71194 (Українські міста в контексті європейської культури), страница 2

Після смерті князя Володимира Мономаха у 1125 р. почався процес розпаду єдиної держави "Київська Русь". На її території створилося декілька князівств, які самостійно не могли протистояти іноземним вторгненням. Цим скористався монголо-татарський хан Батий, онук Чингиз-хана. У 1240 р. Київ було зруйновано та спустошено його ордами. Це затримало розвиток Києва майже на сторіччя. Збереглися лише дуже скупі відомості про Київ кінця XIII ст. Адміністративний центр у цей час перемістисвя на Поділ. Тут відбудовувались ремісничі квартали, зводились укріплення навколо них. [13, 33]

У XIV ст. Киів почав відроджуватись, почала формуватись українська народність. У 1362 р. військо Великого князя Литовського захопило Київ.

У XV ст. Києву було даровано Магдебурзьке право. Тепер всіма міськими справами керував магістрат. Магдебургське право надавало Києву значно більшу незалежність у справах міжнародної торгівлі. У місті з'явились колонії греків, вірмен, генуезців; мали свої подвір'я турецькі, московські, польські купці. На Подолі з'явилася ринкова площа, яка стала головною площею міста.

У 1569 р. Литва та Польща об'єдналися в єдину державу Річ Посполиту. За Люблінською унією 1569 р. польські феодали почали управляти великою частиною українських земель, у тому числі і Києвом. Почався період жорсткого покатоличення українського населення. Наприкінці XVI ст. та у першій половині XVII ст. відбувалося соціально-культурне визначення українського народу. В цей же час беруть початок повстання українського народу проти поневолення.

У 1648-1654 рр. тривала народно-визвольна війна проти польського гніту. 23 грудня 1648 р. до Києва через Золоті ворота урочисто в'їхав гетьман Богдан Хмельницький на чолі козацького війська. Однак Богдану Хмельницькому приходилося вести війну на кілька фронтів - з поляками та литовцями, з кримським ханом і турецьким султаном. Довелося звернутись за воєнною допомогою до російського царя. У 1654 р. у Переяславі було укладено союз з Росією. Україна надовго підпала під владу Російської імперії.

Незважаючи на величезний тиск з боку царського уряду, у XVII ст. Київ був головним економічним і культурним центром українських земель. Українська культура розвивалась навколо таких центрів, як Києво-Могилянська академія.

У XVIII ст. Київ стає символом православ'я всієї величезної Російської імперії.

Після соціальних реформ 1861 р. (відміни кріпосного права) змінилися на краще культурне та соціальне життя Києва, зросла кількість лікарень, освітніх організацій. Швидко почала розвиватись промисловість. [13, 36-37]

Після Жовтневого перевороту 1917 р. (падіння царизму) влада у Києві змінювалась кілька разів. Між 1917 та 1921 рр. у Києві змінилося три уряди незалежної України, що знаходилася під тягарем Громадянської війни. 22 січня 1918 р. Українська Центральна Рада на чолі з відомим істориком професором Михайлом Грушевським оголосила незалежність України. Радянська Росія однією з перших визнала незалежність України.

У 1919 р. Українська Народна Республіка на чолі з Симоном Петлюрою урочисто об'єдналася з Західною Українською Народною Республікою. Але, на жаль, це було ненадовго. Після поразок Західноукраїнської та Східноукраїнської армій, захвату військом Радянської Росії Києва Україна увійшла до складу Радянського Союзу. За часів Радянської влади, особливо за часів Сталіна, кращі представники української інтелігенції: вчені, письменники, артисти, інженери, військові - загинули у таборах Гулагу.

Під час Другої світової війни Київ був майже повністю зруйнований. 72 дні тривала героїчна оборона Києва у 1941 р. 19 вересня 1941 р. німецько-фашистські війська увійшли в місто. А 29 вересня 1941 р. у Бабиному Яру з розстрілу багатьох тисяч євреїв розпочалася всесвітньо відома трагічна сторінка в історії Києва. Нацисти побудували ще два табори біля міста. За роки війни всього було вбито біля 200 000 осіб, військовополонених та цивільних. 6 листопада 1943 р. місто було звільнено. [13, 41]

У повоєнні роки Київ швидко відбудовувався. Але становище знову стало нестерпним для людей - арешти, доноси, судові показові процеси...

Після смерті Сталіна ситуація дещо пом’якшилася, але за часів Хрущова та Брежнєва головний тиск з боку Кремля припадав на українську мову та культуру. Почалася масова русифікація України.

24 серпня 1991 р. Верховна Рада України проголосила Декларацію Незалежності.

1 грудня 1991 р. 93% населення України під час референдуму висловилося за незалежність України. Від цього часу Київ є столицею незалежної держави Україна.

Київ дуже велике і різноманітне місто. воно дуже своєрідне, кожна частина це окрема історія, яка своїм корінням уходить у небуття.

