Оперативні (тактичні) плани мають справу з рішенням про те, як повинні бути розподілені ресурси організації для досягнення стратегічних цілей.

Тактичне планування охоплює короткостроковий та середньостроковий періоди, тобто є предметом піклування середньої і нищої управлінської ланки.

Система оперативного планування формування та використання рівня результативності діяльності підприємства полягає у розробленні системі бюджетів. Бюджет являє собою оперативний фінансовий план короткострокового періоду (зазвичай місячний та квартальний), який відібражає витрати та надходження коштів у процесі здійснення конкретних видів господарської діяльності. Він деталізує показники поточних планів і є головним документом, який доводиться до центрів відповідальності усіх типів.

Бюджети, що застосовуються у процесі оперативного планування результативності діяльності підприємства, класифікуються за рядом ознак: за сферами діяльності (операційної, інвестиційної, фінансової); за змістом показників (за затратами, доходами, прибутком); за видами витрат (поточний бюджет – бюджет поточних витрат, капітальний бюджет – бюджет капітальних витрат); за широтою номенклатурних витрат (функціональний, комплексний бюджети); за методами розробки (стабільний та гнучкий бюджети).

Опис чи пояснення багатьох економічних явищ являє собою процес вирішення неточної задачі, що базується на суб'єктивних оцінках. і дійсно, якщо виробничий процес можна у відомому наближенні описати за допомогою математичних формул, вносячи в них час від часу визначені корективи, то, наприклад при плануванні господарської діяльності підприємства математичні методи вже не дають необхідної точності. Наприклад, не можна (чи у всякому разі дуже ризиковано) прорахувати збут продукції навіть на найближчий період, спираючи лише на математичний апарат.

У цьому, а також у багатьох інших випадках, немає об'єктивного критерію, що дозволяє зробити прогноз надійним.

Відноситися до подібного роду обставинам потрібно філософськи, адже якщо було б можливо володіти всією опорною інформацією, економіці не потрібні були б менеджери в сучасному розумінні цього слова, та й фахівці безлічі інших професій.

Так як поряд з об'єктивними даними приходиться використовувати суб'єктивну інформацію, то виникає потреба у відповідному методологічному забезпеченні обробки зібраних даних.

Таким чином, потреба в менеджерах, їхнє знання, досвід і інтуїція вимагаються саме в тих напрямках виробничої і комерційної діяльності, що менш за все піддаються формалізації.

До числа цих процесів відносяться стратегічне планування і прогнозування.

Можливі різновиди прогнозів можна представити у виді наступного ряду:

1. Економічні прогнози - носять переважно загальний характер і служать для опису стану економіки в цілому по компанії чи по конкретних виробах.

2. Прогнози розвитку конкуренції - характеризують можливу стратегію і практику конкурентів, їхню частку на ринку і так далі.

3. Прогнози розвитку технології - орієнтують користувача щодо перспектив розвитку технологій.

4. Прогнози стану ринку - використовуються для аналізу ринку товарів.

5. Соціальне прогнозування - досліджує питання, зв'язані з відношенням людей до тих чи інших суспільних явищ.

Розрізняють такі методи прогнозування методи прогнозування:

1. Неформальні методи прогнозування до них відносять:

Наочна інформація - інформація одержувана від засобів масової інформації (крім друкованих органів), а також суміжників, постачальників, конкурентів.

Матеріальні витрати одержання такої інформації незначні, однак вимагають великої кількості часу.

Письмова інформація - інформація, одержувана з друкованих джерел періодичної преси. Так само, як і наочна, письмова інформація не має глибокого характеру і швидко застаріває.

Промислове шпигунство - інформація, отримана за допомогою промислового шпигунства, споконвічно, як найважливіша, знаходиться під захистом користувача. Така інформація є найбільш коштовної.

1. Кількісні методи прогнозування.

Застосування таких методів доцільно у випадках стійкої екстраполяційної спрямованості досліджуваного явища. Інакше кажучи, лише тоді, коли можна припустити, що діяльність у минулому мала визначену тенденцію, яку можна чекати й у перспективі, наявній інформації досить для внесення можливих коректив і виявлення статистично достовірних залежностей.

1. Якісні методи прогнозування.

Аналізуючи діяльність підприємства, складаючи прогноз його функціонування, аналітик не завжди має інформацію, достатньої для кількісних методів прогнозування, а інший раз вище керівництво фірми попросту не розуміє складних методів кількісного прогнозування, що, у будь-якому випадку, вимагає застосування якісних методів прогнозування.

