73369 (Поема-казка "Лис Микита")

ВСТУП

З іменем І.Я.Франка зв’язаний цілий великий період розвитку не лише української літератури, а й суспільного життя роз’єднаної в той час австрійсько-російським кордоном України. І.Франко був видатним поетом, прозаїком, публіцистом, ученим, дослідником історії української літератури та фольклору, автором праць з російської, польської й інших слов’янських та західноєвропейських літератур, перекладачем найвизначніших творів світової літератури. Його енциклопедичні знання та вільне володіння мовами і зараз вражають наших сучасників. Художні твори та наукові праці І.Франка друкувались у польських, англійських і французьких виданнях. У результаті більш як сорокарічної діяльності він залишив нам величезну спадщину художніх творів і наукових праць, що ввійшли в скарбницю світової культури.

Іван Франко писав також твори і для дітей. Серед них вагоме місце посідає поема-казка “Лис Микита” - єдиний з його епічних творів, який витримав п’ять прижиттєвих видань. Факт цей дуже промовистий – він є незаперечним свідченням небувалої популярності твору.

Про це говорять і тиражі, якими видавався “Лис Микита”. У передмові до третього видання поеми І.Франко зазначав, що “друге видання, друковане в 3000 примірників, розійшлося протягом чотирьох літ”. Випадок, як на той час, нечуваний! Саме тому письменник мав повне право сказати, що “ані одна галицько-руська книжка досі не мала такого щастя у читачів” 35,57.

До цього слід додати, що взагалі ні одна книжка на Україні у той час не видавалась таким великим тиражем і так швидко не розходилась. Жоден з відомих творів української дожовтневої класики за життя автора не мав такої щасливої долі, такого широкого кола читачів, як Франків “Лис Микита”.

Виняткову популярність поеми дуже скоро помітила і відзначила тогочасна літературна критика. Ще А.Ю.Кримський у рецензії на друге видання твору з захопленням писав: “Вже сам той факт, що в протягу якихось там трьох літ довелося друкувати тую книжку вдруге – се, можна сказати, річ у нас нечувана! – той факт і без мене каже, що публіка вже давно дала Франковому писанню свою мовчазливу оцінку” 5,48.

Ще виразніше прозвучала ця думка у відгуку на третє видання “Лиса Микити”, автором якого, ймовірно, був В.Гнатюк: “Коли зважимо, що в нас тільки шкільні читанки доходять до третього видання, то багато книжок у нас, надрукованих у 1000 примірників і зовсім не злих, лежать по магазинах по 10-15 літ, заки розійдуться, то зрозуміємо, який популярний став “Лис Микита” між нашою молодіжжю, коли в невеликім відповідно часі вичерпалися два його видання і треба було робити третє” 5,49 .

Причину виняткової популярності поеми слід шукати насамперед у її змісті, її надзвичайно високій ідейно-художній вартості. Цілком можливо, що саме величезна популярність твору і стала тією першопричиною, яка спонукала письменника впродовж більш як двадцяти років неодноразово повертатись до нього, щоразу вносячи в текст значні зміни, нерідко принципового характеру.

З іншого боку, штовхнути І.Франка на шлях доопрацювання і дальшого ідейно-художнього вдосконалення поеми могла і позиція певної частини критиків, які, зрозумівши буквально авторське визначення на титулі книги “З німецького переробив Іван Франко”, вбачали в “Лисі Микиті” не оригінальний твір, а лише переробку і навіть переклад поеми Й.-В. Гете “Рейнеке Фукс”.

Складна і тривала в часі історія тексту поеми І.Франка “Лис Микита” вимагає детального і всебічного вивчення, що дасть можливість правильно розв’язати ряд важливих історико-літературних і текстологічних питань, пов’язаних з цим твором.

Окремі спроби, які робились у цьому напрямі 39, носили побіжний характер, у них розглядалися не всі прижиттєві видання поеми, не розв’язувалося питання вибору основного тексту, що в даному випадку становить значні труднощі.

Послідовно зіставляючи тексти усіх прижиттєвих видань поеми “Лис Микита”, Н.Гончарук [5] намагався виявити зміни, які вносилися у кожне з них порівняно з попереднім, з’ясувати їх характер і на основі цього вияснити, в якому напрямі відбувся рух тексту, наскільки всі ці поправки сприяли дальшому художньому удосконаленню твору. Разом з тим проведений аналіз текстів прижиттєвих видань дасть можливість розв’язати і питання вибору основного тексту поеми, що є дуже важливим для оцінки самого твору.

