113313 (Особистість як предмет дослідження педагогіки і психології)

Вступ

Учитель початкових класів здійснює особливо відповідальну роль у формуванні особистості молодшого школяра. До нього ставляться великі вимоги як до вихователя. Зі вступом до школи у житті дитини відбуваються значні зміни в її звичках, у стосунках зі старшими і дітьми, перебудовується поведінка відповідно до режиму навчальної діяльності у школі. Все це здійснюється під безпосереднім керівництвом учителя.

Специфіка педагогічної діяльності виявляється насамперед у тому, що за своєю природою вона має гуманістичний характер, учитель вирішує два завдання — адаптації і гуманізації. Адаптивна функція пов’язана з підготовкою учня, вихованця до певної соціальної ситуації, до конкретних запитів суспільства, а гуманістична - з розвитком його особистості і творчої індивідуальності. Суб’єктом педагогічної діяльності є учитель, вихователь, інструментом впливу якого є його особистість, знання, уміння.

Педагогічний процес вважається продуктивним лише за умови поєднання елементів самовиховання і самонавчання учня. Більше того, педагогічний процес змінює не лише учня, а й педагога, розвиваючи в ньому одні якості особистості і викорінюючи інші.

У початкових класах дитина навчається читати, писати, засвоює елементи соціальних дій. Багато уваги в цих класах приділяється трудовому, естетичному і фізичному вихованню. Це потребує від учителя відповідної підготовки, а особливо психологічної спостережливості, щоб уміти адаптувати навчальний матеріал до рівня розвитку і розуміння його учнями початкових класів.

Як свідчить досвід педагогів-новаторів, справжніми майстрами педагогічної діяльності стають ті особистості, які, окрім глибоких психологічних і педагогічних знань, навичок та вмінь, мають певні особистісні якості та педагогічний хист. Пошук у цій діяльності особистісного смислу, постійне прагнення вдосконалюватися в ній, гуманне ставлення до своїх вихованців - запорука успіху.

Особистість як предмет дослідження педагогіки і психології

Проблема особистості — одна з центральних у філософії, соціології, педагогіці, психології та низці інших наук. Одначе кожна наука вивчає особистість, керуючись своїм предметом дослідження. Педагогіка досліджує педагогічні закономірності формування й розвитку особистості. Дійсно, розвиток і діагностика особистості вихованця, визначення найбільш ефективних напрямів виховного впливу неможливі без знання структури особистості та закономірностей її формування.

Про унікальність особистості свідчить наявність понад 90 її визначень у психології і педагогіці. Мабуть, серед населення нашої планети неможливо знайти двох однакових людей, у тому числі й серед однояйцевих і близнюків. Але водночас «особистість є поняття соціальне, воно виражає все, що є у людини надприродного, історичного. Особистість не є вродженою, вона виникає в результаті культурного та соціального розвитку», — наголошував Л.С. Виготський.

С.Л. Рубінштейн писав: «Особистістю є людина зі своєю позицією в житті, до якої вона дійшла в результаті великої свідомої роботи... Особистістю є лише та людина, яка ставиться певним чином до навколишнього світу, свідомо виражає це своє ставлення так, то воно проявляється в усій її сутності». Під особистістю він розумів певну людину - суб’єкта перетворення світу на основі його пізнання, переживання та ставлення до нього, тобто особистість - це людина як носій свідомості. Свідомість - це не пасивне знання про навколишній світ, а активна психічна форма відображення реальної дійсності, властива тільки особистості. Саме ця активність є визначальною характеристикою особистості, яка розвивається. Вона дає змогу особистості виходити за межі накопиченого досвіду, сформованих якостей.

О.М.Леонтьєв визначав особистість як цілісне утворення, відносно пізній продукт соціально-історичного розвитку і особливий рівень онтогенетичного розвитку людини.

На його думку, реальною основою особистості людини є сукупність її відношень до світу, що є суспільними за своєю суттю і реалізуються разом. Особистість характеризують ті психічні явища людини, які сприяють її діяльності.

Соціальна сутність особистості завжди реалізується через її суб’єктивний внутрішній світ. Психічна діяльність особистості відбувається шляхом інтеграції психічних процесів і властивостей, за допомогою нейрофізіологічних механізмів. Між психічним і фізіологічним існують складні зв’язки, вони взаємозумовлені, і характер перебігу фізіологічних процесів має безпосередній вплив на психічні процеси особистості.

Таким чином, під особистістю слід розуміти соціалізованого індивіда з огляду на найсуттєвіші соціально важливі риси, які визначають його свідомість і самосвідомість, життєві настанови, поведінку й діяльність.

Основними психічними рисами особистості є:

• ступінь сформованості психічних властивостей та якостей;

• свідомість, самосвідомість та індивідуальність;

• активність, що проявляється в певній діяльності, саморегулюванні;

• введення в систему суспільних відносин.

