73487 (Роль професіоналізму в утворенні гумористичних ситуацій в художньому творі (за творами О. Вишні)), страница 5

^{Ось Гордій Іванович розповідає про впійману ним двадцятиоднокілограмову щуку. Та дідові Кручі це видається дрібничкою. Він спокійно кидає «Щупель». Гордій Іванович ображений.}

^{А тим часом дід Круча почав своє. Він розповідає про щуку отамана Сірка, яка була справді щукою, а не якимось щупелем. Вона навіть позначку мала, і з Чорного моря переселилась у тиху річку Басанку.}

^{Читача підкупляє щирість і переконаність оповідача у достовірності сказаного. Тому проймаєшся вірою, що справді діди бачили й виловлювали «карасі, як вагони», «окуні, як постоли», «лини, як підсвинки» та «щуки, як човни-довбанки». І водночас невідповідність почутого і реального викликає щирий задушевний сміх.}

^{Надзвичайно теплий, лірично схвильований образ мисливця створив Остап Вишня в усмішці «Олекса Іванович». Перед читачем на всю широчінь постає «простий собі чолов'яга», що «мав благороднее серце мисливця-спортсмена і ніколи по сидячих не стріляв» [23]. І почалося це з раннього дитинства, з того саморобного пістоля, до якого трудно було дістати пороху. Йшли роки. Олекса Іванович став справжнім мисливцем-спортсменом. Тепер йому сімдесят шість, та він вірний собі: «Все життя з рушницею! До останнього подиху!» [24].}

^{Такі чудесні і романтичні люди населяють усі «Мисливські усмішки» Остапа Вишні. Письменник розкриває їх думи, характери, уподобання. Назавжди запам'ятовується Іван Петрович і його розповідь про Петра Івановича, Пилипа Федоровича та старенького бухгалтера, що замість зайця поцілив у кішку тощо.}

^{Кожен з них – це завершений мистецький тип, привабливий образ, що чарує нас своєю простотою, закоханістю в рідну природу, звеселяє нас своїми дотепами і побрехеньками. Крім того, герої Остапа Вишні – люди високих і благородних поривів, чистої моралі та душевної краси. Вони вміють побачити і оцінити велич і звабність природного світу.}

^{Неповторність та оригінальність стилю Остапа Вишні}

^{«Усім своїм єством хотілося бути корисним народові. Не поневірятися, не лакействувать перед народом, а служити йому, народові, чудесному нашому народові, милуватися з нього і радуватися з того, що я маю честь велику, чудесну, незрівнянну і неповторну честь належати до свого народу... Ніколи я не зрадив інтересів свого народу! Ніколи! » .}

^{В цих словах весь Остап Вишня, його громадське і письменницьке кредо, його радощі й болі, жагуча любов до народу і пристрасна ненависть до відкритих та замаскованих ворогів. Він все життя був з народом і народові віддав свій невтомний труд і світлий талант, сердечну любов і душевну щирість, його твори – зразок високої художньої майстерності.}

^{Остап Вишня – національний, самобутній український письменник. У його творчості правдиво відтворені риси характеру українського народу, його своєрідний психологічний склад. Його герої мудрі і працьовиті, дотепні і кмітливі, щирі і добродушні, схильні до філософських роздумів.}

^{Багата різноманітна жанрова і стильова палітра Остапа Вишні. Він звертається до фейлетону та памфлету, до музичного гротеску і музичної комедії, до гуморески-нарису і усмішки-жарту, до усмішки-оповідання і усмішки-статті та рецензії. Улюбленими прийомами гумориста є інтимна розповідь від першої особи, персоніфікація, контрастне порівняння, доказ від зворотного, добродушна, нерідко приховані іронія та вбивчий сарказм.}

^{Український сатирик і гуморист зріс на грунті усної народної творчості та кращих здобутках світової і української класичної літератури. Він підніс і творчо розвинув її славні традиції, ставши письменником-новатором, творцем якісно нового, оптимістичного та лікувально-виховного сміху.}