Актуальність теми дипломної роботи визначається, перш за все, невичерпністю художньо-літературної спадщини Івана Франка, яка для дослідника будь-якого часу завжди дає нові можливості інтерпретації художнього тексту та його аналізу. А також тим фактом, що ця поема – єдиний з епічних творів І.Франка, який витримав п’ять прижиттєвих видань (1891, 1896, 1902, 1909, 1914 ), що свідчить про небувалу популярність твору. Отже постає питання: в чому секрет такої популярності поеми в часі самого автора та й в сьогоденні? Дослідження поетики твору допоможе відповісти на це запитання, з’ясувати діалог тексту поеми із світовою культурою, адже сюжет про хитрого Лиса мандрував Європою декілька століть ( 600 років) і перенесений І.Франком на український культурний грунт набув нового звучання. Слід пам’ятати, що в українському франкознавстві існує проблема тексту поеми І.Франка “Лис Микита”, яка вимагає детального і всебічного вивчення, дасть можливість розв’язати питання вибору основного тексту поеми.

Отже, тема, обрана нами для дослідження, є актуальною.

Мою зацікавленість поетикою “Лиса Микити” обумовлює потреба з’ясувати, що вже було створене у світовому культурному контексті до появи цього твору, що автор із світового надбання використав або згадав і для чого він це зробив, яку функцію виконує той чи інший художній троп чи фігура тощо.

Мета роботи полягає у здійсненні порівняльного аналізу текстів прижиттєвих видань поеми “Лис Микита”, у виявленні авторських правок для досягнення художньої виразності й смислової точності тексту.

Об’єктом роботи є поетика поеми Івана Франка “Лис Микита” з урахуванням текстових варіантів усіх прижиттєвих видань твору.

Проблема поетики “Лиса Микити” Івана Франка реалізується в контексті українського та світового франкознавства. Вивчення поетики “Лиса Микити” почалося в часі появи самого твору. Це були рецензії та відгуки на всі п’ять прижиттєвих видань, які належали перу Агатангела Кримського, Володимира Гнатюка, Т.Франка, у яких відзначається, перш за все, популярність твору та робиться спроба визначення рівня оригінальності поеми у співставленні з існуючими європейськими переробками інтернаціонального сюжету. До з’ясування цієї проблеми прилучився і сам Іван Франко, тобто маємо приклад авторської самоінтерпретації. Він підкреслював, що пишучи поему “Лис Микита”, взяв тільки головну раму нідерландської поеми Віллєма, ту саму, що є в німецькій книзі про Рейнеке в Гетевім перекладі, та й наповнював ту раму зовсім свобідно. Іван Франко бажав не перекладати, а переробити стару повість про лиса, зробивши її народним добром, надати їй нашу національну подобу.

Серед сучасних дослідників слід відзначити роботи О.Р.Багана, М.Л.Гончарука, М.Ф.Гуняка, у яких продовжується робота попередніх дослідників.

Однак значний доробок у цьому питанні не свідчить про вичерпність проблеми, оскільки проблема поетики актуальна і в сучасному франкознавстві, визначення діалогічного рівня твору: з світовою та національною культурою, з автором, читачем різних епох тощо.

Методи роботи традиційні для літературознавства: комплексний аналіз твору, порівняльно-історичний, діалогічний підхід до тексту тощо.

Питання, які підлягають дослідженню:

1. Виявити джерела сюжету поеми “Лис Микита” як у світовій, так і в українській літературі.

2. Визначити ступінь наслідуваності автором інтернаціонального сюжету та оригінальності твору.

3. Проаналізувати композиційно-стильову специфіку текстів прижиттєвих видань твору.

4. Розв’язати питання вибору основного тексту поеми.

Робота складається зі вступу, двох розділів основної частини, висновків та списку використаної літератури.

РОЗДІЛ І. ДЖЕРЕЛА, КОМПОЗИЦІЯ ТА СТИЛЬ ПОЕМИ- КАЗКИ “ЛИС МИКИТА”

§ 1. Джерела поеми “Лис Микита”, її оригінальність

На титулі першого видання твору було зазначено: “з німецької переробив Іван Франко”. Важко припустити, що автор написав такі загадкові слова тільки для того, щоб увести в блуд учених критиків, які сприйняли цей твір всього-на-всього як переклад поеми Й.-В.Гете “Рейнеке Фукс”, в якій також оповідалося про пригоди хитрого Лиса. Вважаючи за потрібне спростувати це повністю несправедливе твердження, письменник додає до другого видання поеми спеціальну післямову: “Хто такий Лис Микита і відки родом?”, у якій розкриває історію створення “Лиса Микити”, його джерела, а разом з тим - суть і зміст поняття “переробив з німецького”. “Пишучи її (поему “Лис Микита”), - говорить тут І.Франко, - я взяв тільки головну раму нідерландської поеми Віллєма, значить ту саму, що є в німецькій книзі про Рейнеке в Гетевім перекладі, та я виповнював ту раму зовсім свобідно, черпаючи і з старофранцузьких “галузей”, і з багатого скарбу наших людових оповідань. Бажаючи написати книжку для молодіжі, я мусив із старого твору, а значить, і з того, що є у Гете, повикидати багато такого, що зовсім не годиться для молодіжі… І ще одно. Я бажав не перекласти, а переробити стару повість про лиса, зробивши її нашим народним добром, надати їй нашу національну подобу. Я, щоб так сказати, на чужий позичений рисунок накладав наші українські кольори. Дослівно я не перекладав ні відки ані одного рядка” 35,66.

