73487 (Роль професіоналізму в утворенні гумористичних ситуацій в художньому творі (за творами О. Вишні)), страница 6

^{У «Мисливських усмішках» Остап Вишня досягнув високого рівня побудови своїх творів. Він надзвичайно винахідливий у розгортанні експозиції та сюжету, у використанні народнопоетичної творчості, у завершенні кожної композиційної частини.}

^{Отже, слід наголосити, що визначальними особливостями гумору Остапа Вишні є багатство відтінків і барв комічного, по-народному соковита мова, своєрідно діалогізований виклад дії, мудрий, іронічно-усміхнений погляд оповідача на порушені проблеми. Дотепні й художньо-неповторні діалоги – один із основних засобів характеристики й оцінки персонажів. Діалогам притаманні неоднозначність, життєво-змістова наповненість, колоритність.}

^{Образ оповідача у творах Остапа Вишні}

^{Вище ми вже стосувалися розкриттям образу оповідача у творах, тому до сказаного залишилося додати зовсім небагато. Він, - оповідач, - присутній майже у кожному творі: мудрий і дотепний, усміхнений та іронічний, життєлюбний оптиміст, який уособлює позицію Остапа Вишні, підкреслює єдність автора з його героями, та передає ставлення автора до всього, про що розповідається у творах.}

^{Оповідач неабиякий філософ, начитана людина, адже знає творчість Антуана де Сент-Екзюпері, читавши «Маленького принца » . З любов'ю і захопленням він малює серпневий зорепад і нічне небо: «Швиргається вгорі якийсь космічний хлопчисько зорями, залишаючи в чорно-синій безодні золоті смуги... »}

^{До живої природи оповідач ставиться особливо трепетно, персоніфікує її: «До озерця ви підходите вже тоді, коли качки "повиключали мотори", почистили зуби, зробили на ніч фізкультурну зарядку з холодним обтиранням, і, поклавши на водяні лілеї голови, полягали спать... » .}

^{Ласкавими, пестливими словами розповідає автор про красу природи в «Мисливських усмішках», ніжно називає птахів та звірів: перепілочка, веприк, лисичка, дає їм яскраві і точні характеристики. Про те ми вже казали, але вважаемо, що про це потрібно казати знову, настільки це важливо.}

^{Оповідач усмішок Остапа Вишні – це людина з ніжним серцем, чий внутрішній світ розкривається завдяки численним ліричним відступам. З любов'ю до природи, з повагою до читачів виступає оповідач. Він вчить не полювати, а охороняти все живе, він примушує замислитися над нашим ставленням до навколишнього середовища, виховує почуття любові до рідної землі.}

^{Тонкий гумові, любов до природи, до людей наскрізно проймають твори Остапа Вишні. Його сміх не ображає, а виліковує, виховує людину. І в цьому допомагає ніжність, душевність і поетичність оповідача усмішок.}

^{Висновки}

^{Гострі проблеми сучасності крізь призму сміху Остапа Вишні.}

^{Остап Вишня прийшов у літературу цілком зрілою і сформованою людиною, коли йому було вже за тридцять. 1922 рік, як нам вже відомо, став роком його могутнього і стрімкого злету в українській гумористиці.}

^{Багатющий творчий досвід світової сатири й гумористики переконливо засвідчує, що живучими, вічними стають лише ті твори, творці яких, окрім літературного таланту, вміють бачити, вміють помічати те, чого не бачать і не помічають інші.}

^{Остап Вишня володів цим даром – він дивився глибоко, дивився далеко. Найхарактернішою його рисою як письменника було те, що він, за словами Рильського, органічно поєднував у своїй творчості «новий соціалістичний зміст з глибоким національним характером». Він прийняв Радянську владу і щиро сподівався, що на рідній йому землі, де люди стали господарями своєї долі, будівниками першого у світі соціалістичного суспільства, нарешті починається світле і чудесне життя.}

^{У своїх дотепних і завжди розумних фейлетонах літератор-гуморист підносив важливі питання сучасного йому громадського і політичного життя, спрямовував вістря сміху проти організаторів і натхненників антирадянських походів і блоків.}

