71706 (Культура Єгипту)

Вступ

Що може розбурхувати уяву сильніше, ніж похоронні скарби юного царя Тутанхамона, чиє царювання було короткочасним, але пишним?

Дивний факт виявлення цих скарбів англійцями, Картером і Карнарвоном, став віхою в історії єгиптології, і сам по собі настільки ж разючий, як і розшифровка ієрогліфів Шампольоном, геній якого повернув нам кілька тисячоліть нашої історії, додавши змісту залишеним ними свідченням. Більше 1700 років релікти давньоєгипетської культури турбували лише грабіжники, що проникали в гробниці в пошуках дорогоцінних металів, і мандрівники, які захоплювалися або шкодували, але розуміли дуже мало. У сімнадцятому й вісімнадцятому століттях ряд європейських учених зацікавився давніми руїнами (тоді можна було побачити значно більше, ніж сьогодні) і склали плани деяких з них. У результаті виник постійно зростаючий попит на єгипетські артефакти, за якими полювали музеї, засновані в європейських столицях. Процес придбання музеями нових експонатів мало відрізнявся від грабежу, хоча, по ідеї, він перебував під офіційним контролем. Основні знахідки, такі, як Амарна (1914 р.), гробниця Тутанхамона (1922 р.), великий човен Хеопса (1954 р.), були зроблені пізніше й, безсумнівно, за ними підуть і інші. Єгиптологи всіх країн об'єдналися, щоб спільними зусиллями перешкодити затопленню декількох найбільших пам'ятників давньоєгипетської архітектури при будівництві Асуанської греблі в 60-х роках. Єгиптологія усе ще є молодою наукою, і її істинна мета складається не в розкопуванні монументів легендарного минулого, а в тім, щоб, використовуючи всі сучасні методи, такі, як радіоуглеродне датування, аерофотозйомка, комп'ютерний аналіз і моделювання, з'ясувати деталі зародження, поетапного розвитку й кінця великої цивілізації. З кожним новим відкриттям її початок відсувається усе далі й далі в туманне минуле.

Можливо, у наш час єгиптологія робить дуже великий вплив і переживає пік популярності. Відділення єгиптології існують у багатьох університетах майже всіх розвинених країн миру. В 1999 році, наприклад, розкопки в Єгипті вели університетські експедиції з Японії, Польщі, Швеції, Англії, Італії, Німеччини, Франції, США, Канади й, звичайно ж, самого Єгипту. Щомісяця з'являється просто величезна кількість науково - популярних і академічних книг і статей на цю тему. Не залишають без уваги деякі аспекти цієї науки й ЗМІ, включаючи радіо й телебачення. У мережі Інтернет створено безліч сайтів, присвячених Давньому Єгиптові. У той же час у колах, що не належать до академічної єгиптології, дозріло й міцніє переконання, що деякі основні поняття цієї науки мають потребу в корінному перегляді.

Історія Єгиптології

Як академічна дисципліна, що викладають в університетах усього світу, єгиптологія вважається недавнім феноменом, їй виповнилося всього трохи більше 150 років. Проте історія її нараховує тисячі років. Більша частина ранніх письмових свідоцтв про Єгипет належить грекам, які вважаються засновниками першої великої цивілізації західного світу. Багато грецьких філософів і письменників мандрували по світу, записуючи побачене. Існує думка, що такі математики, як Фалес і Піфагор, побували в Єгипті й набули свої знання й мудрість від єгипетських жерців. Але саме з письмових творів двох грецьких істориків, Геродота й Манефона, починається реальна історія єгиптології, і багато з її загальноприйнятих концепцій ґрунтуються на їхніх роботах.

Геродот побував у Єгипті приблизно в 440 році до н.е. і записав свої враження й спостереження в третьому томі «Історії». Дебати відносно точності його роботи, і навіть відносно його намірів і мотивів, не вщухали ніколи, а в останні сто років набули особливої гостроти. Отже, саме Геродот першим запропонував концепцію, відповідно до якої Велика піраміда була побудована як усипальниця фараона, - теорію, що зараз є загальновизнаною в єгиптології, але яка, насправді, суперечить тубільним переповіданням.

Жрець із міста Себеніти на ім'я Манефон склав історію Єгипту приблизно в 270 році до н.е. До нас дійшли лише невеликі фрагменти його твору, але саме його погляди на історію Єгипту й лягли в основу сучасної єгиптології. Манефон розділив історію Давнього Єгипту на періоди правління фараонів по фамільній ознаці, де сини зазвичай успадковували батькам, і назвав ці періоди династіями.

