Середня вартість ТЗ (Сост.) - це вартість нових та тих, які були у використанні, ТЗ, вузлів та агрегатів на споживчому ринку, що експлуатуються в Україні або тих, що ввозяться (не зареєстровані), яка складається з ціни нового ТЗ заводу-виробника (або дилера), з корегуванням її за строком експлуатації і фактичним пробігом, та, в окремих випадках - з урахуванням митного збору.

Дійсна вартість ТЗ (Сост.) - це вартість, яка додатково враховує його дійсний технічний стан, інтенсивність та умови експлуатації і зберігання.

Існує така загальна формула для визначення дійсної залишкової вартості (Сост.) транспортного засобу:

Сост = Сост.рас х К х (1+- Дс/100) +- Сдоп., [ ] (1)

де Сост.рас - середня (розрахунково-довідкова) залишкова вартість ТЗ;

Дс - відсоток додаткового збільшення (зменшення) вартості, який залежить від умов догляду, зберігання та експлуатації; (додаток 14);

Сдоп - додаткове збільшення (зменшення) дійсної вартості ТЗ внаслідок обчислення його комплектності, наявності аварійних пошкоджень або оновлення деталей;

К- коефіцієнт корегування залишкової вартості, згідно з специфікою ринкових умов.

Середня залишкова вартість визначається за формулами Сост.рас для ТЗ виробництва як країн СНД, так і іноземних

Сост.рас = Цсп х (1 +- Гк/100 ) + Мзб.у., або (2)

Сост.рас = Цн х Кпр х Г/100 х (1 + Гк/100) + Мзб.у, (3)

де Цн - ціна нового ТЗ на Україні або згідно з довідковою літературою;

Цсп - ціна ТЗ, який був в експлуатації ТЗ, згідно з довідковою літературою, що дозволяє визначити ціну ТЗ, який був в експлуатації, у відповідності зі строком його виробництва, при урахуванні заводської комплектності та пробігу;

Г – відсотковий показник залишкової вартості є змінною розрахунковою відсотковою складовою залишкової вартості бувшого у вжитку ТЗ, оскільки відображає рівень споживчого ринку і коригується методичною радою при МЮ України (показник Г не враховує дійсного технічного стану ТЗ ( додаток 15));

Гк - відсоток коригування залишкової вартості ТЗ за пробігом (додаток16);

Мзб.у - вартісний еквівалент розміру митного збору та встановлених податків (умовний митний збір), який приймається на підставі затверджених митних правил. (Мзб.у не нараховується при використанні вітчизняної (довідкової літератури).[ ]

Якщо у досліджуваного ТЗ розрахунковий пробіг, значно відрізняється від даних технічно справного спідометра, то при встановленні дійсного пробігу треба, на підставі середньорічного нормативного пробігу, визначити розрахунковий і коригувати його згідно з показниками спідометра з доданням належної кількості сотень кілометрів.

Наведемо наступний приклад: автомобіль ВАЗ-2108, строк експлуатації - 15 років, показання спідометра - 99 500 км, середньорічний нормативний пробіг - 14 000 км . Розрахунковий пробіг 14 000 х 15 = 210 000 км. Дійсний пробіг становить 199 500 км.

При технічно несправному спідометрі, а також при встановленні факту його заміни або втручання, що призвели до зміни показань кілометражу, слід у подальших розрахунках виходити з розрахункового (нормативного) пробігу згідно зі строком експлуатації досліджуваного ТЗ.

Підставою для збільшення (зменшення) вартості ТЗ внаслідок зміни його технічного стану є відповідне документальне підтвердження факту його відновлювального ремонту, заміни деталей (агрегатів, вузлів), або інструментальне дослідження за встановленням факту відновлювальних втручань (ремонту), що є в розпорядженні експерта-автотоварознавця.

Порядок визначення матеріального збитку, заподіяного власнику транспортного засобу.

Для того, щоб не виникало непорозумінь між зацікавленими сторонами необхідно визначити, що таке матеріальний збиток - це вартісне значення реальних витрат, що їх зазнає власник ТЗ при його пошкодженні або розукомплектованості.[50]

Вартість ремонтно-відновлювальних робіт визначається за формулою:

Свр = Ср + См + Сд, (4)

де Ср - вартість ремонтно-відновлювальних робіт;

См - вартість використаних для ремонту матеріалів;

Сд - вартість замінених при ремонті деталей, вузлів, агрегатів.