Київ - це чудове, таємниче місто, і навіть містичне. Про містичність і чарівність Києва стверджували і Гоголь, і Булгаков. Дуже багато легенд має це місто.

Київ – це багатонаціональне і багаторелігійне місто: тут є храми православної, греко-католицької, католицької християнських громад, від колишньої караїмської громади лишилася кенаса, є також і мечеть, дві діючі синагоги, є і новозбудовані баптистські церкви.

Андріївська церква. Споруджена в стилі бароко архітектором І.Ф. Мічуріним за проектом архітектора В.В.Растреллі, як особиста палацова церква імператриці Єлизавети. Це найменша споруда серед проектів архітектора Растреллі. Глибина фундаменту церкви сягає 15м, висота 60м. Пристосування проекту до складного рельєфу київського пагорба цілком лягло на плечі Мічурина. Церкву зводили на місці земляного бастіону фортеці XVII ст. Іван Федорович зводить двоповерховий будинок, що стоїть на землі тільки одним боком – він стає основою для верхньої церкви. На проекті Растреллі вхід до церкви був через пандус – похилий майданчик, зодчий Мічурин запропонував зробити сходи, що додало тільки величі споруди і додало деякий прозорий натяк.

Спочатку сходи були дерев’яними і лише в XIX ст. їх замінили на чавунні. Церква прикрашена орнаментом розробленим Растрелли, виконували орнаментні роботи українські майстри М.Чвітка, Я. Шевлицький, В. Клецковський та російські. Внутрішні розписи виконав майстер Вишняков та художник Антропов, також брав участь український художник та майстер гравюр Г.К. Левицький. Роботи по дереву виконувалися майстрами в Петербурзі.

Що вражає так це повна стильова композиційність, витонченість і благородство споруди. Церква хоча і п’ятибанна, чотири бані розміщенні не по основах хреста, а по кутах – по діагоналі, що дає своєрідну оригіналість. Контрофоси в глухих кутах прикрашені декоративними маківками.

Після смерті замовниці зведення храму, храм прийшов в занепад. В 1891 р. В храм влучила блискавка, тоді було проведено реставрацію, справи якої вів справжній шахрай, а не майстер. Після реставрації храму кияни були в шоці, спотворили перлину Києва, відновлений купол був схожий на що завгодно, але не на купол. Генерал-губернатор терміново розпочинає справу по порушенню реставрації, витрат коштів, була зібрана спеціальна комісія по збереженню пам’ятки, а відновлення купола храму поручили Володимиру Ніколаєву. Цей справжній митець відновив купол лише по фотографіям, бо креслень не було.

Оригінальні креслення Растреллі вважалися втраченими, але їх було знайдено у Відні в 60-х рр. XX cт. За допомогою старих первісних креслень та архітектора Корнєєвої в 1978р. баням нарешті повернули їх первісний вигляд.

В середині нас очікує естетичний шок. Інтер’єр вражає, захоплює, зваблює око своїм іконостасом. Це розкішний, трьохповерховий іконостас з червоного дерева прикрашений позолоченим різьбленням є витвором мистецтва. Фотографувати не дозволяють, тому раджу одразу купити фотографію прямо в храмі. Тут по вихідним дням проводяться постійно камерні концерти починаючи з 19-30, церковні богослужіння проводяться з 10-00 до 13-00 та 17-00 до 19-00

Цікава історія виникнення храму і самого місця його розташування. Здавна тут були дерев’яні храми під загальною назвою Хрестовоздвиженська церква, але жодна з них довго не затримувалась, то пожежа, то вітри розносили.

Існує легенда, що сам святий Андрій прийшов в Київ і поставив на місці де стоїть Андріївська церква хрест, відступилося море і заховалося під землю. Але з першим же дзвоном на горі, море знову вийде з-під землі і затопить Київ та Лівобережжя, ось тому і не має в Андріївської церкви дзвонів. [13, 45-47]

Золоті ворота. Сучасні ворота - це не точна копія давньоруських, адже не збереглося точного опису, не має планів та зображень, але, як пам'ятка, вони мають надзвичайну цінність.

За часів Київської Русі, великих брам було всього три. Золоті ворота - це самі головні. Побудовані вони були 1164 року і використовувалися як церемоніальні аж до середини XVIII ст., і це не враховуючи того, що вже за малюнком ван Вестерфельда 1651 року, вони вже були в руїні. Через них проходили церемоніальні процесії Богдана Хмельницького після перемоги під Жовтими Водами, руського посольства та інші.

Золоті ворота були за своєю конструкцією і призначенням унікальними на той час - вони виконували дві ролі: як фортечна брама-вежа, оборонну та урочисту. Вони нібито були тріумфальною аркою, і багато в чому перекликалися з головними Воротами Константинополя - столиці Візантії, на яку за часів Християнської Київської Русі орієнтували архітектори. Головні ворота до Константинополя виводили на головну площу Августейон, де знаходився палац та досі збережений собор св. Софії. Так і Київські золоті ворота вели до архітектурного ансамблю Софіївського собору та монастирів. Ворота на той час складали висоту в 12м, ширину 6,9м. Зверху була церква Благовіщення з позолоченим куполом.

