План

Вступ

Розділ І. Поняття законності та правопорядку.

Розділ ІІ. Юридичні гарантії законності в Україні.

Розділ ІІІ. Шляхи вдосконалення законодавства з питань законності та правопорядку.

Висновок

Використана література

Вступ

Назва роботи, тобто тема, визначає весь її подальший зміст. Метою написання даної роботи є пошук удосконалення законодавства стосовно питань законності і правопорядку в Україні та більш глибоке вивчення таких понять як законність та правопорядок.

Робота починається зі вступу та закінчується висновком. Дана робота складається з трьох розділів, кожний з яких має свою назву. Перший – “Поняття законності та правопорядку”, в якому висвітлено суть визначення законності та правопорядку, вказано основні засади законності та її вимоги; структура, особливості та вимоги правопорядку, основні поняття суспільного, військового та громадського правопорядку; вказано визначення та види дисципліни. Другий розділ – “Юридичні гарантії законності в Україні” – висвітлює такі питання як загальні, спеціальні, матеріальні політичні моральні та зокрема юридичні гарантії законності. Третій розділ, що має назву – “Шляхи удосконалення законодавства з питань законності та правопорядку” висвітлює особисті погляди на шляхи удосконалення законодавства з питань правопорядку та законності.

Правове регулювання представляє собою складний і багаторівневий процес, що здійснюється за допомогою визначених засобів юридичного впливу на суспільні відносини.

Юридична наука розрізняє поняття правового впливу і правового регулювання. У цьому є певний зміст. Право вже своїм існуванням значно впливає на поведінку людей. Як культурна й інформаційна цінність, право виділяє напрямок людської діяльності, вводить її в загальні рамки цивілізованих суспільних відносин. Саме в цьому змісті правовий вплив ширше, ніж правове регулювання суспільних відносин.

Проте варто відзначати суворо визначені засоби правового впливу на суспільні відносини, спеціально презначені для їхнього безпосереднього регулювання. Ці засоби утворюють цілий системно юридичний механізм, що забезпечує врегульованість всієї сукупності суспільних відносин, що є предметом правового регулювання.

Механізм правового регулювання - це система правових засобів, за допомогою яких здійснюється упорядкованість загальносуспільних відносин відповідно до цілей та завдань правової держави.

Основні структурні елементи механізму правового регулювання:

1. Норми права встановлюють загальні і юридично обов'язкові правила поведінки тих учасників суспільних відносин, що знаходяться в сфері правового регулювання. Вони викладаються в раз особистих по своїй юридичній чинності нормативно-правових актів, не втрачаючи при цьому своїй загальнообов'язковості. Основний регулюючий вплив норми права на суспільні відносини полягає в тому, що вона визначає коло суб'єктів, на яких розповсюджується її дія; формулює обставини, при яких дані суб'єкти керуються її розпорядженнями; розкриває зміст самого правила поведінки; встановлює міри юридичної відповідальності за порушення зазначених правил. Норми права - це споконвічний елемент механізму правового регулювання, що визначає його основу, ті напрямки правової поведінки, що програмуються в реальних суспільних відносинах.

В юридичній науці і практиці правові норми зовсім справедливо вважаються нормативною основою механізму правого регулювання, тому що в них сконструйована та модель суспільних відносин, що відповідають потребам і інтересам громадян правової держави.

Втілення розпоряджень правових норм у поводженні людей здійснюється через інші елементи механізму правового регулювання суспільних відносин.

2. Правовідносини - це найважливіший і необхідний елемент реального життя права. У ньому загальні, знеособлені права й обов’язки, закріплені в нормах права, перетворюються в конкретні взаємозалежні права й обов'язки індивідуальних суб'єктів (чи обличчя організацій), відповідно до яких ті повинні коригувати свою поведінку.

Правовідносини встановлюють персональну міру можливої і належної поведінки учасників суспільних відносин. При попаданні в сферу конкретного правового впливу можлива реалізація волі дії в передбачених межах. Переклад загальних прав і обов'язків, що містяться в правовій нормі, у правовідношенні діє механізм правового регулювання "можливість" завершити свою регулятивну функцію, тобто реально втілити права й обов’язки суб'єктів правовідносин у фактичні суспільні відносини.

3. Акти реалізації юридичних прав і обов'язків - це фактична поведінка суб'єктів правовідносин про здійснення їхніх прав і обов'язків. За допомогою цих актів досягаються мети правового регулювання, задовольняються конкретні законні інтереси уповноважених і зобов'язаних облич. Як відзначалося раніше, основними формами реалізації права й обов'язків є використання наданих нормами права можливостей, виконання зобов’язуючого правового розпорядження, дотримання правових заборон. При неможливості самостійної реалізації суб'єктами права юридичних прав, що належать їм, і обов'язків, держава в особі своїх компетентних органів здійснює правозастосовуючу діяльність, покликану забезпечить їхню повну реалізацію.

