова класифікація дидактичних методів, безперечно, має вели­ке значення для теорії і практики навчання в школі. Проте ще більше важить визначення своєрідності кожного методу, його ефективності, особливостей застосування залежно від конкретних умов.

Дуже актуальним є питання про оптимальний вибір методів навчан­ня. На думку дидактів, вибір того або іншого методу (сполучення ме­тодів) зумовлюється передусім характером матеріалу [ ]. Чим прості­ший матеріал, тим більше місця у вивченні його повинна займати са­мостійна робота учнів. Засвоєння складного матеріалу пов’язане з по­ясненням учителя, проведенням спостережень над явищами і фактами. На вибір методу впливають також зв’язок виучуваного матеріалу з по­переднім і наступним, співвідношення в ньому елементів теоретичного і практичного характеру, рівень загального розвитку учнів і їхньої під­готовки з предмета. Метод повинен ставити перед учнями посильні труднощі, успішне подолання яких – шлях до пізнання.

Неодмінною умовою раціонального використання будь-якого методу є відповідність його завданням уроку. На вибір методу, безпереч­но, впливають психологічні й вікові особливості учнів, особистісні і професійні якості вчителя, ліміт навчального часу, матеріальна база навчання.

Критерієм ефективності методу слід вважати свідоме і міцне (за умови економної витрати часу) засвоєння учнями навчального матеріа­лу і набуття практичних умінь і навичок. Ефективний метод передбачає активну розумову діяльність школярів, пов’язану з умінням учитися, оволодівати знаннями.

Навряд чи правильним було б строго регламентувати вибір того або іншого методу – слід мати на увазі обґрунтовану варіативність їх застосування.

1. 4. Використання традиційних і нових методів

У викладанні мови витримали випробування часом багато традиційних методів навчання, зокрема розповідь учителя, евристична бесіда, спостереження над мовою та ін. Було б, звичайно, неправильним протиставляти їм як „активніші” нові методи, що з’явилися в шкіль­ній практиці. Адже кожен метод по-своєму служить досягненню мети уроку.

Розповідь як метод навчання являє собою зв’язний усний ви­клад учителем змісту навчального матеріалу, ілюстрований яскравими, переконливими прикладами. Йдеться не про догматичну розповідь, що панувала з старій школі, а пояснювально-доказову. Лише така розпо­відь може захопити учнів, збудити їхню думку, викликати інтерес до знань, надовго запам’ятатися.

Надуживання методом спостереження спричинилося до його дискредитації. Почасти він відображений у нових підручниках, де частину матеріалу викладено на основі вправ для спостережень і са­мостійних висновків учнів. Досвід роботи за цими підручниками пока­зує, що метод спостереження доцільно застосовувати тоді, коли факти і явища, що вивчаються, є специфічними для української мови або складними, потребують того, щоб у них спочатку розібратися шляхом аналізу тексту (прикладів), а потім вдаватися до відповідного теоре­тичного положення, граматичного визначення чи правила. При цьому треба уникати помилок минулих років, а саме перетворення спостере­ження в універсальний метод навчання мови.

Робота з підручником. Користуючись цим методом, учні самостійно чи з допомогою вчителя набувають і вдосконалюють знан­ня, вміння та навички. Робота з підручником потребує вміння правиль­но читати і розуміти текст, осмислювати прочитане, засвоювати з нього потрібні факти, узагальнювати їх, записувати висновки.

Здебільшого вчителі-словесники звертаються до підручника, щоб уточнити колективно сформульовані учнями визначення чи правила або провести тренувальні вправи. Дехто згадує про нього, власне, лише тоді, коли дає домашнє завдання.