^{Остап Вишня був завжди нещадний і непримиренний, коли бачив порушників порядків, законів, етики і моралі. Він суворо висміював і суворо засуджував все погане, що заважало будівництву світлого майбутнього його рідного народу. Мабуть, краще за все свою творчу програму окреслив письменник. Ф. Маківчук у своїй статті, присвяченій творчості Остапа Вишні, згадував, що в робочому кабінеті письменника біля письмового стола висів приколотий до стіни звичайною канцелярською кнопкою аркуш машинопису, який і став своєрідним живим маніфестом найбільшого гумориста України, його «святцями».}

^{Як свідчить цей «маніфест», «заклятими друзями» видатного гумориста були «бюрократи, вельможі, перестраховщики, підлабузники, замасковані паразити, одверті мерзотники, сутяги і склочники, халтурники, пошляки, хами, здирщики, хабарники, спекулянти, окозамилювачі, хапуги, зажимщики критики, круглодобові патякали, дрімучі дурні, чваньки, браконьєри, грубіяни, задаваки...та інші... прохвости».}

^{Звичайно, у той час сатирик не міг спрямувати своє гостре перо проти всього, що заважало народові будувати щасливе майбутнє, не міг сказати вголос усієї болючої правди, але він майстерно робив те, що дозволяли обставини. На сторінках його творів постала вся Україна тих років, яка мовби дивилась в дзеркало і всміхалася, пізнаючи себе.}

^{Тематика творів Остапа Вишні завжди була пов'язана із злободенними проблемами українського народу. Другий період його творчості, на який прийшлися роки Великої Вітчизняної війни та роки післявоєнного оновлення, також був родючим і яскравим, наступальним і напруженим. Письменник весь час був у роботі, у творчих пошуках, у служінні своєму народові.}

^{Письменник сміливо критикував недоліки в діяльності будьяких установ і організацій, дотепно, влучно висміював ледацюг, дармоїдів, халтурників, нещадно бічував бюрократів і хапуг, його називали сатириком «оперативної дії». Та всеж -таки значне місце у творчості Вишні завжди займала політична сатира.}

^{У 1945 році вийшла збірка памфлетів і фейлетонів Остапа Вишні «Самостійна дірка», яка з'явилася внаслідок його поїздки в західні області України наприкінці війни, і в якій він розвінчував антинародну суть і мораль «холуїв золотого мішка». Він своїми очима побачив закатованих безвинно людей, спалені оселі, сум і горе матерів, - усе це дало письменникові великий заряд сатиричної люті, і до останнього свого дня він продовжував рішучий бій з паліями війни та їх поплічниками. Політичні памфлети і фейлетони видатного гумориста взагалі відзначаються могутнім викривальним характером, високим сатиричним пафосом, влучним словом, їдкою іронією і спопеляючим сміхом.}

^{Ідким сміхом сатирик вскриває минуле та його представників у гуморесках на політичні теми («Спеціально дворянський», «У школі», «З царями нехарашо» тощо). В усмішках «Українізуємось» провідний мотив – відродження національної гідності народу. В них ставляться проблеми розвитку національної мови, культури, вільного й повного впровадження мови в державне користування, виховання освіченої особистості, причетної до художніх надбань народу.}

^{У гуморесках «Зоре моя вечірняя...» та «У ніч під Новий рік» Вишня з неабиякою вигадливістю створив сюжети, які сатирично компрометували хибну практику опікування колгоспів чималим штатом уповноважених із району та роздування штатів в окремих колгоспах.}

^{Внесок Остапа Вишні в розвиток української літератури вагомий, письменник був справжнім новатором, першим, хто прокладав шлях українській сатирі та гумору за нових умов, часто для цього жанру вкрай несприятливих. Визначальними особливостями його гумору були багатство відтінків і барв комічного, по-народному соковита мова, своєрідно діалогізований виклад дії, мудрий, іронічно-усміхнений погляд оповідача на порушені проблеми.}

