71209 (Феномен кімоно)

Зміст

Вступ

Розділ 1. Кімоно, як національний японський костюм

1.1 Історія та результати дослідження японського костюму

1.2 Етапи історичного розвитку японського кімоно

1.3 Особливості кімоно, його види та аксесуари

1.4 Складові частини основи кімоно

1.5 Аксесуари та складові елементи кімоно

1.6 Різновиди кімоно

Розділ 2. Особливості функціонування кімоно, як частини національної культури у сучасній Японії

2.1 Японський національний костюм, як обєктивація тілесного в культурі

2.2 Кімоно у світогляді японців

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Кімоно (яп. 着物, кімоно, "вбрання"; яп. 和服, вафуку, "японський одяг") - традиційний одяг в Японії. З середини ХІХ століття вважається японським "національним костюмом".

Актуальність дослідження. Японський національний костюм вже не перше століття привертає увагу фахівців. Разом з тим у порівнянні з іншими галузями японської культури, такими як гравюра укійо-е, театральне мистецтво, література - він і сьогодні залишається маловивченим явищем.

Декілька досліджень суто мистецтвознавчого напрямку, де розглядаються його складові елементи, форма, крій та стислі відомості переважно довідкового характеру - практично все, що сьогодні існує в науковому обігу. Втім, костюм як медіаторна категорія, що поєднує такі протилежні поняття, як Життя та Смерть, Культура й Природа, Свій та Чужий - потребує саме культурологічного дослідження.

Від давніх часів в Японії у межах синтоїзму сформувалося ставлення до одягу, як до речі, що зберігає душу. В синтоїстському ритуалі "увгамування душі" померлого проводився обряд "зав’язування рукавів" (тамафурі) з метою утримати душу. Тобто одяг мислився, як скринька для душі. Тривалість збереження даної функції знайшла свій відбиток в текстах класичної поезії та прози.

Ця ритуальна функція одягу, як і в іншіх культурах світу, свідчить про те, що в народній свідомості він - природнє продовження людини, його Дім, так само, як і волосся або нігті використовувався у магічних цілях, як її символічна заміна. В імператорському варіанті обряду "увгамування душі" богам підносилися три види священного одягу (місо), який репрезентував імператора, його дружину та нащадка.

Мета дослідження полягає у з'ясуванні сутності кімоно - японського національного одягу як історико-культурного явища, виявлення його характерних рис і особливостей функціонування в контексті соціокультурних процесів.

Об'єкт дослідження - японський національний костюм - кімоно, як історико-культурне явище.

Предмет дослідження - розвиток та існування кімоно в контексті соціокультурних історичних процесів.

Завдання дослідження:

виявити і проаналізувати наукові джерела з означеної проблеми;

узагальнити основні теоретичні підходи до осмислення феномена кімоно;

охарактеризувати історичні форми буття кімоно;

виявити особливості функціонування кімоно, його роль і місце в контексті соціокультурних процесів.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що:

досліджується кімоно як цілісне універсальне культурно-історичне явище;

простежується динаміка (еволюція) японського національного костюму в контексті соціокультурних процесів історії Японії;

виявляються тенденції розвитку кімоно з урахуванням національних культурних традицій та інокультурних впливів;

Джерельна база дослідження включає архівні матеріали та публікації з досліджуваної проблеми. Це праці вітчизняних і зарубіжних учених з історії японського національного одягу, його художнього конструювання і дизайну. Функціонування кімоно розглядаються також на основі матеріалу, який містить історична, культурологічна, філософська, соціологічна, психологічна та ін. література.

Теоретико-методологічні засади дослідження. Відповідно до завдань курсової роботи використані загальнонаукові методи аналізу і синтезу з метою порівняння і узагальнення даних, отриманих у процесі вивчення культурологічної, історичної, мистецтвознавчої літератури. Системний і структурно-функціональний методи сприяли виявленню місця й значення кімоно в соціокультурних процесах життя Японії.

Практичне значення одержаних у ході дослідження результатів полягає в тому, що вони можуть бути використані істориками культури, культурологами, мистецтвознавцями при написанні наукових робіт, підручників з історії культури, костюму, національного одягу.

Структура курсової роботи зумовлена логікою дослідження, його метою та завданнями і складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаних джерел, який містить 34 найменування.

Розділ 1. Кімоно, як національний японський костюм

У сучасній японській мові існує три терміни для позначення японського традиційного одягу:

кімоно (着物) - вбрання

вафуку (和服) - японський одяг

ґофуку (呉服) - "китайський" одяг

Найстарішим з них є перший варіант. До початку вестернізації Японії у середині ХІХ століття ним позначали будь-який одяг. Ще у XVI столітті португальські місіонери-єзуїти повідомляли у звітах до Європи, що японці називають одяг словом "кімоно" (Kimono). Ця назва перекочувала у більшість іноземних мов, і в українську зокрема. Хоча у домодерній Японії "кімоно" було аналогом універсального поняття "одяг", у Європі та Америці воно стало асоціюватися саме з японським вбранням. [24, 53]

Наприкінці ХІХ століття у Японії збільшилась кількість тих, хто почав носити "західний" стрій. Відмінність західного і японського костюму змушувала японців виокремити останній з загального поняття "кімоно". Виник неологізм для позначення традиційного одягу - "вафуку". До кінця Другої світової війни це слово стало основним для означення японського вбрання. Однак у післявоєнні часи, під впливом американського "розуміння" японської дійсності, універсальний термін "кімоно" почали застосовувати як один з синонімів "вафуку".

