71194 (Українські міста в контексті європейської культури), страница 4

Борисоглiбський собор - зразок чернiгiвської школи кам'яного зодчества часiв феодальної роздрiбненостi Русi. Його конструктивне та архiтектурно-художнг вирiшення вiдбило новий етап розвитку давньоруської художньої культури, архiтектури, коли поряд з посиленням впливу романської архiтектури спостерiгався сплеск бiльш древнiх - дохристiанських художнiх традицiй. У ХVII ст. собор був значно перероблений пiд час пристосування пiд домiнiканський костел i пiд час вiдновлення його як православного храму у ХIХ - на початку ХХ ст.

Зруйнований фашистськими бомбами у серпнi - вереснi 1941 року, собор був вiдбудований у первiсному виглядi за проектом архiтектора М.В.Холостенка. З 7 березня 1972 року вiн став музеєм архiтектурно-iсторичного заповiдника. [31, 58-61]

Гробниця св. Феодосія Углічського (1636-1696) - архієпіскоп Чернігівський (1692-1696). З родини шляхтичей Углічських та Полонських. Отец його був священиком. Прийняв постриг десь 1651р, коли навчався в Києво-Братських колегії. 1659 p. - ієромонах гетьманського Крупицького монастиря в Батурині, з 1661 р. - настоятель Корсунської пустелі на Канівщині, з 1664 р. - ігумен Видубицького монастиря, з 1687 р. архімандрит Єлецький. 5 лютого 1696 р. св. Феодосій був похований в склепі під західною частинного південного нефа Борисоглібського собора.

Мощи св. Феодcія кожен рік виставлялися в Спаському Кафедральному соборі 22 вересня та 5 лютого. Після чудового зцілення коло його мощів купця А. Горбунова, на кошти останнього виготовлений дубовий саркофаг-рака, оточений бронзовими посрібляними пластинами з відлитими херувимами по кутам та рельєфними визирунками. 7 довтня 1857 року до мощей приклонився імператор Олександр ІІ. В 1896 р. Феодосій був канонізований. До цієї події була виготовлена цільна срібляна рака на кошти Н.А. Терещенка, (зникла в 1921р.), в якій мощи було перенесено в Спаський Собор.

На початку 1920-х рр. мощі було вивезено до Ленінграду (Санкт-Петербург) на дослідження, а після Другої Світової війни повернені до Чернігова. До 1961 р. вони знаходилися в Спаському соборі. А в 1984 р. нетлінні мощи було повернено до Свято-Троїцького собору. [31, 62-64]

Катериненська церква. Церква споруджена в 1715 р. на кошти Я.Ю. Лизогубом на честь подвигів Чернiгiвського козацького полку при штурмі турецької фортеці Азов. Вона розміщена напроти дитинцю, на схилі пагорба, на мiсцi древньоруського храму ХII ст.

Храм п'ятикамерний, в стилі українського бароко, який у своїй композиції i деталях йде вiд монументальних образів дерев'яних так званих "козацьких" храмiв України.

Кожен з п'яти основних об'ємів храму завершується банею, вікна мають видовжену форму, прикрашені наличниками, портали входів у стилі бароко, а над головним входом вікно у вигляді вікна. Простір от що вражає в церкві.

Іконостас був великим триярусним. На 1874 р. він мав пошкоджений вигляд, занедбаний. його замінили на одноярусний, який не підходив до внутрішнього простору храму. царські ворота від старого вівтаря були збережені, але під час другої світової війни вони були знищені. Цікаво що на воротах фігури хоч і вдягнуті в середньовічні одежі, але мали ярко виражені єврейські риси обличчя.

