181815 (Структурна перебудова економіки України перехідного періоду), страница 10

Пенсійні фонди - це спеціалізовані фінансові посередники, які на договірній основі акумулюють кошти юридичних і фізичних осіб у цільові фонди, з яких здійснюють пенсійні виплати громадянам після досягнення певного віку. За механізмом функціонування вони нагадують компанії страхування життя. Вони в Україні також на стадії розвитку

В умовах дестабілізації економіки, обмеження фінансових ресурсів саме суб`єкти підприємництва, які не потребують великих стартових інвестицій, спроможні за певної підтримки найшвидше і найефективніше розв`язувати проблеми кризової економіки України, стимулювати розвиток конкуренції та сприяти економічному зростанню.

Роль малого бізнесу в економіках розвинутих держав світу надзвичайно велика. Саме малий бізнес створює 65-80% валового національного продукту, забезпечує ринкову конкуренцію, наслідком якої є висока якість товарів і найповніше задоволення потреб споживачів. В малому бізнесі зайнято близько 70% робочих місць.

В економіці України малий бізнес виконує такі функції:

1. Формування конкурентного середовища. Внаслідок високого динамізму малий бізнес менш за все схильний до монополістичних тенденцій, являючись у той же час орієнтовним на конкурентний ринок, він складає істотну конкуренцію монопольним утворенням.

2. Надання гнучкості перехідній економіці. Мале підприємство більшою мірою, ніж інші, має можливість перебудувати і відреагувати на зміну кон’юнктури ринку, працювати на кінцевого споживача, задовільняючи його в потребах і послугах.

3. Вирішення проблеми зайнятості. Повноцінний розвиток малого бізнесу призводить до створення додаткових робочих місць.

4. Сприяння виникненню так званого “середнього класу”. Малий бізнес зменшує соціальну диференціацію, тією чи іншою мірою притаманну будь-якій економіці [5, 57–64].

Проте порівняно з іншими країнами Україна має набагато гірші не тільки якісні, а й кількісні показники розвитку малого бізнесу. Маємо лише близько 187 тисяч малих підприємств. Для прикладу, у Польщі, де населення на 12 млн. чол. менше, їх понад 2 мільйони. Кількість малих підприємств на 1000 жителів становить майже 3,6 одиниці, тоді як в Росії – 6, Японії – 49,6, США – 74,2 одиниці. Внесок вітчизняних малих підприємств у загальнодержавні обсяги виробництва становить усього 8%, тоді як у розвинутих країнах вони створюють більшу частину валового національного продукту (ВНП) [4, 33 - 38].

До причин, які перешкоджають розвитку малого бізнесу в Україні, можна віднести:

1. Надмірне державне регулювання. Розвиток підприємництва гальмує примарна необхідність дотримання численних правил і процедур, передбачених законодавчими і нормативними актами органів влади різного рівня.

2. Труднощі реєстрації та ліцензування. Більшість малих підприємств не проходять усіх етапів процедури реєстрації і не отримують ліцензії самостійно, надаючи перевагу послугам посередників, юристів чи юридичних фірм.

3. Фіскальні проблеми. Найсерйозніше розвиткові підприємництва заважає незадовільна система оподаткування. Зокрема, високі податкові ставки, велика чисельність різних податків, часті зміни податкової звітності. Великий дефіцит грошових коштів у державі і економічна криза, пов`язані з накопиченням внутрішньої і зовнішньої заборгованості України, не дають послабити податковий прес. Наслідком цього є перехід багатьох суб`єктів ринку до тіньового сектора, який оцінюється на сьогодні майже в половину ВВП.

4. Недоступність залучення фінансових коштів, зокрема банківських кредитів. Основним джерелом інвестицій досі залишаються недостатні власні фінансові ресурси суб`єктів підприємництва. Банківські кредити використовуються обмежено через великі процентні ставки банківської системи та відсутність гарантій для банків.