Генеральною метою правового регулювання є встановлення такого порядку в суспільному житті, який би максимально відповідав розпорядженням правових норм, закладеним в інших принципах соціальної справедливості. З правом та законом тісно пов’язане і таке юридичне явище, як законність.

Розділ І. Поняття законності та правопорядку.

Закони є обов’язковими для всіх. І держава приймає їх для того, щоб вони виконувалися, втілювалися в життя. Коли органи держави, службові особи, громадяни та їх об’єднання виконують закони, тоді у суспільстві панує законність. При цьому слід особливо підкреслити, що дотримуватись законів повинні всі суб’єкти суспільного життя. Всі рівні перед законом і ніхто не може бути звільнений від безумовного підкорення його вимогам. Що ж таке законність?

Законність – це стан суспільного життя, який характеризується неухильним дотриманням і виконанням законів всіма суб’єктами¹.

Тоді як закон закріплює загальнообов’язкові правила поведінки, законність “прокладає” шлях до повного і безперешкодного їх здійснення. Інакше кажучи, вона є неодмінною умовою реального втілення законів у життя. Отже, дотримання законів приводить до встановлення законності у суспільстві, а законність, в свою чергу, забезпечує їх реалізацію.

Основними засадами законності вважають¹:

а) верховенство закону в системі нормативних актів;

б) єдиність законності;

в) незаперечність закону в соціальній практиці;

г) реальний характер законності;

д) забезпечення прав людини;

е) невідворотність відповідальності за правопорушення;

є) взаємозв’язок законності і доцільності, законності і культурності, законності і справедливості та ін.

Розглянемо кожну з них детальніше.

¹ – Правознавство / За редакцією М.Настюка. – Львів: Світ, 1995. – С. 29.

В Україні діє принцип верховенства права (правового закону). Найвища юридична сила належить Конституції України, норми якої мають пряму дію. Всі інші нормативно-правові акти (включаючи конституцію і закони Автономної Республіки Крим) не повинні суперечити Конституції України.

Відносно громадян діє принцип “дозволено все, що не заборонено законом”. Тобто існує демократія, яка обмежує дії людини тільки законом. Державні органи, органи місцевого самоврядування, посадові особи діють за принципом “дозволено лише те, що визначено законом”. Це означає, що зловживання своєю посаду переслідується законом.

Єдина законність означає, що не може бути різної дії закону в різних регіонах і щодо різних людей в Україні. На всій території України закон в однаковій мірі повинен діяти по відношенню до всіх суб’єктів права, тобто не може бути якихось виключень для іноземців чи громадян іншого походження (національності, раси та ін.).

Незаперечність закону в соціальній практиці характеризується тим, що ніхто не може відмінити закон, крім органу, який його прийняв. Так, якщо людині не подобається закон чи цілком Конституція це не означає, що вона має право його порушувати чи взагалі відмінити.

Реальний характер законності має місце тоді, коли вимоги закону не тільки проголошуються, а й впроваджуються в життя. Гарантіями реального впровадження закону в життя є саме суспільство (як чиновники, так і прості громадяни).

Забезпечення прав людини. Одним з важливих принципів законності є ідея здійснення законів в інтересах людини і для забезпечення її прав. Основні права та обов’язки людини і громадянина закріплені в Конституції України і деталізуються у чинному законодавстві. Здійснення цих законів забезпечує права людини в усіх сферах її життєдіяльності. Закон передбачає всі можливі ситуації в житті та діяльності людини і регулює їх згідно чинного законодавства.

Невідворотність відповідальності за правопорушення. Кожне скоєння правопорушення повинно потягти за собою відповідальність винної особи. Важливо не те, щоб винний був тяжко покараний за правопорушення, а те, щоб жодне правопорушення не залишалося не розкритим. Також тут важливо пам’ятати, що винність особи необхідно доказати.

Взаємозв’язок законності і доцільності. Закони, і на його основі підзаконні нормативні акти, повинні установлювати все, що доцільно, забороняти все, що не доцільно для громадянського суспільства і суспільних інтересів. Закон не повинен захищати інтереси лише якоїсь певної партії, класу чи групи людей. Якщо норма права перестає бути доцільною, вона має бути негайно відмінена, а до відміни її дію повинен припинити відповідний суд за власною ініціативою чи за поданням виконавчих або інших органів.

Взаємозв’язок законності і культурності. За відсутності єдиної законності немає і культурності. Ці два поняття взаємозумовлюють одне одного. Якщо немає достатньої культурності, то немає і достатньої законності. Якщо суспільство в цілому культурне, то громадяни свідомо виконують всі приписи закону.

