106866 (Історія розвитку вокального мистецтва на Буковині у ХІХ – поч. ХХ ст.), страница 2
Описание файла
Документ из архива "Історія розвитку вокального мистецтва на Буковині у ХІХ – поч. ХХ ст.", который расположен в категории "". Всё это находится в предмете "музыка" из , которые можно найти в файловом архиве . Не смотря на прямую связь этого архива с , его также можно найти и в других разделах. Архив можно найти в разделе "остальное", в предмете "музыка" в общих файлах.
Онлайн просмотр документа "106866"
Текст 2 страницы из документа "106866"
У грудні 1877 року знову відбулося музичне свято — цього разу вже з нагоди закінчення будинку і передачі його в користування «Музичному товариству» (нині Обласна філармонія). Поет Е. Нойбауер присвятив цій події свій віршований пролог, до якого А. Гржімалі написав музику. Крім того, А. Гржімалі виконав на скрипці п'єси ф. Шуберта, К. Вебера та інших класиків. Нове приміщення «Музичного товариства» спочатку виглядало досить примітивно. Лише згодом віденський професор живопису Карл Іобст розписав і оздобив стіни залу. Будинок «Музичного товариства» став центром мистецького життя Буковини.
На запрошення А. Гржімалі у 1879 році до Чернівців вперше завітав видатний російський піаніст, композитор і диригент Антон Григорович Рубінштейн. На концерті, влаштованому 18 січня в будинку «Музичного товариства», він виконав увертюру «Егмонт» Л. Бетховена, «Рондо» В. А. Моцарта, арії та варіації Г. Генделя, Ноктюрн та Варіації Ф. Шопена, композиції Р. Шумана і Ф. Ліста, власні твори (Баркаролу та етюди).
Правда, з творчістю А. Рубінштейна буковинські шанувальники музичного мистецтва познайомилися раніше. Уже в 1863 році в Чернівцях було виконано його «Асру», в 1875 — сонату, ор. 19 для скрипки і фортепіано. У 1878 році тут прозвучав і «Вальс-каприс», який композитор присвятив героям російсько-турецької війни 1877— 1878 pp. Та особиста зустріч з представником російського музичного мистецтва стала справжньою подією в культурному житті краю. Буковинці вперше познайомилися з російською виконавською школою. Це пожвавило інтерес громадськості до творів інших російських композиторів, сприяло дальшому розвитку творчих контактів. Ще наприкінці XIX ст. чернівчани слухали твори великого Чайковського, зокрема його Тріо ля мінор, ор. 50 для фортепіано, скрипки та арфи («Радянська Буковина», 15 січня 1984 року).
У 1882 році широко й урочисто відзначався 20-річний ювілей «Музичного товариства». В цій події діяльну участь взяли українське студентське товариство «Союз», румунська «Armenia», представники Львівської консерваторії (з ними і цього разу прибув Карл Мікулі). Двадцятирічна діяльність товариства мала велике значення для розвитку музичної культури на Буковині.
Відтоді настає тривале пожвавлення в усьому мистецькому житті краю, під знаком якого вшановувалися 25-річчя (1887) і 30-річчя (1892) товариства. Чернівчанам були під силу досить складні завдання. У 1877 році в міському театрі поставлено оперу А. Гржімалі «Зачарований принц», яка перед цим побачила світло рамп в чеському Національному театрі. А. Гржімалі вів велик, і плодотворну роботу по підготовці мистецьких сил у Чернівцях, популяризації класичного мистецтва. З його шко ли вийшло чимало співаків, скрипалів, піаністів. Він буї хорошим керівником і талановитим педагогом, плідно працював як композитор. У січні 1897 році на честь цього заслуженого діяча в чернівецькому міському театрі було поставлено іншу його оперу — «Швандя-дудак» («Вальде, сільський музика»), котру роком раніше грали в Чехії, в рідному місті композитора — Пльзені. Вистава одержала схвальні відгуки публіки та критики.
Цікаво зазначити, що під час ювілею завдяки безприкладним зусиллям А. Гржімалі було виконано Дев'яту симфонію Бетховена та ряд інших творів. У рецензіях на концерт відзначалося, що виступити в Чернівцях з цією симфонією було великим риском. І те, що виконання цілком вдалося, є безперечним доказом високого мистецького рівня, досягнутого товариством під орудою Адальберта Гржімалі.
Діяльність А. Гржімалі залишила глибокий слід у музичному житті не лише Чернівців, а й усього краю. Буковинські українці з повагою і любов'ю ставились до свого «брата-слов'янина», котрий завжди виявляв щирі симпатії до українського народу і його культури. На маючи змоги ввести до репертуару німецького товариства українські пісні (за тих часів це зовсім виключалося), Гржімалі не раз брав участь у концертах українських товариств, сприяючи цим розвиткові нашої переслідуваної культури. До приїзду в Чернівці він працював диригентом симфонічних оркестрів.у Роттердамі (Голандія) і Гртенбурзі (Швеція), згодом повернувся на батьківщину, де спочатку очолив симфонічний оркестр чеського Національного театру, потім був другим диригентом німецького театру в Празі.