Наприкінці ХІХ ст. до церкви був прибудований додатковий вівтар, в 1908 р. побудована дзвіниця. але під час реставрації були розібрані. Під час другої світової церква згоріла, після війни проведена консервація, реставрація відбулася лише наприкінці 1970 рр. Зараз тут міститься музей народно-декоративних мистецтв Чернігівщини. [31, 67-69]

Єлецький Успенський монастир. Заснований в ХІст. чернігівським князем Святославом Ярославовичем (1027-1076 рр.). В 1239 р. спалений монголо-татарами. Відбудований 1445-1495 рр. В 1646 р. український письменник К.Ставровецький надрукував тут першу на Чернігівщині книгу "Перло многоценное". Архімандритами монастиря були відомі українськими діячами Л.Баранович и И.Галятовский. Архітектурний ансамбль монастиря має риси українського бароко. На території розташовано: Успенський собор (ХІІ ст..), 36-метрова надбрамна дзвіниця, Петропавловськая церква з трапезною, келії, усипальниця родини чернігівського полковника Я.Лизогуба. [25, 120-122]

А от легенда про заснування монастирю. За церковною легендою, одного разу в дрімучому лiсi за Черніговом перехожі побачили світло, пішли до нього i знайшли ікону Божої Матерi, яка стояла на гiлках ялини в оточенні великого сяйва. У цьому чудесному явленнi люди побачили знак Божий i на тому мiсцi заснували монастир, назвавши його Єлецьким. За церковним переказом, пiд час нападу на Чернiгiв монгольських вiйськ у 1239 р. ця iкона, як найбiльша святиня монастиря, була замурована для збереження в стiну собору i так врятована. При ремонтi храму в другий половинi XV ст. Iкону знайшли i встановили на найпочеснішому мiсцi. Але пiд час нападу польського вiйська в 1611 р. iкону було втрачено: за однією версією - вона згоріла, за другою - захоплена поляками, за третьою - вивезена московськими вiйськами, що відступали. Про подальшу долю цiєї iкони вiдомостей немає, хоча в Успенському соборi Харкова була iкона, яку називали Єлецькою Чернiгiвською. [25, 123]

Троїцько-Іллінський монастир. Троїцький монастир входить до складу ансамблю Троїцько-Iллiнського монастиря ХІ - ХVIII ст. - одного з найбільш цiнних архiтектурно-художнiх ансамблiв України. Троїцький монастир, будiвництво якого було розпочате за iнiцiативою Лазаря Барановича 1677 року, зведено на найвищему плато Болдіних гір на захiд вiд Антонiєвих печер та iллiнської церкви. Головною спорудою нового монастиря став Троїцький собор, збудований за проектом Iоанна Баптиста (Зауера) в 1679 - 1695 рр. Складний об'єм споруди, де поєднанні композицiйнi принципи давньоруської, української та захiдноевропейської культової архітектури, завершується п'ятьма банями i з заходу двома верхами квадратних кутніх веж. [30, 3-6]

У пiвнiчнiй з них - сходи на хори собору, а пiд пiдлогою собору - великий семикамерний склеп, відкритий для огляду; нещодавно виявлено три склепи-камери, iзольованi вiд основного об'єму храму. До ансамблю Троїцького монастиря входять одноповерховi келiї, трапезна з двоглавою церквою Введення у храм та iншi споруди. Над ними домiнує нарiвнi з собором п'ятиярусна п'ятдесятивосьмиметрова надбрамна дзвiниця, збудована одночасно з огорожею у 1774 - 1778 рр. у стилi пізнього барокко. [30, 24]

П'ятницька церква. Точна дата заснування П'ятницької церкви губиться у глибині століть. За архівними джерелами та архiтектурно- археологiчними дослiдженнями, цю пам'ятку споруджено в кiнцi ХII - на початку ХIII ст. Будувалася вона посадськими майстрами, можливо, за участю відомого древньоруського зодчого Петра Милонега. Одноглавий чотиростовпний храм оригінальний завдяки своєї динамiчнiй стрункiй композицiї, багатому орнаментальному декору фасадів, де вдало використані декоративнi можливостi цегли - плiнфи, а також незвичайна для того часу техніка будування в скриню.

У ХVII-ХVIII ст. церква зазнала значної реконструкцiї i була перетворена на семиглавий храм, а у ХIХ ст. об'єднана в єдину мальовничу композицiю разом з побудованою круглою ротондою - дзвiницею А.Карташевського.

