81684 (Особливості експертизи легкових автомобілів), страница 8

5) на основі додавання вартості;

6) резервний.

Останні стосуються імпортованих товарів, проте у разі необхідності вико­ристовуються за порядком їхньої нумерації:

1. Митна вартість імпортованого товару може визначатися за ціною угоди, що підлягає сплаті за товар на момент пе­ретину митного кордону з додаванням до неї витрат на транспортування до кордону, витрат, що їх зазнав поку­пець, платежів за використання об'єктів інтелектуальної власності, вартості товарів та послуг, які надавалися покуп­цем безкоштовно, та частки прибутку від будь-якого пере­продажу. Застосування цього методу можливо тільки за відсутності певних обмежень щодо даного товару та за умо­ви, що експортер і імпортер не є взаємозалежними особа­ми.

2. За ціною угоди щодо ідентичних товарів митна вартість визначається у разі неможливості використання першого методу. Ідентичність товарів перевіряється за фізичними характеристиками, їхньою якістю та репутацією на ринку, країною походження та виробником. Незначні зовнішні відмінності не можуть бути причиною відмови вважати то­вар ідентичним. Разом з тим, обмеження застосування цьо­го методу полягає в тому, що ідентичні товари вже продані до країни імпорту та ввезені одночасно з оцінюваними або не раніше ніж за 90 днів. Окрім того, комерційні умови та кількість ввезених товарів приблизно однакові.

3. Метод визначення митної вартості, де за основу розра­хунку береться ціна угоди щодо подібних товарів, вважає подібними товари, які мають схожі характеристики та створені зі схожих компонентів, внаслідок чого вони вико­нують однакові функції. Крім того, ці товари мають вважа­тися комерційне взаємозамінними. Ідентифікуючи їх, слід враховувати якість, наявність товарного знаку, репутацію на ринку, країну походження та товаровиробника.

4. Визначення митної вартості товарів за оцінкою на основі віднімання вартості застосовується, якщо оцінювані ідентичні чи подібні товари продаватимуться у країні в незмін­ному стані. Основою розрахунку вважається ціна одиниці товару, за якою зазначені ідентичні, чи подібні товари про­даються найбільшою партією на території країни імпорту в термін, максимально наближений до часу ввезення, але не пізніше 90 днів з дати ввезення оцінюваних товарів. Разом з тим, продавець та покупець не можуть бути взаємозалеж­ними. Від ціни одиниці товару віднімаються виплати на комісійні винагороди, звичайні надбавки на прибуток, за­гальні витрати з продажу товару того ж класу та виду в країні імпорту, а також суми імпортного мита, податків, зборів, інших платежів, сплачені у разі ввезення чи прода­жу товару в країні імпорту. Крім того, віднімаються витра­ти на транспортування, страхування, навантаження та роз­вантаження в країні імпорту. За відсутності даних на то­вар, ціну якого можна взяти за основу розрахунку, за певних умов може використовуватись ціна одиниці товару, що пройшов переробку, з коригуванням на додану вар­тість.

5. Метод визначення митної вартості, що базується на дода­ванні вартості передбачає, що за основу береться ціна, роз­рахована шляхом додавання вартості матеріалів та витрат підприємства-виробника на виробництво цього товару, за­гальних затрат на транспортування, розвантаження, заван­таження, страхування з країни-експортера до перетину мит­ного кордону країни-імпортера, а також прибутку, який звичайно отримує експортер у разі імпорту таких товарів.

6. Якщо визначити митну вартість товару переліченими методами не можна, застосовується резервний метод, за яким вона встановлюється з огляду на світову практику. В такому разі не використовуються ціни внутрішнього ринку країни-експортера, ціни країни-експортера на товари, що вивозяться до третіх країн, а також довільно встановлені чи достовірно не підтверджені ціни.

Отже, в загальному випадку, митну вартість товарів при їх пе­реміщенні через митний кордон країни заявляє декла­рант. Проте, якщо митний орган, має підстави вважати відомості, заявлені декларантом, недостовірними, він може самостійно визначати митну вартість зазначеними методами.

2.4. Експертиза автомобілів

Враховуючи величезне різноманіття марок та моделей автомобілів що випускаються, кількість яких вираховується багатьма тисячами, та величезноу багатомільйонну серійність, постає питання розробки такої системи позначення, що дозволила б однозначно визначити кожен автомобіль, що випускається, визначити фірму виробника цього автомобіля, та його власника .