^{Критики здебільшого пов'язують майстерність письменника із «секретами» застосування в них лексичного гумору, адже мова його творів близька до народно-розмовної, з усіма її найрізноманітнішими особливостями, але автор усмішок — насамперед майстер відтворення комічної ситуації, комічного конфлікту, комічних зіткнень персонажів, комічного сюжету. Цими сюжетами, взятими з самого життя, злободенною тематикою, простотою і зрозумілістю широкому загалу Остап Вишня заслужив глибоке визнання й популярність у свого народу.}

^{«Я – слуга народний! І я з того гордий, я з того щасливий!» - писав він у щоденнику, прохаючи у долі надати йому сил, уміння, талану, аби він зумів «...хоч що-небудь зробити таке, щоб народ... у своїм титанічнім труді, у своїх печалях, горестях, роздумах, ваганнях... усміхнувся!»}

^{Тобто, на закінчення, ми мушемо признати, що Остап Вишня був українським народним гумористом у повному розумінні цього слова: і темами, і сюжетами, і образами, і засобами комізму – в цьому причина його прижиттєвої популярності й посмертної невмирущості. Він, здається, єдиний з геніїв нашої літератури, який за життя не був удостоєний жодної офіційної відзнаки, навіть найскромнішої премії. Остап Вишня таки мав рацію, коли записав у щоденнику, що нема вищого гонорару, як веселий блиск в очах народу. Прикро, що народне око здатне випромінювати блиск і від непроханої сльози...}

^{Письменник любив свою рідну землю і свій народ так сильно, що це відчуваєш у його творах навіть тоді, коли в них йдеться про речі, здавалося б, дуже віддалені від цього високого поняття. Бо він завжди жив радощами і бідами свого народу, прислуховувався до тривожного биття його неспокійного серця.}

^{І Україна любить його незрадливою любов'ю. Цієї любові не потьмарили ні літературні злостивці, що істерично оголошували Вишню не багатством, а бідністю нашої літератури, ні поодинокі творчі невдачі великого сміхотворця, ні роки важких випробувань. Де воно, все те надумане, фальшиве, нерозумне?}

^{Спливло в небуття. А ми, казав Остап Вишня, сміємося і будемо сміятися разом із своїм дотепним, талановитим народом!}

^{Список використаних джерел}

^{Бурляй Ю. Зброєю слова. – К., 1965.}

^{Вишня Остап. Твори: В 7 т. – К.: Держвидав, 1963 - 1965.}

^{Дзеверін І. Остап Вишня. – К., 1957..}

^{Живий Остап Вишня // Збірка спогадів про письменника. – К., 1966.}

^{Зуб І. Остап Вишня. – К., 1991.}

^{Історія української літератури ХХ ст. – К., 1994.}

^{Котко К. Червоний сміх. – К., 1961.}

^{Лавриненко Ю. Остап Вишня. // Українське слово. Кн. 1. – К., 1994.}

^{Несторенко П. Великий сміхотворець // Урядовий кур’єр. 1999.}

^{Олійник С. Ми всі його любили // О. Вишня. Вибране. – К., 1981.}

^{Про Остапа Вишню. – К., 1989.}

^{Семенюк Г. Великий правдивий // Українська мова і література. 2000.}

^{Цехов Ю. О. Вишня – відомий і невідомий // Українська мова і література.1989.}

^{Цехов Ю. Остап Вишня. – К., 1989.}

^{Посилання в тексті на літературу}

^{[1] В. Блакитний, «Попередження». К. 1920.}

^{[2] К.Г. Паустовский, «Время больших ожиданий», М. 1969.}

^{[3] О. Білецький, «Про прозу взагалі та про нашу прозу 1925 року», К.1936.}

^{[4] Там само.}

^{[5] Там само.}

^{[6] жур. «Нова генерація». 1930. № 2-4.}

^{[7] «Критика чи прокурорський допит?» . жур.«Червоний Шлях», 1928.}

^{[8] «Розпеченим пером (3 нотаток на сторінках прочитаного)». жур. Вапліте. № 8. 1927.}

^{[9] Там само.}

^{[10] «Моя автобіографія». Харків, “Книгоспілка”, 1927.}

^{[11] Там само.}

^{[12] «Твори. Бібліогр. довідка В. Яременка». Українське слово: Хрестоматія. К., 2001.}

^{[13] Там само.}

^{[14] «Моя автобіографія ». К.,1955.}