71794 (Стан бібліотечної справи в Німеччині), страница 3

2.1 Перша жінка-бібліотекар Бона Пайзер

У наші дні бібліотека – типово жіноча справа. Але так було не завжди. Протягом століть професія бібліотекаря залишалась професією чоловіків. «Чи можна вважати роботу бібліотекаря новою жіночою професією в Німеччині?» таке питання задавала Бона Пайзер, перша в Німеччині жінка-бібліотекар, у статті, опублікованій в 1901 році в «Центральному журналі Асоціації жіночих організацій». У ті часи жінкам вперше відкрився доступ до цієї професії. З виникненням книжкових і читальних залів різко піднявся попит на кваліфікованих фахівців. Тут дуже до речі знадобилась велика кількість освічених жінок, готових взяти на себе частину обов'язків, не будучи вимогливими у відношенні до гонорару. За свідченням одного з представників цієї професії, його колеги-дами працювали «заради любові до справи» і бралися за «нудні і навіть неприємні завдання».

Бона Пайзер (Bona Paizer) (26.04.1864 – 17.03.1929р.р.) перша жінка-бібліотекар в Німеччині , яка працювала по основній спеціальності як бібліотекар. Тому вона вважається першим народним бібліотекарем Німеччини жіночої статі.

Народилася Бона Пайзер в сім’ї єврейського книготоргівця-видавця. На основі діяльності батька, а також традиційної високої поваги до книги в єврейській сім’ї , вже з дитинства їй прививалась любов і шана до книги.

Однак, вже існуючі в той час громадські бібліотеки були в більшості випадків шкільними бібліотеками, університетськими, приватними, які велися викладачами в порядку громадської роботи. Тільки в 1890 роки великі бібліотеки виникали в рамках так званого руху народних бібліотек – Руху Книгарів по англійському зразку.

Зі своєї власної ініціативи , вирішивши отримати освіту бібліотекаря, Бона вирушила до Англії де працювала волонтеркою у Публічній Бібліотеці (Publik Library).

Після повернення до Берліну , вона приєдналася до "Німецького товариства Етичної культури" (Deutsche Gesellschaft für Ethische Kultur). Це товариство виступало за становлення та розвиток громадських бібліотек. Тут Бона Пайзер знайомиться з найвідомішими представниками Руху народних бібліотек Костянтіном Ньорегбегом (Konstantin Nörrenberg) і Паулем Ладевігом (Paul Ladewig).

У 1894 товариство починалося з установчого заклику для суспільної народної бібліотеки і читального залу, після того, як магістрат міста Берліна відмовився від пропозиції історика, письменника, публіциста і бібліотекаря Аренда Бухгольца (Arend Buchholtz) до вдосконалення Міських бібліотек. Медик Рудольф Фірхов (Rudolf Virchow) також приймав участь у підписанні заклику. Таким чином повинні були збиратися грошові і книжкові пожертви для бібліотек. Поряд з Ладевігом , а також бібліотекарем Королівської бібліотеки Ернстом Джепом (Ernst Jeep) Бона Пайзер також являлася членом комісії, яка дбала про рекламу для народної бібліотеки. Бона Пайзер працював у цей час без оплати як керівник бібліотеки "Комерційного союзу працівників жіночої статі" (Kaufmännisches Verband für Weibliche Angestellte), цю діяльність вона продовжувала аж до смерті поряд зі штатною .

У 1895році товариство відкрило перший громадський читальний зал Берліна як Громадський читальний зал Німецького товариства Етичної культури в новому чудовому будинку спорудженому Альфредом Мезелем (Alfred Messel ) на Нойе Шенхаузер Штрассе 13. Тут знаходилися у розпорядженні бібліотеки 5 просторих кімнат . [11]

Перша громадська бібліотека була великим успіхом. Вона працювала в робочі дні щоденно до 22.00 години, крім того, по неділях з 9.30 до 13.00 години. Протягом одного року книжковий фонд з 500 екземплярів зріс аж до 3500. З 1899року читачі мали змогу брати книги додому.

Бона Пайзер і Ернст Джеп відповідали за установу бібліотеки. «Громадська бібліотека служить всьому народу. Вона повинна відповідати потребам всіх верств суспільства в освіті і розвазі. Вона не повинна служити якому-небудь класу, будь-якій партії. Її єдина пристрасть – бути безпристрастною. Вона мусить бути оснащена найкращими творами літератури та сучасної науки. Доступ до літератури має бути якнайлегшим для користувачів, і зручним. Читальні зали мають бути безкоштовними і таким чином доступними для всіх верст населення. Запропоновані в читальній залі газети мають належати партіям різних напрямків. Таким чином бібліотека має бути нейтральним місцем в якому незважаючи на різні точки зору , знайшли взаємну повагу і вільні переконання різні читачі. » – так формулювала принципи своєї діяльності Бона Пайзер. Виходячи з потреб своїх читачів, вона модернізувала бібліотекарську діяльність і ввела нові методики. Її читальний зал мав великий успіх.

