183601 (Підвищення ефективності діяльності ПриватБанку на основі теорії синергетики), страница 6

Провести більш або менш чітку границю між цими двома підходами не завжди можливо, так як використовуються одні джерела інформації (з різним ступенем деталізації), переслідуються спільні цілі.

Одна з найважливіших характеристик фінансового стану банка — стабільність його діяльності з позиції довгострокової перспективи. Вона зв'язана насамперед із загальною фінансовою структурою банка, ступенем його залежності від кредиторів і інвесторів.

Огляд методичної літератури з аналізу банківської діяльності та ознайомлення з практикою безпосередньо в банках свідчить, що на сьогодні єдина система показників, які в узагальнюючому вигляді характеризують їх фінансовий стан, остаточно ще не склалася. Кожний банк використовує свої самостійно розроблені методики, що включають різні показники, які часто суттєво різняться.

Більшість методик поєднує чотири групи показників, що дають можливість оцінити фінансовий стан банку виходячи із:

1. оцінки фінансової стійкості;

2. оцінки ділової активності;

3. оцінки ліквідності;

4. оцінки ефективності управління.

Оціночні показники являють собою коефіцієнти, що розраховуються на основі даних балансу комерційного банку та звіту про прибутки і збитки. Національний банк України рекомендує при визначенні узагальнюючої оцінки фінансового стану банку використовувати загальновідому систему «САМЕL».

2.1 Аналіз фінансової стійкості комерційного банку

Розглянемо першу групу коефіцієнтів, що характеризують фінансову стійкість банку. У відношенні методів рішення задачі кількісного визначення фінансової стійкості існує два основних підходи:

1) для оцінки фінансового стану банку необхідно орієнтуватися винятково на дані про джерела фінансування, тобто на капітал. У цьому випадку оцінка фінансової стійкості банку виробляється тільки на підставі даних пасиву балансу;

2) для оцінки фінансової стійкості банка необхідно аналізувати взаємозв'язок між активом і пасивом балансу, тобто простежувати напрямки використання засобів.

Безумовно, коефіцієнти, розраховані за даними пасиву балансу, є основними в цьому блоці аналізу. Однак характеристика фінансової стійкості за допомогою таких показників навряд чи буде повною — важливо не тільки те, відкіля притягнуті засоби, але і куди вони вкладені, яка структура вкладень [15].

На мій погляд другий підхід є більш повним і з економічної точки зору більш виправданим. Тому оцінку фінансової стійкості банка проведемо з використанням як коефіцієнтів, розрахованих по пасиві балансу, так і коефіцієнтів, що відбивають взаємозв'язок між джерелами формування засобів банка і структурою вкладень.

Для цього спочатку визначимо, з нашого погляду, найважливіші з них, приведемо алгоритм їх розрахунку та розкриємо їх економічний зміст. Після цього на основі даних балансу розрахуємо вибрані показники, проаналізуємо їх рівень, тенденції і зробимо висновок про рівень фінансової стійкості банку.

Отже основними коефіцієнтами, які характеризують фінансову стійкість банку, являються:

• коефіцієнт надійності;

• коефіцієнт фінансового важеля;

• коефіцієнт участі власного капіталу у формуванні активів;

• коефіцієнт захищеності власного капіталу;

• коефіцієнт захищеності дохідних активів власним капіталом;

• коефіцієнт мультиплікатора капіталу [2].

У Законі України «Про банки і банківську діяльність» визначено такі поняття капіталу:

• капітал банку - залишкова вартість активів банку після вирахування всіх його зобов'язань. Цей капітал відображається в п'ятому класі Плану рахунків бухгалтерського обліку банку (балансовий капітал);

• капітал підписний - величина капіталу, на яку отримано письмові зобов'язання акціонерів (пайовиків) банку на внесення коштів за підпискою на акції (паї);

• капітал регулятивний (власні кошти) - складається з основного та додаткового капіталу, зваженого на ризики, що визначаються нормативно-правовими актами НБУ [14].