Розмір матеріального збитку, за умов доцільності відновлення пошкодженого ТЗ, визначається як сума вартості відновлювальних робіт (Свр), з урахуванням значення експлуатаційного зношення замінних деталей, втрати товарної вартості (ВТВ), який вираховується за формулою:

У = Ср+См+Сд х (1-Ітс/100) + ВТВ, (5)

де Ср+См+Сд - вартість відновлювального ремонту ( формула4);

Ітс - розрахунковий процент експлуатаційного зношення деталей ТЗ,%.

Калькуляції ремонтно-відновлювальних робіт складаються у випадку, якщо ТЗ на момент технічного огляду відновлений або видозмінений внаслідок його ремонту, то калькуляція ремонтно відновлювальних робіт не складається і дається повідомлення про неможливість проведення експертизи.

Розрахунковий відсоток експлуатаційного зношення для деталей легкових автомобілів, мотоциклів, вантажних автомобілів та автобусів визначається за формулою:

Ітс = Іп х П + Іт х Т, (6)

де Іп - показник експлуатаційного зношення внаслідок пробігу ТЗ, %;

П - пробіг ТЗ, тис.км;

Іт - показник експлуатаційного зношення за фактором часу, % , що визначається за формулою (7);

Т - строк експлуатації ТЗ, років;

Іт = Пф / Пн, (7)

де Пф - фактичний пробіг;

Пн - нормативний пробіг ТЗ.

При визначенні переліку робіт з фарбування, слід виходити з потреби повного (а не часткового) пофарбування усіх замінених деталей, а також тих, які підлягають зварюванню, рихтуванню, шпаклюванню або правленню, а також деталей, які є стичними з ними, якщо внаслідок згаданих операцій поверхня останніх пошкоджується. Якщо пофарбуванню підлягає не менше як 50% поверхні ТЗ, то залежно від особливостей конкретного випадку, до розрахунку вартості цієї роботи включається повне перефарбування як зовнішньої, так і внутрішньої сторони кузова, або пофарбування однієї з цих сторін.

Рішення про заміну агрегатів, вузлів (деталей) приймається тільки при неможливості або у випадку недоцільності їх відновлення (ремонту).

Якщо вартість відновлювального ремонту на момент оцінки перевищує залишкову вартість ТЗ, визначену з врахуванням відсоткового показника залишкової вартості на момент пошкодження ТЗ, то матеріальний збиток приймається в розмірі, що дорівнює дійсній залишковій вартості ТЗ на цей момент, оскільки такий ТЗ відновлювати економічно недоцільно.

Якщо ТЗ із значним терміном експлуатації та пробігом надано для огляду в несправному стані (не на ходу), але може бути відновлено, то відсоток експлуатаційного зношення його деталей приймається не більшим, ніж 70 %.

Визначення втрати товарної вартості ТЗ проводиться слідуючим чином.

Втрата товарної вартості ( далі ВТВ) є умовною величиною зниження дійсної вартості відновленого після пошкодження ТЗ (при виконанні вимог щодо якості ремонту), у порівнянні з аналогічним непошкодженим транспортним засобом. ВТВ може відбутися в результаті пошкодження ТЗ і наступного ремонту внаслідок передчасного погіршення товарного (зовнішнього) вигляду, зниження міцності (довговічності) його окремих деталей, вузлів і агрегатів, з'єднань та захисних покриттів, а також використання тих запасних частин, які були в ужитку чи ремонті ВТВ вираховується при потребі проведення ремонтних робіт з відновлення пошкоджених деталей (вузлів, агрегатів) усіх типів ТЗ, незалежно від характеру та переліку пошкоджень.

ВТВ транспортного засобу не вираховується у випадках:

а) коли термін експлуатації легкових транспортних засобів перевищує: 5 років - для ТЗ виробництва країн СНД; 7 років - для іноземних ТЗ;

б) якщо легкові ТЗ експлуатуються в інтенсивному режимі (фактичний пробіг щонайменше вдвічі більший за нормативний), термін перевищує 4 роки;

в) якщо ТЗ раніше був перефарбований зовні;

ґ) якщо ТЗ має сліди минулих аварій або корозійні руйнування;

д) у випадку заміни кузова;

е) при заміні окремих деталей, що не потребують фарбування та не впливають на погіршення зовнішнього вигляду ТЗ (скло, фари, пластмасові бампери, декоративні накладки, шини, зовнішня та внутрішня фурнітура тощо);

є) якщо ТЗ був виданий громадянинові безкоштовно, через органи соціального захисту населення (крім випадків, коли нарахування ВТВ здійснюється за завданням особи або органу, які призначили експертизу).