5. Недобросовісна конкуренція. Понад 80% підприємств малого бізнесу зіткнулися з недобросовісною конкуренцією. Основними методами недобросовісної конкуренції найчастіше є:

1) корупція, використання державних контролюючих органів як караючих;

2) фальсифікування інформації про товари конкурента, наклепи, підривання репутації конкурента;

3) технологічний і промисловий шпіонаж, інтелектуальне шахрайство, копіювання ідей, технологій, інновацій, використання торгових марок та упаковки конкурента;

4) зумисне зниження цін;

5) фізичні погрози, рекет [1, 20–24].

Для покращення стану справ у малому бізнесі, а відповідно і в економіці України, потрібно здійснити такі кроки:

1. Провести регулятивну реформу (дерегулювання), яка дасть змогу створити якісно нову – ефективну, послідовну, прозору й зрозумілу систему державного регулювання, яка захищатиме інтереси і підприємців, і споживачів [2, 7].

2. Необхідно зняти перепони на шляху розвитку підприємництва, значно скоротити витрати, пов`язані з функціонуванням в офіційному секторі економіки.

3. Сьогодні вкрай необхідно передбачити в бюджеті усіх рівнів спеціальні видатки на державну підтримку малого підприємництва.

4. Дуже важливо також створити державну кредитно-гарантійну установу з метою стимулювання комерційних банків до кредитування малого бізнесу з мінімальним фінансовим ризиком.

5. Давно назріли докорінні зміни системи оподаткування, зокрема розширення простору фіксованого оподаткування.

6. Для формування привабливого інвестиційного клімату треба прискорити запровадження норм європейського страхового законодавства, створити механізм страхування інвестиційних ризиків, що дасть змогу збільшити кількісні і якісні показники діяльності страхового ринку України [6, 72-78].

Загалом ці заходи повинні стимулювати розвиток малого бізнесу в Україні, а відтак і поступовий вихід нашої держави з затяжної економічної кризи.

Товарна біржа є організацією, що об'єднує юридичних і фізичних осіб, які здійснюють виробничу і комерційну діяльність, і має за мету надання послуг в укладенні біржових угод, виявлення товарних цін, попиту і пропозицій на товари, вивчення, упорядкування і полегшення товарообігу і пов'язаних з ним торговельних операцій.

У 1993 році в Україні функціонувало понад 60-ти товарні біржі. Така велика їхня кількість обумовлена низьким рівнем розвитку оптової торгівлі. Згодом, з розвитком економіки, кількість бірж зменшиться. Особливостями українських бірж є в порівнянні з західними малий статутний капітал і універсальність, низький рівень спеціалізації.

Отже розвиток і формування товарних бірж в Україні створить умови для концентрації у визначених місцях великої кількості товарів, що буде сприяти утворенню ціни рівноваги, усуненню дефіциту і затоварення.

3.2 Напрямки технологічного оновлення економіки

Переважна більшість українських підприємств є диверсифікованими, різні види їхньої продукції технологічно не пов'язані між собою. Активи таких підприємств формувалися ще 20 – 30 років тому для випуску потрібних тоді виробів. Нинішні труднощі із збутом окремих товарів призводять до зростання накладних витрат, отже, до зниження цінової конкурентоспроможності. Комплекси допоміжних та обслуговуючих виробництв характеризуються незадовільним технічним рівнем, тому їхні послуги основному виробництву є неефективними, а саме їх існування спричинює збільшення непродуктивних витрат. Практично всі великі підприємства мають у своєму складі об'єкти соціальної інфраструктури, утримання яких також негативно впливає на результати діяльності. Техніко-технологічна відсталість багатьох виробництв, відсутність інвестиційних можливостей, високий рівень концентрації виробництва зумовлюють невідповідність технологій, обсягу та структури активів підприємств вимогам зовнішнього середовища і потребам у продукції. Усунути ці чинники можна шляхом технологічної реструктуризації, у ході якої впроваджуються нові технології Поліпшуються існуючі), «відсікаються» зайві активи, поліпшується їхній загальний стан.

За ознакою можливих змін у технологіях усі підприємства можна розподілити на чотири типи. Критеріями класифікації виступають: тривалість здійснення технологічних змін, їх вартість, складність, необхідність у НДДКР, характер інновацій. Ці критерії визначають імовірність успіху технологічної реструктуризації. Згідно з ними можна виділити так звані стабільні, рухомі, ринкові, випереджаючі технології.