Ці риси перетворюють індивіда в суспільну істоту - особистість. «Особистість – суб’єкт діяльності, інтегратор психічних процесів людини, системна властивість індивіда як соціальної істоти; особлива соціальна якість, що формується у. системі соціальних відносин, яку не можна зводити і не можна виводити з біологічних особливостей людини. Ядро особистості - система мотивів, спрямованість». Таке розуміння особистості передбачає її дослідження у всій сукупності найрізноманітніших зв’язків, взаємин і залежностей у процесі онтогенетичного розвитку, тобто розвитку психіки у нерозривній єдності із становленням, формуванням і розвитком особистості та її основних компонентів (пізнавальних, емоційно-почуттєвих, вольових і мотиваційних).

Детермінанти, що мають безпосередній вплив на формування і розвиток особистості, визначають як основні фактори (чинники) формування (розвитку) особистості та класифікують за характером їх впливу на індивіда. Це внутрішні (фізіологічні й психічні властивості організму) та зовнішні (соціальне оточення людини, активна взаємодія з іншими людьми тощо) умови розвитку індивіда як особистості.

Коли йдеться про якість риси особистості, не можна говорити, добра чи погана вона сама по собі. Щоб правильно оцінити ту чи іншу рису, слід розглядати її лише у взаємозв’язку з іншими рисами цієї особистості. Наприклад, наполегливість - уміння досягати мети, долати перешкоди - може бути позитивною рисою, але тільки поєднуючись із такими рисами, як моральна чистота, відчуття соціальної справедливості. У цьому разі можна сподіватися, що наполегливість вихованців слугуватиме досягненню благородної мети. Якщо ж наполегливість поєднується з такими рисами, як егоїзм, неохайність, то стає негативною рисою, бо її буде спрямовано лише на особисте благополуччя за рахунок інших, і вона буде на заваді всьому колективу.

Термін «особистість» має передусім соціальний зміст. Тому слід виокремити наступний фактор формування особистості - соціальний, який забезпечує, першою чергою, її соціалізацію. Природне буття людини «олюднюється» її соціальною сутністю, стає елементом її соціального буття. Соціальне не ліквідує біологічного, а тільки ніби «знімає» біологічне в людині та вводить його в соціальне, підпорядковує певним соціальним ідеалам, цінностям, правилам, нормам і законам суспільного життя.

Естетичне виховання як чинник формування особистості

Естетичне виховання - це виховання, спрямоване на формування у дітей естетичної культури. Естетична культура - це здатність особистості до повноцінного сприймання, правильного розуміння прекрасного у мистецтві і дійсності, прагнення й уміння будувати своє життя за законами краси. Естетична культура містить у собі такі компоненти:

• естетичне сприймання - здатність виділяти в мистецтві і житті естетичні якості, образи і переживати естетичні почуття;

• естетичне почуття - емоційні етапи, що викликані оцінним ставленням людини до явищ дійсності і мистецтва;

• естетичні потреби - потреби в спілкуванні з художньо-естетичними цінностями, в естетичних переживаннях;

• естетичні смаки - здатність оцінювати витвори мистецтва, естетичні явища з позицій естетичних знань і ідеалів;

• естетичні ідеали - соціальне та індивідуально-психологічно зумовлені уявлення про досконалу красу в природі, суспільстві, людині,мистецтві;

• художні уміння, здібності в галузі мистецтва.

У навчальному процесі естетичному вихованню сприяє викладання всіх навчальних предметів. Будь-який урок має естетичний потенціал. Цьому слугує і творчий підхід до вирішення пізнавальної задачі, і виразність слова учителя та учнів, і відбір та оформлення наочного й роздаткового матеріалу, і акуратність записів і креслень на дошці і у зошитах.

Предмети естетичного циклу - читання, образотворче мистецтво, музика забезпечують учням елементарні знання і навички практичної творчості, естетичної поведінки. У позакласній роботі естетичне виховання проводиться в різних творчих об’єднаннях учнів, творчих об’єднаннях школярів, які пов’язані з відродженням народних ремесел і декоративно- прикладної творчості, у художніх гуртках, студіях, клубах, театрах тощо. Сприяють естетичному вихованню учнів екскурсії на природу, вечори і ранки, присвячені життю і творчості видатних українських і зарубіжних композиторів та виконавців, конференції з образотворчого мистецтва, експедиції, виставки, свята та інше.

Основним індикатором виявлення естетичних почуттів молодших школярів у міміці та пантоміміці є рух. Він показує рівень зацікавленості твором мистецтва або його окремими естетичними властивостями. За рухами очей, рук, тулуба, м’язів обличчя можна визначити настрій дитини, її ставлення до предмета: чим виразніші рухи, тим яскравіші естетичні переживання. Діагностична цінність міміки і пантоміміки, в усьому багатстві експресивності, є лише частиною цілого і неподільного, зовнішнього і внутрішнього відображуючого процесу формування особистості. З огляду на це постає потреба розглянути й інші емоційні форми, що по своєму виражають внутрішній світ школяра. Ефективним способом вияву почуттєвої сфери дитини є мовлення з його багатством інтонації.