Історію Єгипту писали й записували багато грецьких і римських мандрівників, такі, як Диодор Сицилійський, Страбон і Пліній. Після ісламського вторгнення в Єгипет в 640 році н.е. більша частина робіт грецьких і римських істориків була перекладена на арабську мову, але через виникле протистояння між християнством і ісламом інтерес до Давнього Єгипту в Європі згас на довгі століття.

Через кілька сторіч після хрестових походів, коли у Європі почали цікавитися науками, мандрівники знову кинулися в Єгипет. Джон Грейвс, британський математик і астроном, побував у Єгипті в 1638 році. Його робота «Пирамидография» дуже вплинула на двох інших учених, Тіто Лівіо Бураттіні й сера Ісаака Ньютона, які скористалися вимірами Грейвса в надії відшукати універсальні закономірності, сховані у Великій піраміді.

Багато єгиптологів, особливо французькі, думають, що сучасна єгиптологія зародилася в 1768 році,коли Наполеон завоював Єгипет. До його честі,честолюбний і амбіційний Бонапарт привів із собою 175 «савантов», як називали в той час учених. Двоє з них, Домінік Віван Денон і Эдме-Франсуа Жомар, виміряли Велику піраміду й багато з тоді ще збережених храмів на території Єгипту й склали докладні креслення й розвіяли загальноприйняту в часи Відродження теорію про те, що велика архітектура й скульптура з каменю зародилися в Греції. Французи випустили у світ 21 том книг про свої відкриття в Єгипті під час правління Наполеона. Ймовірно, самою вражаючою знахідкою французів став розетський камінь - плита діориту, виявлена в 1799 році капітаном Бушаром близько Розетти, області в північному Єгипті. На плиті були написані ієрогліфи й написи грецькою мовою (демотичне письмо). Французький учений Жан-Франсуа Шампольон присвятив 20 років свого життя цьому перекладу й в 1821 році заявив, що зумів розшифрувати ієрогліфи.

Після французів і англійців у розвиток єгиптології внесли свою лепту італійські й німецькі вчені. Одну з перших німецьких експедицій у Єгипет очолив Карл Ричард Лепсиус, проклавши, таким чином, шлях для наступних німецьких єгиптологів - Карла Бругша й Людвіга Борхардта й багатьох інших. Італійці виявили цікавість до єгиптології навіть раніше німців, якщо вважати вищезгаданого Бураттіні в сімнадцятому столітті, за яким пішли слідом Джованні Бельцоні й Джованні Кавілья в столітті дев'ятнадцятому. І Бельцоні, і Кавілья провели одні з перших археологічних розкопок на плато Гізи й досліджували розташовані там піраміди.

Серед інших імен, що сприяли розквіту єгиптології в дев'ятнадцятому столітті, варто згадати французів Огюста Маріетта, роботами якого був заснований каїрський музей, і Гастона Масперо, автора багатьох книг про Давній Єгипет. Британія також відзначила свою присутність у цій галузі науки такими представниками, як полковник Ричард Говард-Вайз, що розкопував Велику піраміду в 1837-1838 роках, і сер Э.А. Уоллес Бадж, що займав посаду хоронителя єгипетських стародавностей у Британському музеї наприкінці дев'ятнадцятого століття. У вісімдесятих роках Вільям Метью Флайендерс Петрі організовує широкомасштабні дослідження Великої піраміди,побіжно розробляючи стандарти ведення розкопок, яких всі єгиптологи додержуються і понині.

Американці прийшли на «ринок» єгиптології наприкінці дев'ятнадцятого сторіччя. Джеймс Генрі Бристед з ун. Чикаго й Джордж Райзнер, представник Гарвардського університету, а також Джон Уилсон і Майкл Хоффман внесли значний вклад у єгиптологію кінця дев'ятнадцятого - середини двадцятого століття.

Не можна також не відзначити внесок єгипетських учених. Такі особистості, як Селим Хасан, Ахмед Фахри, Заки Саад, і, у наш час, Захи Хавасс, прославили свою країну внеском у єгиптологію, виступивши організаторами багатьох розкопок і ставши авторами безлічі книг. Не дуже давно доктор Хавасс зробив значне відкриття - виявив поховання в оазисі в західній пустелі Єгипту, що стало відомим як «Доліна золотих мумій».

Таке коротке введення в історію єгиптології недвозначно свідчить про те, що ця наука зародилася й розвивається як типово західна наука. Починаючи із греків і римлян і закінчуючи французами, британцями, італійцями, німцями й американцями, у ній переважають євроцентричні західні поняття й подання. Навіть згадані єгиптологи-єгиптяни вивчали єгиптологію, антропологію й археологію по західних зразках і підручниках.