Коефіцієнт надійності показує рівень залежності банку від залучених коштів. Це співвідношення власного капіталу (К) до залучених коштів (З_К):

(2.1)

Коефіцієнт фінансового важеля – співвідношення зобов’язань банку (З_К) і капіталу (К). Розрахунок цього показника розкриває здатність банку залучати кошти на фінансовому ринку:

(2.2)

Коефіцієнт участі власного капіталу у формуванні активів – достатність капіталу. Цей коефіцієнт розкриває достатність сформованого власного капіталу в активізації та покритті різних ризиків:

(2.3)

де А_ЗАГ – активи загальні.

Коефіцієнт захищеності власного капіталу - співвідношення капіталізованих активів (А_К) і власного капіталу. Показує, яку частину капіталу розміщено в нерухомість (майно):

(2.4)

Коефіцієнт захищеності дохідних активів власним капіталом – сигналізує про захист дохідних активів (що чутливі до зміни процентних ставок) мобільним власним капіталом:

(2.5)

де НА_Д – недохідні активи;

А_Д – дохідні активи;

З_Б – збитки.

Коефіцієнт мультиплікатора капіталу – характеризує ступінь покриття активів (акціонерним) капіталом:

(2.6)

де А_ЗАГ – активи загальні;

К_а – засновницький (акціонерний) капітал [2].

Розрахунок фінансової стійкості ПриватБанку по формулам 2.1 - 2.6 та графічне представлення показників представлені у додатку А.

Існують 4 типи фінансових ситуацій:

1) абсолютна стійкість фінансового стану, що зустрічається рідко, являє собою крайній тип фінансової стійкості. Вона задається системою умов:

а) надлишок (+) власних оборотних коштів або рівність величин власних оборотних коштів і запасів;

2) нормальна стійкість фінансового стану, що гарантує його платоспроможність:

а) недолік (-) власних оборотних коштів,

б) надлишок (+) довгострокових джерел формування запасів або рівність величин довгострокових джерел і запасів;

1. хитливий фінансовий стан, сполучений з порушенням платоспроможності, при якому, проте, зберігається можливість відновлення рівноваги за рахунок поповнення реального власного капіталу і збільшення власних оборотних коштів, а також за рахунок додаткового залучення довгострокових кредитів і позикових засобів:

а) недолік (-) власних оборотних коштів,

б) недолік (-) довгострокових джерел формування запасів,

в) надлишок (+) загальної величини основних джерел формування запасів або рівність величин основних джерел і запасів;

4) кризовий фінансовий стан, при якому підприємство знаходиться на грані банкрутства, оскільки в даній ситуації грошові кошти, короткострокові фінансові вкладення (за винятком вартості власних акцій, викуплених в акціонерів), дебіторська заборгованість організації (за винятком заборгованості засновників (учасників) по внесках у статутний капітал) та інші оборотні активи не покривають навіть його кредиторської заборгованості (включаючи резерви майбутніх витрат і платежів) та інші короткострокові пасиви:

а) недолік (-) власних оборотних коштів,

б) недолік (-) довгострокових джерел формування запасів,

в) недолік (-) загальної величини основних джерел формування запасів [28].

З приведених у додатку А даних видно, що коефіцієнт надійності (співвідношення капіталу банку і залучених коштів за мінімально допустимого значення не менше 5,0 %) хоч з лютого по жовтень 2005 року був нижче допустимого значення, але вже з грудня 2005 і до кінця 2008 року знаходиться в нормі. Таким чином, банк має забезпеченість власним капіталом і, отже, високу надійність, тобто він досяг того рівня, за якого не залежить від стихій у залученні вільних коштів грошового ринку, бо має вдосталь своїх, дешевших, які можна розміщати в кредити господарюючим суб'єктам та в інвестиції.

Коефіцієнт фінансового важеля не досягає максимально допустимого співвідношення 1 : 20. Це свідчить про те, що банк не проявляє активність щодо залучення вільних коштів на грошовому ринку, тому що має високе забезпечення власними.

