70751 (Постановочний план вистави за п’єсою Олександра Фредро "Згасла свічка"), страница 4

Завіса ще закрита. Спочатку звучить декілька тактів легкої ліричної музики, яка передає характер п’єси. Після цього грім, вітер і т. ін. На сцені повна темрява. Завіса тихо відкривається, ледь-ледь запалюється світло, на сцені сутінки.

Розчиняються двері, в хатинку заходить Пан, він несе через плече Пан, в руках ліхтар. Ставить дівчину, як річ, на підлогу, ліхтар – на стіл і знову виходить. Скоро він з’являється, вкидає речі Пані і виходить знову. Пані обурена: так недбало кидати її речі! Вона кидається складати їх в потрібному порядку. Приходить Пан, приносить свою дорожню сумку, парасольку; обтрушується, стоячи спиною до Пані, знімає капелюха, струшує з нього рукою краплі дощу і надіває знову. В цей час він виголошує прокляття на адресу поштаря, карети, а по суті і на адресу своєї супутниці. Він роздратований. (Коли він говорить: “ліхтар з казенною свічкою…”, – Пан підкручує полум’я свічки – світло на сцені додається майже до повного).

Несподівано лунає питання Пані: „Можна їхати?”. Прагнення Пані – негайно їхати, Пана – влаштуватися зручніше і не мати справ з „злостивою старою”, якою він вважає Пані. Питання дратує Пана ще більше. Пані звинувачує його в неувазі, нетактовності, бездіяльності і до того ж звалює на нього вину за катастрофу. Роздратуванню Пана немає меж, він розпечений як праска. В повітрі чується гроза, але обидва – люди виховані, намагаються все-таки триматися в межах пристойності. Він веде діалог на стриманому обуренні, котре іноді проривається. Вона побоюється невідомого і явно брутального чоловіка, з яким доля звела її наодинці вночі в глухій лісовій хатинці.

Кожна нова вимога Пані сприяє заростанню напруженості стосунків супутників.

Коли розмова заходить про шпильку Пані, Пан виймає цю шпильку з кармана і трясе нею, як речовим доказом. Довга мовчанка. Обурений Пан сідає в куток, спиною до супутниці, знімає чоботи, виливає з них воду, деякий час сидить в носках, потім, крекчучи від незадоволення, знову взувається. І в цей момент звучать слова Пані: „А як я промочила ноги”. Над Паном починає протікати стеля. Він дивиться вгору, вивчає, на скільки велика щілина, нарешті рішуче розкриває парасольку і сидить під нею. Вода з парасольки стікає на пальто. Пан зіскакує, ставить на місце, де він сидів, лійку, а сам переходить в інший куток. Чути, як в лійку капають краплі дощу.

Пані висловлює бажання переодягнутися і просить Пана вийти. Тільки цього йому бракувало. На вулиці дощ, вона буде переодягатися без кінця, а він буде в цей час „стояти під парасолькою, як лелека, на одній нозі…” Ні, це не для нього. Зі стриманим роздратуванням, підкреслено демонстративно він відвертається, закриває очі, всіляко демонструючи свою нецікавість.

Пані в розпачі. Всі її намагання примусити випадкового кавалера згадати про те, що поруч з ним дама, і що потрібно подумати про зручності для неї, натикаються на глуху стіну. „Що ж мені робити?”, – питає себе Пані. І раптом несподіванка – її супутник нагадує про ліжко. Пані припускає, що її найгірші побоювання можуть справдитись. Молода жінка різко відмовляється і в той же час з підозрою поглядає на супутника. Проте, це не заважає Пані розглядати його новий вчинок – прагнення самому заволодіти ліжком і заснути – як вияв жахливої зневаги до її особи.

Пан обурений. Він демонстративно готується до розмови на всю ніч, всаджується зручніше і … засинає. Лунає могутній храп. Навмисно голосне прохання Пані дати води розбуджує Пана. Він схоплюється: не одразу розуміє, де знаходиться, потім хапає лійку ставить її перед Панею, сідає на те саме місце і знову закриває очі. На питання він відповідає борючись з дрімотою. Тут Пані просить склянку так голосно, що Пан знову підскакує, як вжалений. Тепер Пан остаточно прокинувся. Його гнів подвоївся. Як йому хочеться відкараскатись від нав’язливої Пані! А вона знову чіпляється з новими вимогами – розпалити вогонь. Пані намагається якось пом’якшити свого супутника, але Пан невблаганний. Він роздмухує вогонь щосили, з накопиченою злістю. Попіл попав йому в очі. Пан відскочив, тре очі хустинкою, майже плаче. Пані ж наполягає: „Ще трішки, прошу вас, будь ласка!” Бурмочучи собі під ніс лайку, Пан дмухає тепер з граничною обережністю, щоб не „потурбувати” ні одну порошинку, але щоб виконати її примхи і скоріше відмежуватися від Пані.