Перебуваючи в Чернівцях, А. Гржімалі вів у музичній школі класи скрипки, фортепіано, співу і гармонії, сам був добрим виконавцем-інструменталістом, диригентом хору і оркестру. У «чернівецький» період з-під пера композитора вийшли чотири кантати, концерт для скрипки з оркестром, опера «Швандя-дудак» та інші твори. Деякі з них виконувались у Львові, Відні, Празі та інших містах. Зарекомендував себе Гржімалі в Чернівцях і як музичний критик, систематично виступаючи на сторінках німецької преси. Він є також автором книги «Тридцять років музики на Буковині» (1874—1904). Останні роки свого життя Гржімалі успішно викладав музику в Чернівецькому університеті. Помер у Відні.
Певну роль у музичному житті Буковини відіграв і -видатний композитор, талановитий скрипаль, один з основоположників румунської класичної музики Чіпріян Порумбеску (народився 14 жовтня 1853 року в с. Шипіт на Південній Буковині, помер 6 червня 1883 р. в Румунії). Після закінчення навчання у Сучавській гімназії в 1873 році він приїздить до Чернівців, де продовжує освіту в семінарії. Важливе значення для творчої біографії цього митця мав Сидір Воробкевич. Будучи талановитим педагогом, він допоміг молодому Порумбеску розкрити свій хист, удосконалити майстерність.
За коротке життя Порумбеску написав понад 200 музичних творів, на які благотворно вплинув народний румунський і молдавський мелос. У музичній спадщині композитора, крім пісень, є оперети, а також інструментальні твори, що принесли йому світове визнання. Частину своїх патріотичних творів («Плевна», «Сержант», «Пенеш Кур-канул») Порумбеску присвятив бойовому побратимству російських і румунських солдатів у війні 1877—1878 pp. проти турецьких загарбників, у результаті якої Румунія вперше здобула свою національну незалежність. Деякі пісні композитора, а також оперета «Кандидат Лінте», написані в Чернівцях, гостро викривали чиновників і панівні класи Австро-Угорської монархії. Серед творів Порумбеску, які виконувались у Чернівцях, тодішня німецька і румунська преса згадує оперету «Новий місяць».
У другій половині XIX ст. на Буковині розгортається концертна діяльність, одне за одним виникають українські музичні товариства, з'являються місцеві українські композитори. В 1869 році у Чернівцях створюється культурноосвітнє товариство «Руська бесіда». Воно часто влаштовувало музично-декламаційні вечори, на яких аматори виступали зі співами, читанням віршів і гуморесок. Звучала музика і на вечорах танців та ювілейних святах.
Широко практикувались і так звані звіти, на яких читалися лекції на наукові і культурні теми для української публіки. Вони, як правило, закінчувались музичними номерами і декламаціями. «Руська бесіда» однією з перших узялася за популяризацію української пісні, зокрема хорового співу. Коли в 1880 році відзначався десятирічний ювілей товариства, був улаштований великий концерт. Вокальна частина його складалася з творів Воробкевича. Керував хором сам композитор, дзвінкі мелодії якого не раз покривались гучними оплесками. Багато втіхи дістала публіка від гри на цитрі, гарне враження залишив і піаніст Ф. Калоусек. Постійна участь цього музики-чеха в українських концертах j здобула йому шану і щиру вдячність буковинців («Poдимьш листок», 1880, 2 лютого).
Поряд з «Руською бесідою» вечори з декламаціями, піснями і театральними виставами давали в той час і гімназичні товариства «Согласіє» (1870 р.) та «Братній Союз» (1871 p.). Особливо ж відзначався хор товариства українських студентів «Союз» (1875 p.). Окрім щорічних мандрівок по краю, «Союз» часто давав концерти в Чернівцях. Так, у 1885 році вокальна частина його концерту складалась аж з 34 творів, серед яких українських було 31 (половина з них належала С. Воробкевичу) («Буковина», 1885, 27 грудня). На вечорі, присвяченому 25-річчю творчої діяльності відомого буковинського письменника Ю. Федьковича (1885 p.), переважали пісні на слова ювіляра. Це були хори О. Нижанківського «Гуляли», «З окрушків»; М. Вербицького — «Поклін».