Єгипет - це одна з найдавніших і краща з усіх задокументованих цивілізацій. Археологічні дані свідчать про те, що організоване людське суспільство існувало тут ще в епоху палеоліту. Царство Об'єднаний Єгипет з'явилося близько 3150 р. до н.е. і проіснувало майже до початку християнської ери, остаточно втративши свою незалежність в 34 р. до н.е. Протягом цього колосального проміжку часу природа єгипетської держави і єгипетського суспільства змінилися напрочуд мало.

Архітектура

Із всіх явищ культури Давнього Єгипту храми й гробниці викликають найбільше враження й залишаються в пам'яті туристів, що відвідують Єгипет, довше всього - досягнення єгиптян у монументальній архітектурі можна бачити й у наші дні.

Придатними для будівництва матеріалами в Єгипті були очерет у районі Дельти, глина - у Нільській долині й різні корінні породи,які залягають нижче або виходять на поверхню. За межами Дельти будинки, починаючи з додинастичного періоду, будувалися переважно з невипаленої цегли. Лише після появи царів, чиє централізоване правління й деспотична влада уможливлювали керування великою армією робітників, почалося великомасштабне будівництво з каменю. Із самого початку єгипетська кам'яна архітектура демонструвала такі якості, як масивність і громіздкість. Масивність будинків підкреслюється «скосом» у їхній конструкції, тобто вони зазвичай ширше у фундаменті, чим у вершини, і подібною особливістю володіють також і дверні отвори. Насправді незмінний стиль єгипетської архітектури, по суті, є одним з її унікальних аспектів.

Як ми знаємо, єгипетська архітектура головним чином є архітектурою смерті й релігії. Усвідомлюючи, що їхнє життя на землі коротке, єгиптяни витрачали більше думок, ресурсів і зусиль на будівництво жител, які повинні були оточувати їх протягом вічності. Навіть фараони жили в будинках, що поступалися по розкоші гробницям, що їх очікували. Лише в окремих випадках житлові будинки мали більше двох поверхів. Архітектурні пам'ятники, пов'язані з періодом Давнього царства, представлені в основному пірамідами й мастаба. Самі древні піраміди мали східчасту конструкцію й піднімалися нагору серією уступів. Подібно знаменитій піраміді в Сакарі, і не завжди мали квадратний підмурок. Пізні піраміди мали правильну геометричну форму й плавно звужувалися до вершини.

Архітектор був придворним, чия завдання складалося не в пошуку новацій, а в дублюванні, інтерпретації, а при амбіційних фараонах - у повторенні того, що було зроблено раніше, але в більшому масштабі. Єгиптяни не вважали оригінальність гарною якістю, архітектура цінувалася не як самостійне мистецтво, а як засіб вираження релігійних почуттів і піднесення хвали богам. Проте їхні досягнення залишалися предметом замилування для наступних поколінь, і ми дотепер вважаємо Великі піраміди одним із чудес світу.

Східчаста піраміда, Саккара

Однак у жодній з головних єгипетських пірамід не було виявлено яких-небудь написів, карбування, текстів або хоча б справжніх останків, які свідчили б про те, що піраміди були усипальницями фараонів. Марко Лейнер стверджує, що сам похорон незмінно зображувався на стінах могил знаті. У такому випадку, якщо піраміди теж були могилами-усипальницями, чому в так званих «похоронних камерах» не виявлено жодного зображення похорону фараона? Існують також і Тексти пірамід, але в жодному з перекладів цих текстів не згадується про реальне поховання фараона в піраміді. Не тільки подання про те, що піраміди використовувалися як усипальниці для фараонів, має потребу в корінному перегляді, але й загальноприйнятим теоріям про те, як піраміди були побудовані, також не вистачає реальних доказів. Знайдені єгиптологами набори інструментів, які, по їхніх запевненнях, використовувалися при будівництві пірамід (мова йде про бронзові стамески й зубила, бури і каменедробарки), як вважають багато авторів, зовсім не придатні для цих цілей. Кам'яні матеріали, що використовувалися древніми, - базальт, граніт, діорит і алебастр - неможливо точно обробити навіть найкращим бронзовим зубилом. Найбільш вагоме заперечення із цього приводу навів майстер-фахівець і інженер Кристофер Данн у своїй видатній книзі «Енергостанція Гізи». У ній Данн недвозначно заявляє, що докази, зібрані їм і сером Флайндерсом Пітрі, вказують на те, що для різання й обробки граніту й базальту застосовувалися токарські верстати, желонки й, імовірно, ультразвукове устаткування або які-небудь інші високоточні технології. Данн також звертає увагу на численні складні контури кам'яних блоків, а також на точність із допусками в межах 2/10,000 на дюйм при роботі із цими каменями із граніту, базальту, алебастру, що може служити додатковим підтвердженням того, що давні ремісники й інженери використовували високоточні технології й апаратуру. Ці кути витримані занадто точно, а припуски занадто малі для того, щоб їх можна було пояснити якось інакше.