Протягом одного року тут налічувалося 50000 відвідувачів. Зростаюча кількість читачів і новий обсяг літературного фонду примусили книжковий зал переїхати спершу на Мюнцштрассе, потім на Рунгештрассе.

Бона Пайзер приділила багато уваги установі дитячої бібліотеки. З 1913 року розвивалася робота дитячої бібліотеки під керівництвом Бони Пайзер. Для цього вона організовувала часи читання казок для дітей в другій половині дня в неділю. Далі дитячу бібліотечну справу почала розвивати Йохана Мюленфельд (Johanna Mühlenfeld), яка була ученицею Бони Пайзер.

Після відкриття в 1900 році школи бібліотечної справи для жінок, її зал довгий час надавав жінкам єдину можливість пройти практичну підготовку для професійної діяльності.

17 березня 1929 року, Бона Пайзер померла та була похована на єврейському цвинтарі Вайссензее.

Споруджена в серпні 1964 року бібліотека на Оранинштрассе 72 (Берлин-Кройцберг)( Oranienstraße 72 (Berlin-Kreuzberg)) носить ім’я Бони Пайзер. На виставці «Берлінські бібліотеки колись і сьогодні » в 1988 році діяльність Бони Пайзер була відмічена широкими колами суспільства. З 2004 року дорога в федеральній адміністрації ver.di-Bundesverwaltung в Берліні була названа її ім’ям. [22]

2.2 Константін Ньорренберг – засновник Руху Книгарів Німеччини

Константін Ньорренберг (Constantin Nörrenberg) народився в 1862 році в сім’ї судового службовця в місті Дормаген (Dormagen). Після закінчення школи вступив до університету в Бонні на філологічний факультет, де вивчав німецьку філологію (германістику). В Марбурзі (Marburg) спочатку навчався у аспірантурі, а згодом працював в університетській бібліотеці, де зробив значний внесок у покращення карткового каталогу. Після переїзду до Берліну влаштувався до Королівської бібліотеки, де продовжив свою діяльність з упорядкування нових екземплярів та каталогізації. Крім того Ньорренберг писав статті для газет на різні світські теми. Таким чином у 1882 році вийшла його стаття з пропозиціями щодо покращення залізничного сполучення між Köln та Halle.

А ось вже в 1889 році зі сторінок газети (під псевдонімом) він звернувся до громадськості з питань місця бібліотекарів в суспільстві, їх заробітної плати. Ньорренберг порівнював майже 40 своїх колег з рангом вчителів вищої категорії, і вимагав рівноправного визнання і заробітної плати.

Через свої критичні висловлювання до існуючої влади Константін Ньорренберг був звільнений в 1891 році з Королівської бібліотеки , і був вимушений переїхати до Kiel . З 1904 року і до кінця життя працюючи в університетській бібліотеці Kiel під керівництвом Еміля Штефенхагена (Emil Schteffenhagen), набував величезного досвіду в бібліотечній практиці переписуючи алфавітний каталог і працюючи на абонементі.

Тут Константін Ньорренберг познайомився з Ельзою Штанге, яка незабаром стала його дружиною і супроводжувала його все життя.

На Всесвітньому Конгресі бібліотекарів, який проходив з 12 по 15 липня 1893 року, Ньорренберг отримав визнання за досягнення у сфері німецької філології.

Під час ділового відрядження до США Ньорренберг відвідав бібліотеки Чікаго, Бостона, Вашингтона, Мінеаполеса, Філадельфії , де переймав їх досвід роботи. [12]

19 травня 1895 року на двадцять п’ятому Генеральному скликанні «Об’єднання розповсюдження народної просвіти»( Gesellschaft für Verbreitung von Volksbildung) Ньорренберг виступив з промовою «Народна бібліотека: її завдання та реформи», в якій проголосив громадську бібліотеку необхідним доповненням до державних шкіл. Вимагав , щоб бібліотеками вільно користувались всі верстви населення, щоб бібліотеки мали доступний для читачів графік роботи, належне облаштування читальних залів. Його бентежили нестача високо кваліфікованих бібліотекарів та не належне оснащення читальних залів , книжкові фонди бібліотек .

11 березня 1986 року, запросивши до приватної розмови директора «Об’єднання розповсюдження народної просвіти» і ще декілька важливих осіб, Константін Ньорренберг поклав початок важливих переговорів, щодо створення народної бібліотеки нового зразка. Це стало початком заснування всесвітньовідомого Руху Книгарів.