У ХVII - ХVIII ст. храм був у складi П'ятницького дiвочого монастиря. У вереснi 1943 р. церква була зруйнована фашистською авiацiєю, а пiсля вiйни вiдтворена у первiсному виглядi за проектом архiтектора-реставратора П.Д. Барановського. [31, 74-78]

Чернігівський колегіум. На руїнах древнього валу дитинця у 1700 - 1702 рр., над раніш побудованим двоповерховим будинком колегіуму, що входив до складу Борисоглiбського монастиря, здійнявся угору восьмерик двох'ярусної мальовничої башти. У монастирi ще у сiмдесятi роки ХVІІ ст. відомий церковний, політичний діяч i письменник Лазар Баранович заснував слов'яно-латинську школу, перетворену пiзнiше Iоанном Максимовичем на колегiум. У висотнiй — захiднiй частинi будинку колегiуму мiстилася дзвiниця кафедрального собору i невелика церква Iоанна Богослава для учнiв колегiуму, а у двоповерховому корпусi, зi сходу, — церква Усiх Святих при трапезi. Зруйнований пiд час Великої Вiтчизняної вiйни, будинок колегiуму вiдновлено за проектом архiтектора М.. М. Говденко у первiсних формах i деталях унiкального пластичного декору фасадiв (за винятком глав церкви Усiх Святих), iз 1967 року вiн увійшов до складу архiтектурно - iсторичного заповiдника. [31, 79-80]

Чорна могила. За легендою в ніх поховано засновника Чернігова князя Чорного. В 1872-1873 рр. тут було проведено археологічні дослідження та знайдено багато пам'яток матеріальної культури Х ст.. В 1873 рр. на могилі було встановлено пам'ятник. [31, 81]

Iллiнська церква. Iллiнська церква - одна з найцiкавiших пам'яток давньоруської архітектури ХI - ХII ст. у Чернiговi. Цей безстовпний одноглавий мурований храм споруджений на південному схилi Болдиної гори. На штучно створеній площадці бiля входу до Антонієвих печер, якi складають з церквою єдиний комплекс колишнього Iллiнського монастиря. Церква примикає своєю пiвнiчною стороною до схилу гори, а з трьох інших боків виходить на широку лугову заплаву Десни, до древньої дороги з Києва i до чернiгiвського подолу.

У ХVI - ХVIII ст. церква була перебудована : з одноглавої вона перетворилася на триглаву з характерними для тогочасної української архітектури багатоярусними барочними верхами. З західного боку на мiсцi старого притвору споруджений гранований об'єм "бабинця", надбудована апсида зi сходу, з пiвдня добудована невисока різниця.

Пiзнiше з пiвнiчного боку каплиця ХІХ ст. була перетворена на дзвiницю, а вхiд до печер зробили пiвнiчнiше вiд церкви. Антонiєви печери також зазнали змiн. [31, 83]

Підсумовуючи, зазначимо, що Чернігів — це одне з найстародавніших міст в Україні, яке не загинуло і не загублося у лихолітті століть. Цьому древньому місту на Десні справді є чим здивувати гостей. Чернігів серед інших міст України посідає осібне місце, як один з найдавніших історичних, духовних центрів, де збереглися всесвітньовідомі пам'ятки архітектури та історії, шість з яких ще домонгольського періоду і, на думку фахівців, є одним із найдавніших у Східній Європі.

Розділ 3. Луцьк – культурний центр Волині

Бруківкою центральних вулиць, затишними кав’ярнями та картатими крамничками зустрічає гостей Луцьк. Таке компактне і водночас просторове та вільне, це місто-акварель, місто-весна, місто - Європа.

Луцьк - старовинне i водночас сучасне місто, що поєднало в собі європейську вишуканість i щиру українську гостинність. Сьогоднi Луцьк вiдiграє помітну роль у політичному та економічному житті країни, є важливим промисловим центром. Тут гармонiйно поєднується iсторiя i сучаснiсть.

Казкова країна старого мiста i вируюче життя сучасних масивiв завжди поруч - це додає Луцьку особливої чарiвностi. I щоб зрозумiти її, необхiдно зазирнути до скарбниць iсторiї древнього мiста.