Великої руйнації завдали орди монголо-татар в 1240 р. Але час не шкодував їх перетворюючі на ще більші руїни. В середині XVII ст. дуже "розумні" люди закопали все те, що лишилось від справжніх Золотих воріт і за проектом Дебоскета побудували нові. Велика подяка Лохвіцькому, який в 1835 р. провів археологічні дослідження, виявив рештки воріт, виконанні роботи явили світові два мури довжиною 25 та 13 м, висотою біля 8м. Архітектор Беретті провів консервово-реконструкційні роботи по збереженню старовинної пам'ятки, яку обніс гратами. В такому вигляді вони зберіглися до 1982 р. Але за 100 років зовнішнє середовище продовжувало руйнувати Золоті ворота, отже в 1970 рр. розпочалася велика клопітлива робота по зведенню великого павільйону, який би зберігав рештки та відтворював приблизний вигляд головного в'їзду в старовинний Київ.

Реконструкція складається з вежі в 14 м, зі зовнішнього фасаду є невеликий виступ - "мала вежа", проїзд з одного боку у вигляді підйомних дерев’яних грат, окованих металом, з другої стулками, зробленими на зразок збережених воріт у Суздалі та Новгороді. При реконструкції надбрамної церкви в декорі були використані давньоруські орнаменти. Біля "Золотих воріт" встановлений пам'ятник Ярославу Мудрому. [13, 51-54]

Десятинна церква. 1240 року кияни шукали в церкві останнього притулку, це була остання надія на виживання, на спасіння від диких нападників, але стала вона загальною могилою для мешканців Києва.

Назва "Десятинна церква" походить від того, що князь Володимир надав десяту частину своїх прибутків, насправді ім'я храму, побудованого в 996р, Успіння Пресвятої Богородиці. Це був перший мурований храм Київської Русі, над його створенням працювали майстри з Візантії, прикрашена фресками, мозаїками, мармуром (скудні описи з літописів). Як виглядав храм на той час не знає ніхто, припускають що він був хрещато-баневий шестистовпний, тринавовий, і саме цікаве, що на галереї мали багатобанне вінчання, але скільки бань мав храм не знає ніхто.

При церкві діяла перша школа, її згадує в своєму літописі Нестор. В храмі похований князь Володимир, та тут покоївся прах княгині Ольги, перенесений з Вишгороду.

Храм постраждав від міської пожежі 1017 р, відновлений був в 1039 р., а от 1171 року була пограбована військами Андрія Боголюбського, як і в 1203 р. військами Рюріка Ростиславича. Грудень 1240 р. виявився для храму фатальним, храм обвалився. Легенда, що храм не витримав такої кількості людей, на мою думку, лишається легендою. Розлючені татари просто таранили стіни церкви і завалили її.

Храм простояв руїною до 1635 року, коли митрополіт Петро Могила наказав дослідити руїни, та прибудувати до них церкву.

У 1828-1842 роках зводиться нова мурована церква, за проектом російського архітектора Стасова нібито у псевдо-візайнтійському (насправді багато де чим російському) стилі. Чужий загальній архітектурі Києва храм в 1920 році закрили і думали пристосувати приміщення під археологічний музей, але не сталося так і в 1935 року церкву розібрали.

Зараз на території заходяться рештки давнього фундаменту. Як останній камінь на чашу ваг в бік того, що чепати місце на Старокиївський горі не можна хочеться додати наступне. Слід пам'ятати те, що Старокиївська гора має товстенний культурний шар багатьох культур, розпочати будівництво - значить знищити це все. [13, 55-58]

Успенський собор- Києво-Печерська Лавра. За легендою місце для будівництва храму вказав Антонію сам Господь. Собор був закладений у 1073 р. Завершення будівельних робіт у 1078, а по 1089 тривали опоряджувальні роботи. Патерик Києво-Печерської Лаври доносить нам цікавий факт, що на будівництво собору приїхали спеціальні майстри. В якості міри виступав пояс, який монастирю подарував варяг Шимон. (Його та його родину було вигнано з батківщини. Він переїхав до Ярослава Мудрого, який віддав його своєму синові Всеволоду у дружину за старшого). При чому сам князь Святослав, син Ярослава Мудрого, власноручно поясом вимірював розміри котловану під фундамент Успенського собору.

Проект храму був закладений в основу для будівництва мурованих храмів у Володимирі, Ростові та Суздалі.

Хоча по "Патерику..." храм будували греки, на плінфі, знайденої в 1972 р, був надпис болгарською мовою. Тож, можливо, що запрошені майстри з Константинополя були болгарами. Розташування художніх композицій в храмі було схоже з тим, що було у Софіївському соборі. Знайдені плити з тематикою на античну тему могли огороджувати хори собору. [13, 61]