Об’єднання Comenius-Gesellschaft також підтримувало ідеї та пропозиції Константіна Ньорренберга та Эдуарда Реєра (Eduard Reyer), які звернулись з закликом «Створюємо народні бібліотеки» в 1898 році до громад різних міст з кількістю більше ніж 10.000 жителів. Вони висловлювали такі аргументи: народні бібліотеки поступово призведуть до зниження злочинності та алкоголізму в країні.

Так, уже в кінці 1898 року була заснована перша « Міська народна бібліотека і читальна зала Шарлоттенбург». Це стало початком заснування народних бібліотека по всій Німеччині. Так у 1899 році розпочались масові відкриття народних бібліотек : „Krupp'sche народна бібліотека “, а Есені (Essen), „Гайманіше громадська бібліотека та читальна зала“ (Heimann'sche Öffentliche Bibliothek und Lesehalle) в Берліні (Berlin) , Громадські народні бібліотеки „Öffentliche Bücherhallen“ в Гамбурзі (Hamburg) та інші. [23]

ІІІ. Історія становлення та розвиток бібліотечної освіти в Німеччині

Протягом багатьох століть бібліотечна освіта Німеччини розвивалася за умов роздробленості земель, що наклало певний відбиток не лише на її структуру, а й на ідеологічні чинники, які були покладені в її основу. Національною особливістю німецького народу є не лише його славнозвісна акуратність і пунктуальність. Німці несуть у собі майже всі переваги і недоліки середньостатистичного жителя Західної Європи. Великий римлянин Тацит, звісно, помилявся, говорячи про відсутність у німців золота і срібла: золото німців - їх руки, а срібло - їх голови . [10] Система освіти в Німеччині поступово стала тим центром, навколо якого складалась більшість переваг і недоліків німецької нації. Той факт, що німецька "школа" користувалась заслуженою славою протягом багатьох століть (починаючи з епохи пізнього Середньовіччя і майже до кінця 19 століття), не є випадковим. Німецька освіта була ґрунтовною і добротною. Класичного і глибокого змісту набула відома німецька тріада „Studieren, propagandieren, organisieren!" ("Вивчати, пропагувати, організовувати!") [13].

Популярність бібліотечної освіти у Німеччині набуває свого значення в період пізнього Середньовіччя, за часів реформ Мартіна Лютера. Реформатор добре розумів, що втілення його ідей знайде відгук лише у освічених громадян. Але його погляд на розвиток освіти був неоднозначним : нижчим верствам населення він пропонував давати мінімум освіти: "Молодий і дурний народ слід навчати завжди одними й тими ж виразами, в іншому разі не уникнути помилок ."[10].

Подальший розвиток бібліотечної освіти в Німеччині пов'язаний з ім'ям Гейдельбергського університету. Заснований ще в середині XV століття, цей університет виховав цілу плеяду видатних вчених і державних діячів.

Тридцятилітня війна, під час якої була вивезена до Риму всесвітньо відома університетська бібліотека "Biblioteca Palatina" та зруйнований весь комплекс корпусів університету, нанесла значних збитків знаменитому Гейдельбергу. Але університет зміг відновити свою роботу і до середини XIX століття піднявся до рівня найпрестижнішого ВУЗу в Європі. Пізніше визнаними центрами бібліотечної освіти європейського рівня стануть Йєн, Берлін, Лейпциг, Геттінген.

Вперше в Німеччині та Пруссії в 1886 році було засновано факультет «бібліотечних суміжних наук» у університеті Геттінгена Карлом Дціацко (Karl Dziatzko) (1842-1903). 15 грудня 1893р. і 1 квітня 1894 р. було затверджено прусський указ «Про умови придатності працівників до роботи в Королівській бібліотеці Берліну та Королівській університетській бібліотеці». Він давав можливість за допомогою стажування та бібліотекарських випускних іспитів працювати в наукових бібліотеках та обіймати керівні посади.

Потім слідувала спеціальна Постанова по Міністерству від 13 січня 1912 р. де було вказано про Бібліотечну освіту в Берліні § 5, абзац 2 таким чином :

" Кожен працівник - доброволець бібліотеки з метою теоретичної освіти у бібліотечній справі повинен раз на рік в університеті Геттінгена прослухати курс бібліотекарських лекцій і вправ, або пройти бібліотечні курси, які відбуваються в зимовий період з інтервалом раз в 2 роки у Королівській бібліотеці в Берліні." [1]

Перша світова війна перервала всю реформаторську діяльність щодо бібліотекарської освіти.