І ось тут він помічає картоплю. Картопля всеціло захоплює женоненависника. Пан із завзяттям, за яким відчувається, що він полюбляє поїсти, готується до трапези: він безцеремонно ставить свічку зручніше для себе; потихеньку від Пані дістає пляшку з вином і склянку. Свій монолог про жінок виголошує, уминаючи картоплю, отримуючи від їжі велике задоволення. На Пані картопля справляє велике враження. Апетит у неї збільшується з кожною секундою, вона самовіддано з ним бореться, намагається не дивитись на спокусливе бенкетування. Пан же тим часом прибирає зі столу, ховає пляшку і склянку в кишеню… Вечеря зробила його дещо поблажливим, тепер можна згадати і про Гамлета, і дещо принизити супутницю, котра, звичайно, в житті нічого путнього не читала… Добре б після ситної вечері покурити і поспати. Але хіба ця фурія дозволить! Те, що Пані стара, він не сумнівається.

Вид картоплі розпалює апетит у Пані. Для того, щоб отримати можливість приступити до їжі, вона злегка кокетує. Пан натякає, щоб в обмін йому дозволили поспати, але Пані не приймає натяку.

Швидко готується дівчина до їжі, вона їсть з погано схованою жадібністю, обпікаючи руки і рот. Пану нічого не лишається робити, як спробувати знову заснути сидячи. Спроба була успішною. Але окрик Пані: „Ви спите?” – знову примушує його підскочити. Спочатку він відповідає, але глянувши на Пані і побачивши, що вона молода, гарна дівчина, він остовпів… О, Боже… Виявляється, його супутниця така гарна, а він поводив себе з такою непоштивістю, знущався, був грубим. Тепер потрібно негайно заробити пробачення і сподобатись Пані. Ролі різко міняються, тепер від дівчини залежить вирішення долі Пана. Він приводить до порядку свій туалет, охорошується, заразом розглядаючи її. Він бере ліхтар ніби для того, щоб подивитися на годинник, а насправді наближає його до обличчя супутниці… Він виправдовується, відхиляючи звинувачення в нелюб’язності, виставляючи на показ все, що зробив корисного, і скоромовкою перераховує свої гріхи проти галантності. Щоб залагодити історію з розпаленням печі, він готовий навіть спалити хатинку, але Пані вчасно зупиняє його високі наміри. Опинившись обличчям до обличчя з супутником, Пані бачить, що він теж молодий і гарний. Дівчина не одразу захоплюється супутником. Звичайно, її абсолютно влаштовує нова ситуація і вона по-своєму мститься йому, кокетує, іронізує. Це надихає Пана подвоїти енергію, шукати нові шляхи до серця чарівної незнайомки. Він атакує. Він готовий вже кинутись до її ніг, але Пані переводить розмову на офіційний тон, відрекомендовується, повідомляє своє ім’я.

Заява Пана про те, що він хоче вчитися, – вже пропозиція. Її репліку: „Я можу вам в цьому допомогти” – він сприймає як погодження, кидається до дівчини, готовий пригорнути її до себе… Її повідомлення про старого абата – як цебер холодної води.

Та ось Пан конкретизує свою пропозицію: законний шлюб. Пані згодна. Він цілує їй руки. Чути ріжок поштової карети, що під’їжджає. Свічка догоріла і починається ранок. Сцена залита яскравим світлом, який для Ядвіги і Владислава (так звуть наших героїв) віщує ранок любові, ранок нового життя. Взявшись за руки вони вибігають. Веселим акомпанементом їх настрою звучить ранішній пташиний спів, в який вливають звуки радісної музики.

3.1 РОБОТА З АКТОРАМИ

П’єса Александра Фредро „Свічка згасла” класична комедія. Події, які описані в п’єсі відбулися в 19 сторіччі. Класична драматургія завжди цікава тим, що дає можливість не тільки спостерігати за життям героїв, а і ознайомитись з побутом, костюмами, манерами, відносинами між людьми минулого часу. Я навмисне зберегла і епоху і побут п’єси, щоб краще ознайомити і глядачів і виконавців з часом і обставинами, в яких жили і діяли герої п’єси.

Роботу я почала з того, що ознайомила колектив з п’єсою. Так., як виконавці молоді люди і, звичайно, не обізнані з життям 19 сторіччя, ми разом знайомилися з Польщею, тому що Александр Фредро видатний польський драматург, з історією країни, з біографією автора, з розвитком і становленням польського театру. Прочитали декілька п’єс польських драматургів, щоб ознайомитись з манерою написання п’єс в Польщі. Знайомилися з манерами поведінки, спілкування, відносин його часу. Знайомилися з історією костюмів і з тим як їх носити.