Відповідно, у сучасній японській мові "кімоно" отримало два значення. У широкому розумінні - це загальний термін для окреслення будь-якого одягу, а вузькому - різновид вафуку.

1.1 Історія та результати дослідження японського костюму

Перші ознаки дослідницького інтересу до японського костюма спостерігаються у другій половині ХІХ - на початку ХХ століття. Це був час розквіту етнографічних досліджень, появи численних історій костюма та нової хвилі орієнталізму в Європі. Разом з тим, відомості про японський стрій посідають незначне місце у загальних працях щодо костюма або в етнографічних замальовках. Навіть у фундаментальній праці В. Бруна та М. Тільке, присвяченій костюму різних часів та народів світу подані лише головні типи японського одягу без визначення їх еволюції у часі та культурних й естетичних особливостей [2]. Однак, якщо німецькі дослідники безоціночно виклали відомості про форми одягу різних соціальних прошарків, то інші науковці, віддаючи данину неповторності японського мистецтва, у сприйнятті костюма виказують європоцентристську позицію. Наприклад, Е. Гессе-Вартег вважав жіночий костюм незручним, а чоловічий - надто жіночоподібним [6]. Схожі судження виказував й Садакіті Гартман: "…взуття японки може здатися європейцю ще більш недоладним, ніж обі" [5, 46].

Розвиток художньо-промислових форм мистецтва зумовив інтерес до японської класичної спадщини, в якій окрему частину становлять японські текстильні вироби. Вже в перших у Європі публікаціях, присвячених майстрам японської гравюри, було звернено увагу на цей аспект кольорових естампів [26, 22]. Інтерес до промислових форм мистецтва співпав з новою хвилею європейського орієнталізму, в якому японський національний костюм посів помітне місце. Кімоно стає надзвичайно модним одягом у Європі серед представників різноманітних прошарків суспільства, виступаючи ознакою паризької арт-богеми (портрет дружини К. Моне у японському вбранні), відвертого мещанства (твори А. Білого) та самопочуття "ватажка тисячі будд" (М. Горький).

Широка популяризація японської культури у світі зумовила появу цілої низки видань щодо японського одягу, які належать таким японським мистецтвознавцям як Хаяо Ісімура, Нобухіко Маруяма, Яманака Норьо, Кавакацу Кенісі, Нома Сейроку та ін. Якщо праця Яманако Норьо містить стислий огляд розвитку японського костюма та спрямована перш за все на висвітлення сучасних тенденцій у мистецтві національного костюма [34], то колективна праця японських науковців Хаяо Ісімура, Нобухіко Маруяма являє блискучий взірець аналітичного підходу до вивчення цього складного явища. Хоча авторами охоплені не всі види традиційного одягу, втім розмаїття представлених прикладів розвитку головної форми - косоде становить вражаючу картину. Авторами визначено періодизацію розвитку костюма, відзначені його особливості у зв’язку з певним історичним періодом, зроблено аналіз пам’яток цього мистецтва.

Не менш цікавою уявляється й праця Нома Сейроку "японський стрій та мистецтво текстилю", де автором типологізовано основні типи оздоблень, технологічні особливості виготовлення тканин, зроблені цінні спостереження щодо відповідності засобів декорування одягу певним традиціям у різноманітних видах японського мистецтва. Автором представлені прямі "цитати" відомих пам’яток у розписі тканин для кімоно. Однак цей плідний ракурс дослідження не набув у згаданій роботі всебічного висвітлення, що, безумовно, пояснюється іншим завданням праці.

Певні спостереження щодо костюму містяться в монографії Сабуро Іенага "Історія японської культури" [24]. Проте, захопленість автора проблемою соціальної нерівності позначилася і на вкрай негативній оцінці національного вбрання, яке йому бачиться проявом паразитуючої сутності правлячого класу, що створив незручний для фізичної роботи одяг.

В російському сходознавстві до 90-х років ХХ століття японський стрій розглядається в контексті більш загальної проблематики, що саме по собі створює розмаїття ракурсів осмислення цього явища японської культури. Н.С. Ніколаєва відзначає відповідність костюма традиційному інтер’єру японського житла [20], єдність його художніх принципів та предметів декоративно-ужиткового мистецтва [17], роль у жанровому живописі [19]. Особливості театрального костюма розглядає в своєму дослідженні "Японська театральна гравюра" О.М. Сердюк [26], відзначаючи вплив театру на смаки городян та моду. Грим, зачіска, візерунок тканин, обі та манера носіння костюма було винайдено акторами-оннагата з Кабукі, - зазначає дослідниця.