^{«Мабуть, з часів Котляревського, - писав Олесь Гончар на сторінках «Літературної газети» , - не сміялась Україна таким життєрадісним. таким іскрометним сонячним сміхом, яким вона засміялась знову в прекрасній творчості Остапа Вишні».}

^{З погляду художності усмішки Остапа Вишні являють собою щедрі розсипи гумористичних, сатиричних, іронічних засобів, різнобарвних сатиричних деталей, що відіграють неабияку роль у характеротворенні (стосовно персонажів) і в змалюванні та художній оцінці негативного. Неодмінна ж ознака цієї гумористично-сатиричної палітри – її художня яскравість і оригінальність.}

^{Усмішки Остапа Вишні порушують багато і загальних, і конкретних, практичних питань. Він відкривав конкретні факти браконьєрства – згадаймо його документальні фейлетони «Каченята плачуть. Відкритий лист до прокурора УРСР», «Варварство», закликав дбайливо доглядати парки, розводити рибу в ставках, про що йдеться в усмішках «Рости, рости, клен-дерево», «Як засмажити коропа», навчав школярів пізнавати і любити природу (оповідання для дітей «Чудесні пташки», «Слов'яча яєчня»). Твори це дійові, художньо довершені, написані на потреби життя, і сучасний читач не може не відчувати вдячності письменникові, який вже в другій половині 40-х - у 50-х роках підняв свій голос на захист природи.}

^{Особливо ж яскраво і талановито виявилась творча концепція Остапа Вишні стосовно людини й природи у неповторних мисливських усмішках. Тут оповідач постає як досконалий знавець живого світу лісів і степів, рік і озер, постійних змін у цьому світі. Він же, оповідач, вміло послуговується жартом, дотепною вигадкою, колоритним народним словом, численними «бувальщинами» з різними, перебільшеними, фантастичними випадками, - все це допомагає в яскравому поетичному світлі показати природу і людину.}

^{З погляду сюжетно-композиційних, структурних особливостей в усмішках виділяється кілька, що найменше три, групи.}

^{По-перше, написані у «формі» ознайомлювального характеру; тут автор, вдаючись до гумористично-жартівливих та іронічних порад, дотепно та вигадливо відкриває «секрети» полювання, відзначає різні особливості мисливської зброї тощо («Заєць», «Ружжо»).}

^{По-друге, становлять інтерес усмішки, в яких відтворюється поезія не так власне полювання, як самого виходу на природу, пізнавання її до кінця незбагненного буття («Вальдшнеп», «Перепілка» та ін.).}

^{Третій тип усмішок – це ті, в яких мисливські успіхи не досягаються, а лише імітуються чи передбачаються як можливі. В них озиваються сатиричні тони, звучить викривальний пафос, спрямований проти браконьєрів («Дика коза»), владоможних звіроловів-колонізаторів та ін. («Бенгальський тигр»).}

^{Характерна особливість оповіді в мисливських усмішках – її здебільшого зумисно «ділове», настановче звучання. Прикладом в усмішці «Заєць» читаємо: «Коли полюєте компанією, тобто колективом, краще йти так званим «котлом», такою ніби дугою, щоб фланги були спереду від центра...» [25].}

^{До того ж тон ділового, повчального мовлення автор часто підкориговує жартом, іронічним висловом, надаючи розповіді комічного звучання. Ось як у тій же усмішці деталізується характер групового полювання (йдете «котлом»): «Заєць як вискочить, приміром, в центрі, то вже йому інакше, як на сковорідку, бігти нема куди» [26]. Якщо ж постає питання, як краще полювати - одному чи колективом, - оповідач має належну, дотепно-іронічну відповідь: «Коли йдете один, то один промазуєте, коли йдете колективом, то промазуєте колективом» [27].}

^{Ця работа була присвячена розгляду «Мисливських усмішок» , визначальним елементом яких, без сумніву, є тонкий гумор їх, щирий незлобивий дружній сміх. Комічного ефекту гуморист досягає багатьма і багатьма засобами. Це, перш за все, вміння говорити на повному серйозі про те, що цього аж ніяк не потребує, пояснювати те, що так усім ясне і зрозуміле. Це використання іншомовності та самозаперечень, виняткових сюжетних ходів і ситуацій, тавтологічних виразів і двозмістовних слів, дотепів в народно-розмовної стихії з широким використанням професіонально-мисливської термінології, мистецької та побутової лексики тощо.}