Після розподілу ролей і читки по ролям працювали етюдне. Кожен епізод довго обговорювався, щоб зрозуміти, як потрібно грати, довелося користуватися і методом наказу. Підбираючи виконавців, я використовувала зовнішню схожість і схожість за характером. Виконавці не професійні актори, а члени шкільного драматичного гуртка, тому їм легше виконати поставлені задачі, якщо персонажі близькі їм по характеру.

3.2 СЦЕНОГРАФІЯ ВИСТАВИ

Працюючи над сценічним оформленням вистави, ми вирішили як можна точніше передати побут і середовище, в якому опинилися мандрівники. На сцені буде змонтований павільйон з облупленими стінами, стара піч, тапчан, стіл і стільці старі, збиті з дощок. На тапчані старі. Обшарпані рядно і ковдра. В кольорах переважає сірий, коричневий кольори, що повинно створити атмосферу непривітності, запустіння. Все це має підкреслити, що чоловік і жінка опинилися тут випадково, вони не збиралися провести тут ніч – сюди привела їх катастрофа. Оточуюче середовище справляє на них неприємне враження і ніяк не додає настрою і бажання спілкуватися, до того ж кожен з них вважає іншого винним у катастрофі. І тому на намагання Пані привернути увагу Пана до себе, він опирається цьому. На початку вистави світло пригашене. Чоловік і жінка не можуть роздивитись одне одного і помиляються що до зовнішності кожного. Поступово, непомітно освітлення збільшується майже до повного. Спокійніша атмосфера, спокійніші відносини між героями, хоча приязні ще немає. Тільки тоді, коли жінка знімає шапку з вуаллю і чоловік помічає, що супутниця молода і гарна, змінюється атмосфера, горить повне світло. Згасає свічка, але сходить сонце, починається новий день. Між героями зароджується кохання, і тепер не таки похмурим здається оточення, хатинка видається досить привітною. Отже і за таких обставин, і в такій обстановці може зародитися кохання і все сірі непривітне стає приємним і добрим. Костюми персонажів добрані відповідно епосі в якій жили герої п’єси відповідно моді, яка існувала в ті часи. Костюми персонажів виконані в більш яскравих кольорах.

3.3 МУЗИЧНО-ШУМОВЕ ОФОРМЛЕННЯ ВИСТАВИ

Відомо, що музика – один з важливіших компонентів вистави. Вона допомагає створити певну атмосферу, підкреслити характер персонажу, або напругу дії. Александр Фредро прекрасний комедіограф, діалоги, діалоги персонажів виписані блискуче, за ними відчувається і характери персонажів і їх ставлення один до одного, дія відбувається стрімко. Тому я вирішила використати музику і шуми тільки в крайній необхідності, щоб не відволікати глядачів від прекрасних діалогів і розвитку подій. У виставі використаний умовний тип музики. На початку вистави, при закритій завісі звучить легка лірична музика, яка підкреслює жанр і характер вистави. У музику вплітається шум дощу, вітру, грім, згодом звук, у я кому чується гуркіт карети, що перекидається. На затемненні відкривається завіса – шум дощу і, часом, грому. Шум дощу і грому буде час від часу повторюватись на протязі вистави.

Після слів Пані: „Як я промочила ноги” кріз шум дощу чути капотіння крапель, не зі сталі капає вода. Пан відкриває парасольку чути звук удару крапель по парасольці, потів в лійку.

Наприкінці вистави Пан, отримавши згоду на свою пропозицію, цілує Пані ручку – гудок ріжка поштової карети і звук карети, що під’їжджає. Гудок ріжка повторюється декілька раз.

І нарешті ранішній спів пташок і радісна музика, яка підкреслює настрій і внутрішній стан героїв.

Музика підібрана з фонотеки і звучить в фонограмі. Використана музика польських композиторів Ф.Шопен.

БІБЛІОГРАФІЯ

1. Ал. Фредро “Свічка згасла”. – К.: М-во, 1972.

2. А. Міцкевич “Пан Тадеуш”. – К.: Веселка, 1970.

3. А. Гончаров “Советы режиссера”. – М.: Ис-во, 1974.

4. Б. Захава “Мастерство актера и режиссера”.– М.: Ис-во, 1969.

5. Н. Башинджанян. Театр Польської Народної республіки. Історія зарубіжного театру. Ч. 4. – М.: Просвещение, 1987.

6. В. Гаккебуш. В сучасному польському театрі. – К.: Мистецтво, 1972.

7. Театральная энциклопедия. Т. IV (Н - С). Т. 4. – М.: Сов. Энц., 1965.

8. Р. Захаршевская “Костюмы для сцены”. – М.: Сов. Россия, 1974.

ДОДАТКИ

Затверджено

Директором школи №1

ГРАФІК ВИПУСКУ ВИСТАВИ

П’єса: „Свічка згасла”

Автор: Александр Фредро

Режисер: Тертичка Наталія Іванівна

Художник: І. Мигальова

Освітлювач: Ф. Кухаревич.

Музоформлювач: М. Шоптенко

Режисер-постановник /Н. Тертичка/