Написати про лиса віршовану казку надихнули І.Франка, мабуть, Каульбахові ілюстрації до німецького тексту Гете “Рейнеке Фукс”.

Саме про це пише у 1926 році Михайло Коріневич, учитель з Коломиї, що вчився в Дрогобицькій гімназії і деякий час жив з Іваном Франком у спільній квартирі.

“В IV класі Франко дістав якось “Рейнеке Фукса” німецькою мовою читав на годинах, раз навіть, поглядаючи на ілюстрації, голосно розсміявся, учитель забрав йому книжечку, але після уроку віддав” 39,15.

Тоді вже Іван Франко почав компонувати свого “Лиса Микиту”, радився з Коріневичем щодо назв звірів.

У своїй творчій роботі І.Франко опирався на фольклорну та літературну традицію засвоєння мандрівних або запозичених сюжетів, яка полягає в тому, щоб надати чужій казці свій національний колорит, зробити її своїм народним добром.

Невід’ємною рисою переробленої чужої казки поетом чи письменником, її новою своєрідністю повинен бути, на думку І.Франка, національний колорит та відзвук у ній сучасної авторові живої дійсності.

У своїй роботі над казкою “Лис Микита” І.Я.Франко дотримувався того ж принципу. Так, вже в 1889 році безпосередньо перед написанням “Лиса Микити”, він в одному з листів до М.Драгоманова підкреслив, що невід’ємною рисою переробки запозиченого сюжету повинно стати суспільно-актуальне його звучання. “Одіссея” і “Reineke Fuchs”, - писав Франко, - се, по-мойому, дві речі, котрі у нас треба гарно перевести (сього останнього можна би потроха й підлити антишляхетським та антипопівським соусом) і пустити в публіку”35.

У наступному році І.Франко й розпочав опрацьовувати сюжет “Reineke Fuchs”, який базувався на мандрівних байкових мотивах. У творчій роботі над запозиченим сюжетом він виходив з чіткої настанови - створити таку казку, щоб вона, говорячи про звірів, “одною бровою моргала на людей” [42,10], щоб український читач явно відчув, що “й в нас, між людьми хрещеними, не одно таке діється, про яке тут у казці розказано” [42,10]. Іншими словами, І.Франко прагнув зробити свого “Лиса Микиту” актуальним суспільно-викривальним українським твором.

Як бачимо, у післямові “Хто такий”, І.Франко прямо вказує, що його твір ні в якій мірі не є перекладом якогось конкретного джерела, тим більше “Рейнеке Фукса” Гете, а становить своєрідну і повністю творчу обробку стародавнього звірячого епосу, зокрема повісті про лисові пригоди, з найдавніших часів відомої у різних народів. Створюючи свого “Лиса Микиту”, Іван Франко йшов, таким чином, від звірячого епосу взагалі, а не від його конкретних письменницьких обробок, однією з яких є поема Гете, і використав тільки його основну сюжетну канву (“головну раму”), наповнивши її цілком оригінальним змістом, надавши творові виразного і неповторного національного колориту.

Текстуальне зіставлення “Лиса Микити” з “Рейнеке Фуксом” повністю спростовує думку про будь-яке наслідування І.Франком твору німецького письменника чи залежність від нього. Ці два твори подібні тільки за основною сюжетною схемою (якщо брати її в найзагальніших рисах) і то далеко не в усьому. У поемі Гете є чимало сюжетних ланок, повністю відсутніх у “Лисі Микиті”. І навпаки, український письменник у багатьох випадках розгортає сюжет свого твору за рахунок старовинних оповідань про звірів та багатих казкових скарбів українського фольклору.

Адже протягом усього життя Іван Франко проявляв глибокий інтерес до усної народної творчості, часто використовував для своїх творів казкові сюжети. Іноді запозичав дещо з побудови народних казок і легенд. Проте ці запозичення в “Лисі Микиті” ніде не є дослівними перенесеннями, але скоріше ремінісценції численних фольклорних записів, зроблених Іваном Франком у різні часи в Нагуєвичах та інших місцевостях Підгір’я. Використав також автор, хоч і значно рідше, казки, записані іншими етнографами і друковані збірники пословиць. Малюнок зустрічі Вовка з Кобилою, сповідь Півня Лисом Микитою, ловля риби Вовчицею (хвостом в ополонці) і т.д. - мають прямі паралелі в українській народній творчості. Досить співставити пісню ІХ поеми з 47 байкою із збірника В.Гнатюка “Українські народні байки”, пісню Х з 64, а пісню ХІ з 91 байкою з тієї ж збірки. Щоб побачити тотожність їх змісту навіть у деталях. Трактування образів Лева, Вовка, Лиса, Зайця і Півня як уособлення певних рис людських характерів і поведінки в поемі І.Я.Франка має також аналогію в українських народних байках. Пісня про Комара, яку співає куряча підпила процесія після суду, створена І.Франком на основі відомої в багатьох варіантах української жартівливої пісні.