Під «стабільними» технологіями маються на увазі ті, відмова від яких спричиняє повну або майже повну зміну профілю діяльності підприємства. Вони є характерними для підприємств металургійної, вугільної, машинобудівної, хімічної промисловості. Технологічні зміни на них є високозатратними, проводяться поступово, по окремих ланках виробничого ланцюга і вимагають значних НДДКР. Усе це зумовлює низькі можливості технологічної реконструкції в перелічених галузях [40,342].

«Рухомі» технології властиві для підприємств, переважна спеціалізація яких не випуск виробів, а надання послуг. Вони використовують у своїй діяльності активи багатофункціонального призначення. Це збутові, посередницькі та деякі інші фірми. Технологічні зміни тут є низькозатратними, можуть відбуватися швидко, з переходом до іншої сфери діяльності. Їхня успішність залежить, у першу чергу, від здатності керівників підприємства вчасно зорієнтуватися, тобто від можливостей менеджменту. Потреби у НДДКР найчастіше немає, досить техніко-економічного обґрунтування. Технологічна реструктуризація підприємств такого типу нескладна, а імовірність позитивного результату є високою [2,47].

«Ринкові» технології відносно легко оновлюються під продукти, відповідні сучасним та майбутнім потребам ринку. Як правило, за цими технологіями працюють підприємства харчової, легкої, целюлозно-паперової промисловості, побудовані чи реконструйовані у 70-80-х роках. Конструктивно-технологічні характеристики їх устаткування передбачали можливості подальшого вдосконалення. Технологічні зміни на цих підприємствах є середньозатратними, здебільшого стосуються окремих «вузьких» місць, не вимагають масштабних НДДКР; безпосередній контакт із споживачами та «живими» грішми відкриває певні можливості самофінансування. Можливість реструктуризації підприємств з «ринковими» технологіями висока, коли є джерела самофінансування чи зовнішній інвестор, в іншому разі - середня [10,115].

Підприємства з «випереджаючими» технологіями здатні до самостійної зміни їх, тобто можуть виступати генераторами науково-технічного прогресу. Це насамперед підприємства військово-промислового комплексу. Технологічні зміни є середньо - чи довгостроковими, вимагають значних НДДКР і надзвичайно великих затрат. Імовірність успішної реструктуризації низька передусім через високу її вартість [36,80].

Технологічна реструктуризація являє собою складову частину комплексної реструктуризації підприємства, яка проходить у три етапи.

На першому - підготовчому етапі оцінюються внутрішні можливості підприємства, параметри виконання виробничої програми (енергомісткість, вартість сировини і матеріалів, тривалість процесів, їхня структура, технічний рівень активів, стан і склад устаткування, використання та відтворення активів, технічна оснащеність праці тощо). Мета аналізу полягає у визначенні реальної конкурентоспроможності техніко-технологічної бази підприємства.

На другому - проектному етапі здійснюється оцінка технологічних процесів, необхідних для досягнення запланованих обсягів і номенклатури продукції, розраховується виробнича потужність, визначаються «вузькі місця» та заходи для їх усунення, підраховуються витрати на поліпшення характеристик активів завдяки ремонту і модернізації, з'ясовуються їх достатність або надмірні, витрати на придбання чи створення активів, витрати на експлуатацію та утримання, обсяги необхідних інвестицій та способи їх залучення тощо; оцінюються розміри і строки повернення вкладеного в активи капіталу, проводиться вибір оптимального складу активів з огляду на виробничу необхідність та економічну доцільність. Мета проектного етапу - визначити технологічні потреби, встановити параметри активів, оптимальні для задоволення майбутніх потреб у продукції (послугах) підприємства.

На третьому етапі здійснюється технологічна реструктуризація у трьох формах: 1) впровадження нових технологій чи окремих технологічних процесів; 2) поліпшення загального стану активів (ремонт, модернізація, реконструкція, нове будівництво, придбання); 3) ліквідація зайвих активів. Виходячи з цього функції управління технологічною реструктуризацією є такими [32,24]:

аналіз стану технологій і активів;