Лучеськ, Лоучеськ, Луцьк - милозвучні слова, що повертають нас у часи сивої давнини - на острiв, де зародилося мальовниче i водночас могутнє мiсто. Мiсто, що протягом своєї багатовiкової iсторiї неодноразово було ареною доленосних iсторичних подiй. Розташований на перетинi торговельних шляхiв, що вели до країн Заходу та Прибалтики, Луцьк поступово перетворився на важливий економiчний центр; судноплавнi артерiї з'єднували мiсто з Києвом, портами України та iнших чорноморських держав. Однак розвиток стародавнього Луцька був би неможливий без вигiдного оборонного розташування - з пiвночi та заходу межi мiста визначалися вигином рiки Стир, на пiвднi протiкав Глушець, схiд оточили непрохiднi болота. Звiдси i назва мiста - Лучеськ - вiд слова "лук", тобто "колiн, вигин рiки". Iнша легенда пов'язує назву "Лучеськ" з iм'ям вождя схiднослов'янського племенi дулiбiв - Луки, який i започаткував стародавнє мiсто. [7, 11-13]

Iснують iншi легенди про назву нашого мiста. Вперше згадка про Луцьк з'явилася у Iпатiївскому лiтописi (датованому 1085 роком), який вже тодi вказав на досить iстотний розвиток мiста. Близько 1000 року Володимир Великий приєднав Волинь до Київської Русi i збудував у Луцьку фортецю, що згодом перетворилась на iстотну перепону на шляху загарбникiв. Ця фортеця витримала облогу вiйськ польського короля Болеслава Смiливого, Андрiя Боголюбського, галицького князя Володимира Володаревича, Ярослава Осьмомисла. Мiсто тривалий час було нездоланною перепоною на шляху татаро-монгольської орди, однак у серединi ХIII столiття лучани були змушенi зруйнувати свої обороннi укрiплення. Вже у тi часи Луцьк вiдiгравав роль економiчного та адмiнiстративного центру Волинського князiвства, яке у складi Галицько-Волинської держави перегорнуло одну з найважливiших сторiнок українського державотворення. [9, 20-23]

1388-1480 - роки князювання литовського князя Вiтовта. Саме тодi, у 1429 роцi в Луцьку вiдбувається з'їзд наймогутнiших монархiв Європи, пiсля чого мiсто наноситься на європейськi карти. Мiсто пережило вiйну 1431 року. Саме тут українська полiтична верхiвка переховувалася вiд татарського вiйська у кiнцi XV столiття.

Подiї XVI-XVII столiтть згадуються у тогочасних хронiках. У 1595 роцi козаки С. Наливайка здобувають мiсто, а у 1648 роцi вiдбувається нове повстання проти гнiту та утискiв з боку польської шляхти. Не менш розмаїтим було i релiгiйне життя мiста. У 1569 роцi внаслiдок Люблiнської унiї волинськi землi переходять пiд владу Польщi. А у 1596 роцi Брестська унiя законодавчо затвердила католицизм на Волинi. Ополячення викликало рiшучий протест українського народу, який мужньо пiднявся на захист рiдної мови та вiри. Саме цей перiод залишив нам численнi релiгiйнi архiтектурнi пам'ятки. У 1706 роцi внаслiдок шведського загарбання мiсто зазнає значних спустошень. [7, 18-21]

III-й подiл Польщi врештi-решт возз'єднує захiдну Волинь з рештою споконвiчно українських земель i тим самим поповнює володiння Росiйської iмперiї, однак вже у 1921 роцi Ризький договiр передає Волинськi землi Польщi. Розташований на межi проживання українських, польських та бiлоруських народiв, Луцьк постiйно перебував у колi iнтересiв таких могутнiх держав як Росiйська, Австро-Угорська iмперiї, Литовське князiвство. Поєднання елементiв культури усiх цих народiв i зумовило самобутнiсть мiста як з культної, iсторичної, так i з архiтектурної точки зору. [9, 28-29]