Окрему увагу привертає праця Г. Є. Свєтлова "Колиска японської цивілізації", де розглядається культура Японії періоду Нара [25]. Автором кілька сторінок присвячено костюму ямабусі - мандрівного ченця, що є найдетальнішим викладенням головних елементів та семантики одягу ямабусі у сучасному російському сходознавстві.

Перші систематизовані огляди японського вбрання з'являються у 90-ті роки ХХ століття. Т.Л. Соколова-Делюсіна вперше розглянула практично всі види одягу за часів Хейан, відзначила його особливості, відповідність віку та посаді людини [27]. Більш детально розглянуто японський костюм у праці І.В. Петрової та Л.М. Бабушкіної "Що ви знаєте про японський костюм?" [22], де представлено історію розвитку костюма від давніх часів до сьогодення, виявлені особливості форми та крою одягу, проведені певні паралелі з літературними текстами. З деякими спостереженнями щодо іноземного впливу на формування японського костюма можна не погодитися. Так, надто категорично виглядає твердження про наслідування китайських зразків у японському одязі. Хоча Китай і відігравав роль культурного взірця, все ж японське вбрання виявилося його вельми переосмисленим варіантом і набуло специфічних, притаманних саме японській естетиці рис. Власне китайський варіант одягу краще зберігся у корейському костюмі, ніж в японському: це жіночі фартушки, китьки та загальний силует.

Певною спробою культурологічного аналізу японського костюма є стаття С.В. Брусиловської [3]. Спираючись на щоденникову літературу часів Хейан та публікації Л.М. Єрмакової, авторка встановила зв’язки елементів одягу з ритуальною практикою сінтоїзму та буддійським вченням. Хоча певні положення цих цікавих розвідок уявляються суперечливими, все ж започаткований в них напрямок дослідження є плідним і потребує подальшої розробки.

Отже, у вітчизняному мистецтвознавстві японський стрій являє практично не досліджену галузь на відміну від зарубіжного, де накопичено фактографічну базу, розпочато вивчення окремих аспектів цього явища. Однак до сьогодні не існує комплексних досліджень костюма як художнього та культурного феномену, що потребує зміни методологічної парадигми та розширення джерельної бази.

1.2 Етапи історичного розвитку японського кімоно

Археологічні знахідки на Японському архіпелазі підтверджують тезу, що прадавні японці носили простий конопляний одяг наприкінці епохи Дзьомон. На початку І тисячоліття по Р.Х., під впливом континентальної моди, до Японії потрапив бавовняний і шовковий костюми корейсько-маньчжурського типу. У VI-VIII столітті жителі островів перебували під впливом китайської культури, що відбилося на одязі, який був точною копією вбрання китайських аналогів. У добу Хейан (794-1185) японці вперше відійшли від континентального канону, створивши прообраз сучасного кімоно. З XIII по XV століття сформувалися основні типи унікального японського вбрання для різних соціальних верств. Еволюція японського костюму періоду Едо (1603-1867) позначилася спрощенням конструкції і збагачення декору, що призвело до появи сучасного кімоно.

Японський костюм від часів Камакура (1185-1333) набуває суттєвих змін. Прихід до влади військової касти самураїв наклав відбиток майже на yci сфери життя японців. На відміну від аристократії доби Хейан, що вважала винахід нової форми капелюшка важливіше за воїнську відвагу, нова самурайська еліта керувалася іншими цінностями. Романтичний ідеал одвічно закоханого Гендзі поступився ідеалу мужнього та спритного воїна. В одязі зазначеного періоду спостерігається значне спрощення не тільки чоловічого, а й жіночого костюму. Пишні сукні тепер використовуються лише підчас дворцових церемоній. Парадним одягом стає суйкан, a карігіну починають носити самураї як церемоніальне вбрання. У звичайні дні самураї стали використовувати одяг хітатаре, котрий раніше носили лише представники нижчих верств суспільства [22, 24]. Жіночий одяг втратив масивність та став обгортати тіло, що дало можливість не тільки повільно ступати немов пава, а й швидко ходити.

За часів Камакура набуває розквіту театр Но, у виставі котрого костюм відіграє особливу роль. Власне театральний костюм не відрізнявся від того, що зазвичай носили аристократи та духовенство. Частіше за все костюми дарували акторам на ознаку шани та задоволення іхньою виконавською майстерністю. Таким чином у театрі Но згодом зібралася велика колекція розкішних старовинних костюмів, які зберігають та передають від покоління до покоління. Найдавніше вбрання у реквізиті сучасного театру Но - костюм сьогуна XV століття.

Період Муроматі (1333-1573) приніс військовій аристократії повну владу у країні. Пожвавлення економічного та культурного розвитку, поширення дзенської естетичної концепції, справили вплив i на костюм зазначеного періоду - стримано вишуканого та майстерно витканого.