^{Розглянемо надзвичайно поширену, згадувану вище, усмішку «Як варити і їсти суп із дикої качки». Ми бачимо тут лаконічну експозицію, яка відразу полонить та насторожує читача. Виявляється, що на підставі багатолітніх спостережень і наукових досліджень один славнозвісний орнітолог довів, що «дикі качки, крім базару водяться ще на лугових озерцях та по очеретах...» [28].}

^{Так, скаже допитливий читач, це давно всім відомо, що дикі качки водяться по озерах і по очеретах, а вже потім на базарі. Але для гумориста потрібен саме такий алогічний хід. Він інтригує, наводить його на добрий, лагідний гумор.}

^{У аналогічному плані, з поясненням усім зрозумілого йде дальший розвиток сюжету. Виявляється, що для полювання потрібно взяти рушницю, а це така штука, наче ненароком, у дужках пояснює автор, що стріляє, треба взяти набої та інший мисливський реманент. Тут і далі Остап Вишня звертається до сільськогосподарської і побутової термінології, словом, надає іншого значення, несподіваного, алогічного змісту. Мисливський реманент, без якого не можна правильно націлитись, це: рюкзак, буханка, консерви, огірки, помідори, десяток укруту яєць, стопка. «Навіщо ж стопка? » - запитує зразу читач. Гуморист не гається з відповіддю: «...щоб було чим вихлюпувати воду з човна, коли човен тече...» [29].}

^{Як бачимо, про все це Остап Вишня говорить в серйозному тоні. Так створюється невідповідність між ствердженням і суттю явища. А вже вона, ота невідповідність, викликає сміх.}

^{Наведений приклад не поодинокий. Тут пояснення “горлушка”, яке за мисливською термінологією означає те, що на морських суднах «просто руля», і твердження, що «качка, як відомо, птах. Вона літає», і порада: «цільтесь обов'язково в око. І бахкайте» . Та «старайтесь їхати чи йти з полювання повз базар» [30].}

^{Коли б твір тримався тільки на одних оповідях про неймовірне і вигадане, він не мав би художньої цінності. Остап Вишня, як видатний майстер гумору, добре це розуміє. В композицію твору він щоразу вводить все нові й нові елементи. Слідом за поясненням, що таке «горлушко», подано в такому ж іронічно-гумористичному плані пейзажну картинку. «Дика качка любить убиватись тихими-тихими вечорами, коли сонце вже сковзнулося з вечірнього пругу, минуло кривавобагряний горизонт, послало вам останній золотий привіт і пішло спати...» [31].}

^{Далі йдуть перенесення побутово-технічної лексики на пташиний світ: «качки повиключали мотори, почистили зуби, зробили на ніч фізкультурну зарядку з холодним обтиранням і, поклавши на водяні лілеї голови, полягали спати...» [32].}

^{От такі авторські чи ліричні відступи підсилюють емоційну наснагу і естетичний вплив твору на читача. Подібний прийом знаходимо в усмішці «Бенгальський тигр», «Ведмідь», «Дикий кабан». Здається, зовсім неймовірною є розповідь про порошок, який допомагає заполювати бенгальського тигра, і про матеріал для того порошка – кігті, і про дикт, яким мисливець повинен захиститись і потім легенько загинати молоточком кігті, і про лоскоти тигра в ямі-схованці. Те ж саме в усмішці «Ведмідь». Виявляється, щоб заполювати ведмедя, потрібно на дикті великими літерами написати математичну формулу «2 х 2 = 5 » . Ведмідь, побачивши таке вирішення задачі, «хватається лапами за голову й починає ту голову ламати». Він ламає до того часу, аж поки не успокоїться. А «ви, - дає гуморист пораду, біжіть по підводу, під'їздіть, навалюйте ведмедя на гарбу, урочисто везіть додому».}