Коефіцієнт участі власного капіталу у формуванні активів знаходиться нижче за оптимальне значення (не менше 10 %), крім січня та лютого 2008 року, коли він знаходився в нормі, але в цілому він має ріст. Це говорить про те, що в банку поступово росте достатність сформованого власного капіталу в активізації та покритті різних ризиків.

Отриманні дані свідчать і про зростання захищеності власного капіталу зростаючим вкладенням його також у свої власні капіталізовані активи — основні засоби і нематеріальні активи. Це підтверджується перемінним зростанням відповідного коефіцієнта.

Також банк значно посилив захист дохідних активів власним капіталом. Так, якщо на у 2005 р. цей коефіцієнт мав навіть таке негативне значення як (-1,63), то вже к 2008 року він зріс майже до позитивного значення. Це свідчить про те, що розмір власного капіталу за мінусом недохідних активів не покривав у 2005 року дохідних активів, а вже у 2006 почав покривати, на що вплинуло два фактори: зростання капіталу і скорочення недохідних активів.

Що стосується коефіцієнта мультиплікатора капіталу, який характеризує ступінь покриття активів акціонерним капіталом, то за оптимального співвідношенні 12,0—15,0 разів, він на протязі досліджуваного періоду перевищував цей показник і лише у січні та лютому 2008 року мав оптимальне співвідношення. Це свідчить, насамперед, що темп зростання акціонерного капіталу перевищує темп зростання активів, що не є ризикованим у даному випадку.

Отже, банк поліпшив менеджмент пасивів і активів, підвищивши забезпеченість власними коштами і скоротивши обсяг недохідних активів.

Крім коефіцієнта участі власного капіталу у формуванні активів, всі основні показники взяті нами для аналізу фінансової стійкості банку, мають тенденцію до поліпшення (коефіцієнт надійності, коефіцієнт мультиплікатора капіталу, захищеності власного капіталу, захищеності ним дохідних активів, ) або стабілізації чи незначної зміни (коефіцієнт «фінансового важеля»).

Звідси можна зробити висновок, що фінансова стійкість банку достатньо забезпечена його капіталом і останній може захищати банк від імовірних ризикованих втрат сьогодні і в близькому майбутньому.

2.2 Методика побудови математичних моделей показників фінансової стійкості

В якості вихідних даних були обрані показники фінансової стійкості, зокрема коефіцієнт надійності, коефіцієнт фінансового важеля, коефіцієнт участі власного капіталу у формуванні активів, коефіцієнт захищеності власного капіталу, коефіцієнт захищеності дохідних активів власним капіталом, коефіцієнт мультиплікатора капіталу, розраховані в розділі 2.1 ( додаток А).

Методика передбачає розробку математичних моделей різних типів і вибір оптимальних моделей по сукупності критеріїв якості і надійності:

1. Сформувати масив вихідних даних:

t_i- часовий інтервал (з 01.01.01 до 01.12.04р.);

Х_i – відповідний показник коефіцієнта фінансової стійкості.

1. Вибір апроксимуючого полінома і його параметрів для даного тимчасового ряду коефіцієнта фінансової стійкості.

а) У випадку лінійної форми зв’язку результативна ознака змінюється під впливом факторної ознаки рівномірно. Така форма зв’язку виражається рівнянням прямої:

Х^*=а*t+b (2.7)

де Х^* - вирівняне середнє значення результативної ознаки;

a і b – параметри рівняння.

Параметри рівняння a і b визначаємо методом найменших квадратів складеної і розв’язаної системи двох рівнянь з двома невідомими:

(2.8)

де n – число членів в кожному з двох порівнювальних рядів;

- сума значень факторної ознаки;

- сума квадратів значень факторної ознаки;

- сума значень результативної ознаки;

- сума добутків значень факторної ознаки на значення результативної ознаки [7].