Якісні методи прогнозування припускають звертання до думки експертів - людей найбільш компетентних по досліджуваних питаннях.

До якісних методів прогнозування можна віднести наступні:

- думка журі, як правило, зводиться до узагальнення думок експертів з подальшим їхнім усередненням;

модель чекання потреб - метод, що є деякою мірою зворотним методу сукупної думки, виробляється опитування клієнтів;

- метод експертних оцінок - відібрані експерти, що користаються довірою, заповнюють опитувальний лист.

З усієї сукупності можливих методів аналізу, ймовірно, одним з найбільш перспективних є баловий метод. Його можна використовувати не тільки для прогнозування, але і для планування, і для аналізу. Цей метод дозволяє об’єктивізувати сукупність суб'єктивних думок.

Уперше баловий метод був розроблений і використаний аналітиками з США для оцінки оборонної потужності Радянського Союзу.

В даний час баловий метод широко використовується при рішенні безлічі задач планування і прогнозування в умовах обмеженості вихідних даних, наприклад визначення можливих варіантів рішення управлінської задачі з кількісним численням переваги кожного з варіантів, кількісної оцінки ступеня впливу на об'єкт, що аналізується, різних факторів і багатьох інших.

У кожнім конкретному випадку етапи і послідовність їхнього проведення мають свою специфіку, проте існує загальна методологія балового методу, що у формалізованому варіанті можна представити в такий спосіб:

- формулювання мети проведення експертного аналізу;

- визначення групи фахівців, що забезпечує проведення експертизи;

- розробка і забезпечення проведення експертного аналізу;

- формування групи експертів, що беруть участь в експертизі;

- розробка анкети з формулюванням питань, що виключають їхнє двояке трактування й орієнтованих на кількісну оцінку;

- проведення анкетування;

- аналіз анкет;

- проведення анкетування в-другий, третій, четвертий раз, у залежності від складності дослідження і необхідної точності;

- узагальнення результатів.

В основному виконання практично всіх етапів носить технічний характер. Отримані результати можуть бути використані для прийняття управлінських рішень. Потрібно ще раз відзначити, що метод експертних оцінок універсальний і придатний для рішення різних проблем.

Велику роль у стратегічному плануванні в умовах невизначеності грають резерви:

1. Страховка всередині фірми - наявність запасів сировини, вільних потужностей, коштів, контактів і зв'язків. Основою такого підходу до резервів є фінанси.

1. Доступ до кредитів - вироблення фінансової політики, керування активами і пасивами.

1.2 Процедура розробки внутрішніх планів підприємства

Сучасні умови господарювання вимагають здійснення управління підприємством на базі стратегічного планування.

Процес стратегічного планування складається із шести взаємозалежних етапів; здійснюється спільно керівництвом фірми і співробітниками маркетингових служб.

Рисунок 1 – Процес стратегічного планування

Формування стратегічних господарських підрозділів (СГП).

СГП - самостійні відділення чи підрозділи, що відповідають за асортиментну групу, чи який-небудь товарний відділ у рамках організації з концентрацією на конкретному ринку і керуючим, наділеного повною відповідальністю за об'єднання усіх функцій в стратегію. СГП - це основні елементи побудови стратегічного плану маркетингу. Кожне з них має наступні загальні характеристики: конкретну орієнтацію; точний цільовий ринок; одного з керівників маркетингу фірми на чолі; контроль над своїми ресурсами; власну стратегію; чітко позначених конкурентів; явну відмітну перевагу.

Встановлення цілей маркетингу.

Кожне СГП в організації повинне встановлювати власні цілі маркетингової діяльності. Вони звичайно визначаються як у кількісних показниках, так і в якісних поняттях.

Дослідження показали, що для фірм, що випускають продукцію виробничого значення, найбільш важливі маркетингові цілі, пов’язані з часткою прибутку, зусиллями торгових агентів, розробкою нової продукції, продажем основним споживачам і політикою ціноутворення; для виробників споживчих товарів – з часткою прибутку, стимулюванням продажів, розробкою нової продукції і політикою ціноутворення, зусиллями торгових агентів і витратами на рекламу; для фірм, що діють в області сервісу, із зусиллями торгових агентів, рекламними темами, що обслуговують споживачів і стимулюванням збуту.