Розрахунок ВТВ виконується за формулою:

ВТВ = Х/100 (Со + Свр), (8)

де Х - коефіцієнт ВТВ, який визначається згідно додатку 17 за співвідношеннями "А" і "В";

А - відсоткове відношення вартості ремонту до залишкової вартості ТЗ, яке визначається за формулою (9):

А = (Свр/Со) 100; (9)

В - відсоткове відношення вартості ремонтних робіт (Ср) до сумарної вартості замінних деталей, з урахуванням їх експлуатаційного зношення (С'д) і матеріалів, визначається за формулою:

..................(10)

де С'д= Сд х (1- Итс/100). (11)

Отже, вищерозглянуті методи проведення експертиз легкових автомобілів використовуються для судового висновку, їх товарознавчої оцінки в науково-дослідних інститутах судових експертиз Міністерства юстиції України, науково-дослідних експертно-криміналістичних центрах Міністерства внутрішніх справ України, на підставі наданої ліцензії суб'єктами підприємницької діяльності та іншими підприємствами, до компетенції яких входить проведення автотоварознавчих експертиз та досліджень з метою встановлення відповідності стандарту ідентифікаційних номерів ТЗ, визначення ВТВ авто, визначення вартості ТЗ з урахуванням стану споживчого ринку, строку експлуатації, пробігу, технічного стану, природного та морального зносу, комплектності й додаткового обладнання автомобіля, визначення величини витрат потрібних на відновлювальний ремонт пошкодженого автомобіля.

2.3. Характеристика методів визначення митної вартості

Найскладнішим у застосуванні митного тарифу є визна­чення митної вартості товару — основи для обчислення су­ми мита на імпортовані товари.

Визначення митної вартості потрібно, коли йдеться про товари, до яких застосовуються адвалерні або комбіновані види мита.

З метою уніфікації законодавства різних країн, у 1950 році у Брюсселі було розроблено Конвенцію про утворення уніфікованої методології визначення митної вартості това­рів.[5] Цей документ визначив Брюссельську митну вартість як нормальну вартість товару, за якою він може бути проданий у країні призначення на момент подання вантажної митної декларації. Конвенція визначає митну вартість товару, як ціну СІF в місці, де перетинання мит­ного кордону країни призначення. Крім того, визначено ще Одну важливу умову стосовно цінових показників — ціна товару має бути нормальною ціною, утвореною ринковими відносинами між незалежними один від одного продавцем та покупцем.

Подальшим кроком у світовій уніфікації методів ви­значення митної вартості товару як основи нарахування мита на імпортовані товари, був пакет угод, ухвалених у 1979 році на багатосторонніх переговорах у Токіо.

Одним з документів, яким сьогодні керуються усі розви­нуті країни та більшість країн, що розвиваються, є так зва­ний Кодекс про митну вартість ГАТТ. Одне з його поло­жень зобов'язує усі країни-учасниці ГАТТ привести національну законодавчу базу з питань визначення митної вартості у відповідність до всіх положень Кодексу.

Згідно з Кодексом митна вартість товару — ціна, що реально сплачена, або підлягає сплаті за товар у разі його продажу до країни імпортера за виконання певних умов.

Перша з них — необмежений перехід права власності на товар до імпортера, за винятком обмежень щодо конкрет­ного товару з боку країни-імпортера або обмежень регіону, куди може бути перепродано товар. Зміст другої умови по­лягає в тому, що ціна угоди або реалізація самої угоди за­лежить тільки від якісних та кількісних характеристик са­мого товару. Третя та четверта умови обумовлюють, що чаcтина прибутку, у будь-якому вигляді не повертається імпортером експортерові. Експортер та імпортер не взаємозалежні.

Таким чином, починаючи з 1950 року, світові торговель­ні відносини, враховуючи напрацьований досвід, регулюю­ться визначенням такої категорії як «митна вартість това­ру». Сьогодні усі методи оцінки митної вартості імпортова­ного товару базуються на, так званій, ціні угоди, яка реально сплачується за товар, і враховує додаткові витрати покупця, комісійні та брокерські витрати, витрати на паку­вання, перевезення і таке інше. Кодекс про митну вартість ГАТТ передбачає визначення митної вартості імпортованого товару з використанням ці­ни ідентичного або подібного товару. У разі відсутності по­трібної інформації про ідентичні або подібні товари, митна вартість визначається шляхом розрахунків, які проводять­ся на підставі витрат виробництва, вартості сировини та ма­теріалів, прибутку та витрат, пов'язаних з реалізацією то­вару. Кодекс забороняє використання ціни внутрішнього національного ринку як базової розрахункової ціни.

На даний час існують такі методи визначення митної вартості :

1) за ціною угоди;

2) за ціною угоди з ідентичними товарами;

3) за ціною угоди щодо подібних товарів;

4) на основі віднімання вартості;