Така система була розроблена у виді Міжнародного стандарту ІСО 3779-73, схваленого більшістю розвинутих країн, у тому числі і бувшим СРСР.У Росії в 1996 р. на основі зазначеного Міжнародного стандарту був прийнятий стандарт ОСТ. 37.001.269-96 "Транспортні засоби. Маркування", у якому закріплені основні положення міжнародного стандарту.

Згідно з цими стандартами кожен випущений автомобіль в обов'язковому порядку повинний мати індивідуальний ідентифікаційний номер "VIN" - Vehicle Identification Number (далі VIN) - ідентифікаційний номер транспортного засобу.

Згідно з цими стандартами VIN складається з 17 літерних і цифрових символів і містить повну інформацію про виробника, модель автомобіля, про рік постановки на виробництво, номер кузова та ін (рис3).

Рис. 3. Загальна схема VIN номера легкового автомобіля

Структурна комбінація цифрових і літерних позначень, з яких складається ідентифікаційний номер, поділяється на три частини [1].

Перша частина - Міжнародний ідентифікаційний код виробника - World Manufacturer Identifier (далі WMI). Це частина VIN, що визначає виробника. У сполученні з іншими частинами VIN, код забезпечує унікальність VIN для всіх автомобілів, що випускаються у світі, на 30-річний період.

Міжнародний ідентифікаційний код виробника (WMI) містить у собі три знаки:

• перший позначає географічну область, де вироблений автомобіль;

• другий - країну-виробника;

• третій - код самого виробника, що найчастіше привласнюється;

• регіональній філії фірми.

Якщо транспортний засіб виготовлений на заводі в Північній Америці, то перший знак в його Міжнародному ідентифікаційному коді виготовлювача буде від 1 до 5, якщо в Європі - від S до Z, якщо в Африці - від А до Н, а в Азії -від J до R і т.д.

Букви і цифри, використовувані на перших двох знаках WMI, відповідно до ІСО 3780 закріплює за країною і контролює міжнародне агентство "Спілка автомобільних інженерів (SAE)", що працює під керівництвом Міжнародної організації по стандартизації (ІСО).

Найбільші російські та українські виробники мають наступні позначення WMI (додаток 18).

Описова частина (VDS) складається із шести цифрових або буквених знаків. Виробники автомобілів заповнюють її на власний розсуд.

Зазвичай в описову частину заносять інформацію про встановлений двигун, повну масу або тип кузова. Кожний з цих показників зашифрований визначеною буквою або цифрою у відповідності зі стандартами конкретної фірми. Загального стандарту для всіх автовиробників не існує.

Для розшифровки цього запису необхідно звертатися на фірму, що випустила автомобіль, або технічний центр по ремонту й обслуговуванню автомобілів даної марки. Тільки там можуть зробити кваліфіковану консультацію з цих питань.

Якщо індекс транспортного засобу включає менше шести знаків, на незаповнені місця останніх знаків VDS (праворуч) проставляють нулі.

При необхідності відображення в ідентифікаційному номері варіантності або комплектності транспортного засобу може бути застосований їхній умовний код, що привласнює підприємство - власник оригіналів конструкторської документації.

Таблиця 3

Приклади застосування умовних кодів у якості

описової частиниVIN (VDS)

Ця частина так як і WMI, в сполученні з частиною VIN, що містить інформацію про якісні характеристики, забезпечує унікальність всіх автомобілів, вироблених за 30 років [1].

Вказівна частина ідентифікаційного номера (VIS) складається з восьми знаків, причому останні чотири обов'язково повинні являти собою цифри.

Зазвичай виробник за допомогою першого знака вказує рік випуску автомобіля, а за допомогою другого знака - завод, що випустив транспортний засіб. Останні шість знаків - це порядковий номер виробленого автомобіля.

Не завжди всі шість знаків є значущими цифрами. Іноді кілька знаків (від одного до трьох) залишаються порожніми. Більшість виробників заповнює їх нулями, а деякі фірми - визначеними буквами. Наприклад, концерн "Volkswagen" вибрав для цієї мети букву Z. Тому наявність у номері однієї букви Z, двох ZZ, трьох ZZZ або навіть більше букв Z нічого не говорить, це фактично нулі .

Стандарт рекомендує і символи для позначення року випуску автомобіля на весь період, на який передбачене його дія (додаток 19).

У стандарті зазначено слідуючі вимоги щодо VIN номера:

• для написання VIN можуть використовуватися тільки наступні арабські цифри і латинські букви:

арабські цифри -1234567890:

латинські букви -ABCDEFGHJKLMNPRSTVWXYZ (букви I, О и Q не повинні використовуватися).