Ситуаційний аналіз.

Визначення маркетингових можливостей і проблем, з якими фірма може зштовхнутися.

Стратегія маркетингу

Визначення того, як потрібно застосовувати структуру маркетингу, щоб залучити і задовольнити цільові ринки і досягти цілей організації. У рішеннях про структуру маркетингу головне - планування продукції, збут, просування і ціна. Для кожного СГП в організації необхідна окрема стратегія; ці стратегії повинні координуватися. Стратегія повинна бути максимально ясною.

Реалізація тактики.

Тактика являє собою конкретні дії, виконувані з метою реалізації заданої маркетингової стратегії.

Звичайно фірми, що успішно застосовують стратегічне планування, забезпечують осіб, що приймають рішення, необхідною чіткою інформацією; володіють значною відмітною перевагою і турбуються про своїх споживачів; стимулюють керівників використовувати свої здібності і бути адаптивними, а також стимулюють гнучкість і масштабність.

Спостереження за результатами.

Спостереження за результатами включає порівняння планованих показників з реальними досягненнями протягом визначеного періоду часу.

Для цього можна використовувати бюджети, тимчасові графіки, дані збуту й аналіз витрат. Якщо реальне функціонування відстає від планів, то необхідно застосовувати відповідні міри після того, як будуть визначені області, у яких виникають проблеми.

У деяких випадках плани приходиться переглядати через вплив неконтрольованих перемінних на збут і витрати. Деякі далекоглядні компанії розробляють такі плани, що заздалегідь визначають, що потрібно робити у випадку несприятливих обставин.

До етапів планування відносять:

- аналіз стратегічних проблем;

- прогноз майбутніх умов діяльності і визначення задач;

- вибір оптимального варіанта розвитку;

- виконання складених планів, розробка планів, що забезпечують, удосконалювання методів і процедур, мобілізація людських і фінансових ресурсів фірми.

У поняття "планування" входить визначення цілей і шляхів їхнього досягнення. На Заході планування діяльності підприємств здійснюється по таких важливих напрямках, як збут, фінанси виробництво і закупівлі. При цьому, звичайно, усі приватні плани тісно взаємозалежні між собою.

Сам процес планування проходить у 4 етапи:

- розробка загальних цілей;

- визначення конкретних, деталізованих цілей на заданий, порівняно короткий період часу (2, 5, 10 років);

- визначення шляхів і засобів їхнього досягнення;

- контроль за досягненням поставлених цілей шляхом зіставлення планових показників з фактичними.

Планування завжди орієнтується на дані минулого, але прагне визначити і контролювати розвиток підприємства в перспективі. Тому надійність планування залежить від точності фактичних показників минулого.

Структурна схема планування на підприємстві.

Рисунок 2 - Взаємозв'язок короткострокового і довгострокового планування

Приведені вище види планування дають найкращий ефект, якщо їх використовувати правильно. Будь-яка компанія повинна застосовувати як довгострокове, так і короткострокове планування. Наприклад, при плануванні виробництва продукту як одного з найважливіших елементів ринкової стратегії доцільно застосовувати довгострокове й оперативне планування в сукупності, тому що планування виробництва продукту має свої специфічні риси і визначається поставленою метою, термінами її досягнення, видом товару і так далі.

Процедура розробки плану містить у собі наступні операції (див. схему).

Після завершення розробки планів по окремих галузях виявляються невідповідності - завищені чи занижені показники, - які необхідно усунути. Оскільки плани взаємопов’язані, виникає необхідність внесення відповідного коректування.

Рисунок 3 – Процедура розробки плану

Сальдо дохідної і видаткової частин усіх планів включається в бюджет, тобто в план витрат і доходів, оскільки орієнтиром є збереження ліквідності - платоспроможності підприємства. Звичайно окремі плани складаються тільки за кількісними показниками і лише після їх взаємозв’язку виробляється розрахунок грошових показників.

1.3 Взаємозв’язок між довго - та короткостроковим плануванням

Довгострокове планування, включає середньострокове і короткострокове планування, широко застосовується у світовій практиці.

Довгостроковий план звичайно охоплює трирічний чи п'ятилітній періоди. Він скоріше носить описовий характер і визначає загальну стратегію компанії, оскільки важко вгадати всі можливі розрахунки на такий тривалий термін. Довгостроковий план виробляється керівництвом компанії і містить головні стратегічні цілі підприємства на перспективу.