Поряд з різними змінами інтонації (підвищення голосу, пониження, уповільнення, зупинки, наголос, інтенсивність) істотним критерієм вираження естетичного почуття є оцінна діяльність учнів. Естетичні переживання дітей, що виникають під впливом художнього твору, виражаються у формі коротких, емоційно насичених, розгорнутих висловлюваннях.

Подібні оцінки - насамперед самовираження школярів. Вони не тільки сигналізують про нове переживання, а й є дієвим способом його усвідомлення. Сприймаючи художні твори, діти аналізують їх зміст, спрямованість порівнюють з навколишньою дійсністю, відповідно оцінюють художні образи. Все це збагачує і розвиває їхню почуттєву сферу, сприяє глибшому усвідомленню свого емоційного стану, що відповідно відображається в мовленні, практичній діяльності молодших школярів.

Ознакою вияву естетичних почуттів вербальними засобами є також образні вирази у висловлюваннях дітей, повнота їх відповіді. Встановлено, що фіксація почуття за допомогою слів пов’язана з певними труднощами, викликаними обмеженістю словникового запасу дітей, а також слабким розвитком спостережливості.

На жаль, схематичність, стереотипність в роботі окремих учителів значно звужують можливості дітей реалізувати свої задуми в діяльності, яка викликає сильні емоції. Одноманітність - ворог естетичного задоволення, тому необхідно ширше практикувати ігрову діяльність, різні вправи, художнє читання фрагментів вірша чи оповідання, усний або письмовий аналіз картин і т. ін.

Емоційне захоплення будь-яким видом діяльності повністю оволодіває особистістю дитини, мобілізуючи фізичні і психічні сили організму, управляючи і розвиваючи їх. Конкретним виявом такої діяльності є виконання певних завдань, вправ, у процесі яких активізується естетичним, досвід учнів, їхні знання і навички, набуті в різних видах діяльності. Вміння використовувати їх у практичній діяльності, перенести в нову ситуацію -найвищий рівень розвитку естетичних почуттів школярів, що має винятково важливе значення для творчого розвитку особистості.

Створення в класі адекватного темі роботи загального емоційного настрою позитивно позначається на активності всіх школярів. Повноцінне виявлення естетичних почуттів ґрунтується на емоційній підготовленості учнів, що забезпечується, з одного боку, змістом дидактичного матеріалу, а з другого - прийомами педагогічної діяльності. Ось чому досвідчені учителі поступово збагачують дітей враженнями під час проведення бесід, екскурсій, перегляду діафільмів, слайдів, художнього оздоблення кімнати, де відбуваються заняття. Така підготовка полегшує і прискорює процес проникнення в суть явища, розширює емоційний фонд вихованців.

Вплив особистісних якостей педагога на естетичне виховання молодших школярів

Величезний вплив на силу і розвиток естетичних почуттів молодших школярів справляє особистість самого вчителя, насамперед його безмежна відданість дітям, високі моральні якості і багатство духовного світу.

Педагог — це фахівець, який має спеціальну підготовку і професійно провадить навчально-виховну роботу в різних освітньо-виховних системах. Ефективність процесу виховання багато в чому залежить від дій педагога — суб’єкта педагогічного процесу, тобто вихователя, який безпосередньо й багатогранно впливає на кожний його компонент. Головне - педагог повинен зробити вихованця центральною постаттю цього процесу, його активним, свідомим, повноправним та самостійним учасником. Завдання вихователя полягає в тому, щоб формувати у вихованця мотивацію, навички та вміння самовдосконалення, озброїти його ефективною методикою, прищепити почуття суб’єктності в педагогічному процесі. Впоратися з цим дуже складним завданням може тільки справжній майстер своєї справи.

Щоб проаналізувати складові естетичної спрямованості особистості вчителя і її вплив на розвиток емоційно-естетичної сфери молодших школярів, слід чітко визначити структуру діяльності педагога, яка включає низку взаємозумовлених.

Діагностична діяльність пов’язана з вивченням індивідуально-психічних особливостей естетичної сфери учнів, домінуючих естетичних цінностей, виявленням і визначенням рівня їхньої загальної естетичної культури й духовності, навичок і вмінь, необхідних для ефективної естетичної діяльності. У зв'язку з цим діагностика індивідуально-психічних особливостей учнів різними методами й методиками (на основі спостережень і т.п.) набуває важливого значення.

Орієнтовно-прогностична діяльність у сфері естетичного виховання полягає в умінні педагога визначати конкретні цілі, зміст, методику виховної діяльності, передбачити її результати на основі знання рівня розвитку естетичної спрямованості школярів.