Варто вказати на одну особливість у діяльності українських товариств на Буковині: на противагу урядовій політиці онімечення вона була позначена слов'янофільськими настроями. Це знаходило свій вияв і в музиці, про що не раз писала тогочасна преса. Для підтвердження сказаного пошлемося хоча б на святковий концерт з нагоди 50-річчя революції 1848 року, програма якого цілком складалася з творів слов'янських композиторів. Серед них — «Слов'янська увертюра» Тітля, «Слов'янські танці» А. Дворжака, вальс «Намови і вимівки» Я. Главача, фантазія за мотивами опери «Продана наречена» Б. Сметани, сербський танок «Коло» Гаверкоха. До програми цього концерту входили і деякі композиції М. Вербицького, С. Воробкевича, Ф. Тимольського («Коломийки») та попурі з українських народних пісень чеха В. Костелецького, який багато років (з 1882 р.) проживав у Чернівцях і деякий час керував оркестром 41-го піхотного полку. В. Костелецький плідно працював як композитор, написав кілька музичних творів, серед них — попурі та кадриль «Ехо з-над Прута» (створену у співдружності з С. Воробкевичем). Як диригент оркестру В. Костелецький не раз брав участь у концертах українських музичних товариств, за що здобув собі визначення й шану серед чернівецьких українців («Буковина», 1898, ЗО листопада).
Певна -річ, концертна діяльність чернівецьких товариств, як і розвиток усього українського музичного життя на Буковині, нерозривно зв'язані з іменами Юрія Федьковича та його славного сучасника Сидора Воробкевича, чиї твори швидко поширювались тоді на всіх західноукраїнських землях.
Добрим прикладом для наслідування послужила тут творчість С. Гулака-Артемовського, М. Лисенка, П. Ніщинського та інших класиків української музики. Досліджуючи розвиток українського музичного мистецтва на Буковині, бачимо, як з кожним роком тут усе частіше звучали вокальні композиції М. Лисенка, інших наддніпрянських композиторів, а вже у 90-х роках їхні твори виконувались майже на всіх музичних вечорах та святах. Взяти хоча б концерт, що відбувся в 1895 році у зв'язку з 20-річчям товариства «Союз». В його програмі знаходимо: «Нащо мені чорні брови» — солоспів М. Лисенка на слова Т. Шевченка; «Вечорниці» П. Ніщинського для мішаних, жіночих і чоловічих хорів; дует із «Запорожця за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського й інші («Буковина», 1895, 17 листопада).
У поширенні української музики серед широких кіл населення немалу роль відіграли хори, що виникали в 90-х роках у багатьох містечках і селах краю. Правда, співали вони і під час богослужіння та різних церковних свят — адже очолювали їх нерідко представники духовенства. Але не церковним співом, а талановитим виконанням українських народних пісень залишилися вони в пам'яті людській. До речі, 1891 року на вечорі співацького колективу чернівецької «Міщанської читальні» з великим успіхом уперше виступила буковинка Філомена Кравчуківна, відома згодом як оперна співачка Філомена Лопатинська, виконавши ряд українських народних пісень («Буковина», 1891, 29 січня).
Не можна не сказати тут і про дитячий хоровий колектив із села Банилова, який під керуванням Олександра Монастирського не раз співав не лише в сусідніх селах, а й у містах Буковини. В 1890 році юні співаки побували і в Чернівцях, де взяли участь у вокально-декламаційному вечорі, влаштованому на честь Т. Шевченка, М. Шашкевича і Ю. Федьковича («Буковина», 1890, 22 травня).
Чим ширшого розмаху набирав розвиток музичного мистецтва, тим більше пожвавлювався інтерес до збирання народних пісень. Першим серед тих, хто по-справжньому зацікавився народними перлинами, був Ю. Федькович, який не лише записував, а й сам складав | пісні на відомі народні мелодії. На жаль, далеко не всі його праці побачили світ. Вийшли тільки «Буковинські пісні з голосами» — нариси про народну творчість з текстами пісень і нотами до них («Нива», 1864—1865), власні твори поета «Співаник для господарських діточок» (Відень, 1869) та ще деякі. Найцінніші пісенні записи Федьковича, головним чином із рукописної збірки «Найкращі співанки руського народу на Буковині», увійшли до збірки «Народні пісні Буковини в записах Юрія Федьковича», виданої «Музичною Україною» в серії «Українські народні пісні в записах письменників»5. За заслуги в галузі фольклористики і етнографії буковинського поета в 1873 році було обрано членом Російського географічного товариства.
З великою любов'ю ставився до народних пісень і С. Воробкевич. В одному з листів від 1865 року до свого друга Д. Танячкевича він писав: «Я збирав і записував народні думи-пісні через близько 15 років, не знав я ні мук, ні трудів, лазив в низьку хату, під бідну солом'яну стріху, частував сліпого лірвака і, що чув, в музику складав».
«БУКОВИНСЬКИЙ БОЯН»
У 1899 році чернівчани за прикладом галицьких сусідів створили на базі «Руського літературно-драматичного товариства» свій «Буковинський боян» (далі вживатиметься скорочена назва «Боян»). Він мав на меті «плекати руську пісню, музику і штуку драматичну» («Буковина», 1899, 16 квітня), повніше представляти музичне мистецтво на Буковині, об'єднати всіх «співолюбивих русинок і русинів». Заснування товариства було цілком своєчасним: аматорські гуртки уже виховали чимало обдарованих співаків та музикантів.