Взаємозв’язок законності і справедливості. Не тільки сам закон, але й шляхи його здійснення, а також його здійснення в повсякденному житті повинно грунтуватися на справедливості.

Законність і демократія. Демократія¹ (в перекладі з грецької – народовладдя) означає:

¹ – Правознавство / За редакцією М.Настюка. – Львів: Світ, 1995. – С.31.

а) широку участь громадськості в управлінні справами держави і суспільства;

б) підвищення активності політичних партій і громадських організацій, інших громадських об’єднань;

в) зміцнення правової основи державного і суспільного життя;

г) утвердження прав і свобод громадян і людини;

д) свободу інформації і постійне врахування громадської думки;

е) удосконалення системи державних органів і органів місцевого самоврядування

Законність є невід’ємним елементом демократії. Демократія не може бути над законом чи поза законом, а тільки в межах закону. Конституція України має вищу юридичну силу, і її норми мають пряму дію. Всі інші правові акти не повинні суперечити Конституції і конституційним законам України.

Державні органи, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи повинні діяти в межах своєї компетенції. Перевищення своїх повноважень, зловживання службовим становищем переслідуються законодавством України.

Законність – це суворе й повне здійснення розпоряджень правових законів і заснованих на них юридичних актів усіма суб’єктами права.

Законність характеризується наступними основними ознаками¹:

По-перше, найважливішою рисою законності є її спільність. Вимога дотримувати юридичні норми відноситься до всіх, хто знаходиться в межах дії права. Ніхто не може ухилятися від виконання встановлень, що виходять від держави, точно так само, як і держава не може ухилитися від забезпечення і захисту законних прав особистості.

1 – Основи держави і права / За редакцією А.М. Колодія, -- К.: Либідь,1997.–С.43

Пріоритетним суб'єктом правового регулювання є громадяни держави. Держава зобов'язана створювати найбільш сприятливий режим для задоволення різноманітних інтересів своїх громадян.

Загальність, як необхідна риса законності, однаковою мірою відноситься і до держави, і до його громадян. Держава відповідальна перед громадянином, а громадянин перед державою. Якщо в законах держави виражаються дійсні інтереси його громадян, то правові розпорядження реалізуються без примусових заходів державного впливу. Зрозуміло, що держава не може врахувати всю гаму індивідуальних інтересів, та й не повинно. Однак за допомогою законодавчої діяльності вона може і повинна надавати своїм громадянам можливість самостійно розпоряджатися власними благами вільної діяльності.

Забезпечення загальності дотримання правових розпоряджень - задачі держави і його органів. Володіючи необхідними організаційними, матеріальними і примусовими засобами, вона покликана надійно охороняти законні права й інтереси громадян. Самі громадяни за межами державно-правових структур не можуть установити режим законності в суспільному житті.

По-друге, законність нерозривно зв'язана з правом, юридичними нормами. Однак оцінити стан режиму законності в країні можна тільки на підставі того, якою мірою закони держави відбивають об'єктивні потреби суспільного розвитку. Якщо правові норми, що даються державою, закріплюють і охороняють інтереси тільки окремих облич і визначених соціальних груп, не з огляду на загальних і індивідуальних інтересів усього населення країни, - законність відсутня. Якщо правові норми лише формально відображають інтереси різних прошарків населення, але не гарантують їх, - то і тут не може йти мови про законність.

Таким чином, режим законності в правовій державі обумовлює наявність двох взаємозалежних факторів:

- зробленого, чітко відпрацьованого законодавства, що відповідає потребами суспільного прогресу;

- повна і безумовна реалізація розпоряджень законів і підзаконних правових актів державними органами, посадовими особами, громадянами і різними об'єднаннями.

Які ж основні вимоги законності¹?

1. Верховенство закону стосовно всім іншим правовим актам. У правовій державі закон володіє вищої юридичної чинності. Він виступає головним, основним регулятором суспільних відносин. Ті відносини, що в силу об’єктивних умов повинні знаходитися в сфері правового впливу, регулюються, як правило, законом. Підзаконні акти діють лише в тих випадках, коли які-небудь відносини законодавчо не врегульовані. При цьому він повинні видаватися в строгій відповідності до закону і на основі закону.

2. Єдність розуміння і застосування законів на всій території їхньої дії. Закони представляють абсолютно однакові вимоги до всіх суб'єктів, що знаходиться в сфері тимчасової і територіальної дії. Закони федеративної держави мають однакову силу на території всіх державних утворень. Єдине розуміння сутності і конкретного змісту законів забезпечує законність правозастосовуючої дії компетентних органів і посадових осіб. Вона відповідає дійсному змісту законів і проводить у життя закладені в ньому регулятивні функції.