• VIN, внесений у документ, повинний бути надрукований в один рядок без проміжків між частинами.

• VIN, нанесений на автомобіль або спеціальну пластину виготовлювача, повинний бути зображений в один або два рядки без проміжків і поділів посередині частин.

Таким чином, VIN є основною ознакою ідентифікації транспортного засобу а також є носієм практично всієї необхідної інформації про автомобіль.

Міжнародний ідентифікаційний код виробника (WMI) визначає - 3 знаки:

• географічний район;

• країну - виробника;

• фірму - виробника;

Описова частина (VDS) - 6 знаків:

• повна маса автомобіля;

• тип кузова;

• інформація про встановлений двигун;

• інша інформація, що характеризує автомобіль, на розсуд фірми-виробника.

Вказівна частина (VIS) - 8 знаків:

►рік випуску автомобіля;

►код заводу, що випустив автомобіль;

►номер автомобіля (кузова).

►інша інформація.

Двигуни внутрішнього згоряння, а також шасі і кабіни вантажних автомобілів, блоки двигунів повинні мати маркування - ідентифікаційний номер складової частини.

Двигуни маркуються на блоці в одному місці. Блоки двигунів маркують в одному місці, при цьому першу частину ідентифікаційного номера складової частини автомобіля, аналогічну VDS, допускається не вказувати.

Безпосередньо на двигун наноситься наступне маркування:

■товарний знак підприємства-виробника;

■індекс виробу (для двигунів автотранспортних засобів);

■порядковий виробничий номер виробу.

Перераховані дані вказуються в таблиці, яка встановлюється на двигун.

У додатку 20 наведено приклад структури і змісту маркування двигунів німецького автомобіля “Opel Vectra”.

Враховуючи величезну кількість автомобілів які експлуатуються на території україни, методологічні проблеми дослідженнь з питань виявлеення фактів заміни вузлів і агрегатів ТЗ, є досить актуальними.
Необхідно відзначити, що дослідження даного виду мають комплексний характер і вимагають використання спеціальних знань у різних областях судової експертизи:

• для дослідження слідів знарядь і інструментів, ідентифікаційних номерів ТЗ необхідні знання в області трасології;

• для дослідження лакофарбових покриттів з метою встановлення фактів заміни пофарбованих деталей автомобілів вимагає застосування спеціальних знань в області криміналістичної експертизи матеріалів, речовин і виробів;

• для встановлення фактів внесення змін у записі в правовстановлюючих документах на ТЗ необхідно залучати фахівців в області судово-технічної експертизи документів;

для вирішення питань по комплектації ТЗ залучають експертів-автотоварознавців.

Для вирішення питання про факти заміни агрегатів (вузлів) ТЗ спочатку проводиться загальний огляд автомобіля з метою збору даних, необхідних для його ідентифікації і встановлення фактичної комплектації, що підлягають порівнянню з даними, отриманими з інших джерел (технічні паспорти, "датен"-карти й ін.) [9].

При огляді номерної панелі виробляється пошук ознак її заміни, заміни номерної площадки, визначаються характеристики зовнішнього шару лакофарбового покриття, встановлюється зміст видимого номера, оцінюються його структура і відповідність моделі автомобіля, що оглядається, вид, загальні розміри і розташування, розміри і розташування знаків щодо лінії рядка, візуально помітні ознаки зміни знаків.При виявленні ознак зміни номера проводяться дослідження по встановленню первинного ідентифікаційного номера ТЗ. Огляд номерної і кодової табличок спрямований на одержання даних про модель ТЗ, код ЛФП та інших даних, що відносяться до його комплектації, встановлення способу виготовлення і слідів заміни (переустановки), ознак зміни позначень.

При огляді деталей моторного відсіку виробляється пошук позначень часу їхнього виготовлення, ознак заміни (ремонту), слідів перефарби (на трубопроводах, ущільнювачах і ін.). У процесі огляду номера двигуна встановлюється зміст видимого номера, оцінюється його структура і відповідність коду двигуна моделі автомобіля, що оглядається, оцінюються форма, розміри, взаємне розташування знаків, а також візуально помітні ознаки зміни номера.

При огляді скляних елементів автомобіля встановлюються наявні на них позначення, виробляється порівняння маркувальних позначень усіх стекол, визначається час їхнього виготовлення. Ретельно оглядаються ущільнювачі з метою виявлення слідів перефарбування.